Серед діячів українського
національно - визвольного руху відбувається
розмежування ідейно - політичних сил.
У 1899 р. утворюється Українська соціал-
демократична партія. Лідерами її були
С. Вітик, М. Ганкевич, В. Охримович.У 1899
р. утворюється Українська національно
- демократична партія (УНДП), сама впливова
наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. українська
партія на західно - українських землях.
ЇЇ лідерами були Ю. Романчук, М. Грушевський.
УНДП закликала боротися за незалежну
Україну, в якій би об'єдналися всі українські
землі, тобто проводилася ідея соборності
українських земель. Як найближчі цілі
визначалися поділ Галичини на дві частини
- східну (українську) і західну (польську)
з широкою автономією, що позбавило б українців
національного і соціального гноблення,
гарантувала б рівноправність української
мови, створення українського університету
у Львові, декількох українських гімназій,
загальне виборче право.На західноукраїнських
землях утворюються й інші партії. У 1900
р. москвофіли створили „Руську народну
партію". У 1896 р. О. Барвиновським, А.
Шептицьким було створено клерикальну
партію „Русько - католицький союз".Широкого
розмаху набуває кооперативний рух. За
підтримки греко - католицької церкви
та діяльності „Просвіти" створюються
сотні крамниць, ощадно - позикових кас
та інше. У 1904 р. сворено „Крайовий союз
ревізійний", центральний координаційний
орган кооперативного руху в Східній Галичині.
У 1903 р. в Буковині створюється „Селянська
каса".
5. На початку ХХ ст. український
національно-визвольний рух в Австро -
Угорщині різко посилюється, стає масовим.
Українські політичні партії зосереджували
зусилля переважно в двох основних напрямах.По
- перше, боротьба
за національну школу і вільний розвиток
української мови. Головною тут стає вимога
відкриття у Львові українського університету.
Вперше її у 1899 р. висунули на своїх зборах
українські студенти австрійських університетів.
Особливо активізувалася ця боротьба
з 1907 р. 1 липня 1910 р. під час сутички українських
і польських студентів було вбито Адама
Коцко - лідера українських студентів.По
- друге, боротьба за реформу виборчої
системи. Особливо активною вона стає
з 1905 р., коли на підтримку вимоги загального
виборчого права проводяться масові збори,
мітинги, які продовжувалися у 1906 - 1907 рр.
30 січня 1907 р. було видано указ імператора
про запровадження нового виборчого закону,
але він був несправедливим щодо представництва
українського населення. Під час нових
виборів 1907 р. австрійські власті вчиняли
репресії щодо селян і допускали фальсифікацію
результатів виборів. За це у 1908 р. Мирослав Сичінський
вбив намісника Галичини графа Потоцького.
У наступні роки боротьба за виборчу реформу
посилюється і загострюється. У ці ж роки
посилюється робітничий та селянський
рухи, виступи студентів.Напередодні першої
світової війни, щоб заручитися підтримкою
українців, австрійський уряд йде на поступки.
На початку 1914 р. він обіцяє відкрити у
Львові український університет і реформувати
виборчу систему з наданням україцям однієї
третини місць в парламенті. За це українські
діячі заявили, що у разі війни з Росією
вони підтримають Австро - Угорщину. У
1912 р. у Львові відбувся крайовий з'їзд
„Соколів" і „Січей", які заявили
про готовність воювати з Росією за державну
незалежність України. 19 - 22 червня 1913 р.
у Львові відбувся II Всеукраїнський з'їзд
студентів, який теж висунув гасло державної
самостійності України і закликав до боротьби
з Росією.
23. Суспільно-політичний
розвиток Наддніпрянської України наприкінці
ХІХ - на початку ХХ ст.
