Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Декабря 2012 в 22:37, курсовая работа
Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі XІX-ХХ століть тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу. Ідеї А. Шопенгауера, С. К'єркегора, Ф. Ніцше, А. Бергсона створювали філософське підґрунтя для різноманітних літературних явищ і художніх течій епохи зламу віків. Якщо романтизм починався з теорії, то шляхи становлення класичного реалізму були іншими.
Вступ.
1. Розділ 1.Основні реалістичні напрями в літературі США.
2. Розділ 2.Теодор Драйзер – майстер реалістичної прози.
2.1. Концепція реалізму в творчості Т. Драйзера.
2.2. Проблема співвідношення середовища і характеру в романі Т.Драйзера «Американська трагедія».
2.3. Принципи творення образів в романі Т.Драйзера «Американська трагедія».
Висновки.
Список використаної літератури.
У 1904 році повернувся до літературної діяльності, але й працював у журналах. Після конфлікту в редакції у 1910 році Драйзер пішов із журналу, щоб повністю віддатися роботі над романом «Грішник», який був виданий в 1911 році під назвою «Дженні Герхард». Другий роман Т. Драйзера – це ще одна книга про долю дівчини в капіталістичній Америці. На її сторінках ті самі соціальні контрасти, що і в «Сестрі Керрі». Якщо Керрі піднялась високо, то втратила кращі моральні цінності, а Дженні зберегла високі переваги душі, але стала жертвою буржуазного світу. В Дженні втілені найкращі риси, притаманні простим людям. Глибока народність роману – крок вперед у творчій еволюції Драйзера. Письменник кинув виклик святенництву і лицемірству американського буржуа.
Після цього Драйзер почав збирати матеріали для нового твору про світ мільйонерів – «Фінансист». Роман побачив світ восени 1912 року. Це був початок втілення задуму Т.Драйзера написати епопею для викриття імперіалістичної Америки під назвою «Трилогія бажань». У 1914 – друга книга «Титан», а в 1915 – почав роботу над романом «Стоїк».
10-ті роки ХХ століття, коли творча індивідуальність Драйзера чітко визначилась, були роками, коли «середній американець» потрапив у полон грошей, коли наймагічнішим стає слово «долар». Особливо цікаві з цього погляду перші дві книги Драйзерової «Трилогії бажаня» - «Фінансист» (1912) і «Титан» (1914), в яких письменник, зображуючи жорстокий і несправедливий світ, стверджує, що саме завдяки цьому фетишові Америка приховує в собі мільйон доступних лише небагатьом спокус, які, однак, не стали від цього менш спокусливими для переважної більшості її громадян.
Центральна тема трилогії – шлях американського фінансового магната до влади. Варто відзначити, що у виборі самої теми виявилася незвичайна сміливість Драйзера, який замірявся на «святая святих» суспільства.
Герой «Фінансиста» у Драйзера наділений маніакальним прагненням до здійснення своїх бажань. А бажання не такі вже й безневинні. Він марить власним банком, банком, як самостійною силою, що впливає на долі людей і визначає їхній майновий стан. «Поставити на коліна сильних світу цього – тільки це вже чогось варте», у всякому разі варте того, щоб іти напролом.
«Мої бажання – понад усе» - це основне життєве кредо головного героя Каупервуда рефреном звучить у трилогії. Воно в тексті на вустах у його головного героя; воно в підтексті – у його справах, у його планах, у тому впливі, який він має на навколишніх. Може, воно допомогло йому вижити і не тільки вижити, а й, здавалося б, у найскладніших обставинах відчути в собі невгамовну жадобу життя, що само по собі не так уже й мало.
Головний герой трилогії Френк Каупервуд – сильна особа. І Драйзер захоплюється ним, хоч і переконаний, що Каупервуд – класичний зразок капіталістичного хижака, нахабного, жорстокого й егоїстичного.
Ця роздвоєнність у ставленні до Каупервуда не випадкова. Хоч в основі роману лежить критика капіталістичної Америки, у «Фінансисті» Т. Драйзер ще був стійким прибічником так званої «теорії винятковості», згідно з якою американські капіталісти не мають ніяких вад. Звідси і замилування головним героєм.
У другій книзі трилогії «Титан» Каупервуд вже не збирач капіталу, а ділок і верховода, типовий для пізнього етапу буржуазного нагромадження 70 – 90-х рр. Далекоглядний, хитрий, він одразу поринає в ділове життя Чікаго і ставить перед собою цілком певну мету: прибрати до рук джерела його багатства й могутності. Завжди усміхнений, ввічливий, люб’язний, він володів «мертвою хваткою». Не дивно, що незабаром, подолавши ворожість чікагського вищого світу, він стає фінансовим королем міста, одним з найбільших фінансових магнатів країни. Але Каупервуд відчуває, що багатство висушує йому душу і серце, не дає щастя. В «Титані» наростає відчуття трагізму американського життя. Проте Каупервуд не здається, - він зосереджує в своїх руках величезні засоби. Навіть найбільші ділки, люди, зовсім не делікатні, вражені неймовірною сміливістю і масштабами його махінацій. «В очах консервативних магнатів Чікагського залізничного транспорту цей ділок із Східних штатів був якимсь легендарним велетнем, що готувався пожерти усе місто». Але цього йому було не досить, і він задумує дивовижну авантюру за межами Сполучених Штатів.
