Економічні засади управління ліквідністю страховиків

Особливої згадки заслуговують пропозиції, викладені у розробках  консультантів аудиторско-консалтинговой компанії KPMG, і навіть робочої групи  Асоціації представників європейських органів страхового нагляду.

Звіт KPMG, поданий у травні 2002 р., включає розгляд таких питань:  

ризики та моделі ризиків;  

технічні резерви (зі страхування  іншому, ніж страхування життя);  

оцінка активів і інвестиційного ризику;  

перестрахування;  

методи альтернативної передачі ризиків і технології зменшення  ризику;  

розгляд потенційного впливу змінити систему контролю на правила  ведення бухгалтерського обліку;  

роль рейтингових агентств;  

порівняльний аналіз різних систем розрахунку маржі платоспроможності.

На думку консультантів KPMG, контроль за страхові компанії то, можливо організована за аналогією  і системи регулювання банківського сектора залежать і має перебувати із трьох частин: 1) вимоги до ресурсів (страховим резервах, активам і  маржі платоспроможності); 2) правила  за оцінкою системи внутрішнього контролю, методів управління ризиками, і навіть їх контролю, застосовувані  органами страхового нагляду; 3) методи регулювання страхового ринку.

Звіт Асоціації представників  європейських органів страхового нагляду, більш відомого як звіт Шарма (під  назвою голови робочої групи), присвячений  вивченню ризиків страхової компанії з урахуванням аналізу даних  органів страхового нагляду над  останні шість років про компаніях, які мають сер-йозні фінансових проблемах (неплатоспроможних або  близьких до неплатоспроможності). На думку даних дослідників, контроль за страхові компанії має складатися з комплексу інструментів, мають  превентивне і санирующее значення і дозволяють впливати на страхової  компанії усім стадіях виникнення проблем. У зв'язку з цим вимоги до розміру капіталу є необхідним інструментом регулювання.

Після закінчення обговорень всіх учасників європейського страхового ринку (страхових компаній, асоціаціям страховиків, актуариям, консультантам) були спрямовані копії різних документів, обговорюваних підкомітетом у справі Другий директиви, щоб одержати від  нього коментарів і від пропозицій.

Результатом обговорень і  досліджень стала розробка системи  контролю над страхові компанії. Основний особливістю нової виборчої системи  стало зміна поняття платоспроможності  страхової компанії.

Нині під платоспроможністю  розуміються три різні концепції.

Перша концепція пов'язані  з поняттям маржі платоспроможності, розкритим у діючих Європейських директивах зі страхування. Ця концепція  виходить з правилах із розрахунку Мінімальних вимог до розміру  капіталу (нормативна мінімальна маржа) і розрахунку фактичного розміру  капіталу компанії, який може бути нижче  нормативного рівня (фактична маржа).

Друга концепція пов'язані  з наявністю інструментів, виділені на забезпечення платоспроможності  кожної страхової компанії. До цій  групі інструментів ставляться вимогами з розрахунку страхових резервів, розміщення коштів страхових резервів, і навіть вже згадані вимоги до розміру маржі платоспроможності.

Третя концепція пов'язані  з поняттям абсолютної платоспроможності  не може полягати у традиційному наборі інструментів, застосовних в момент часу у відношенні фінансової звітності  страхової компанії. Поняття абсолютної платоспроможності був із поняттям фінансової стійкості, що визначається умовами, у яких існує страхової  компанії (страхові продукти і тарифну  політику, організаційну структуру  компанії, якість менеджменту тощо.), і навіть зовнішніми чинниками (економічні цикли, конкурентне середовище тощо.). Ця концепція включає у собі складові попередньої концепції платоспроможності, але й передбачає вивчення перспектив фінансового становища компанії з урахуванням оцінки різних чинників, зокрема і мають грошового  висловлювання. Для відстежування абсолютної платоспроможності страхової компанії органи страхового нагляду повинен мати у своєму розпорядженні велика різноманітність різних інструментів.