У 90-х рр. ХІХ ст. відбувається
політизація українського національного
руху в Росії, замість культурництва і
аполітизму українські діячі висувають
політичні гасла і засновують політичні
партії та організації.У 1892 р. групою радикально
настроєної української молоді було засноване
"Братство тарасівців", перша така
організація, яка висунула чисто політичні
гасла в українському русі. У ці ж роки
активізували діяльність студентські
(молоді) громади у Києві, Харкові. Саме
на їх базі у 1900 р. у Харкові була заснована
Революційна українська партія (РУП). І
її першим програмним документом стала
брошура "Самостійна Україна", автором
якої був харківський адвокат Микола Міхновський.
Підтримавши спочатку гасло самостійності
України, РУП у 1903 р. перейшла на марксистські
позиції і висунула гасло автономії України
у складі федеративної Росії. Наприкінці
1905 р. РУП була перейменована в Українську
соціал-демократичну робітничу партію,
лідерами якої були Д. Антонович, М. Порш,
В. Винниченко, С. Петлюра та ін. РУП об¢єднала
в собі всіх українських радикальних діячів.Помірковані
ж українські діячі-ліберали, старі громадівці,
у 1897 р. заснували Загальну українську
безпартійну демократичну організацію,
на базі якої у 1904 р. утворилися Українська
демократична партія і Українська радикальна
партія. Обидві ці партії наприкінці 1905
р. об'єдналися в Українську демократично-радикальну
партію. У 1908 р. на її базі утворилося Товариство
українських поступовців. Українські
ліберали виступали за автономію України.
У 1902 р. українські самостійники
на чолі з Міхновським утворили Українську
народну партію - єдину, яка рішуче виступила
із вимогою політичної самостійності
України.В Наддніпрянській Україні діяли
й інші політичні партії, також і російські,
єврейські, польські та ін.
Наприкінці ХIX - на початку XX
ст., коли в Росії та Україні утворювалися
політичні партії, суспільні рухи (робітничий,
селянський, студентський та ін.) набували
більш організованого та масового характеру.
Опозицію царату все сильніше виявляли
й ліберальні діячі, які теж виступали
з вимогами реформування політичного
та економічного ладу Росії.
На початку ХХ ст. в Росії визріває
революційна ситуація, яка була прискорена
світовою економічною кризою 1900-1903 рр.
та поразкою в російсько-японській війні
1904-1905 рр. Також сприяли їй і глибокі протиріччя
в невирішених аграрному, національному,
робітничому та інших питаннях, які існували
в Росії.В українських землях, як і в Росії,
відбувалися демонстрації та страйки
робітників, студентів, виступи селян.
У січні 1901 р. за участь в антиурядових
виступах було віддано в солдати 182 студенти
Київського університету. У відповідь
відбувся загальний студентський страйк
за участю 30 тисяч студентів з 35 вищих
навчальних закладів Росії. Влітку 1903
р. пройшов загальний політичний страйк
робітників Півдня Росії. Навесні 1902 р.
на Полтавщині та Харківщині селянські
виступи охопили 337 сел із 160 тисячами чоловік.
Активізувалися й ліберальні діячі, які
наприкінці 1904 р. у земствах провели "банкетну
кампанію", відзначаючи сорокову річницю
судової реформи.
Виявили активність і українські
діячі. Так, у 1903 р. у Полтаві відкрито пам¢ятник
І. П. Котляревському, що перетворилося
на політичну акцію. У 1903 р. українські
діячі відзначили 35-річчя літературної
діяльності І. Нечуя-Левицького і 35-річчя
музичної творчості М. Лисенка.
3. Подіями 9 січня 1905 р. в Росії
почалася демократична революція 1905-1907
рр. Спостерігалося різке зростання страйкового
руху в Україні протягом 1905 р. У січні-березні
1905 р. страйкували 170 тисяч чоловік, у жовтні
1905 р. - 120 тисяч, а всього у 1905 р. - 500 тисяч.
У наступні роки страйкова хвиля пішла
на спад. Так у 1906 р. страйкувало 100 тисяч,
а у 1907 р. - 60 тисяч. Різко активізувався
й селянський рух, який набував крайніх
радикальних форм (погроми поміщицьких
маєтків, повстання та ін.). Загострювалася
класова боротьба у самому селі. Почалися
повстання в армії. 14-25 червня 1905 р. відбулося
повстання на броненосці "Потьомкін".
