Аналіз ринку виробництва та зберігання плодоовочевої продукції в Україні

Овочівництво в кінці ХХ і на початку ХХІ ст. динамічно розвивається в більшості країн світу завдяки  зростаючому попиту на плодоовочеву продукцію на світовому і внутрішньому ринках як такої, що має високі харчові  та лікувальні властивості.

Протягом останніх 25 років  виробництво плодоовочевої продукції  у світі зросло більше ніж у 2 рази, що перевищує темпи зростання  населення, що є свідченням того, що споживання овочів у світі зростає.

За минулі 25 років відбулися  значні зміни як у обсяг виробництва  цієї продукції, так у її структурі. Показово, що найбільшим гравцем на ринку став Китай, який виробляє 36,53% плодоовочевої продукції в світі. З початку 80-х років обсяги виробництва  цієї продукції в Китаї зросли більш, ніж у 7 разів. Ця тенденція  пояснюється як зростанням виробництва  для власних потреб, що обумовлюється  зростанням чисельності населення  у Китаї і рівня життя в  країні, так і концентрацією виробництва  плодоовочевої продукції для  зростаючого японського ринку. За рахунок  дешевшої робочої сили, кращих природнокліматичних  умов та розвитку технологій, які дозволяють довше зберігати свіжу продукцію, не втрачаючи її властивостей, великим  компаніям, що спеціалізуються на торгівлі плодоовочевою продукцією, вигідніше  інвестувати кошти у виробництво  плодів і овочів у менш розвинених країнах, ніж у країнах, де споживається найбільше цієї продукції на душу населення (Японія, США, країни ЄС). Це пояснює і суттєве зменшення частки світового виробництва плодів та овочів у цих країнах.

Значно зросло (у більшості  випадків більш, ніж у 2 рази) виробництво  плодоовочевої продукції у Бразилії, Єгипті, Мексиці, Індії, Ірані та Турції, що дозволило цим країнам увійти в десятку найбільших країн-виробників цього ринку та витіснити з нього такі країни як Франція та Японія. Як і у випадку з Китаєм, це пояснюється наближенням цих країн до найбільших ринків плодоовочевої продукції та вигідністю, через дешевші ресурси, інвестувати кошти у виробництво плодоовочевої продукції саме тут, а не безпосередньо у розвинених країнах.

У країнах з низьким  рівнем доходів, де пріоритетом є  задоволення потреб організму в  калоріях, основу раціону харчування становлять овочі, що містять крохмаль, наприклад, коренеплоди, картопля та бобові. Здебільшого споживаються на сезонній основі продукти місцевого виробництва, тому що люди не можуть собі дозволити  купити дорогі імпортні продукти, а  необхідних потужностей для зберігання товарів, що швидко псуються, немає. Проте  зі збільшенням доходів населення  змінюються схеми харчування та раціон. З 1980 по 2011 роки показник пропозиції фруктів  та овочів на душу населення збільшився в країнах по всіх групах населення, незалежно від доходу.

Однак рівень пропозиції овочів та фруктів на душу населення  в країнах з низьким рівнем доходу становить лише половину цього  показника в країнах з середнім рівнем та менше половини, ніж у  країнах з високим рівнем доходу.

Споживання овочів знаходиться  у прямо пропорційній залежності від рівня доходу, при цьому  пропозиція на душу населення (яку можна  вважати виміром споживання) є  найбільшою у країнах з високим  рівнем доходу. У таких країнах  пропонується ширший вибір продуктів, оскільки більше різноманіття продукції  дає місцеве виробництво, а додаткова  кількість, для задоволення зростаючого  попиту, імпортується.

У країнах Америки та Західної Європи споживання овочів значно зросло за останні два десятиріччя. Сьогодні на ринках з’явились нові овочі, про існування яких люди навіть не здогадувались 20 років тому. Деякі  овочі, такі як спаржа та баштанні, завдяки  покращанню умов перевезення та імпорту  з інших країн, стали продаватися  на ринках в ті пори року, коли в цих  країнах вони не виробляються. Споживчий  попит на овочі також збільшився, тому що люди більше почали цікавитись здоровим способом життя.

