Негативні явища в молодіжному середовищі. Девіантна та делінквентна поведінка

2) девіантна поведінка  – вибіркове і усвідомлене  порушення соціальних норм.

3) соціопатії – виникає в умовах аномії суспільства. Соціопатія є станом масової дезорганізації. Люди втрачають звичайні орієнтири, вони перестають ясно усвідомлювати: що є добре, а що зле.

4. Форми прояву девіантної поведінки. Делінквентна поведінка

Алкоголізм. Алкогольні напої  відомі людству з давніх часів. Вони виготовлялися з рослин, і їх споживання було частиною релігійного ритуалу, яким супроводжувалися свята. Більш-менш дешевий спосіб одержання міцних напоїв був освоєний у ХVI ст. Докорінні  зміни відбулися після відкриття  промислового способу одержання  етилового спирту. Саме це зробило  можливим масове споживання алкоголю, і у ХVIII ст. пияцтво набуло широкого розмаху у таких європейських країнах, як Англія, Німеччина, Швеція та ін.

Приблизно в цей самий  час у Росії стала швидко входити  у споживання горілка. Можна сказати, що Х1Х ст. породило, а ХХ ст. посилило досить складну проблему для людської цивілізації — проблему алкоголізму. Фактично алкоголь увійшов у наше життя, став елементом соціальних ритуалів, обов’язковою умовою офіційних церемоній, свят, деяких способів проведення часу, розв’язання особистих проблем.

Вивчати різні аспекти  споживання алкоголю і його наслідки надзвичайно складно. У процесі  аналізу алкогольної ситуації та її динаміки, як правило, використовують три групи соціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і  масштабів поширення пияцтва  у країні: а) рівень споживання алкоголю на душу населення і структура  споживання; б) характеристики масової  поведінки, яка є наслідком споживання спиртного; в) шкода, яку спричинило пияцтво економіці, суспільству.

В історії боротьби суспільства  з алкоголізмом можна визначити  два напрями:

1. обмеження доступності до спиртних напоїв, скорочення їх продажу і виробництва, підвищення цін, жорсткість каральних заходів за порушення заборон й обмежень;
2. поліпшення соціальних та економічних умов життя, зростання загальної культури і духовності, спокійна, зважена інформація про шкоду алкоголю, формування у населення безалкогольних стереотипів поведінки.

Крайній варіант першого  напряму — спроба запровадити  «сухий закон» на території деяких країн ( Англія, США, Фінляндія, Росія), але вони не досягли своєї мети, бо наявність алкоголю — не єдина  і не головна причина існування  алкоголізму. Крім того, офіційна заборона алкоголю не означала повної неможливості його придбання.

Боротьба з алкоголізмом потребує врахування економічного, соціального, культурного, психологічного, демографічного, юридичного та медичного аспектів.

Наркоманія. Це захворювання, яке полягає у фізичній і (або) психічній залежності від наркотичних  засобів, що поступово призводить до глибокого виснаження фізичних і  психічних функцій організму. Всього у світі налічується близько 240 видів наркотичних речовин рослинного і хімічного походження. Наркоманія (наркотизм) як соціальне явище характеризується ступенем поширення споживання наркотиків або речовин, які до них прирівнюються, і включає зловживання наркотиками і хворобливе (звичне) споживання їх. Точну кількість українців, які зловживають наркотиками, визначити навряд чи можливо через недосконалість системи соціального контролю. Переважна більшість наркоманів — молоді люди у віці до 30 років.

Суїцид — намір позбавити  себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма девіантної поведінки  пасивного типу є способом відійти  від невирішених життєвих проблем, від самого життя.

У різні епохи й у  різних культурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство  засуджували (з точки зору християнської  моралі самогубство вважається тяжким гріхом), іноді ж припускали і  визнавали у певних ситуаціях (наприклад, самоспалення в Індії (звичай саті) або харакірі самураїв в Японії).

При оцінці конкретних суїцидальних актів багато залежить від мотивів та обставин, особливостей особистості. Дослідження свідчать, що суїцидальну поведінку провокує специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і сімейний стан. Суїцидна активність має певні часові цикли: весняно-літній пік та осіннє-зимовий спад (визначені ще Е. Дюркгеймом); зростання кількості самогубств у вівторок і зниження у середу—четвер; кінець тижня — найбільш небезпечний для чоловіків.

Співвідношення між чоловіками і жінками-самогубцями приблизно 4:1 при самогубствах, які вдалися, і 4:2 при спробах, тобто суїцидна поведінка чоловіків частіше призводить до трагічного наслідку. Зазначимо, що ймовірність прояву цієї форми відхилень залежить і від вікової групи. Так, самогубства здійснюються частіше у віці після 55 і до 20 років, сьо­годні самовбивцями стають навіть 10—12-річні діти. Світова статистика свідчить, що суїцидальна поведінка частіше виявляється у містах, серед самотніх і на крайніх полюсах суспільної ієрархії. Нарешті, безсумнівно, що існує зв’язок суїцидальної поведінки з іншими формами соціальних відхилень, зокрема пияцтвом. Судовими експертами виявлено, що 68% чоловіків і 31% жінок позбавили себе життя, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння.

