Поняття про технологію проектування

 

2.   Проектні технології сприяють:

• наближенню освітнього процесу до логіки наукового дослідження;

• виходу педагогів на креативний рівень у  практичній діяльності;
• збагаченю знань педагогів з питань новітніх освітніх технологій;
• розвитку у педагогів плануючого, творчого мислення, комунікативних навичок;
• підвищенню професійної кваліфікації та педагогічної майстерності.

 

3. Використання проектної моделі допомагає вихователям:

• ефективно залучити до педагогічного процесу батьків  та інших членів сімей вихованців;

• організувати дитячий колектив, створити умови для  спільної діяльності кожного вихованця.

Педагог-проектор (учасник роботи над проектом) усвідомлює власну педагогічну місію – змінити на краще якість життя своїх вихованців, виховати потребу у саморозвитку, у змістовній життєтворчості. Педагог прагне до експериментування, до самовдосконалення, він ініціативний, активний, креативний, компетентний, має розвинену проектно-конструктивну свідомість. Педагог-проектор здатний оцінити нові ідеї, використовувати їх в своїй роботі, а головне, спроможний створити свій власний творчий проект, свою освітню технологію. Тому сучасна педагогічна культура, взагалі інноваційна культура одним зі своїх показників має проектну культуру. 
         Для педагога участь в проектній діяльності дозволяє: 
1)    засвоїти проектний спосіб як засіб розвитку освітнього простору та втілення інновацій в освіту та в виробництво; 
2)    розвинути свою культуру та професійну компетентність в рамках проектної, конструкторської й управлінської діяльності; 
3)    створити умови для саморозвитку, самоорганізації, самореалізації кожного учасника освітнього процесу. 
Так, наприклад, проектні методи є результативними при підготовці  роботи педагогічних рад, науково-практичних конференцій, при роботі над навчальними планами та програмами, при реалізації різних стратегічних завдань інноваційного розвитку освіти. Вони мають суттєві переваги порівняно з іншими засобами педагогічної творчості – такі, як:

- пряме звертання до  професійного педагогічного досвіду, методики і дидактичної системи  навчання;

- освоєння інформаційних технологій як інструментів створення педагогічного проекту;

- створення у результаті проектної діяльності освітніх або педагогічних продуктів, об’єднаних єдиною педагогічною метою і єдиним технологічним середовищем, яке можна відразу використовувати у проектній діяльності педагогів;

- ґрунтування навчання  на принципах партнерства між педагогами та учнями, між керівниками проекту та слухачами – саме такий стиль спілкування педагог може потім перенести в свою практику;

- пріоритет самостійності  в одержанні і формуванні нових  знань;

- системність навчання, що припускає встановлення відповідності між цілями, змістом, методами і засобами ( технологією ) та результатом навчання;

- самодіагностика, самооцінка  результату (експертиза якості освіти  на основі освітніх стандартів);

- створення оптимальних умов  для самореалізації педагога, його індивідуальної роботи, спрямованої на удосконалювання професійної майстерності. 
Таким чином, педагогічна та навчальна діяльність в рамках проектної технології розглядається не тільки як елемент освітнього простору для розвитку учасників, але і як простір для інтенсифікації інноваційної діяльності всіх суб’єктів проектної взаємодії, допомагає застосувати педагогічний досвід педагога в нових умовах. Опанування технологією педагогічного проектування є необхідним кожному фахівцю, який працює у системі професійно-технічної освіти, бо це дозволяє перейти на більш якісний інноваційний рівень педагогічної життєтворчості. 
Поряд з цим, проектна технологія є не тільки, і не стільки освітнім методом а й інноваційною формою організації навчально-виховного та науково-методичного процесів. Як форма організації метод проектів є дуже мобільним і варіативним, він дозволяє враховувати специфіку та особливості різних груп слухачів, навчальних планів та програм, графіка навчально-виховного процесу та робочого  календарю 
навчального закладу. 
Для успішної організації проектної діяльності необхідно створити для її учасників відповідне освітнє середовище, організувати роботу з оволодіння інформаційними технологіями як засобу взаємодії під час роботи над проектом, забезпечити теоретико-методологічну і практичну базу для реалізації проектної діяльності з застосуванням інформаційних технологій, створити необхідні умови для розвитку практичних умінь проектування освітньої діяльності і реалізації індивідуальних освітніх програм. Також для ефективного впровадження проектних технологій учасники проектної діяльності повинні мати певні характеристики своєї суб’єктної позиції: 
-    стійка мотивація ( досягнення мети пізнання і спілкування у формі співробітництва, взаємодії та взаємо діяльності); 
-    здатність ставити мету і визначити умови її досягнення; 
-    володіння предметними і мета предметними діями й уміннями, які сприяють досягненню цілей; 
-    здатність до самоконтролю і самооцінки результату своєї діяльності у рамках здійснення того або іншого проекту.   
 Справжня проектна діяльність відбувається тільки за умови повного прояву особистісних функцій учасників проекту: критичності, самооцінювання, визначення змісту речей і їхньої цінності, побудови власної картини світу, творчої саморегуляції, видіння  цілісності проблемної ситуації. Проектні технології стимулюють потреби їх суб’єктів само актуалізувати свій потенціал і само реалізувати себе через пред’явлення «себе», свого індивідуального «Я» у конкретному освітньому середовищі.

