Т. Драйзер "Американська трагедія"

      В основу колізії, розкритої в центральній частині роману  покладений глибокий моральний і соціальний конфлікт – конфлікт між Клайдом і Гілбертом. Двоюрідні брати дуже схожі, вони мають багато однакових якостей: зовнішня привабливість, гарні манери, тямкість, здібність до спорту.  

     Цілком очевидно, що фізична схожість з Клайдом підсилює ворожість до нього Гілберта. В якійсь мірі той відчуває в Клайді потенційного противника – двоюрідний брат, припускає він, захоче відвоювати в нього звичні привілеї. Разом з тим, певна схожість з Гілбертом, і одночасно велика різниця в їх образі життя, підштовхнули Клайда до бажання завоювати все те, чим володіє брат. Драйзер ясно дає відчути, що Клайд мріяв стати людиною, в усьому подібною Гілберту, знаючим свою справу, сповненим енергії, могутнім.

      Перетворення юнака в «лікургівського Клайда» - набагато зіпсованішого і небезпечного, ніж Клайд «долікургівський», - просліджується письменником ще більш досконало. Молодому Клайду все ще притаманні природні людські бажання і пристрасті. Навіть на самих останніх етапах процесу морального занепаду герой не перетворюється в чудовисько, в монстра. Ось чому падіння Клайда сприймається не тільки з почуттям обурення і огиди, але й визиває смуток і трагічні емоції.

      Клайд був дуже чуттєвий до жіночої краси, не лише зовнішньої, але й внутрішньої. Тому кохання до Роберти Олден, розумної, світлої, веселої дівчини, до того ж, красивої було цілком закономірне. Драйзер знову і знову наголошує на її привабливих внутрішніх якостях, тоді як іншу кохану Клайда – Сондру Фінчлі постійно зображує в ореолі зовнішньої краси і багатства. І хоч у житті Клайда і Роберти було багато схожого, їх характери і вчинки відрізняються. Клайду були чужі релігійні повчання його батьків і він легко піддавався моральному ростлінню. Роберта ж, навпаки, покірно сприймала пануючі в сім’ї релігійні та естетичні погляди, і зберегла, завдяки цьому, духовну цілісність і внутрішню чистоту.

     Головні риси духовного образу Роберти Драйзер створив силою своєї уяви. І в нього виник образ складний і пластичний. Дізнавшись, що в неї буде дитина, Роберта вміє зберегти почуття людської гідності. Розкриваючи думки героїні, Драйзер дає зрозуміти, що в неї немає стремління будь-якою ціною закріпити себе, розлюблену, в житті Клайда. Навіть в самі важкі хвилини вона знаходить в собі сили сказати Клайду: «Раз ти більше не любиш мене і не хочеш мати зі мною справ, я теж не хочу». Є в Роберті органічне благородство передане з великою художньою майстерністю.

     Якщо розповідь Драйзера про кохання Клайда і Роберти витримана, в основному в інтонаціях, багатих переливами, полутонами і трагічним звучанням, то тема «Клайд – Сондра» з самого початку представлена в цілком виразних і недвозначних тонах. Обмежений зміст і цінність кохання цих двох людей виявлені різко, невідступно.  Тема «Клайд – Сондра» розвивається якби при світлі яскравого прожектора – тут ніщо не приховується в тіні, і егоцентричну сутність тяги один до одного бідного хлопця і багатої дівчини видно з першого погляду. Клайд бачив у Сондрі не лише красиву дівчину, а й можливість витягнути «щасливий квиток» - одружитися з донькою багача.

      Протиставлення злиденного життя Роберти та її батьків і багатства, яке оточувало Сондру, стає одним із найважливіших мотивів роману.

       Сутність взаємовідносин між трьома основними персонажами роману: Клайдом, Робертою, Сондрою в кінцевому результаті призвела до невтішного висновку: коли герой став розуміти, що в нього є цілком реальна можливість одружитись на Сондрі, а вагітність Роберти зробила її перепоною на шляху здійснення його планів, виникла думка про злочин.

      З великим художнім смаком письменник виявляє в образі свого головного героя протиріччя, відображаючи діалектику переходів його настроїв, його душевного стану. Як не замутнена до цього часу душа Клайда Гріфітса, як не багато в ньому переламаного, злого, його шлях до злочину все ще не простий і не короткий.

      Безумовно, головна трагічна фігура книги – Клайд Гріфітс. Історія перетворення цього молодого чоловіка в злочинця трагічна. Але не менш трагічною є доля тихої жертви злочину – Роберти. У певному сенсі в романі показані, найменше, дві американські трагедії.

      Опис того, як зародилась в свідомості героя думка про вбивство коханої і при яких обставинах загинула Роберта, належить до самих сильних, повних драматизму, художньої виразності сторінок «Американської трагедії». Події, які передували поїздці Клайда і Роберти на озеро, сама загибель цієї дівчини і викриття винуватця – все це зображено з великою експресією.