Вищого піднесення революція
досягла восени-взимку 1905 р. У жовтні 1905
р. загальнополітичний страйк охопив всю
країну. Під таким тиском 17 жовтня 1905 р.
цар Микола ІІ видав "Маніфест", обіцяючи
надати політичні свободи та скликати
Державну думу. Наприкінці 1905 р. революція
досягла свого апогею. 15 листопада 1905 р.
відбулося повстання у Севастополі на
крейсері "Очаків" та інших кораблях,
очолене лейтенантом Шмідтом. 18 листопада
1905 р. у Києві повстали тисяча саперів
на чолі с підпоручиком Б. Жаданівським.
У грудні 1905 р. відбулося збройне повстання
робітників у Харкові, Катеринославі,
Олександрівську. Найбільшим було повстання
робітників у Горлівці (в Донбасі) 16-17 грудня
1905 р. Після придушення повстань почався
спад революції.
В роки революції активно працювали
й українські діячі. В багатьох містах
України вони заснували культурно-просвітницькі
організації Просвіти, які розгорнули
широку роботу - засновували бібліотеки
й читальні, видавали українську літературу,
організовували україномовні лекції,
концерти, вистави та ін.У роки революції
практично перестав діяти Емський указ,
почала з¢являтися україномовна преса.
"Хлібороб" у 1905 р. став першою україномовною
газетою в Росії. У 1906 р. видавалося 18 українських
газет та журналів. Журнал "Киевская
старина" у 1906-1907 рр. виходив під назвою
"Україна". Відомою стала газета "Громадська
думка" (пізніше "Рада").
У 1907 р. з ініціативи М. Грушевського
в Києві було засноване Українське наукове
товариство. В деяких навчальних закладах
почалося викладання українською мовою.Активно
українські діячі працювали і в Державних
думах Росії. Українська парламентська
громада існувала у 1906 р. в І Державній
думі (45 депутатів), у 1907 р. в ІІ Державній
думі (47 депутатів). Українські парламентарі
рішуче виступали з вимогами політичної
автономії України і українізації освіти.. 3
червня 1907 р. царським маніфестом була
розпущена ІІ Державна дума. Це був кінець
революції, а по суті - державний переворот.
В Росії почалася столипінська реакція,
терор, репресії. Це зачепило український
національний рух. Так категорично було
заборонено викладати українською мовою
в навчальних закладах. Заборонено було
цензурою вживати слова "Україна",
"український народ". Закривалися
"Просвіти", українські газети і журнали.
Було заборонено збирати кошти на пам¢ятник
Шевченкові в Каневі. Антиукраїнську,
шовіністичну пропаганду проводили чорносотенці,
представники "Клубу русских националистов",
який було засновано у Києві у 1908 р. Посилювався
антисемітизм. У 1913 р. у Києві гучного резонансу
набула справа Бейліса. У 1910 р. розпорядженням
уряду було заборонено в Росії створення
будь-яких товариств з "інородців",
що торкнулося також і українців. У 1914
р. царський уряд фактично заборонив святкування
100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка,
що викликало загальне обурення навіть
у консервативних діячів.З 1911 р. почалося
зростання робітничого руху. Якщо у 1907-1910
рр. було 100 тисяч страйкуючих, то у 1913 р.
їх стало 77 тисяч, а у січні-липні 1914 р.
вже 94 тисячі. Фактично напередодні першої
світової війни в Росії визрівала нова
революційна ситуація.
24. Перша світова війна
і Україна
Перша світова війна тривала
з липня 1914 по листопад 1918 рр. між двома блоками
держав: Антантою (Англія, Франція, Росія
та ін.) та Четвертним союзом (Німеччина,
Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина).
