Шпаргалка по дисциплине "Педагогика и психология"

1. Принцип активності і свідомості у навчанні. Допоміжна школа повинна не лише забезпечити учнів певними знаннями, але й навчити користуватися ними у практичній діяльності та у житті, а також самостійно здобувати інформацію. Досягнути цього можна лише за умови свідомого засвоєння учнями навчального матеріалу, їхнього свідомого і активного ставлення до навчальних занять.

Реалізація даного принципу значно ускладнюється психологічними особливостями розумово відсталих дітей. Зокрема, вони внаслідок зниження пізнавальної активності не цікавляться процесом здобування знань, часто засвоюють їх механічно. Через порушення операцій мислення, невміння робити умовисновки учні досить часто засвоюють знання поверхово, не розуміючи справжньої сутності предметів і явищ, причинно-наслідкових зв'язків і взаєзалежностей між ними. Навчальна робота потребує також достатнього розвитку уваги, працездатності, докладання  вольових зусиль, самоконтролю, а ці якості у розумово відсталих дітей порушені або й зовсім несформовані. 

У розвитку самостійності в учнів допоміжної школи у навчанні варто враховувати поради Г. М. Дульнєва, про те, що організація допомоги має бути такою, щоб у дитини виховувалася впевненість у собі і бажання виконувати завдання самостійно. Тому на перших етапах роботи їм надають нескладні завдання, доступні для виконання самостійно або з незначною допомогою, і всіляко підкреслюють, що учень уже сам може виконати завдання, що іншим разом він сам виконає більш складне завдання. Акцент на успіхах дитини перед класом, батьками мобілізує активність дитини і бажання виконати завдання самостійно.

(5)Одним із ефективних шляхів розвитку інтересу до навчання, а відповідно і активності дитини, є мотивація учбової діяльності. Корекційними прийомами реалізації принципу активності і свідомості учнів у навчанні є:

- активізація знань дітей  з метою використання їхнього  власного Досвіду;

• привчання аналізувати результати сприймання;

привчання перевіряти правильність власних дій;

-        порівняння власної роботи зі зразком;

• підвищення пізнавальної активності з опорою та розвитком індивідуальних пізнавальних інтересів учнів;
• застосування творчих завдань;
• формування вмінь використовувати матеріал у різних життєвих ситуаціях;
• встановлення логічних зв'язків, залежності між відомим матеріалом і новим;
• аналіз матеріалу, виділення головного в ньому;
• добір додаткових запитань для активізації розумової діяльності учнів;
• доступна форма подачі матеріалу;

- формування операцій  аналізу і синтезу; за послідовним  планом, опорними словами, без опори;

• поступове формування вміння порівнювати, використовуючи детальну інструкцію, план, схеми, третій об'єкт тощо; 
• з метою розвитку узагальнень і абстрагувань: 1) показ наочно даних зв'язків і відношень між предметами та явищами, 2) надання допомоги у вербалізації емпірично здобутих уявлень про речі і процеси, 3) допомога у осмисленні від конкретного до абстрактного (індуктивний шлях) та у зворотному напряму (дедуктивний шлях);

- створення умов для  подолання розриву між теорією  і практикою: формування вмінь  орієнтуватись у завданні, аналізувати  його, відтворювати та диференціювати  знання, переносити їх з однієї  ситуації в іншу;

• введення у навчальний процес спеціальних прийомів, що стимулюють учнів до використання здобутих знань: а) перед застосуванням пригадати теоретичний матеріал; б) іноді спочатку практично засвоювати дії, а потім їх теоретично обґрунтовувати; в) розчленовувати аналіз завдання; г) користуватися планом; д) стимулювати міркування вголос про способи і послідовність виконання завдань;
• добір завдань, під час виконання яких учні будуть самостійно вживати нову лексику;
• створення таких умов, які стимулюватимуть учнів до активної праці й запобігатимуть появі втоми;
• навчання самостійно знаходити помилки у своїй роботі;
• зменшення та зняття негативних реакцій на неуспіх;
• постійне підкреслювання досягнень учня;
• виховання вмінь долати невдачі, труднощі.