Якщо згідно з Першої директивою органи страхового нагляду мали контролювати рівень платоспроможності страхових  компаній, правильність формування страхових  резервів та його розміщення, то час  стала очевидною, що відповідні органи страхового нагляду нічого не винні  обмежуватися цими інструментами, вони мають також перевіряти надійність системам управління, ведення бухгалтерського  обліку, і системи внутрішнього контролю страхових компаній. У разі, якщо страхової компанії немає ефективну  систему внутрішнього контролю, вона зможе швидко адаптуватися до змін у для ринкового середовища. Отже, як і раніше, що з проведенні нагляду  над страхові компанії пріоритетне  значення залишається поза перевіркою фінансові показники, зростає роль моніторингу.

На думку консультантів  компанії KPMG, під час реформування системи контролю над страхові компанії може бути корисним досвід реформування системи регулювання банківського сектора залежать у Європі. Так  було в банківський сектор регулювання  не лише у перевірці дотримання різних показників,

а й у системи  моніторингу й державного регулювання, соціальній та функціях для поліпшення ринкового середовища через підвищення його прозорості. Як вважають консультанти KPMG, органи страхового нагляду повинні  контролювати правильність формування страхових резервів, розміщення активів, прийнятих у покриття коштів страхових  резервів, розмір власні кошти; повинні  контролювати рівень платоспроможності  кожної страхової компанії та матимуть можливість у випадках підвищувати  вимоги до розміру власні кошти; також  органи страхового нагляду повинен  мати можливість отримувати від страховиків  про характер їх ризиків. Отже, нині органи страхового нагляду повинен  мати у своєму розпорядженні інструменти, дозволяють відстежувати абсолютну  платоспроможність страхових компаній.

Особливістю нової  виборчої системи є зміна підходу  до оцінювання платоспроможності. Відповідно до обговоренням, платоспроможність  страхової компанії має визначатися  з урахуванням індивідуальних ризиків, властивих конкретному страховику. У зв'язку з цим існуюча система  регулювання платоспроможності  страхових компаній у країнах  ЄС під час основі вимог до маржі  платоспроможності було, т.к. вона відбиває ризик катастрофічних збитків, якому  схильна до страхової компанії, і  навіть не враховує ризик володіння  активами. У зв'язку з цим у  ролі альтернативних методів оцінки платоспроможності страхових компаній активно обговорювалися методики визначення достатності величини капіталу страхових  компаній із урахуванням рівня ризику, властивого своєї діяльності (risk-based capital systems), і навіть моделі внутрішніх ризиків страхових компаній (internal risk models).

У результаті обговорень автори проекту дійшли наступним  висновкам.

По-перше, нормативна формула до розрахунку маржі платоспроможності  неспроможна замінити вимоги порядок  розрахунку страхових резервів, т.к. розмір страхових резервів компанії, у значною мірою визначається характером укладених угод страхування  і статистикою щодо збитків, є  комплексної величиною і тому процес розрахунків резервів може бути спрощений і уніфікований. Цей  висновок було зроблено з урахуванням  вивчення системи визначення достатності  величини капіталу страхових компаній із урахуванням рівня ризику, властивого своєї діяльності, розробленого органами страхового нагляду Австралії, і  згідно з цим адекватність формування страхових резервів визначається з  урахуванням встановлених цифрових граничних значень.

По-друге, дійшли висновку у тому, що ніякі вимоги до розміру  капіталу що неспроможні замінити такі зниження ризику неплатоспроможності, як диверсифікація активів і системи  перестрахування.

По-третє, вивчення моделей ризиків діяльності страхових  компаній, розроблених великими страховими групами, показало, що вимог до розміру  капіталу відповідність до рівнем ризику, властивого діяльності страхових компаній, є процесом, на результати якого  головним чином впливають різні  припущення і специфічні параметри діяльності конкретну компанію. Спроби розрахунків фінансового ризику страхової компанії з урахуванням стандартизованої моделі сприяли ненадійним результатам й виявили, що приблизні значення показників, застосовувані в стандартизованої моделі, збільшують ризик хибних результатів, яка може бути кількісно заміряний, т.к. ризик помилки істотно змінюється залежно від специфічних характеристик конкретній страховій компанії. Отже, дані дослідження виявили ненадійність застосування систем визначення достатності величини капіталу страхових компаній із урахуванням рівня ризику, властивого своєї діяльності, для передбачення банкрутства страхових організацій. Ефективнішим засобом виявлення страхових компаній, схильних до ризику банкрутства, виявилося застосування системи фінансових коефіцієнтів. Саме розрахунок фінансових коефіцієнтів дав більш достовірний результат.