Це стало змістом заключної книжки трилогії «Стоїк», опублікованої посмертно 1946 року. В ній ідеться про події 1890 – 1900-х рр. Кожна сторінка «Стоїка» виразно промовляє, що бути капіталістичним ділком – означає шахраювати, обдурювати, прикидатися, і жити без цього йому просто не можливо. Як і його прототип, мільйонер Чарльз Тайзон Йєркс, історія якого лягла в основу сюжету трилогії, Каупервуд раптом до болю чітко усвідомив, що життя змарновано безцільно. Нажиті мільйони так і не принесли задоволення і щастя. Але «переоцінка цінностей» наступає занадто пізно.
У трактуванні теми народу в еволюції образу Каупервуда помітна еволюція самого письменника. В «Стоїку» його герой «виходить» з тих обрисів, які Драйзер надав йому в перших двох книгах, і набирає нового естетичного навантаження. Такий поворот у трактуванні образу головного героя та прогресивність висновків, до яких Драйзер приходить у кінці своєї трилогії пояснюється величезним відрізком часу, який пройшов від початку написання книги у 1915-му і закінченням у 1945-му році. За ці роки відбулося багато подій, пройдено довгий життєвий шлях.
Діяльна жадоба пізнання та художнього засвоєння дійсності приводила письменника і в лабораторії Пенсільванського університету, і в студії Голлівуда. Він вивчав філософію, економіку, соціологію і мистецтво. Багато мандрував. Побував у Мексиці і Норвегії, Швеції і Радянському Союзі. І скрізь він знайомився з людьми: з політиками, письменниками, громадськими діячами, художниками.
Теодор Драйзер мав артистичну вдачу, він любив і розумів красу у всіх її проявах. У 20-ті та 30-ті рр. ХХ століття письменник проводить велику громадську роботу як палкий прибічник соціальних перетворень.
У 1937 році він їде в Іспанію. Ризикуючи життям на підступах до Барселони, у Мадриді, що сходив кров’ю, він на власні очі бачив страждання вмираючих, але не скорених республіканців. Повернувшись в Америку, він скрізь – на мітингах, з лекторської трибуни, у приватній бесіді з президентом Рузвельтом – розповідає про трагічне становище іспанського народу і докладає чимало зусиль, щоб домогтися від президента згоди послати воюючій республіці три судна з продовольством та медикаментами.
А потім, - друга світова війна…
Ці насичені подіями роки – важливий фактор, і він не міг не вплинути на еволюцію письменника. Драйзер переглядає «Трилогію бажання» під новим кутом зору, і внаслідок цього діапазон зображуваних подій і трактування її головного героя якісно змінились.
Коли в 1945 році Теодор Драйзер вирішив повернутися до «Стоїка», він був уже тяжко хворий. Щойно закінчений роман «Оплот» ввібрав у себе всю його творчу та фізичну енергію. Але бажання закінчити трилогію було таке велике, що переважило і втому, і недугу – надто великого значення надавав сам Драйзер цьому роману, оскільки вважав його невід’ємною частиною своєї літературної програми. «Наполегливість, з якою він працював, - згадує його дружина, - була просто неймовірна; власне, за окремими винятками, його нічого більше не цікавило»[4, ст.384]. І це зрозуміло. В останній книжці трилогії Драйзер зробив важливі висновки, до яких він прийшов за довгі роки свого життя. У ній втілився увесь нагромаджений ним естетичний досвід. Але роман залишився незакінченим і був виданий посмертно.
Питання про місце мистецтва в суспільстві, про долю художника в Америці, психолгію художньої творчості Теодор Драйзер порушує у романі «Геній» (1915). Трагедія головного героя Юджіна Вітли – це трагедія мистецтва, трагедія художника в країні показного добробуту.
В основу сюжету «Генія» Драйзер поклав свій власний досвід і досвід людей, яких добре знав. А в образі «генія» – Юджіна Вітли – він втілив якості трьох людей: талант художника Еверетта Шіна, яким захоплювався; зовнішньо нервову емоційну вдачу одного із співробітників видавництва «Баттерік паблікейшнз», що згодом наклав на себе руки, і деякі риси своєї власної вдачі.
«Геній»
(«The Genius», 1915) — книга про природу мистецтва
та роль художника. Юджин Вітла — головний
герой, як свого часу Френк Каупервуд,
викликає неприязнь і роздратування навколишніх
своєю яскравою індивідуальністю. Юджин
Вітла — обдарований художник. Драйзер
відважно порушив існуючу традицію «добропристойності»
в літературі, його герой повстав проти
заскорузлості академізму та салонної
красивості. Обставини змушують героя
взятися за роботу в рекламному агентстві.