Проституція як соціальне  явище, властиве історичним формам громадської  організації, виникши в найдавніші часи, зберігається до наших днів. Сам термін «проституція» походить від латинського слова «виставлятися привселюдно» (prostituere). Зазвичай під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу. Суспільство розділилося на прихильників легалізації проституції, які посилаються на те, що в жодній країні не вдалося знайти діючих способів її ліквідації. Супротивники цього «соціального зла» вимагають заборонити будь-яку форму продажу жіночого тіла й прийняти суворі закони проти сутенерів, самих повій і тих, хто створює їм рекламу.

Наприкінці 80-х початку 90-х  років даний тип девіантної поведінки  став активно поширюватися серед  осіб молодіжного віку нашої країни. Основними причинами цього можна  вважати: загальний кризовий стан суспільства, девальвація традиційних моральних  цінностей, лібералізація статевої моралі, еротизація громадського життя.

До числа факторів, що впливають на поширення проституції  серед молоді, варто віднести усе  більш зростаючу соціальну та матеріальну нерівність, що різко  позначається в молодіжному середовищі, а також швидко вкорінений міф  про престижність заняття проституції. Спонукальними мотивами для заняття  проституції можуть послужити цікавість, наслідування, бажання самоствердитися, протест, прагнення до гарного, забезпеченого  життя, спокушання, статевий потяг. [23, 19-20]

Заняття проституції в  молодіжному віці, як правило, сприяє прилученню молоді до паління, вживанню алкогольних напоїв, наркотичних  і токсичних речовин; супроводжується  різними правопорушними діями (крадіжки, хуліганство), а часом і злочинами.

Профілактика проституції  молоді повинна містити в собі комплекс соціальних, психолого-педагогічних, медичних, адміністративно-правових мір. Особливу увагу варто приділити  відпрацьовуванню механізмів, що забезпечують захист прав і інтересів дитини та її статевого виховання.

Злочинність (делінквентна поведінка) – поведінка, що відхиляється, з чітко вираженою антигромадською  спрямованістю, що здобуває, у крайніх  своїх проявах, кримінально карний характер. Воно може виражатися у формі  правопорушень, у вигляді дії  чи бездіяльності, наслідком чого є  цивільна чи карна відповідальність. Види делінквентної поведінки:

1. Хуліганство;
2. Крадіжки;
3. Грабіж.;
4. Вандалізм;
5. Фізичне насильство;
6. Наклеп;
7. Шахрайство;
8. Хабарництво;
9. Вимагання;
10. Зловживання службовим становищем;
11. Посадова підробка документів;
12. Випуск недоброякісної продукції.

Злочину, чинені в професійному середовищі, виділяються по ряду ознак. Як правило, злочину економічного характеру  роблять посадові і матеріально  відповідальні обличчя. Злочини  відбуваються даними обличчями в  зв'язку і на підставі безпосередньо  своїх професійних посадових  повноважень у процесі виробництва, збереження, збуту, забезпечення схоронності  виготовленої і продукції, що випускається, а також розподілу і збереження коштів. В основі злочинів лежить порушення  правил нормативного характеру, що визначають умови здійснення відповідної діяльності.

Суб'єктом делінквентної  поведінки може бути: один індивід; випадкова група; ситуаційна група з попередньою змовою; організована група; блок груп.

У груповому суб'єкті делінквентної  поведінки існує рольовий розподіл:

1. Організатори – вони ж ініціатори, керівники, ідеологи, що керують злочинної групи;
2. активні учасники – другі обличчя, що постійно беруть участь у злочинній діяльності, ідентифікують себе з її цінностями, постійно реалізують специфічні для даної групи моделі поведінка, виражають її інтереси, забезпечують безпеку;
3. безпосередні учасники – обличчя, що беруть участь в окремих епізодах розкрадання.

Список використаних джерел:

1. Рущенко І. П. Соціологія: Курс лекцій. – Харків, 2003. – 149 с.
2. Соціологія: Підручник / Н. П. Осипова, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін.; За ред. Н. П. Осипової. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 336 с.
3. Тарабукін Ю. О. Соціологія молоді: Курс лекцій. – К.:Фітосоціоцентр, 2001. – 375 с.
4. http://pidruchniki.ws/15070412/sotsiologiya/sotsiologiya_prava
5. file://localhost/C:/Documents%20and%20Settings/Asja/Рабочий%20стол/Новая%20папка/referat.html