Висновки про  приблизності і недостовірності  моделей визначення достатності  величини капіталу страхових компаній із урахуванням рівня ризику, властивого своєї діяльності, змусили розглядати моделі внутрішніх ризиків страхових  компаній у як альтернатива. Цей  підхід цікавить, бо за використанні враховується специфіка діяльності конкретній страховій  компанії. Проте розробка моделей  внутрішніх ризиків компаній тільки розпочинається і страховики, ні органи страхового нагляду доки нагромадили  достатнього досвіду у цій  галузі, тому застосування даних моделей  нині проблематично.

Вказані вище результати досліджень показали, що запровадження  вимог до розміру капіталу страхових  компаній може бути єдиним показником, відбиваючим схильність страхової  компанії ризику. Щоб оцінити й  обмежити ризики компанії, потрібна наявність  додаткових інструментів. Як приклад  ризиків, які може бути обмірювані або  може бути обмірювані своєчасно з  традиційних методів, можна вказати  специфічний ризик, якому піддаються быстрорастущие компанії. Цей ризик  може бути заміряний з традиційних  методів, т.к. вона є ізольованим  від інших ризиків і може викликати  чи посилити інші ризики. З іншого боку, дійшли висновку у тому, що з оцінці ризиків компанії не можна відокремлювати ризики, мають кількісне вираз, від інших ризиків, які можуть бути виражені кількісно і відбиваються безпосередньо до показниках фінансової звітності, т.к. всі ризики взаємозв'язані й взаємно впливають друг на друга.

Під час розробки проекту обговорювалася роль вимог  до розміру капіталу систему контролю за платоспроможністю страхових  компаній. Думки учасників обговорення  розділилися. Відповідно до Європейським директивам виконання вимог до розміру  маржі платоспроможності має  забезпечити страхові компанії засобами, достатніми захисту від коливань ділову активність. Проте представники органів страхового нагляду вважають, що вимоги до розміру маржі платоспроможності  повинні служити інструментом, що дозволяє відбирати страхові компанії, що потребують жорсткому регулюванні  із боку наглядових органів. Інші представники розглядають ставлення фактичного розміру маржі платоспроможності  до нормативного як інструмент, забезпечує завчасне попередження про проблеми страхової компанії. Отже, виділили такі три функції регулювання  розміру капіталу страхових компаній.

1) Вимоги до розміру  капіталу можна розглядати як  нормативне мінімальне граничне  значення капіталу компанії, що  дозволяє компанії продовжити  своєї діяльності над ринком  без будь-яких значних втручань  та органами страхового нагляду  у разі перевищення розміру  капіталу компанії над мінімальним  рівнем. У разі величина граничного  значення слід установити досить  низький рівень, щоб забезпечити  у тому, що компанії, які на  відповідають вимозі до розміру  капіталу, справді високу ймовірність  неплатоспроможності повинні бути  піддаються жорсткому контролю  із боку наглядових органів.  Ця формула повинна бути складною  і специфічної, яка орієнтована  конкретну компанію, т.к. її метою  не визначення рівня ризику  компанії, а встановлення рівня  капіталу, нижче якого існує висока  ймовірність банкрутства. 

Ця функція регулювання  розміру капіталу реалізується у  двох існуючих граничних значеннях, застосовуваних країнах Європи: мінімальний  гарантійний фонд і мінімальна маржа  платоспроможності. Також дана функція  реалізується у системі RBC (risk-based capital), застосовується у США, у межах  якої встановлено рівні розміру капіталу, звані "рівень авторизованого контролю" і "рівень обов'язкового контролю", щоб забезпечити різну ступінь втручання органів страхового нагляду у діяльність страховика. Нині Європейська комісія не планує змінювати принципи розрахунку мінімального гарантійного фонду. Що ж до мінімальної маржі платоспроможності, що існує кілька тисяч пропозицій:  

годі було проводити  певні зміни у розрахунку мінімальної  маржі платоспроможності, т.к. недавніми  директивами Solvency I внесли зміни в  методику;