Особливості реалізму в романі Флобера «Пані Боварі»

 

 

 

 

 

Міністерство освіти і науки

Дніпродзержинський державний технічний університет

Кафедра перекладу

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з Історії зарубіжної літератури

на тему:

Особливості реалізму в романі Флобера «Пані Боварі»

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

Розділ 1 Гюстав Флобер – один із найяскравіших представників французького реалізму хіх століття

         1.1 Критичний реалізм у французькій літературі ХІХ століття

1.2 Місце Гюстава Флобера у літературному процесі другої половини ХІХ століття

1.3 Історія створення роману  «Пані Боварі»

Висновки до розділу 1

Розділ 2 Особливості реалізму в романі Флобера «Пані Боварі»

          2.1 Філософсько – естетичні погляди Флобера

          2.2 Художньо - стилістичні особливості роману Гюстава Флобера «Пані Боварі»

          2.3 Історія вивчення образу Шарля

 2.4 Соціальна проблематика роману

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

Вступ

“Тему не выбирают. В том состоит секрет шедевра, что тема есть отражение темперамента писателя”. 
Г. Флобер.

 

У провінційному містечку трапляється не так уже й багато подій, усі вони зосереджені навколо того, що одвічно супроводжує людське життя: народження, хрестини, весілля, смерть. Тому не дивно, що на початку травня 1880 року увагу руанців привернула траурна процесія, що повільно рухалася із Круассе вздовж Сени до Руана. Цікавість мешканців була підсилена присутністю на похоронах приїжджих аж із Парижа. Буржуа були здивовані: «Чия ж то смерть привернула до себе увагу столичних гостей? Кого ховають? Що то за Флобер? А, то брат лікаря Флобера! Ким там він був? А-а, кажуть письменником…» [12; 36]

Так прощалася Франція з видатним письменником-реалістом, який став фундатором нового етапу розвитку реалізму і всім своїм життям, усією своєю творчістю заперечував, викривав аморальність міщанства. Флобер, сповнений надзвичайно активною працею душі, напруженням думки, прагнув до досконалості стилю, до краси, передусім, жадав істини, яка у справжньому мистецтві невіддільна від досконалої форми.

«Жоден з відомих нам авторів не віддавався літературний творчості з такою відчайдушністю і з таким пересердям… Для Флобера сенс життя полягав не у тому, щоб жити, а в тому, щоб писати» [6; 23]

Письменницький геній одного з найблискучіших представників французького реалізму середини ХІХ століття Гюстава Флобера сягнув далеко за межі літератури його часу і по сьогодні становить справжній взірець неперевершеної  художньої досконалості. А його найбільш відому «Пані Боварі» кожне покоління відкриває по-своєму. Ті проблеми, які з‘являються у творі не втратили своєї актуальності й досі.

Прайюючи над романом “Пані Боварі”, Флобер розробляв свій об¢єктивний стиль, який був прийнятий, з різними видозмінами, французькими письменниками другої половини XIX ст.- Е. І Ж. Гонкурами і Г. Де Мопассаном, Е. Золя й натуралістами. Цей стиль тісно пов¢язаний зі світоглядно-естетичною позицією щодо тогочасної буржуазної дійсності, яка рішуче відкидалася Флобером та його послідовниками.

 

Літературна творчість стає для них передусім художнім дослідженням відчуженої реальності, від якої автор принципово відмежовується: він перебуває ніби збоку, сростерігає та аналізує зображуване з якоїсь вищої об¢єктивної точки зору, уподібнюючись вченому, який проводить експеримент. Звідси твердження Флобера, що письменник має брати за взірець вченого-природодослідника і, розтинаючи пером життєві явища й типи, бути так само безпристрасним і об¢єктивним. Борючись із суб¢єктивізмом романтиків, у яких автор стояв у центрі твору, він наполягав на усуненні прямої авторської присутності. Флобер вважав, що автор має бути у творі як Бог у світобудові – всюди і ніде.

Роман “Пані Боварі” – твір, у який автор “не вкладав самого себе”. “Наскільки я розперізувався в інших своїх творах, - зізнавався Флобер, - настільки тут я прагну бути стриманим і геометрично прямолінійним: жодного ліризму, жодних розмірковувань”.

Це передусім означало, що письменник прагнув до об¢єктивно-образного вираження, не вдаючись до різнорідних відступів та коментарів, не виявляючи своїх емоцій та уникаючи оцінок, які має робити сам читач. На думку Флобера, будь-які відступи й “декларації” – свідчення художньої безпорядності митця. “Флобер хотел лишь, чтобы оценка изображаемого вытекала из самого его существа, а не навязывалась автором”.

Актуальність теми полягає в дослідженні роману Флобера і унаочнити паралелі тогочасного світу із сучасністю.

Предметом дослідження виступає роман Гюстава Флобера “Пані Боварі”.

Об¢єктом  дослідження виступають наукові тексти та праці.

         Мета даної курсової роботи – дослідити художню майстерність Флобера у відображенні реалізму.

        Завдання роботи:

• Опрацювати наукову літературу;
• Дослідити образ роману та охарактерізувати його;
• Показати характерні особливості роману «Пані Боварі».

