Вплив церковних братств на зміну у соціальних та культурних процесах в Україні

Вступ

Досліджуючи вплив церковних  братств на зміну  у соціальних та культурних процесах в Україні  у шістнадцятому і сімнадцятому століттях, треба звернути увагу  на  деякі риси, що дозволяють характеризувати  процеси, котрі тоді відбувались  як такі, що мають відношення до соціокультурної динаміки. Основною, в даному випадку є чітка спрямованість провідних  тенденцій у  соціальних та культурних процесах. 

Коли вже говоримо про  зміну такої спрямованості, про, так би мовити, зміну вектору культурно-соціальних процесів, мусимо визначити такі процеси  та вказати  до чого вони могли призвести  і подекуди призводили. Без такого підходу годі буде і намагатись зрозуміти  найосновніші передумови виникнення та функціонування церковних братств.

Також маємо пам’ятати  про ту визначну роль, що її відіграли  як братства так і їх члени  напередодні  і під час визвольної війни  українського народу 1648-1654 рр.  Але  при цьому слід розуміти, що  сама війна була наслідком і так  би мовити,  чи не найбільшим зовнішнім  виявом того культурного зламу котрий  відбувався  протягом шістнадцятого  століття  і   мав своїм наслідком  утвердження козацької держави  як політичного репрезентанта  цілого українського народу , ба навіть ширше -  усього тодішнього русинського (тобто  українського та білоруського )  суспільства .

Коли розглядаємо саме такий визначний поворот  у  соціокультурних процесах, постає необхідність виділити  найбільш основні та характерні його риси. 

По-перше: сама ґенеза  братств та їхньої організації багатьох дослідників наводила на думку про спорідненість з подібного типу цеховими та іншими організаціями. Також початок діяльності братств цікавий і з огляду на те що,  він дозволяє повніше роздивитися умови у яких опинились культура та  соціальне життя в Україні у той час.

Це дозволить краще  побачити зв'язок  причин  виникнення  таких організацій із  їхніми діями та функціями.  

По-друге: шукаючи аналогій та співставлень у  походженні братств  так чи інакше натикаємося на вплив, не за змістом а за формою , протестантських  течій та реформації, що обумовило, до певної міри світський характер братств та братську реформу. Тим  більше, коли ми кажемо, що «Перше Українське Відродження» як назвав  його Михайло Грушевський спричинило, серед інших факторів, до визвольної війни, то самі собою напрошуються паралелі із війнами періоду реформації у Західній Європі.

По-третє: велике значення для  теми змін у соціокультурній динаміці та дослідженні ролі братств у  цих змінах має власне їхня соціально політична діяльність. Також можна розглянути, і це буде чудовим доповненням до цього аспекту, соціальне походження самих братчиків.

Крім усього, що було сказано  вище, вплив церковних братств  на процеси в Україні  можна  визначати також і за основними  напрямками практичної просвітницької діяльності та впливу цієї діяльності на дальші культурні та соціальні  явища.

В цьому плані основними  для розгляду будуть три теми:

1. Шкільництво тієї доби в контексті діяльності братств(тут основна увага приділятиметься братським школам).
2. Тема про зв'язок діяльності братств із заснуванням та діяльністю Києво -   Могилянського Колегіуму.
3. Видавнича справа у братствах.

Значення цієї роботи полягає, перш за все у   намаганні виявити  роль та вплив  братств як неофіційних  та недержавних спільнот на ті процеси , що називаємо їх нині «Першим Українським  Відродженням».  Ці ж процеси були певним зламом в українській історії : відбувся грандіозний підйом національного та культурного самоусвідомлення.

Саме у подіях тих часів  прийнято і досі шукати коренів української  самобутності та ідентичності як національної так і релігійної. В той же час  – це були часи унії та становлення     греко католицтва , що призвели український та, почасти, білоруський етнос до певного розколу на релігійному ґрунті.

 Освітлення ж тих  подій в рамках розбору культурних  передумов і ролі у тих передумовах  діяльності братств, дає змогу  ширше зрозуміти   багато проблем  в історії України, що пов’язані  були саме з питаннями ідентичності  особливо ідентичності релігійної.  Крім того, такий розбір   показує   на прикладі церковних братств   роль взагалі  будь-яких  громадських  спільнот  у соціальних та культурних  процесах.