     Діапазон використаних автором художніх засобів тепер більш широкий, ніж раніше. В описі цих подій багато місця займає внутрішній монолог. Зустрічається навіть, монолог в монолозі, мета якого повніше передати спутаність почуттів і думок героя. Психологічно точно характеризує Драйзер закономірний сенс вибору, який робить Клайд між Робертою і Сондрою. Минуле кохання до Роберти змінюється ненавистю. В один із таких моментів повному відчаю Клайду на очі потрапляє замітка про потонувших на річці молодих людях.

      Починається важкий внутрішній монолог головного героя «Американської трагедії». Виникає задум вбивства. Злочинні думки невідступно супроводжує страх перед задуманим. Боротьба суперечливих почуттів – прагнення будь-якою ціною спекатися Роберти і щирого жаху перед розумінням і наслідками цього поривання – продовжується безкінечно. Як художник, який втілює таємні рухи людської душі, Драйзер тут підіймається до таких висот, яких раніше не знав.

      Кульмінація близька, драматизм наростає. Кожна життєва дрібниця робить трагічний кінець найбільш ймовірним. Разом з тим, обдумуючи деталі свого жахливого плану, Клайд віддає себе в полон передчуттів і забобонів, виправданих і не виправданих страхів.

     Драйзер створює емоційний фон, який несе в собі відчуття неминучості нещастя, руйнівної грози, почуття зловіщої напруженості, яка може призвести тільки до краху, загибелі, смерті.

     В кінці кінців Клайд вирішує відмовитись від задуманого злочину. Цим самим Драйзер ще раз дає зрозуміти: Клайд – зовсім не закінчений злочинець, його весь час щось підштовхує на вбивство, мовби проти його волі. Адже з душі героя до кінця не зникли ні елементи милосердя, ні звичайний страх перед знищенням іншої людини.

     За трагічним збігом обставин Клайд і Роберта опинилися у воді. Роберта загинула. Шлях перетворення буржуазним суспільством рядового американця Клайда Гріфітса в злочинця був пройдений  до кінця.

      В самому кінці роману Драйзер знову повертає читича, наче, на його початок. Клайда вже нема в живих. Його батьки постаріли. Але, так-само, проповідують на вулицях. І разом з ними маленький хллопчик – юний племінник страченого. Він, як дві краплі води, схожий на свого дядька.

     Повторюючи в кінці «Американської трагедії» зав’язку роману, автор, перш за все, хоче показати закономірність того, про що вже було написано. Драйзер дає зрозуміти: коло замкнулося і кожна його частина знайшла своє істинне місце. Тут немає нічого випадкового, необов’язкового. Цикл правди набув повноти і незаперечності.

    Адже «Американська трагедія» - один із самих продуманих і вивірених в усіх деталях художній твір Теодора Драйзера. Він присвятив цьому роману набагато більше часу і творчих сил, ніж будь-якому іншому. Свою книгу Драйзер писав дуже повільно, переробляючи її декілька разів. Коли письменник дізнався, що роман оголошений до друку восени 1924 року, він сердито вигукнув: «Книга не буде готова до весни… Не можна писати скоріше, ніж ти можеш» [16]. Але й весною наступного року роман не вийшов з друку. Був порушений новий термін – осінь. «Американська трагедія» була закінчена лише в самому кінці 1925 року. 

Висновок: злочинність героя  «Американської трагедії»  була наслідком певних соціальних відносин, наслідком впливу суспільства, яке ставило понад усе успіх, вимірюваний грошима, матеріальні блага, які можна було придбати, привласнити, завоювати за допомогою золота і доларів.

         В «Американській трагедії» Драйзер зробив великий крок вперед як психолог, як художник, який створив вражаючі образи, відповідні правді американської дійсності.

      Образ Клайда Драйзер створив шляхом скрупульозного нагнітання деталей, подробиць, які, нашаровуючись, створюють образ юнака, котрий змалку мріяв потрапити за «високі стіни», у недоступний світ багатих людей. Незвичайність роману в тому, що роль трагічного героя дісталася не Каупервуду, не Юджину Вітлі, а ординарній особистості. 

                                                       ВИСНОВКИ

     Майже за півстоліття письменницької діяльності Драйзер пройшов складний шлях ідейного розвитку. Офіційна критика була до нього недоброзичливою майже завжди. Коли він зображував життя таким, «як воно є», - його звинувачували в натуралізмі, а коли він писав про життя, яким воно має бути, - його засуджували за «небезпечний синдикалізм». Йому не прощали його стилю. Але не натуралістичні подробиці, а безкомпромісна правда його книжок була причиною багатьох судових процесів, які супроводжували письменника все життя.

     Його книги, безперечно, не відрізняються легкістю і приємністю стилю, досить часто грішать нагромадженням деталей. Це визнав і сам письменник. «Звичайно, - казав він, - можна було б піти шляхом легкого і поверхового опису, але країна велика, і часу для полірування не лишається. Згодом я маю намір переписати мої книжки, зробити їх стислішими, але зараз треба поспішати далі, бо ще треба багато зробити. Це потрібно народові. Йому треба знати все це» [1,ст.9]. І це важливо.