Розділ 1  ГЮСТАВ ФЛОБЕР – ОДИН ІЗ НАЙЯСКРАВІШИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ФРАНЦУЗЬКОГО РЕАЛІЗМУ ХІХ СТОЛІТТЯ

1.1. Критичний реалізм у французькій літературі ХІХ століття

У розвитку кожної національної літератури є своя золота доба. Такою добою для французької літератури стало ХІХ – початок ХХ століття, коли відбувався поступовий перехід до реалізму та нових тенденцій у мистецтві. В цей період у французькій літературі формуються різні художні явища, які на багато років наперед визначили розвиток не тільки французької літератури, але й світового літературного процесу загалом. Реалізм, натуралізм, імпресіонізм, символізм розвивалися паралельно, тісно взаємодіяли між собою і по-різному виявлялися у творчості митців. Це свідчить про багатство і ґрунтовність змін художніх систем і стилів. Французька література ХІХ – початку ХХ століття спрямована на духовні потреби особистості й засвідчує великі можливості мистецтва Слова, яке звучить актуально й для нашого часу.

В ХІХ столітті у Франції, як і в інших європейських країнах, формується і активно розвивається реалізм. Саме в цій країні він набув класичних ознак і представлений великим розмаїттям художніх явищ, що увійшли до скарбниці світової літератури.

Реалізм – (лат. realis – речовий, дійсний) – літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Естетичними чинниками оформлення реалізму як художньої системи в ХІХ столітті стали ренесансний реалізм, а також просвітницький реалізм. На межі ХVШ-ХІХ століття поступово сформувалося поняття «реаліст» у його естетико-художньому значенні. Це художник, який звертається не до абстрактних ідеалів і форм, а до емпіричного досвіду, керується у своїй творчості вивченням дійсності, співвідносить свої образи та ідеї з реальністю. Реалізм від інших типів художньої творчості відрізняється тим, що йому притаманне неупереджене ставлення до дійсності, він заглиблюється в неї з метою об‘єктивного пізнання і достовірного відтворення відповідно до справжніх їх закономірностей, добутій правді, притаманній дійсності.

Критичний реалізм виник у Франції в другій чверті XIX століття, коли затвердилося економічне панування буржуазії і на історичну арену став виходити пролетаріат, загострилась боротьба між прихильниками й супротивниками монархічної влади, коли битви та війни погіршили і без того тяжке положення народу і коли “перед людьми виникла невідворотна необхідність осмислити сутність і напрямок руху суспільства, ... люди стали усвідомлювати, що людські вчинки й почуття... визначаються реальними, чи, точніше, матеріальними причинами”.

Покликаний до життя самим ходом історичного розвитку, критичний реалізм був тісно пов¢язаний з романтичним духом століття. Ця наступність складалася насамперед у критичному відношенні до дійсності та в інтересі до внутрішнього світу людини, його духовного життя. Але романтиків цікавив лише духовний бунт виняткової особистості, яка живе найчастіше у виняткових обставинах, представників же критичного реалізму - людське життя у всіх її різноманітних проявах: матеріальному, духовному, суспільно-діловому, сімейному, службовому та ін. У реалістичній літературі людина зображується в конкретних історичних обставинах. Вона живе інтересами свого середовища, свого стану, подіями свого часу, з усіма його протиріччями.

Такий підхід до зображення життя складає найважливіший принцип мистецтва критичного реалізму - принцип соціальності, що тісно зв¢язаний із другим важливим положенням реалістичної естетики - принципом історизму.

Творчі почерки письменників-реалістів XIX століття були досить різними, але творчі принципи зводились до таких загальних положень:

• Безкомпромісне проходження життєвій правді;

• Пильна увага до проблем сучасності й розкриття їх на повсякденному “прозаїчному” матеріалі;

• Здатність бачити драматичні конфлікти часу в повсякденному житті людей і оголювати їхню соціальну й історичну першопричину;

• Відтворення типових обставин, що формують типові характери різних класових груп;

• Зображення особистості людини в розвитку, становленні;

• Збагнення натури героя й мотивування його вчинків;

• Увага до деталей як до засобу індивідуалізації, а так само як до засобу типізації характерів персонажів.

Ведучим жанром у літературі критичного реалізму став роман - великий епічний твір, що докладно висвітлює шлях героя, обставини розвитку й формування його характеру, що малює переплетення його долі з долями інших героїв і їхній взаємний вплив.

1.2 Місце Гюстава Флобера у літературному процесі другої половини ХІХ століття

Флобер – один із найяскравіших представників французького реалізму ХІХ століття. Його ім‘я зазвичай ставлять в один ряд із Бальзаком та Стендалем. Останні, жили й творили в першій половині ХІХ століття, Флобер – у другій половині. І звідси ще одне стереотипне уявлення про нього як письменника, який продовжував і розвивав традицій своїх попередників. У загальному сенсі воно слушне, оскільки вони належали до реалістичного напряму, а Флобер його продовжував. Але при уважнішому розгляді виявляється, що реалізм Флобера на змістовому і на поетичному рівні настільки відрізняється від реалізму Стендаля і Бальзака, що, по суті, є якісно новим явищем.