Труднощі із забезпеченням  ринку свіжою овочевою продукцією протягом цілого року створили сприятливі умови для міжнародної торгівлі та сприяли глобальній інтеграції в секторі свіжих овочів. Разом з тим, більша частина овочів виробляється для споживання на внутрішні ринки, а на міжнародному ринку продається лише 4,4% світового виробництва овочів.

Експорт традиційно представляв  малу частку ринку свіжих овочів, здебільшого  через торговельні бар’єри та технічні труднощі і витрати на перевезення  на великі відстані. Проте лібералізація  торгівлі, яка впроваджується Світовою Організацією Торгівлі (СОТ), а також  через регіональні торговельні  угоди розширила ринковий доступ та забезпечила необхідні механізми  для боротьби з торговельними  бар’єрами, такими, як необґрунтовані санітарні та фітосанітарні обмеження.

Попри те, що в загальному виробництво переважно зорієнтоване на задоволення потреб внутрішнього ринку, кілька країн, таких, як Чилі або  Нова Зеландія, у своєму садівництві  здебільшого працюють на експорт. Розвинуті  країни, і ті, що розвиваються, дедалі більше виробляють фрукти та овочі  для експортних ринків. При цьому, якщо Китай та Індія зможуть довести  рівень експорту своєї продукції  до 10% виробництва, одне це зможе викликати  подвоєння (до 20%) частки експорту у  глобальному виробництві. Більша частка світового виробництва овочів споживається у свіжому вигляді. У розвинутих країнах споживання перероблених овочів часто становить більше половини загального обсягу споживання овочів.

Найперший овоч, що виробляється для ринку свіжої продукції та подальшої переробки і продається на всесвітньому ринку, – помідор. При  цьому середній світовий обсяг експорту помідорів, починаючи з 2000 року, не знижувався. Китай домінує як у виробництві  помідорів, так і у виробництві  томатної пасти. Як окрема країна, США  є домінуючим гравцем у міжнародній  торгівлі свіжими овочами, яка посідає  перше місце як імпортер, і як експортер, на рахунок якої припадає 18% або приблизно 40 млрд. доларів світового обсягу торгівлі свіжими овочами та фруктами.

В Європі основним ринком для імпорту є Німеччина, основними  постачальниками є Турція, Іспанія  та Італія, а Нідерланди відіграють головну роль у процесі фізичного  розподілу (дистрибуції) продукції. США  є найбільшим світовим експортером  свіжих овочів і, перш за все, помідорів  та цибулі, Іспанія є світовим лідером  в експорті свіжих фруктів. Частину  овочів та фруктів ЄС імпортує з  Південної Африки, Марокко, Чилі, Аргентини, Нової Зеландії, Турції та Ізраїлю. Кожна країна має довгострокові  тісні торговельні стосунки з  принаймні однією країною-членом ЄС [51]. Наприклад, Південна Африка та Нова Зеландія мають міцні зв’язки з трейдерами на ринку Великої Британії. Франція є головним експортним ринком для фруктів з Марокко, в той час, як південноамериканські експортери традиційно зосереджувались на Нідерландах та імпортерах в порту Роттердам. Порт Антверпен у Бельгії завжди представляв значний експортний ринок для Південної Африки та Нової Зеландії.

По мірі того, як більше фірм входять у міжнародну торгівлю свіжою продукцією, традиційні торговельні  схеми змінюються. Домінуюча роль Нідерландів зменшується (нині через  цю країну потрапляє лише 20% загального обсягу європейського імпорту свіжих овочів) та збільшується роль Бельгії, Великої Британії, Іспанії, Італії та Португалії.

Торгівля між США  та Азією значно розширилась завдяки  високим темпам економічного зростання  та кращому доступу до ринку, чого було досягнуто здебільшого через  багатосторонній процес лібералізації  торгівлі та постійне зменшення торговельних бар’єрів. Один японський ринок  імпорту представляє приблизно 5% загального обсягу світової торгівлі свіжими овочами та фруктами.

Деякі латиноамериканські країни, і перш за все Чилі, тільки починають отримувати значні прибутки від розширення ринків в Азії. По мірі того, як країни, такі, як Перу або  Мексика, намагаються диверсифікувати  свої експортні ринки і працювати  в Азії, вони часто використовують маркетингові канали, які були розроблені та контролюються експортерами з США.