Показником   реалізації  даного   принципу   буде   результативність навчального процесу в цілому, яка полягає у сформованості якісних вмінь та навичок, а також розвиткові пізнавальної діяльності та знань, умінь особистості розумово відсталих дітей.

2.  Методи педагогічних досліджень - це шляхи, способи пізнання педагогічної дійсності. За допомогою методів педагогіка здобуває інформацію про те чи інше явище, процес, аналізує і обробляє одержані дані, включає їх в систему відомих знань. Тому темп і.рівень розвитку педагогічної теорії залежить від того, які методи дослідження вона використовує.

У даний час педагогічні дослідження здійснюються за допомогою цілої системи різноманітних методів. До них належать: 
1. Традиційно-педагогічні методи. Традиційними називають методи, які педагогіка дістала у спадок від дослідників, що стояли біля витоків педагогічної науки. До складу традиційних педагогічних досліджень входять: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, першоджерел, вивчення шкільної документації, продуктів діяльності учнів. 
2. Педагогічний експеримент. Суть експерименту як методу дослідження полягає у спеціальній організації педагогічної діяльності учителів і учнів, вихователів і вихованців з метою перевірки й обґрунтування наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез. Якщо гіпотеза знаходить своє підтвердження в педагогічній практиці, дослідник робить відповідні теоретичні узагальнення і висновки. 
Педагогічні експерименти класифікують за різними ознаками: спрямованістю, об'єктами дослідження, місцем і часом проведення та ін. Залежно від поставленої експериментом мети розрізняють: 
а) констатуючий експеримент, що проводиться на початку дослідження і своїм завданням має вияснення стану справ у шкільній практиці з тієї чи іншої проблеми; 
б) творчо-перетворюючий, коли вчений розробляє гіпотезу, теоретичні основи, здійснює конкретні практичні заходи щодо вирішення досліджуваної проблеми; 
в) контрольний, суть якого полягає в застосуванні апробованої методики в роботі інших педагогів та шкіл. 
3. Педагогічне тестування. Тестування — цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах строгого контролю. Від інших способів обстеження тестування відрізняється простотою, доступністю, точністю, можливістю автоматизації. Це дозволяє об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються. 
Як метод дослідження тестування до останнього часу мало застосовувалось у вітчизняній педагогіці. Проте цей метод не новий. Ще у 80-90 роках минулого століття його використовували для вивчення індивідуальних особливостей людей. Це призвело до виникнення так званого випробовувального експерименту — дослідження за допомогою тестів (А. Дальтон, А. Кеттел та ін.). 
У навчально-виховній практиці використовуються різні тести: успішності, інтелектуального розвитку, діагностики рівня засвоєння знань, умінь, ступеню сформованості багатьох якостей тощо. 
4. Соціологічні методи. Ця група методів проникла в педагогіку з соціології. Застосовується для масового опитування учасників процесів виховання, навчання, освіти, які мають колективний (груповий) характер. Опитування може бути усним (інтерв'ю) або письмовим (анкетування). До соціологічних методів дослідження належать також шкалування і соціометричні методики, порівняльні дослідження. 
Анкетування — метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених анкет. Сьогодні в педагогічних дослідженнях широко використовуються різні типи анкет: відкриті, які вимагають самостійного конструювання відповіді, і закриті, в яких учні обирають одну із запропонованих відповідей; іменні, що вимагають вказати прізвище досліджуваного, і анонімні; повні, скорочені; пропедевтичні і контрольні та ін. 
Широко застосовується метод вивчення групової диференціації, який дозволяє аналізувати внутріколективні взаємини. 
5. Кількісні методи. Використовуються в двох основних напрямках: 
а) для обробки результатів спостережень і експериментів; 
б) для моделювання, діагностики, прогнозування, комп'ютеризації навчально-виховного процесу. 
До першої групи входить статистичний метод, у межах якого здійснюється реєстрація, — виявлення певних якостей педагогічних явищ, кількісні підрахунки наявних чи відсутніх якісних даних у певній послідовності, визначення їхнього місцезнаходження серед об'єктів, що вивчаються; шкалування — присвоєння балів чи інших цифрових показників характеристикам, що досліджуються. 
Другу групу репрезентує метод моделювання. Це метод створення і дослідження моделей. Наукова модель — уявна чи матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження і здатна замінити його так, що вивчення моделі сприяє отриманню нової інформації про цей предмет. Головна перевага моделювання — можливість охопити систему цілісно. 
 Моделювання в педагогіці успішно застосовується для вирішення таких завдань, як поліпшення планування навчального процесу, оптимізація структури навчального матеріалу, управління пізнавальною діяльністю, управління навчально-виховним процесом та ін. 
Метод моделювання використовується для вияву й класифікації нових законів, побудови нових теорій та інтерпретації отриманих даних; для вирішення обчислювальних завдань з використанням моделей; для перевірки гіпотези за допомогою тієї чи іншої моделі. 
Математичні методи допомагають педагогіці доповнити характеристики педагогічних явищ, процесів конкретною інформацією, провести сувору ревізію в досягнутому раніше.