 

 

 

 

 

Проектування в межах дошкільного навчального закладу

Запровадження проектів у межах всього закладу відбувається таким чином:

         Визначаючи тему, мету та завдання  проекту, за головний орієнтир беруть пріоритети, які потребують відпрацювання. Саме ця потреба й мотивує діяльність учасників, що є умовою досягнення позитивних результатів.

         Орієнтовна структура проекту :

• тема проекту;
• обгрунтування вибору проблеми (актуалізація, нормативно-правове забезпечення, теоретико-методологічні засади тощо);
• мета проекту;
• завдання проекту (інформування, розробка документів, пакет навчально-методичних матеріалів, що забезпечують реалізацію проекту, і т.д.);
• характеристика проекту (за кінцевим результатом, змістом, кількістю учасників, тривалістю, ступенем самостійності учасників);
• база реалізації проекту (назва установи, підрозділу тощо);
• учасники та співучасники проекту;
• термін реалізації проекту;
• прогнозований результат (високий рівень поінформованості, створення ефективно діючої системи роботи та ін.);
• ресурси (людські, матеріально-технічні, фінансові, інформаційні);
• науково-методичний консультант;
• етапи або модель реалізації завдань проекту;
• експертиза та оцінювання проекту;
• загальні висновки.

      Для керівництва реалізацією  розроблених проектів створюється проектна рада, засідання якої відбуваються тричі протягом навчального року. Очолює проектну раду завідувач або вихователь-методист дошкільного закладу. Члени педагогічного колективу, медичні працівники долучаються до розробки проекту залежно від власних інтересів, потреб, змісту діяльності.

         Зазначена модель керівництва  дошкільним закладом має інтегрований  характер: одночасне управління  функціонуванням і розвитком закладу. Його особливістю є робота двох рад: педагогічної (розв`язує питання функціонування дитсадка) та проектної (керує подальшим розвитком закладу).

          У зв`язку з переходом дошкільних навчальних закладів України на нову, Базову програму розвитку дитини “Я у Світі”, програму розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», перед педагогічними працівниками постає відповідальне завдання вибору моделі освітнього процесу – занятійної, ситуативної або проектної. Н.В.Гавриш, д-р педагогічних наук, професор, зав. кафедрою дошкільної та початкової освіти Луганського НПУ ім. К.Д.Ушинського, підкреслює важливість окремих моментів організації проектної діяльності, ігнорування яких мінімізує розвивальний ефект проектів: “Передусім правильно організована проектна діяльність передбачає усвідомлену позицію кожного з учасників від самого початку до фінішу. На жаль, більшість педагогів не розглядає дітей як партнерів у спільній справі, вважаючи, що в них вийде краще, що діти не мають необхідного потенціалу для реальної участі в проекті. Відтак позиція дітей від самого початку є формальною. Для підвищення розвивальних можливостей проекту особливо важливі попередня мотивація дітей, заохочення їх до колективної праці, визначення кожним свого місця в проекті, пробудження в кожної дитини особистої відповідальності за свій конкретний внесок у спільний результат. Педагог має побудувати вступну бесіду з дошкільнятами таким чином, щоб переконати їх у необхідності зробити добру справу, важливу для інших, допомогти вихованцям яскраво уявити кінцевий результат того, чого можна досягти разом, і допомогти усвідомити, як саме цього досягти” [3, с.10]. З дітьми необхідно також оцінити ресурси, потрібні для виконання проекту (що нам знадобиться і що в нас уже є, а в чому не може виникнути потреби; що треба знати, вміти, чого навчитися і знову ж таки, де можна здобути необхідну інформацію). Обов`язковий компонент проектної діяльності – покрокове планування дій, спільний розподіл доручень, коли дитина може сама в себе запитати “Я це зможу?” і взяти на себе відповідальність за виконання обіцяного. Краще, якщо педагог допоможе дітям скласти унаочнений план, наприклад, у вигляді драбинки, сходів, календаря чи в якийсь інший спосіб, щоб допомогти прийняти заплановане не лише розумом, а й серцем. Так діти поступово привчаються докладати власних зусиль, не сподіваючись на миттєвий ефект, починають розуміти, що будь-яка справа потребує терпіння і старання, навчаються різних способів реалізації задуму, знаходження підтримки у своїх товаришів та дорослих, готовності виявляти помилки та виправляти їх.

