Т. Драйзер "Американська трагедія"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Декабря 2012 в 22:37, курсовая работа

Описание работы

Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі XІX-ХХ століть тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу. Ідеї А. Шопенгауера, С. К'єркегора, Ф. Ніцше, А. Бергсона створювали філософське підґрунтя для різноманітних літературних явищ і художніх течій епохи зламу віків. Якщо романтизм починався з теорії, то шляхи становлення класичного реалізму були іншими.

Содержание работы

Вступ.
1. Розділ 1.Основні реалістичні напрями в літературі США.
2. Розділ 2.Теодор Драйзер – майстер реалістичної прози.
2.1. Концепція реалізму в творчості Т. Драйзера.
2.2. Проблема співвідношення середовища і характеру в романі Т.Драйзера «Американська трагедія».
2.3. Принципи творення образів в романі Т.Драйзера «Американська трагедія».
Висновки.
Список використаної літератури.

Файлы: 1 файл

Курсова робота.doc

— 205.00 Кб (Скачать файл)

     У 1904 році повернувся до літературної діяльності, але й працював у журналах. Після конфлікту в редакції у 1910 році Драйзер пішов із журналу, щоб повністю віддатися роботі над романом «Грішник», який був виданий в 1911 році під назвою «Дженні Герхард». Другий роман Т. Драйзера – це ще одна книга про долю дівчини в капіталістичній Америці. На її сторінках ті самі соціальні контрасти, що і в «Сестрі Керрі». Якщо Керрі піднялась високо, то втратила кращі моральні цінності, а Дженні зберегла високі переваги душі, але стала жертвою буржуазного світу. В Дженні втілені найкращі риси, притаманні простим людям. Глибока народність роману – крок вперед у творчій еволюції Драйзера. Письменник кинув виклик святенництву і лицемірству американського буржуа.

       Після цього Драйзер почав збирати матеріали для нового твору про світ мільйонерів – «Фінансист». Роман побачив світ восени 1912 року. Це був початок втілення задуму Т.Драйзера написати епопею для викриття імперіалістичної Америки під назвою «Трилогія бажань».  У 1914 – друга книга «Титан», а в 1915 – почав роботу над романом  «Стоїк».

     10-ті роки ХХ століття, коли творча індивідуальність Драйзера чітко визначилась, були роками, коли «середній американець» потрапив у полон грошей, коли наймагічнішим стає слово «долар». Особливо цікаві з цього погляду перші дві книги Драйзерової «Трилогії бажаня» - «Фінансист» (1912) і «Титан» (1914), в яких письменник, зображуючи жорстокий і несправедливий світ, стверджує, що саме завдяки цьому фетишові Америка приховує в собі мільйон доступних лише небагатьом спокус, які, однак, не стали від цього менш спокусливими для переважної більшості її громадян.

     Центральна тема трилогії – шлях американського фінансового магната до влади. Варто відзначити, що у виборі самої теми виявилася незвичайна сміливість Драйзера, який замірявся на «святая святих» суспільства.

     Герой «Фінансиста»  у Драйзера наділений маніакальним прагненням до здійснення своїх бажань. А бажання не такі вже й безневинні. Він марить власним банком, банком, як самостійною силою, що впливає на долі людей і визначає їхній майновий стан. «Поставити на коліна сильних світу цього – тільки це вже чогось варте», у всякому разі варте того, щоб іти напролом.

    «Мої бажання – понад усе» - це основне життєве кредо головного героя Каупервуда рефреном звучить у трилогії. Воно в тексті  на вустах  у його головного героя; воно в підтексті – у його справах, у його планах, у тому впливі, який він має на навколишніх. Може, воно допомогло йому вижити і не тільки вижити, а й, здавалося б, у найскладніших обставинах відчути в собі невгамовну жадобу життя, що само по собі не так уже й мало.

     Головний герой трилогії Френк Каупервуд – сильна особа. І Драйзер захоплюється ним, хоч і переконаний, що Каупервуд – класичний зразок капіталістичного хижака, нахабного, жорстокого й егоїстичного.