1 Причини виникнення

Починаючи говорити про причини виникнення  та, власне,  саме створення церковних  братств, неможливо оминути  стан культурного  життя, релігійної свободи  та життя соціального  на східних  землях   тодішньої Речі Посполитої.  Це був час  наступу на  русинську культуру та православну віру. Наступ в культурній царині  підкріплювався соціальним наступом  на права і свободи некатолицького населення. Як бачимо, окатоличення відбувалося під досить відчутним тиском .  Михайло Грушевський у п’ятому томі «Історії України –  Руси »   так описував деякі з тих подій :

 «Примус  і насильства, якими по тім  хотїли місцями змусити православних  до нового калєндаря, тільки  загострили відносини й зробили  справу дражливою…  ….Супроти скарг православних, король в сїчнї 1584 р. видав грамоту, де пояснив, що проголошене ним приймленнє нового календаря не може служити приводом до яких небудь насильств над православними…. Але грамота ся не загасила справи. Навпаки, вона ятрила ся ще більше. За калєндарну справу почали чіпати ся иньші, принціпіальнїйші — про свободу православної віри, право свобідного виконування православних обрядів і церемонїй, старе питання про ставленнє нових православних церков, особливо мурованих, і т. д.» ^{1 1}

Широко розгорнута наприкінці  шістнадцятого століття кампанія з окатоличення та полонізації мала в собі  також і соціальну складову .  Українська шляхта та заможні міщани були об’єктом   пильної уваги не лише місіонерів але й адміністрації.  Єдиною на той час    організацією, що бодай в якийсь спосіб зберігала віру та культуру , була церква.  Втім православні діячі та ієрархи не почували себе спроможними дати  гідної  відповіді на нові,  ворожі  реалії  суспільного та культурного життя .  Основною причиною тут була слабкість світської бази та складової . Виникла така ситуація через те, що за часів  Галицької Держави та Великого Князівства Литовського, церква опікувалась суто релігійними справами а світським життям займалась лояльна до неї влада.

Ось тут  і починає   формуватися така форма вже більш світської  організації як братство. Багато хто  виводив походження братств від  міських цехів, були і такі , що  вели їх походження від архаїчних  братчин часів Київської Русі з дванадцятого століття.  Але слід уважати на те, що серед переважно православних народів братства  у вигляді  впливових організацій виникли лише в русинському (українсько-білоруському) середовищі та  серед грецької діаспори у країнах Західної Європи. Як відомо, у Московському Царстві нічого подібного не було. Крім того,  після приєднання Лівобережжя та Правобережжя до Російської Імперії вже у вісімнадцятому та дев’ятнадцятому століттях ті братства, що залишились,  виконували здебільшого лише звичаєві функції. 

Отже,  говорячи про ґенезу братств    необхідно  виділити цей соціальний фактор  знаходження у неправославній державі, де церква позбавлена офіційної підтримки. Важливо було і те, що вплив на виникнення братств мали і впливи католицької культури, що була роз  поширена в Польщі.  Як пише Ярослав  Ісаєвич :

«Приблизно  з кінця XI і XII ст. у країнах Західної Європи поширилися братства світських  людей, які мали писемні статути  …   Відомо, наприклад, що в середині XV ст. майном Перемишльського православного  собору св. Іоанна управляли vitrici (опікуни). У пізніших документах їх називали "витрикушами". Правдоподібно, вони виконували такі самі опікунчі функції  щодо святинь, як ктитори у Візантії, але латинські впливи, напевне, не обмежувалися запозиченням назви, а  відобразилися і в організаційній структурі православних братств, принаймні  якщо йдеться про Західну Україну.» ²

Братства, отже,  виникають на досить специфічному ґрунті  поєднання східного змісту та західної форми. Виникають вони як реакція на  вельми  сильну динаміку змін,  що вели до окатоличення та ополячення. Грушевський так описував її з  огляду на стан тогочасного суспільства :

«Акт 1569 p., прилучивши одні українські землї до Польщі безпосереднє, а иньші разом  з білоруськими привівші до далеко тїснїйшої звязи з нею, кинув  українську (й білоруську) суспільність центральної й східньої України  в вир горячого, нервового тодїшнього польсько-шляхецького житя, полїтичної боротьби, нових полїтичних, суспільних і культурних обставин. Треба було орієнтувати ся в сих нових  обставинах, коли не хотїло ся в них  пасти заднї, і українське панство  Волини, Побужа, Полїся починає рішучо прощати ся з своєю патріархальною старосьвіччиною, стараєть ся себе, а  коли не себе — хто старший був  і уважав свою житеву карієру скінченою, — то своїх дїтей способити  до нових умов…»³

Тобто братства виникають в умовах процесу  активної полонізації та окатоличування саме як патронатні організації, покликані   шляхом  перш за все  опікування церквою,   захистити  самобутність не тільки релігійну акле й культурну. Можна  сказати, що в тих умовах на боці католицької церкви виступала польська та ополячена шляхта, уряд і король: такій підтримці важко було щось протиставити.   Тому на боці православної церкви опинилися братства, що мали схожість з ремісничими цехами чи купецькими гільдіями, що не дивно дивлячись  на соціальний стан багатьох братчиків, про що буде сказано згодом .

