Філософія кохання і смерті Д.Донна

                                     Send home my harmless heart again,

                                     Which to unworthy thought could stain,

                                     But if it be taught by thine

                                     To make jestings

                                     Of protesting

                                     And cross both

                                     Word and oath,

                                     Keep it, for  then’its none of mine.

                                    (Отправь обратно мое беззащитное сердце,

                                     которое не может служить убежищем

                                      для  недостойной мысли; но  если  ты его обучила

                                   обращать в шутку отказ и преступать слова и

                                     клятвы, - оставь его себе, оно  уже не мое).

 

а також витончена філософія кохання:

                                    I  cannot say i loved, for who can say

                                     He was killed yesterday?

                                     (Я не могу сказать «любил» - ибо как

                                     изречешь, что был убит вчера?);

                                     Kill and dissect me, Love; for this

                                     Torture against  thine own end is.

                                   (Убей и четвертуй меня, Любовь, ибо

                                    эта пытка отсрочит твой конец).

 

квінтесенцією висловлювання якого став вірш «Екстаз»:

                                   Love’s mysteries in souls do grow,

                                   But yet the body is his book,

                                   В душе любовь – иероглиф,

                                   А в теле – книга для прочтения.

                                                                          (пер.А.Сергеева)

 

       Витоки концепції  ідеального кохання Донна як  союзу двох душ  підіймаються  до неоплатонічної  космогонії. Високе  схиляння перед  красою з ранніх  віршів  виступає як схиляння перед «досконалістю Творця» і визначає шлях сходження до вищих форм споглядання. Особливістю  донновського  поняття  ідеального кохання стає   величне  оспівування  нерозривної  єдності  конкретно-чуттєвого та  духовного початку.     Англійські критики відмічають, що  «він  підкорив теорію неоплатоніків своїм потребам, прийнявши їх концепцію кохання як  єдність та відкинувши всю  іншу філософію.»80.

         Збагачений  витонченою гостротою бачення  «кінця» земної сторони любовного  переживання,  Донн вніс подих життя в сприйняті умоглядні схеми. Містичні форми під його пером опинилися наповненими реальними переживаннями; він зняв  релігійно-екстатичний наліт із середньовікових тлумачень екстазу кохання , напоївши свою філософськи  - споглядальну  любовну лірику соками живого життя.    Сухе  розумування філософів в поетичній системі «земного – небесного»   знайшло  у Донна красу вічного почуття, яке поет  оспівав  так самобутньо і тонко, що  триста років потому співвітчизники, з  великими труднощами  розуміли  вихідні схеми,  зачаровано читають в його віршах його душу.      

          До найбільш  сміливих, оригінальних та  об’ємних  образів любовної лірики  Донна  відноситься образ  « one  little room», яка стає для закоханих одночасно  всім  світом. Образ, наповнений  напруженістю  воз’єднання   полярних  просторів, з’являється у вірші  “З добрим ранком», де  символізує універсум закоханих:

                           For love, all love of other sights controls,

                           And makes one little room, an every where.

                           Любовь весь мир нам делает чужим

                           И комнату нам делает вселенной.

                                                            (пер.Б.Томашевский)

 

         При цьому Донн залишає образ  « room» як  замкнутого простору,  зберігаю чого  спокій закоханих, конкретності  фізичних характеристик – пластично маніпулюючи образом, він перетворює його в символ внутрішнього відчуття гармонії світу:

                          Let sea-discoverers to new worlds have gone,

                           Let maps to others, worlds on worlds have shown,

                           Let us possess one  workd, each hath one, and is one.

                            Пусть люди ищут новые миры – в них жить,

                            Миры в мирах других пусть  карты дарят,

                            А нам один : иметь его и им  же быть.

 

           Наступний рядок стає розгорнутою  метафорою  поетичного парадоксу про «світи», втілюю чого стародавній образ чекана:    

                            My face in thine eye, thine in mine appears,

                            And true plain hearts do in the places rest.

                            Лицо твое в моих глазах, мое в твоих,

                            И преданность сердец на наших лицах.

 

            Кульмінацією  розвитку образу стає його трактовка в завершальних рядках вірша «Канонізація»,    який являється однією із вершин в розвитку теми.  Образ  «room”  приховано звучить в наповнених шекспірівського змісту словах про те, що найкращим  «притулком»  для кохання в світі  служить поезія:

                           We can die by it, if not live by love,

                           And if unfit for tombs and hearse

                          Our legend be, it will be fit for verse;

                          And if no  piece of chrohicle we prove,

                           We’ll build in sonnet pretty rooms…

                          Мы можем умереть, коль нет любви

                          И ежели для летописи вечной

                           Иль даже для надгробной речи

                           Легенда наша пищи не дает, увы

                           Сонет ее всегда признает…

 

             Звернення до дієслова  «to build»( «будувати») надає образу кімнати  відчутну конкретність. На поєднанні абстрактного і конкретного побудовано його подальший розвиток в вірші:

                          And thus invoke us; ‘’You whom reverend love

                          Made one another’s hermitage;

                          You, to whom love was peace, and now is rage;

                          Into the glasses of your eyes

                          (So made such mirrors, and  such spies,

                         That they did all to you epitomize),

                          Countries, towns, courts: beg from above

                          A pattern of your love!’’