Стратегічні альянси та спільні підприємства дозволяють малим  та великим компаніям та фірмам, що мають справу із свіжою овочевою продукцією, ефективно торгувати  на світовому ринку. Поява у міжнародній  торгівлі виробників-реалізаторів, на відміну від традиційних імпортерів та експортерів, диверсифікують міжнародні маркетингові канали.

Схеми іноземних інвестицій у виробництво овочів впроваджуються у Латинській Америці для кращого  обслуговування зростаючого сектора  супермаркетів у багатьох країнах. Наприклад, в Аргентині на мережу супермаркетів припадає більше двох третин обсягів реалізації продовольства, і вони виявляють все більший  вплив на покупців. Деякі вантажоперевізники овочів в Аргентині самі виробляють продукцію в декількох регіонах, і тому перевозять своє пакувальне обладнання та техніку для зберігання продукції в місця безпосереднього виробництва (за каліфорнійською моделлю). Це дає змогу подовжити власний сезон відвантаження продукції в проміжки між основними виробничими циклами та підтримувати постійну наявність продукції на ринку для задоволення потреб споживачів.

У Мексиці частка сектора  супермаркетів в обсязі реалізації продовольства перебільшує 15 % і  швидко зростає частково завдяки  іноземним інвестиціям у мережу роздрібної торгівлі овочами та іншими харчовими продуктами. Кілька великих  виробників овочів у Мексиці вирощують  продукцію в багатьох регіонах, а  відтак мають можливість постачати  її безперервно цілий рік.

Європейці є лідерами щодо інвестицій в експортне садівництво  в Південній Америці, у той  час як американські фірми активні  у Мексиці, Центральній Америці  та Чилі. Нещодавно фірми з США  почали розширювати свої інвестиції в Південній Америці, у тому числі  в Аргентині, Бразилії та Перу. Деякі  каліфорнійські фірми також почали нарощувати інвестиційну діяльність у  деяких країнах Азії. Наприклад, фірма  з Каліфорнії виробляє овочі в  Китаї для забезпечення китайського  ринку швидкого харчування („фаст-фуд”). Мета цієї діяльності – налагодити виробництво американського салата-латука високої якості та у достатній кількості. У деяких випадках інвестиція здійснюється у виробництво фруктів та овочів в азіатських країнах як платформах для постачання продукції на японський ринок.

З кожним роком все більше фірм відмовляються від суто регіонального  фокусу і починають замислюватися  над глобальними інвестиціями та пошуком джерел продукції для  поставок за кордоном.

Велику роль у стимулюванні розширення та спеціалізації торгових потоків плодоовочевої продукції, включаючи диверсифікацію маркетингових  каналів, відіграли нові технічні можливості. Попит на свіжі продукти збільшився у зв’язку з вдосконаленням технології пакування та перевезення. Завдяки  кращим технологіям у перевезенні, пакуванні, та селекції, овочі та фрукти тепер можна перевозити на великі відстані та впродовж тривалого часу, і вони все одно будуть зберігати  товарний вигляд та якість. Завдяки  селекції виникли нові сорти традиційних  овочів, таких як пурпурова цвітна капуста, жовті кавуни, шоколадний перець, різнокольоровий сквош. Відповідно, нові овочі привернули увагу споживачів, а відтак почав з’являтися попит  на цю продукцію.

Яскравий приклад цього  може бути виробництво овочів у Польщі. Польща та Україна вироблять приблизно  однакові обсяги цієї продукції. Але  в зимово-весняний період переважна  частина імпорту овочів транспортується  саме з Польщі. Це відбувається тому, що польські виробники та оптові продавці використовують сучасні технології зберігання, пакування та транспортування  овочів, наприклад, такі, як зберігання продукції у модифікованому газовому середовищі або швидке заморожування. Це дає можливість зберігати поживні  властивості овочів при їх тривалому  зберіганні. Капуста в умовах контрольованої атмосфери зберігається свіжою і  хрусткою мало не до наступного врожаю. Як наслідок, високоякісну свіжу капусту  маємо весь рік, і це збільшило  період споживання капусти набагато довше, ніж восени та на початку зими. Поряд з цим, Україна тільки робить перші, але впевнені кроки у бік  використання новітніх технологій зберігання та пакування овочів для найкращого задоволення очікувань споживачів. Завдяки покращаним можливостям зберігання різну овочеву продукцію можна споживати цілий рік.