     Ця роздвоєнність у ставленні до Каупервуда не випадкова. Хоч в основі роману лежить критика капіталістичної Америки, у «Фінансисті» Т. Драйзер  ще був стійким прибічником так званої «теорії винятковості», згідно з якою американські капіталісти не мають ніяких вад. Звідси і замилування головним героєм.

     У другій книзі трилогії «Титан» Каупервуд вже не збирач капіталу, а ділок і верховода, типовий для пізнього етапу буржуазного нагромадження   70 – 90-х рр. Далекоглядний, хитрий, він одразу поринає в ділове життя Чікаго і ставить перед собою цілком певну мету: прибрати до рук джерела його багатства й могутності. Завжди усміхнений, ввічливий, люб’язний, він володів «мертвою хваткою». Не дивно, що незабаром, подолавши ворожість чікагського вищого світу, він стає фінансовим королем міста, одним з найбільших фінансових магнатів країни. Але Каупервуд відчуває, що багатство висушує йому душу і серце, не дає щастя. В «Титані» наростає відчуття трагізму американського життя. Проте Каупервуд не здається, - він зосереджує в своїх руках величезні засоби. Навіть найбільші ділки, люди, зовсім не делікатні, вражені неймовірною сміливістю і масштабами його махінацій. «В очах консервативних магнатів Чікагського залізничного транспорту цей ділок із Східних штатів був якимсь легендарним велетнем, що готувався пожерти усе місто». Але цього йому було не досить, і він задумує дивовижну авантюру за межами Сполучених Штатів.

     Це стало змістом заключної книжки трилогії «Стоїк», опублікованої посмертно 1946 року. В ній ідеться про події 1890 – 1900-х рр. Кожна сторінка «Стоїка» виразно промовляє, що бути капіталістичним ділком – означає шахраювати, обдурювати, прикидатися, і жити без цього йому просто не можливо. Як і його прототип, мільйонер Чарльз Тайзон Йєркс, історія якого лягла в основу сюжету трилогії, Каупервуд раптом до болю чітко усвідомив, що життя змарновано безцільно. Нажиті мільйони так і не принесли задоволення і щастя. Але «переоцінка цінностей» наступає занадто пізно.

     У трактуванні теми народу в еволюції образу Каупервуда помітна еволюція самого письменника. В «Стоїку» його герой «виходить» з тих обрисів, які Драйзер надав йому в перших двох книгах, і набирає нового естетичного навантаження. Такий поворот у трактуванні образу головного героя та прогресивність висновків, до яких Драйзер приходить у кінці своєї трилогії пояснюється величезним відрізком часу, який пройшов від початку написання книги у 1915-му і закінченням у 1945-му році. За ці роки відбулося багато подій, пройдено довгий життєвий шлях.

     Діяльна жадоба пізнання та художнього засвоєння дійсності приводила письменника і в лабораторії Пенсільванського університету, і в студії Голлівуда. Він вивчав філософію, економіку, соціологію і мистецтво. Багато мандрував. Побував у Мексиці і Норвегії, Швеції і Радянському Союзі. І скрізь він знайомився з людьми: з політиками, письменниками, громадськими діячами, художниками.

    Теодор Драйзер мав артистичну вдачу, він любив і розумів красу у всіх її проявах. У 20-ті та 30-ті рр. ХХ століття письменник проводить велику громадську роботу як палкий прибічник соціальних перетворень.

     У 1937 році він їде в Іспанію. Ризикуючи життям на підступах до Барселони, у Мадриді, що сходив кров’ю, він на власні очі бачив страждання вмираючих, але не скорених республіканців. Повернувшись в Америку, він скрізь – на мітингах, з лекторської трибуни, у приватній бесіді з президентом Рузвельтом – розповідає про трагічне становище іспанського народу і докладає чимало зусиль, щоб домогтися від президента згоди послати воюючій республіці три судна з продовольством та медикаментами.