Доля українських земель в умовах війни
була трагічною. Вони перебували у складі
Росії та Австро-Угорщини, через них проходила
смуга фронту. Воюючі країни мали свої
плани щодо українських земель. Росія
хотіла захопити західноукраїнські землі,
Австрія мала плани щодо Волині і Поділля,
а Німеччина претендувала на Донбас, Одесу,
Крим, Приазов¢я. Трагедія полягала в тому,
що війна розколола українське суспільство
і поставила його по різні боки фронту.
Українські партійно-політичні
сили по-різному визначили своє ставлення
до війни. Українські політичні партії
Галичини та Буковини заявили про підтримку
Австро-Угорщини у війні проти Росії і
влітку 1914 р. утворили Головну українську
раду. Група українських політичних емігрантів
з Наддніпрянщини (Д. Донцов, В. Дорошенко,
А. Жук та ін.) утворила влітку 1914 р. у Львові
"Спілку визволення України", яка теж виступила
за поразку Росії. У 1915 р. українські діячі
в Австро-Угорщині об¢єдналися в Загальну
українську раду.Галицькі москвофіли
влітку 1914 р. створили в Києві "Карпато-русский
освободительный комитет", заявивши
про підтримку Росії.
Товариство українських поступовців
з початком війни заявило про свій нейтралітет.
С. В. Петлюра (член УСДРП) на початку війни
в журналі "Украинская жизнь" у Москві
видав статтю "Війна і українці",
в якій закликав до підтримки Росії.У 1915
- 1916 рр. група лівих українських соціал-демократів
(Юркевич, Дятлов, Лола) у Швейцарії видавали
журнал "Боротьба", займаючи
щодо війни позицію дуже близьку до більшовицької.Уряди
Австро-Угорщини і Росії використали війну,
щоб придушити опозиційний собі український
національний рух. Особливо це виявилося
в Росії, де були закриті та заборонені
останні газети і журнали, "Просвіти"
та інші українські організації, заарештовувалися
і засилалися українські діячі. В Австро-Угорщині
теж за найменшою підозрою у симпатіях
до Росії заарештовували і навіть страчували
.Бойові дії почалися вже влітку - восени
1914 р. успішним наступом російських військ
Південно-Західного фронту. У серпні -
вересні 1914 р. російські війська окупували
Східну Галичину і Північну Буковину.
Галицька битва тривала до весни 1915 р.
На окупованих землях відразу
ж запроваджувалася російська адміністрація,
було призначено генерал-губернаторами:
у Східній Галичині - Бобринського, у Північній
Буковині - Трепова, які були відомі своїми
реакційними поглядами. Вони й розгорнули
жорстоку антиукраїнську кампанію на
західноукраїнських землях. Були закриті
всі українські школи, книгарні, громадські
організації, товариства, заборонені періодичні
видання українською мовою. Заарештовувалися
українські діячі, були вивезені сотні
греко-католицьких священиків, а митрополита
Андрія Шептицького ув'язнили до монастирської
тюрми у Суздалі. Така політика царської
адміністрації в Галичині та Буковині
мала гучний міжнародний резонанс. Навіть
лідер російської партії кадетів Мілюков
з трибуни Державної думи Росії назвав
її "європейським скандалом". Проте повністю
винищити всі сліди українського національного
руху в Галичині та Буковині царські власті
не встигли. Навесні - влітку 1915 р. німецькі
та австро-угорські війська проти російських
військ Південно-Західного фронту провели
успішну Горлицьку операцію, і знову
зайняли ці західноукраїнські землі.Проте
навесні - влітку 1916 р. російські війська
Південно-Західного фронту здійснили
успішну наступальну операцію, яка дістала
назву Брусиловський прорив, внаслідок
якого російські війська знову зайняли
значну частину Галичини і Буковини. З
цього часу до літа 1917 р. суттєвих змін
смуга фронту не зазнавала.Ще на початку
війни українськими діячами Галичини
у складі австро-угорської армії було
створено з добровольців-українців військовий
підрозділ, який дістав назву Українські
січові стрільці (УСС). В роки
війни його історія була непроста. Він
уславився як одна з найбоєздатніших частин
австро-угорської армії. Його високий
бойовий дух ґрунтувався на засадах українського
патріотизму, маючи на меті звільнити
українські землі і відродити українську
державу. Навесні 1915 р. УСС вели бої за
гору Маківка, а влітку - восени 1916 р. вели
бої за гору Лисоня. Нерідко ці бої носили
братовбивчий характер, коли українці
воювали проти українців.Війна різко погіршила
становище народних мас воюючих країн,
особливо в Росії, загострила існуючі
в ній протиріччя і наблизила до величезного
соціального вибуху, який і стався у 1917
р.