Ставши респектабельним членом суспільства,
Вітла зраджує самого себе. Творча криза
поглиблюється душевною: одружений (до
того ж, дружина вагітна), він закохується
у юну дівчину. Гордіїв вузол розв'язується
трагічно: помирає під час пологів дружина,
залишивши йому дочку; покидає його і Сюзанна.
Юджина Вітлу спочатку охоплює апатія.
Вихід із кризи пов'язаний із зацікавленням
теософією, релігійними культами містичного
штибу, філософією. Під час шукань він
відкриває нову сферу — «велике мистецтво
снів», де сон рівнозначний «ілюзії». Юджин
Вітла доходить того ж висновку, що й Френк
Каупервуд: справжня реальність перебуває
поза межами і лише мистецтво здатне її
змінити.
Як і «Трилогія бажання»,
«Геній» позначенний двоплановим аспектом:
реалізм тут уживається з натуралізмом,
соціальна обумовленість вчинків головного
героя тісно переплітається з мотивами
чисто біологічного плану. Та не зважаючи
на все це, «Геній» для Драйзера – перший
етап переоцінки цінностей, утвердження
реалістичного мистецтва.
Новий успіх позначився у письменника в 1925 році, коли побачила світ «Американська трагедія», яка відкрила глибину реалістичного методу Драйзера. Роман завершив певний період в розвитку реалістичної літератури США в 20-ті рр. і став розквітом реалізму в США.
7 листопада 1927 року Драйзер відвідав Москву і свої враження висвітлив у книзі «Драйзер споглядає Росію» (1928). Пробув в СРСР 77 днів: Ленінград, Горький, Ясна Поляна, Київ, Харків, Донецьк та інші міста.
В 1938 році Драйзер головує на засіданні Міжнародної асоціації письменників у Парижі і виголошує з її трибуни програмну промову про завдання і обов’язок письменника. «Найважливіше, - сказав він, - у мистецтві і літературі – це щоб художник і письменник з цікавістю вдивлявся в життя і намагався зрозуміти його…» [14,ст.227]. Він виступає за відродження роману протесту, вважаючи, що в такі тяжкі часи не проблема особистості і світ особистих переживань повинні захоплювати уяву передових письменників, а економічні негаразди народних мас. Естетичне кредо Драйзера полягало в тому, що автори будь-яких творів повинні опиратися на знання життя, повинні приглядатися до дійсності. Тільки тоді їхні твори будуть змістовними і оригінальними за формою.
У роки другої світової війни Драйзер веде активну антифашистську боротьбу, бере участь у міжнародних рухах за мир.
Закінчення війни з гітлерівською Німеччиною, війна з Японією сколихнули Америку. Духовне піднесення народу того періоду благотворно вплинуло і на письменника. І Драйзер після багаторічної публіцистичної і лекторської діяльності знову був пройнятий бажанням взятися до такої роботи, яка була б справжньою творчістю. Так він повертається до «Оплоту», останнього свого твору, який за змістом належить до найраніших задумів письменника і що його видавництво «Джон Лейн» анонсувапло ще на початку 1917 року.
Драйзер довго виношував цей задум. Давно хотілося написати книжку про «кремезного» американця, що втілив у собі дух своєї батьківщини. Та все щось заважало, бракувало якихось фактів; здавалося, що й сам він чогось іще не збагнув, не готовий до виконання цього завдання. Очевидно цим і можна пояснити дистанцію майже в тридцять років від задуму роману до опублікування його. Рукопис, який Драйзер дістав з архіаву, не задовольнив письменника. Це якоюсь мірою зрозуміло. Драйзерівська філософія життя 1910-х років різнилася від його поглядів початку 1940-х років. І письменник починає все спочатку. Працює багато і, як завжди, захоплено. Вивчаючи все, що стосувалося історичної основи роману, він буквально захопився релігією квакерів, пройнятою духом миролюбності і доброзичливості. Йому імпонувала сила і наполегливість, з якими вони відстоювали рівність людей не лише перед лицем їхнього бога, а й один перед одним.
Книжка була його дітищем, символічним завершенням усього життя. Вона близька його серцю ще й тому, що якоюсь мірою автобіографічна – прообразом головного героя був Драйзерів батько.
В основі роману – конфлікт між оманливими
уявленнями і реальністю. Його герой Солон
Барнс – «оплот» старої доброї Америки,
нащадок тих, хто переніс з борту пароплава
«Мейфлауера», на якому прибули перші
поселенці в Америку, на береги Потомаку
давньохристиянську віру, що заснована
на любові. Порядний квакер, котрий з дитячих
років звик звертатися за порадою до бога
і біблії, докладає всіх зусиль, щоб спрямувати
своїх дітей на правильний шлях життя,
але стикається з буденною дійсністю навколишнього
світу пристрастей, злиднів, тягот і нерівності.
Релігійно-моральні засади, що ввійшли
в Солонову плоть і кров, не витримують
випробування повсякденністю, яка розчаровує
його. На аналізі сім’ї Барнсів Драйзер
показує, як меркнуть ідеали, як у процесі
життя вони перетворюються у свою протилежність.