Сьогодні в торгівлі швидко розвиваються та мають великий потенціал для застосування в секторі свіжої овочевої продукції,нові інформаційні технології, що може зменшити часті суперечки про якість. Тепер стало можливим робити цифрові знімки продукції і негайно передавати ці фотографії продавцю через Інтернет. Це особливо підсилює можливості торгівлі для малих фірм, які експортують продукцію, не маючи власних представництв на іноземних ринках. Та сама технологія пропонує новий маркетингово-рекламний інструмент експортерам, як великим так і малим. Використовуючи Інтернет, фірми можуть передати покупцям повну специфікацію товару, в тому числі зовнішній вигляд, пакування, вагу та кількість, і все це дійсно полегшує процес торгівлі. За допомогою Інтернету зараз можна подивитися ціни і об’єми виробництва та споживання овочів та іншої сільськогосподарської продукції у всьому світі.

Управління мережею  постачання є добре розвинутим у  Північній Європі, ймовірно, через  високі рівні концентрації торгівлі. За останні десять років Європейська  модель перетнула Атлантичний океан  у вигляді європейських інвестицій у системи продовольчих магазинів. Голандці (Ahold) та британці (напр. Sainsbury’s, Mark & Spencer) очолили цю тенденцією, придбавши  в останні роки численні регіональні  американські мережі. І дійсно, Ahold зараз  є восьмою найбільшою роздрібною мережею в США.

Важливість експортного  ринку дуже різниться залежно  від продукції, але взагалі експорт  був традиційно невеликою часткою  ринку овочів, що швидко псуються, це, зокрема, пояснювалось високими торговельними  бар’єрами та труднощами, а також  великими витратами на перевезення  на великі відстані.

Прогрес у технології зберігання зібраної продукції, такий як розвиток технологій по модифікації атмосфери  в контейнерах, використання заморожування  та ефективної упаковки свіжих овочів та фруктів, також сприяли розвитку експорту на віддалені ринки, від чого перш за все виграли експортери. Маркетингові канали експорту та імпорту продукції диверсифікуються по мірі того, як все більше фірм намагаються знайти виробників-постачальників та продавати свою продукцію на глобальному ринку.

Якщо рівні доходів  у світі продовжуватимуть зростати, то буде зростати і попит, розширюватися  асортимент високоякісних свіжих овочів.

Організаційно-технологічною  основою зростання виробництва  плодоовочевої продукції у розвинених країнах є насадження інтенсивного типу, використання обмеженої кількості  високопродуктивних, достатньо стійких  до хвороб і природнокліматичних  умов порід і сортів рослин, які  дають продукцію високих смакових і товарних якостей.

Виробництво плодоовочевої  продукції у цих країнах базується  на зональному розміщенні плодово-ягідних  та овочевих насаджень у найбільш сприятливих мікроекологічних районах  з метою використання потенційних  можливостей кожної культури і сорту, а також максимального використання природнокліматичного потенціалу. Великий  розрив у виробничо-економічних  показниках галузі плодоовочівництва  України і розвинутих країн світу  зумовлює перехід від екстенсивного  розвитку галузі до адаптивного інтенсивного виробництва.

Високоефективна система  виробництва плодоовочевої продукції  у більшості країн світу грунтується  на основі приватної власності на землю під багаторічними насадженнями та основні фонди галузі. У зв’язку  з цим, малоефективна система  виробництва плодів і овочів в  Україні має реформуватись на загальноприйнятих у світі принципах. Вступ України до Світової організації  торгівлі, угоди якої передбачають усунення будь-яких видів дискримінації  у сфері міжнародної торгівлі, поширення режиму найбільшого сприяння торгівлі, має прискорити просування вітчизняної продукції на міжнародні ринки, підвищити її конкурентоспроможність.