          У процесі виконання проекту  обов`язково час від часу показувати дітям досягнутий результат, стимулюючи таким чином їхній інтерес, додаючи надії на на успіх. Проміжний результат можна демонструвати батькам, працівникам дошкільного закладу, підкреслюючи роль і внесок кожного з дітей, спонукаючи їх переживати радість спільної справи. Фінальною крапкою проекту має стати презентація кінцевого результату, обов`язково яскрава і святкова. Кожного учасника проекту має переповнювати почуття особистої гордості та співрадості. Саме ці переживання забезпечать особистісне зростання кожного учасника, згуртують дітей, зроблять їх самостійнішими і досвідченішими. За думкою Н.Гавриш, реалізація проекту може передбачати проведення циклів загальногрупових занять, екскурсій, різні форми організації індивідуальної та підгрупової роботи.

          Планування навчально-виховної роботи  за проектною моделлю не обмежує  дій педагогів жорсткими нормами  побудови освітнього процесу. Проте  дуже важливо, щоб сам педагог  чітко усвідомив і прописав  кожен крок проектування спільної  з дітьми діяльності.

          Технологія проектування зорієнтована  на партнерство та співробітництво  як між дітьми, так і між  дорослими та дітьми. Це рівноправне спілкування, де ніхто не має права вказувати, контролювати, оцінювати. Педагог за такого підходу перетворюється на консультанта, порадника, координатора, який переконує силою досвіду, мудрості, аргументу, але не наказу. Таким чином, проектна форма навчання передбачає відмову від авторитарних форм навчання, використання різноманітних методів та засобів розвивального навчання (інтерактивні методи, індивідуальні, парні, групові форми організації навчання тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            1.3     Класифікація проектів

                В літературі зустрічається класифікація проектів за наступними ознаками:

За характером домінуючої діяльності:

• дослідницькі (дослідження навколишнього середовища, народних звичаїв, традицій, місцевих проблем тощо);
• творчі (реалізація творчого задуму учасників проекту: рукописний журнал, дитяча книжка, колаж, макет і т.д.);
• рольові (учасники обирають певні ролі, обумовлені характером і змістом проекту, наприклад, ділові ігри);
• інформаційні (спрямовані на збирання інформації про який-небудь об`єкт, явище; ознайомлення учасників проекту з цією інформацією; аналіз та узагальнення фактів);
• практико-орієнтовані (орієнтовані на інтереси учасників).

За предметно-змістовними галузями:

• моно-проекти (в межах однієї предметної галузі);
• міжпредметні проекти.

За кількістю учасників та характером контактів:

• індивідуальні;

• групові;

• колективні;
• в межах усього закладу;
• міські;
• всеукраїнські;

• міжнародні.

За тривалістю виконання:

• короткочасні (у межах одного заняття);
• середньої тривалості (до двох тижнів);
• тривалі (протягом місяця або декількох місяців).

                                           За характером координації

• безпосередній контроль;
• прихований контроль (такий, що імітує учасника проекту).

                 Відповідно до шляхів розв`язання завдань проекти розподіляють за видами:

• прикладні;
• дослідницькі;
• інформаційні;
• рольово-ігрові.

                За думкою І.Л. Кравченко, поділ  проектів є умовним, бо у всіх  проектах багато спільного, але  кожний з них пробуджує пізнавальний  інтерес учасників проектів –  і педагогів, і дітей.

              Прикладні проекти вимагають досконально продуманої структури, оформлення результатів проектної діяльності, презентації отриманих результатів і можливих способів їх запровадження у практику, рецензування проектів.

              Дослідницькі проекти спрямовані на розв`язання творчої дослідницької проблеми із заздалегідь невідомим розв`язанням, передбачають наявність основних етапів, характерних для наукових досліджень: виявлення, постановку проблеми дослідження, формулювання гіпотези, планування і розробку дослідницьких ідей. В проект входить збір, зіставлення даних, їх перевірка, аналіз і синтез матеріалу. Результатом є виступ з підготовленим повідомленням. Часто дослідницькі проекти бувають предметними або міжпредметними.