                          И призовут нас: “Вы, кто, полюбив,

                          Нашли приют друг в друге,

                          Кому весь мир в любви как  плавность в круге:

                         Кто душу мира уловив,

                         Вместил в зрачки своих двух  глаз

                        Все страны (будто на заказ

                        Прибор уменьшил мир для вас),

                       Вы вправе небеса молить:

                        Канон способным так любить!»

         Розвитком  образу  « room»   стає образ «hermitage»,   а  образу присутності закоханих  у погляді один одного – образ  одночасної присутності там всього світу.  Таким чином, Донн надає закінчену форму  створеному ним складному образу, використовуючи його внутрішнє пульсування для передачі  тремтливості почуття.

          Багаторазове  звертання до декількох образів  свідчить про серйозну роботу  поета над образним  рядом.  Образ «room» - «hermitage»  отримує новий відтінок звучання; символізуючи ідеї гармонії.

           Роздрібненість  образу, звертаючись до якої, поет  прагне втілити  живуще  в ньому  відчуття абсолютного єднання  закоханих в почутті, являється  поетичним відгуком широко  існуючої неоплатонічної концепції, відповідно до якої «закохані не могли знати предмет свого  захоплення, оскільки кінцевим об’єктом була  не людина,  а вищі істоти, які з’являлися через неї та визивали  захоплення».

             Проте навіть  умоглядну ідею  Донн поетичними засобами «перекладав» на мову художньої  логіки,  і таємниче минуле закоханих оберталося сном:

                                I wonder by my troth, what thou, and i

                                Did, till we loved? Were we not weaned til then,

                                But sucked on country pleas ures, childishly?

                                Or snorted we in the Seven sleepers’den?

                                Twas so, but this, all pleasures fancies be

                                If ever any beauty I did see,

                               Which I desire, and got, ‘twas but a dream of  thee,

                                Дивлюсь, поверь, где были мы с тобой,

                                Что делали, пока не полюбили?

                                 Нас может сон тогда объял  святой?

                                 Иль от груди еще не отлучили?

                                 Любви пожертвуем мы радостью  любой.

                                 И если прежде о красавице иной

                                Помыслил я – то было о  тебе мечтой.

 

Під пером Донна філософські абстракції  наповнювались живим переживання. Його ліричний герой  уникав  «схоластичного» оспівування дами:                 

                                I can love both fair and brown…

                                Her who loves loneness best, and her who masks and plays,

                                Her whom the country formed, and whom the town,

                                Her who believes, and her who tries,

                                Her who still weeps with spongy eyes,

                                And her who is dry cork, and never cries…

                                Я б мог любить брюнеток и блондинок…

                                 Ту, что полна одиночества, и ту, что непрестанно

                                 веселится,

                                Ту, что родилась на природе, и  горожанку,

                                 Ту, что доверчива и – непоседу,

                                 Ту, что всегда в слезах,

                                  И ту, что черства как сухарь…

 

         Жіночий  портрет  позбавлений у Донна  конкретності, його заміщає психологічний  портрет.  Найбільшої майстерності  поет досягає в віршах, написаних від лиця жінки. Психологічний портрет дами  в цих випадках буває  написаний яскраво, із підкресленим виявленням індивідуальних рис.

          Запорукою  народження твору Донна завжди  було існування конкретного адресата, хоча поняття  конкретності при цьому  виявляється  своєрідною художньою умовністю.

           Скільки  б не  тяжіла над культурою  та чи інша  загально прийнята  норма, поет використовує її як  язик натхнення. Вірші можуть  бути «нещирі» сюжетно як  розповідь  з рядом  розгорнутих  в часі подій, але  справжня поезія не може бути нещирою у своєму внутрішньому  спрямуванні. Тому вірш є втіленням щирості переживань, а не  факту біографії. Таким фактом він являється в плані ідеального, а не реального.  Говорити про «нещирість» поезії Донна значить бути нещирим чи глухим до поетичного, бо те, що вона  на протязі чотирьохсот років зберегла  живу  чарівність і нев’янучу  свіжість  свідчить про її  глибоку та  справжню щирість. Цінність творів Донна в неповторному переживанні,  збереженому в поетичних рядках.

               Особливістю поетики Донна являється  напружене  відтворення за рядками  вірша образу адресата, часто  виступає умовою здійснення самого  твору. Донн віртуозно уникає  описування, використовуючи сховані  можливості в вигляді  організації внутрішньої структури твору – часто зустрічається прийом зміни інтонації, активізації ролі  мовних пауз, з заповненням їх «зітханнями та  схлипуваннями, обіймами та поцілунками, придивлянням  в очі один одного та змахуванням сліз» [81]

             Текстовий та  «затекстовий» простір існує в нерозривній єдності драматичного діяння,  що надає цілісності твору.  Інше сприйняття їх художньої природи приводить до того, що  наповнена напруженою думкою  насичено-образна поетична тканина рветься,  виявляючи уявну ненадійність