 Методи психологічних  досліджень

За рівнем застосування методи поділяють на: універсальні і спеціальні.

Універсальними методами називаються ті методи, які використовуються не тільки в психології, айв інших галузях наукового знання.

За етапами психологічного дослідження виділяють: методи теоретичного дослідження (моделювання, реконструювання, типологічний метод); методи емпіричного дослідження предмета; методи аналізу, тлумачення та інтерпретації теоретичних та емпіричних даних дослідження.

Центральним емпіричним методом універсальної групи є метод спостереження. Цей метод полягає в цілеспрямованому, обумовленому завданням умисному сприйнятті психічних явищ та з'ясуванні їх смислу.

Залежно від об'єкта спостереження, розрізняються два види методу спостереження; інтроспекція (спостереження власного психічного життя); екстраспекція (безпосередні спостереження за психічним життям інших людей, тобто за їх поведінкою, різними проявами та творчістю).

Метод суб'єктивного спостереження, інтроспекція, передбачає перехід від "внутрішніх" до зовнішніх проявів результатів дослідження, що виливається в формі "словесного звіту".

Об'єктивне (екстраспекція) спостереження спрямоване до зовнішньої сторони проявів психічного.

Також можна виділити неструктуризоване (виявляється недостатньо формалізований процес) та структуризоване (з високим рівнем стандартизації, використання бланків для фіксації результатів) спостереження.

Із частотою регулярності та довжиною проміжку часу проведення дослідження розрізняються на систематичні (проводяться циклічно, регулярно або безперервно) та несистематичні (часто використовуються в незапланованих ситуаціях, спонтанно виниклих явищах, що не очікувались і не включались у програму спостереження).

Спостереження, під час якого психолог-дослідник безпосередньо контактує, діє з учасниками дослідження, у його процесі називається включеним. Якщо досліджувані явища знаходяться у природних для них умовах, то таке спостереження називається польовим.

3. Джерелом навчання є соціальне замовлення, утілене в змісті освіти. Зміст освіти — це цілі навчання, виражені педагогічною мовою, це одночасно цілі, засоби навчання, об'єкт засвоєння, результат навчання. Усвідомивши ці цілі, учитель впливає на мотиви учнів, які здійснюють навчальну діяльність доступними їм засобами, засвоюють зміст навчального матеріалу. У навчанні виступають два суб'єкти — учитель і учень. Будь-яке навчання починається з постановки мети перед учнем, прийняття її учнем. Наступний етап навчання — організоване сприймання нової інформації та її осмислення. Далі йдуть етапи закріплення інформації, перевірка знань, узагальнення вивченого матеріалу. Усі ці етапи можуть по-різному поєднуватися, чергуватися в процесі навчання.