Рання творчість Флобера розвивалася у руслі «несамовитої романтики», течії пізнього французького романтизму, що поширилася в 1820-1840-х роках. Несамовиті романтики прагнули «вивернути світ», показати приховану потворність сучасності. Вони шукали жахливе й відразливе в житті й засуджували його у своїх творах. Їхні праці були здебільшого песимістичними, похмурими.

У 1830-х – на початку 1840-х років Гюстав Флобер потрапляє під вплив «несамовитої романтики». Він пише твори: «Записки божевільного» (1838), «Листопад» (1841), «Танок смерті», «Мрії в пеклі». Уже назви деяких із них свідчать про належність письменника до згаданої течії. Так, у «Танку смерті» історія людства зображається як нескінченність людських страждань, що їх переможець Сатана демонструє Христу, який плаче, дивлячись на ці страждання.

У другій половині 40-х років Флобер відходить від «несамовитої романтики» і стає на шлях реалізму, але реалізму іншого типу, ніж бальзаківський. Шанобливо ставлячись до Бальзака, Флобер водночас закидав йому сюжетні «невірогідності» й «перебільшення» в змалюванні персонажів. Він заперечував бальзаківську тенденцію наділяти скромних героїв, серед них і провінційних міщан, могутніми пристрастями, силою волі і таким чином підносити їх над усіма завдяки гіперболізованому втіленню високих чеснот або – частіше – нищих пороків. Реалісти другої половини ХІХ століття, і насамперед Флобер, відмовляються від поділу героїв на «позитивних» і «негативних», «носіїв добра» і «носіїв зла», слушно вважаючи цей поділ літературною умовністю. Як і реальні люди, їхні персонажі поєднують позитивні й негативні риси в складному переплетінні, в різних співвідношеннях, письменники оволодівають мистецтвом світлотіні в змалюванні людських характерів.

Переломними для Флобера були 1842-1845 роки. У 1843-1845 роках він пише перший великий роман, який називає «Виховання почуттів». Тут уперше в творчості Флобера детально зображується соціальне середовище, герої шукають свій шлях у різноманітному людському оточенні. Замальовки суспільного життя є точними й достовірними, у більшості своїй вони сатиричні, побут широко входить у роман через деталі, окремі картини, розмови, тощо. Автор рішуче відмежовується від реальності, він перебуває ніби збоку, спостерігає й аналізує з якоїсь вищої об’єктивної точки зору, уподібнюючись вченому, котрий проводить експеримент. Об’єктивний стиль Флобера втілився у широкому використанні невласне прямої мови (що давала можливості уникнути прямих авторських оцінок, а змушувала персонажів говорити начебто за самих себе), «поезії речей» (речі, одяг, деталі, тощо надзвичайно промовисті у творах Флобера, вони «говорять» більше про героїв, ніж автор), підтексту.

У другій половині ХІХ століття Флобер вже прямо закликає наслідувати науку й надихатися прикладом вчених у прагненні до точного, безпристрасного оцінювання життя й людини. Він писав: «Пора озброїти мистецтво методом і точністю природознавчих наук» [3; 673].

Характер навколишньої дійсності також позначився на творчості французьких реалістів, зокрема, це стосується Флобера. Буржуазний світ викликав у митців відразу. Їм здавалося, що життя суспільства стабілізувалося надовго, що не варто плекати надії та ілюзії, треба відсторонитися від нього й здійснити нещадний науково-критичний аналіз.

У вересні 1851 року письменник розпочав роботу над романом «Пані Боварі», твором, який ознаменував новий етап не тільки його творчої біографії, а й розвитку французької літератури.

Особливе місце Флобер відводив автору. Відповідно до його поглядів, автор у творі не має бути помітним. Автор не мусить повчати читача, він повинен представляти наочні приклади з життя людини й суспільства, для того, щоб читач зміг зробити висновки самостійно. “ Письменник спотворює дійсність, коли хоче підвести її до висновку. Бажання будь-що-будь робити висновки - одна із самих пагубних і самих божевільних маній людства”, - писав Флобер. По-цьому в творах цього письменника ми не знайдемо жодної вказівки на відношення автора до героїв і їх вчинків. Це було нове для літератури. Чи читаємо ми Стендаля і Бальзака, ще в більшій мірі Діккенса і Теккерея, автор завжди присутній поруч з персонажами. Він не тільки пояснює їхні дії, але і відкрито виражає своє відношення - співчутливе, іронічне, гнівне. Флобер не вважає себе вправі, описуючи життя, вдаватися в які б то не були оціночні судження. “Романіст не має права висловлювати свої думки ... Хіба бог висловлює коли-небудь свою думку?” Письменник уподібнює Творцю всіх сущих. У той же час Флобер песимістично дивиться на людину, яка обняла гординю  гординя все розуміння: “... чи станете ви сердитися на копита осла чи на щелепу якої-небудь ще тварини? Накажете їх, зробите з них опудало, покладете в спирт і все. Але оцінювати їх - нема сенсу. Та й хто ми такі самі є, незначні жаби?