     Можна взяти під сумнів намір Драйзера переписати всі романи – на це не вистачило б ще одного життя. Але, безсумнівно, він намагався знайти той стиль, який відповідав би порухам його думки. Справді, в драйзерівському стилі відчувається намагання описати якомога більше подій, охопити все.

     Драйзер ретельно виписує середовище і характери своїх героїв, майстерно користується засобом контрасту, символікою. Зрештою, стиль – це індивідуальність письменника, і не існує правил, як треба писати. Важливо, що він «втілював у слова та образи» те, що вважав за потрібне сказати, і робив це чудово, захоплюючи читача силою експресії і драматизмом подій. Саме в цьому і є вияв художнього принципу письменника, своєрідність його «почерку», зумовленого естетичною необхідністю. Сам Драйзер вважав, що художня цінність твору не у відшліфованому до блиску стилі, а в правдивості написаного. І коли говорити про геній письменника, то він, безперечно, в тому особливому баченні життя, яке і визначило тональність його книжок, значення  яких перебуває у прямому зв’язку з правдивим зображенням життя.

     Творчість Драйзера пройнята вірою в людину, вірою в справедливість.

     1944 року Теодору Драйзерові присуджено премію Американської Академії мистецтва і літератури за видатні досягнення в літературі.

     Теодор Драйзер прожив велике життя, і його суспільні погляди еволюціонували. Та під час усіх емоційно суб’єктивних «метань» його вчинками завжди керувала любов до людей.   

     Будучи одним з найкрупніших представників реалізму в американській літературі ХХ ст., Драйзер правдиво відображав протиріччя й вади американського суспільства. Він визначався багатьма достоїнствами, але найважливішим з них все ж була життєвість його книг. Історія його власної родини  дала майбутньому письменнику багатющий матеріал для творчого осмислення. Прямі та побічні паралелі з родинною історією простежуються в численних творах письменника. Доля батька, робітника-німця, який за двадцять п'ять років до народження Т. Драйзера приїхав до Америки і намагався забезпечити родині добробут; тяжке життя матері; кар'єра старшого брата, який досяг великих успіхів у музиці; скандальні пригоди другого брата, який спився і збився зі шляху; нелегкі долі сестер, - все це так чи інакше увійшло до книг Драйзера. Таким чином, головне, що увійшло до його книг, - це багатющий досвід людини, що з юних років поринала у реальне життя. Цей життєвий досвід дав йому можливість вивчати недоліки американського суспільства. Його романи, де він зачепив і відобразив цілі пласти американського життя, не просто літературні твори - це дослідження всього американського суспільства, і подібно до того, як твори великих пипсьменників дозволяють зрозуміти цілі епохи, на підвалинах книг Драйзера майбутні покоління складуть достатньо повні уявлення про те, що являла собою Америка на зламі ХІХ і в перші десятиліття ХХ століть.

                                            Список використаної літератури

1. Анисимов И. Теодор Драйзер // Теодор Драйзер: собр. соч. в 12-ти тт. – М., 1955. – Т.1
2. Вопросы литературы. – 1963. - №5.
3. Давиденко Г.Й., Стрельчук Г.М., Гричаник Н.І. Історія зарубіжної літератури ХХ століття: навч. посібник. –  К.: Центр учбової літератури, 2007.
4. Элен Драйзер. Из воспоминаний о Драйзере // Теодор Драйзер:собр. соч. в 12-ти тт. – Т. 12. – М., 1955.
5. Зарубежная литература ХХ века: учебник/ Под ред. Я.Т. Андреева. –   2-е изд., исправл. и дополн. – М.: Высшая школа; Academia, 2000.
6. Історія американської літератури : в 2-х т. – М., 1986. – Т.2.
7. Історія всесвітньої літератури: в 9-ти т. – М., 1986. – Т.7.
8. Історія зарубіжної літератури ХХ ст.: навчальний посібник. –               3-тє вид. – К.: «Центр учбової літератури», 2011.
9. История литературы США: в 7-ми тт. /Ред. колл.: А.Н.Засурский, М.М.Коренева, Е.А. Стеценко. – М., 1997.
10. Ковалев Ю. Теодор Драйзер открывает Америку // Т.Драйзер. Финансист. – Л., 1987.
11. Мендельсон М. «Американская трагедия» Теодора Драйзера. – М., 1971.
12. Морозкина Е.А. Творчество Т.Драйзера и развитие литературы США на рубеже ХІХ – ХХ веков. – Уфа: Изд-во Башкирского университета, 1994.
13. Панкова Л.Г. Теодор Драйзер: життя і творчість. – К.: Дніпро, 1974.
14. Теодор Драйзер.: собрание сочинений в 12-ти тт. –  1955. – Т.1.
15. Теодор Драйзер // Денисова Т., Савченко Г. Зарубіжна література     ХХ століття. – К., 2000.
16. W. A. S w a n b e r g, Dreiser, p. 289