Рушійними силами процесу навчання є його суперечності: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу; б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь 1 навичок і тим рівнем, якого потрібно досягнути; в)між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його учнями; ґ) між теоретичними знаннями і уміннями їх використовувати на практиці.

Методологічною основою процесу навчання є наукова теорія пізнання, суть якої полягає в такому: а) і пізнання, і навчання спричиняються потребами суспільства; б) і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження — абстрактне мислення — практика; в) навчання є одним із шляхів процесу пізнання. Різняться ці процеси так: а) пізнання має справу з самим об'єктом пізнання, а в навчанні може бути його наочне або словесне зображення; б) у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, у навчанні учень "відкриває" для себе якусь істину; в) у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; г) навчання передбачає формування вмінь і навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; ґ) практика в навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні. У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.

4.  Психолого-педагогічний експеримент є формою пізнання освітнього середовища; пізнання певних процесів щодо формування (становлення, розвитку), інтелектуальної, емоційно-вольової сфер особистості суб’єктів навчальної діяльності; формою створення духовних цінностей.           
В умовах експерименту певні психічні явища, процеси досліджуються за допомогою доцільно обраних чи створених навчальних ситуацій.        
Психолого-педагогічний експеримент охоплює констатуючий, формувальний та контрольний етапи.        
Констатуючий етап передбачає виявлення стану досліджуваного явища, процесу на даний момент тобто до початку дослідження.         
Формувальний етап являє собою опис технологій, психолого-педагогічних умов, певних методів прийомів роботи тощо, які застосовує автор педагогічної ініціативи з метою реалізації завдань дослідження.         
Контрольний етап дослідження представляє собою виявлення динаміки рівня розвитку певних якостей, процесів з метою перевірки гіпотези дослідження.

6.  Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

При опитуванні надто важливою є взаємодія соціолога та опитуваного. Дослідник втручається у поведінку респондента, що, звичайно, не може не позначитися на результатах дослідження. Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в свідомості опитуваних. Тому завжди слід враховувати можливе спотворення інформації при застосуванні опитування, що пов'язано з особливостями процесу відображення різних аспектів соціальної практики у свідомості людей.

Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.

Оскільки анкету респондент заповнює самостійно, особливо важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо заповнення анкети, а також її графічне оформлення. Починається вона вступною частиною, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення анкети, зосереджують увагу на способі її повернення після заповнення, її текст повинен створити у респондента настрій співробітництва. Вступну частину найчастіше розміщують на титульному аркуші. 

Бесіда – метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, – найпоширеніша в навчанні. її завдання полягає в тому, щоб, по-перше, за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених запитань актуалізувати відомі учням знання, по-друге, досягти засвоєння ними нових знань шляхом самостійних обмірковувань, узагальнень та інших розумових операцій.

Метод бесіди використовується, коли проблеми, які слід обговорити, є надмірно складними й учні не в змозі їх зрозуміти самостійно та під час проведення занять іншими методами. Бесіду можна застосовувати як окремий прийом навчання під час лекції для більш дохідливого пояснення або після лекції для поглиблення знань, які вимагають додаткової самостійної роботи, а також з метою обговорення і контролю рівня опанування матеріалу.

Інтерв'ю(анг. interview – зустріч, бесіда) – метод збирання первинної інформації в педагогічних дослідженнях. В інтерв'ю одна людина (інтерв'юер) намагається отримати певну інформацію від іншої (вихованця або групи вихованців) в умовах мовної взаємодії.  
В основі інтерв'ю лежить звичайна бесіда. Проте, на відміну від неї, ролі співбесідників закріплені, нормовані, а цілі задані «ззовні» програмою та завданнями конкретного педагогічного дослідження. Специфіка інтерв'ю полягає в тому, що отримана інформація деякою мірою формується в процесі спілкування інтерв'юера з опитуваним і тому несе на собі відбиток цього спілкування. Від характеру останнього, тісноти контакту і ступеня взаєморозуміння здебільшого залежать успіх інтерв'ю, повнота і якість отриманої інформації.