Крім  культурних братства виконували ще й  різні  економічні функції  як писав Іван Крип’якевич: «Особливо важливі  були економічні завдання братств. Вони давали грошові позики своїм членам, деколи навіть вели зорганізовані позичкові  каси, рятували міщан від боргів, не давали продавати домів у чужі руки, а для збіднілих братчиків і старців закладали шпиталі, тобто притулки. Ці матеріальні заходи давали братствам особливу популярність і єднали їх членів.»⁴

Отже можна  зробити висновок, що церковні братства були  релігійними  громадськими  організаціями,  що акумулювали в  собі   зусилля світського православного  суспільства у збереженні своєї  культури , віри та ідентичності. Маючи  організацію подібну до світських  корпорацій та цехів, вони виконували також соціальні та економічні функції, головною з яких була взаємна підтримка за відсутності державного протекторату.

Виникли  ці організації або, правильніше  сказати набули знаного в історії  вигляду близько другої половини шістнадцятого сторіччя. Саме в той  час посилився наступ  польської влади та католицької церкви на  культуру , віру та права  місцевого населення  українських та білоруських земель.  Економічний тиск та релігійна дискримінація впевнено робили свою справу, асимілюючи  русинів  (українців та білорусів )  головно по двох напрямках : культурно-національному та релігійному.

За таких  умов йшлося вже навіть  не про  якусь зверхність чи привілейованість  польської культури та  католицької  церкви над  культурою та вірою  місцевого православного люду,  справа впевнено просувалась до повної   культурно-релігійної асиміляції  під  жорстким соціально-політичним тиском. Православна церква, позбавлена державної підтримки і зазнаючи утисків не могла самотужки тому протистояти.

Направленість  динаміки соціокультурних процесів у даному випадку очевидна як очевидне і можливе їх закінчення. Ось на такому історичному тлі  церковні братства,  перш за все Льві́вське  Успенське ставропігійне братство (1586р.) , і набувають того вигляду і змісту, що дозволив їм відіграти значну роль у «Першому Українському Відродженні» -  явищі, котре і зламало  вищезгадані негативні тенденції та багато у чому заклало підвалини  культури доби  козацької держави.

1.1   Деякі зауваги щодо  впливів реформації на братства

В той же час а, особливо,  в  середині шістнадцятого  століття Польща та Литва  зазнавали  значних  впливів протестантизму, головно німецького . Такий стан справ  не міг не позначитися на розвитку українського та православного  руху взагалі та братствах зокрема. Хоча пожвавлення православного  життя та  братська діяльність прямо  не залежали від впливу   лютеран  чи кальвіністів, однак слід зважити, що  той вплив таки був присутній  і що стосунки між православними  і протестантами у Речі Посполитій впливали і на братства.

Одначе  треба мати на увазі, що   протестантський  рух  лише  в певних питаннях міг  виступати союзником   православних  інституцій, що діяли на той час  в Україні. Самі діячі «Першого Відродження» дуже добре це розуміли. Як сказав Грушевський:

«Се подробиця  характеристична для загальної  ситуації: український рух вагавсь  між бажанням як тіснійше завязвтися з євангелицьким рухом – і  страхом відірвання  від традицій православних, від гасла «руської», національної церкви, від патріархату, що служив їй і всій традиції немов якорем в глибокій воді, гарантуючи, що вона не згубиться серед суперечних течій сеї  бурхливої доби. »⁵

Чи не найвиразніший  вплив  реформаційних ідей на устій та діяльність церковних братств   вдається виявити у братській реформі, що  відбувалася у дев’яностих роках шістнадцятого століття у Львові. Ініційована  православними міщанами, та реформа спричинилася до зміни статутів. Ці зміни виявляли поворот від   звичаєво - корпоративної  до культурної та соціально громадської  діяльності.  Заразом осуджуються такі архаїчні  форми  функціонування братств як спільні банкети,  схвалюється читання Святого Письма, поміч  убогим. Братчики, окрім того, мають  стежити за моральністю життя один одного.