Визначальним чинником одержання високих валових зборів і урожаїв плодоовочевих культур у передових державах світу є впровадження досягнень сільськогосподарської науки і передового досвіду у виробництво в найбільш стислі строки. Сорт є визначальним чинником у підвищенні ефективності садівництва. Необхідно відзначити плідну роботу закордонних селекційних центрів і наукових установ у виведенні нових сортів культур, де система державного сортовипробування значно ефективніша, спрощена і обмежена у часі. У зв’язку з цим, реформування селекції і виробництва розсадницької продукції в Україні необхідно проводити вкрай обережно, з урахуванням специфіки галузі.

У більшості розвинутих плодоовочевих країн основу промислового садівництва становлять вузькоспеціалізовані господарства, які вирощують обмежену кількість культур та їх сортів. Спеціалізація проявляється на зосередженні виробництва тих видів плодової продукції, які найкраще використовують сприятливі ґрунтово-кліматичні умови  і мають обмежений ареал промислового виробництва. Кожна країна має свою специфіку організації галузі. Характерною  ознакою діяльності таких формувань  є об’єднання їх зусиль з реалізації продукції, поставки техніки, мінеральних  добрив, отрутохімікатів, створення  спільної бази зберігання.

Характерним для розвинутих країн і дієвим механізмом ринку  є система оптового продажу, цивілізований  маркетинг (вивчення попиту і пропозиції, доставка товарів до місця споживання, зберігання і реалізації, виробництво  тари, реклама, укладання торгових угод), а також здорова конкуренція.

Для більшості плодоовочевих  господарств України ці складові знаходяться поки що у зародковому  стані. Плодовий оптовий ринок в  Україні поки що зорієнтований не на виробництво власної дешевшої і якіснішої продукції, а на реалізацію дорогої імпортованої продукції, що негативно позначається на економіці  галузі.

Загальносвітові тенденції  розвитку  аграрного  сектору  формуватимуть  низку  викликів для  України у середньостроковій  перспективі:

а) наростання  ресурсних дисбалансів у світі,  зокрема дефіцит продовольства, стимулюватимуть зростання цін на продукцію аграрної галузі;

б)  актуальна на  сьогодні  модель  захисту внутрішнього  ринку України від цінових  коливань  (адміністративне  регулювання  цін,  заборона  або  обмеження  експорту тощо) не лише є неефективною в умовах відкритої ринкової економіки, але й демотивує аграрне виробництво як таке;

в) висока  інвестиційна  привабливість аграрного виробництва сприятиме збільшенню конкуренції між країнами, що мають аналогічний Україні  значний аграрний потенціал.  Аграрна  політика  2010 та 2011 р.р.,  зокрема  запровадження  експортних  обмежень, погіршила  інвестиційний  імідж  України  та  спровокувала  витіснення  національних операторів аграрного ринку з зарубіжних ринків;

г)  нерівномірність світового розвитку  аграрного виробництва (зокрема,  через високий рівень  субсидій  в розвинених  країнах та  розміри інвестицій),  викривлення конкурентної  ситуації  через поширення протекціоністських  заходів,  зростання відставання країн, що розвиваються, від світових лідерів;

д)  глобалізація переробної промисловості та трансфер виробництв (особливо в трудомістких  галузях)  з розвинених  країн в країни,  що  розвиваються,  збереже в ролі важливого джерела конкурентних переваг низькі витрати, що робить конкуренцію з боку ринків  з низькими  витратами й цінову  конкуренцію одними  з ключових зовнішньоекономічних ризиків.

Агропромисловий  комплекс  України  (АПК)  –  важливий  сектор  національної економіки,  який  об’єднує  різні  види  економічної  діяльності  щодо  виробництва сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, а також доставки  їх до кінцевого споживача. В агропромисловому комплексі формується близько 17 % ВВП, він є одним з основних бюджетоутворюючих та експортоорієнтованих секторів національної економіки. Виробництво сільськогосподарської продукції, природно, посідає центральне місце в  українському  АПК.  Посткризове  відновлення  економіки  України  вимагає  розвитку аграрного  виробництва  на  інтенсивній  основі,  що  дозволить  забезпечити  продовольчу безпеку  країни,  гарантуючи  кожній  особі  можливість  повноцінного  раціонального харчування  якісними  та  безпечними  продуктами  харчування,  а  також  реалізувати конкурентні переваги країни на світових ринках продовольства.