     А потім, - друга світова війна…

     Ці насичені подіями роки – важливий фактор, і він не міг не вплинути на еволюцію письменника. Драйзер переглядає «Трилогію бажання» під новим кутом зору, і внаслідок цього діапазон зображуваних подій і трактування її головного героя якісно змінились.

     Коли в 1945 році Теодор Драйзер вирішив повернутися до «Стоїка», він був уже тяжко хворий. Щойно закінчений роман «Оплот» ввібрав у себе всю його творчу та фізичну енергію. Але бажання закінчити трилогію було таке велике, що переважило і втому, і недугу – надто великого значення надавав сам Драйзер цьому роману, оскільки вважав його невід’ємною частиною своєї літературної програми. «Наполегливість, з якою він працював, - згадує його дружина, - була просто неймовірна; власне, за окремими винятками, його нічого більше не цікавило»[4, ст.384]. І це зрозуміло. В останній книжці трилогії Драйзер зробив важливі висновки, до яких він прийшов за довгі роки свого життя. У ній втілився увесь нагромаджений ним естетичний досвід. Але роман залишився незакінченим і був виданий посмертно.

     Питання про місце мистецтва в суспільстві, про долю художника в Америці, психолгію художньої творчості Теодор Драйзер порушує у романі «Геній» (1915). Трагедія головного героя Юджіна Вітли – це трагедія мистецтва, трагедія художника в країні показного добробуту.

     В основу сюжету «Генія» Драйзер поклав свій власний досвід і досвід людей, яких добре знав. А в образі «генія» –  Юджіна Вітли – він втілив якості трьох людей: талант художника Еверетта Шіна, яким захоплювався; зовнішньо нервову емоційну вдачу одного із співробітників видавництва «Баттерік паблікейшнз», що згодом наклав на себе руки, і деякі риси своєї власної вдачі.

      «Геній» («The Genius», 1915) — книга про природу мистецтва та роль художника. Юджин Вітла — головний герой, як свого часу Френк Каупервуд, викликає неприязнь і роздратування навколишніх своєю яскравою індивідуальністю. Юджин Вітла — обдарований художник. Драйзер відважно порушив існуючу традицію «добропристойності» в літературі, його герой повстав проти заскорузлості академізму та салонної красивості. Обставини змушують героя взятися за роботу в рекламному агентстві. Ставши респектабельним членом суспільства, Вітла зраджує самого себе. Творча криза поглиблюється душевною: одружений (до того ж, дружина вагітна), він закохується у юну дівчину. Гордіїв вузол розв'язується трагічно: помирає під час пологів дружина, залишивши йому дочку; покидає його і Сюзанна. Юджина Вітлу спочатку охоплює апатія. Вихід із кризи пов'язаний із зацікавленням теософією, релігійними культами містичного штибу, філософією. Під час шукань він відкриває нову сферу — «велике мистецтво снів», де сон рівнозначний «ілюзії». Юджин Вітла доходить того ж висновку, що й Френк Каупервуд: справжня реальність перебуває поза межами і лише мистецтво здатне її змінити. 
     Як і «Трилогія бажання», «Геній» позначенний двоплановим аспектом: реалізм тут уживається з натуралізмом, соціальна обумовленість вчинків головного героя тісно переплітається з мотивами чисто біологічного плану. Та не зважаючи на все це, «Геній» для Драйзера – перший етап переоцінки цінностей, утвердження реалістичного мистецтва. 

     Новий успіх позначився у письменника в 1925 році, коли побачила світ «Американська трагедія», яка відкрила глибину реалістичного методу Драйзера. Роман завершив певний період в розвитку реалістичної літератури США в 20-ті рр. і став розквітом реалізму в США.

     7 листопада 1927 року Драйзер відвідав Москву і свої враження висвітлив у книзі «Драйзер споглядає Росію» (1928). Пробув в СРСР 77 днів: Ленінград, Горький, Ясна Поляна, Київ, Харків, Донецьк та інші міста.

     В 1938 році Драйзер головує на засіданні Міжнародної асоціації письменників  у Парижі і виголошує з її трибуни програмну промову про завдання і обов’язок письменника. «Найважливіше, - сказав він, - у мистецтві і літературі – це щоб художник і письменник з цікавістю вдивлявся в життя і намагався зрозуміти його…» [14,ст.227]. Він виступає за відродження роману протесту, вважаючи, що в такі тяжкі часи не проблема особистості і світ особистих переживань повинні захоплювати уяву передових письменників, а економічні негаразди народних мас. Естетичне кредо Драйзера полягало в тому, що автори будь-яких творів повинні опиратися на знання життя, повинні приглядатися до дійсності. Тільки тоді їхні твори будуть змістовними і оригінальними за формою.

     У роки другої світової війни Драйзер веде активну антифашистську боротьбу, бере участь у міжнародних рухах за мир.

     Закінчення війни з гітлерівською Німеччиною, війна з Японією сколихнули Америку. Духовне піднесення народу того періоду благотворно вплинуло і на письменника. І Драйзер після багаторічної публіцистичної і лекторської діяльності знову був пройнятий бажанням взятися до такої роботи, яка була б справжньою творчістю. Так він повертається до «Оплоту»,  останнього свого твору, який за змістом належить до найраніших задумів письменника і що його видавництво «Джон Лейн» анонсувапло ще на початку 1917 року.

      Драйзер довго виношував цей задум. Давно хотілося написати книжку про «кремезного» американця, що втілив у собі дух своєї батьківщини. Та все щось заважало, бракувало якихось фактів; здавалося, що й сам він чогось іще не збагнув, не готовий до виконання цього завдання. Очевидно цим і можна пояснити дистанцію майже в тридцять років від задуму роману до опублікування його. Рукопис, який Драйзер дістав з архіаву, не задовольнив письменника. Це якоюсь мірою зрозуміло. Драйзерівська філософія життя 1910-х років різнилася від його поглядів початку 1940-х років. І письменник починає все спочатку. Працює багато і, як завжди, захоплено. Вивчаючи все, що стосувалося історичної основи роману, він буквально захопився релігією квакерів, пройнятою духом миролюбності і доброзичливості. Йому імпонувала сила і наполегливість, з якими вони відстоювали рівність людей не лише перед лицем їхнього бога, а й один перед одним.

      Книжка була його дітищем, символічним завершенням усього життя. Вона близька його серцю ще й тому, що якоюсь мірою автобіографічна – прообразом головного героя був Драйзерів батько.

      В основі роману – конфлікт між оманливими уявленнями і реальністю. Його герой Солон Барнс – «оплот» старої доброї Америки, нащадок тих, хто переніс з борту пароплава «Мейфлауера», на якому прибули перші поселенці в Америку, на береги Потомаку давньохристиянську віру, що заснована на любові. Порядний квакер, котрий з дитячих років звик звертатися за порадою до бога і біблії, докладає всіх зусиль, щоб спрямувати своїх дітей на правильний шлях життя, але стикається з буденною дійсністю навколишнього світу пристрастей, злиднів, тягот і нерівності. Релігійно-моральні засади, що ввійшли в Солонову плоть і кров, не витримують випробування повсякденністю, яка розчаровує його. На аналізі сім’ї Барнсів Драйзер показує, як меркнуть ідеали, як у процесі життя вони  перетворюються у свою протилежність.                                                                                                                                                                                   Серед письменників-класиків є категорія таких, що писали "важко", і вони ж володіли надзвичайною силою впливу. До цієї категорії безперечно належить Теодор Драйзер. Навіть друзі називали його "бегемотом у літературі", а вороги - просто "варваром". Не зважаючи на це, вплив Драйзера на сучасників незаперечний.

Информация о работе Т. Драйзер "Американська трагедія"