25. Центральна Рада
та її діяльність. Боротьба Центральної
Ради з більшовиками за владу в Україні Наприкінці лютого - на початку
березня 1917 р. в Росії відбуласяЛютнева
буржуазно-демократична революція. 2 березня
1917 р. імператор Микола ІІ зрікся престолу.
Влада перейшла до Тимчасового уряду.
Одночасно виникають Ради робітничих,
солдатських і селянських депутатів. Фактично
в країні встановлюється двовладдя. Ситуація
вкрай складна і суперечлива. В Україні
до того ж вона обтяжена дією національного
фактора.3 - 4 березня 1917 р. в Києві українськими
організаціями утворюється Центральна
Рада. Її головою обирають М. Грушевського.
Весною 1917 р. в Україні відбувається бурхливе,
стрімке пробудження національного життя.
Наприкінці березня у Петрограді, Києві
та інших містах проводяться багатотисячні
маніфестації під національними гаслами
і прапорами. Національний рух набуває
масового характеру. Центральна Рада опирається
на підтримку мас, її авторитет і впливи
зростають.6 - 7 квітня 1917 р. у Києві проводиться
Український Національний конгрес, зібрання
представників організованого українства,
який уповноважує Центральну Раду бути
представником українського народу і
обирає її новий склад - 150 чоловік. Щоб
закріпити впливи на маси Центральна Рада
проводить ряд всеукраїнських з'їздів:
два військових (у травні і червні), селянський
(у травні) і робітничий (у липні). Обрані
на цих з'їздах Ради депутатів (військових,
селянських, робітничих), у повному складі
(по 100 - 200 чоловік) включаються до складу
Центральної Ради.У липні - серпні, за досягнутою
з Тимчасовим урядом угодою, склад Центральної
Ради поповнився на 30% представниками
національних меншин і на кінець літа
становив більше 800 чоловік. На цей час
Центральна Рада перетворилася на представницький
орган всієї революційної демократії
України. Навесні ж, відчуваючи реальну
силу, Центральна Рада починає у травні
- червні 1917 р. переговори з Тимчасовим
урядом про можливість надання Україні
автономії, але уряд свідомо ігнорує її
пропозиції, що примушує Центральну Раду
до рішучих дій. 10 червня 1917 р., в останній
день роботи ІІ Всеукраїнського військового
з'їзду, Центральна Рада проголошує І Універсал,
в якому заявляє, що український народ
має повне право на автономію і вона від
його імені готова це право здійснити
(тобто це була заявка на готовність проголосити
автономію України). Закріплюючи успіх,
Центральна Рада діє рішуче. 15 червня 1917
р. вона утворює свій уряд - Генеральний
Секретаріат, який очолив Винниченко.
Дії Центральної Ради призводять до різкого
загострення стосунків її з Тимчасовим
урядом. Але на червень 1917 р. становище
уряду погіршується, тому він шукає компромісу
з Центральною Радою, яка готова до цього.Наприкінці
червня 1917 р. до Києва прибуває делегація
Тимчасового уряду, яку очолює Керенський.
Під час переговорів було досягнуто угоди.
Тимчасовий уряд визнає Центральну Раду
крайовим органом влади в Україні, а Центральна
Рада до рішення Установчих Зборів не
проголошує автономії України. Обидві
сторони домовилися досягнуту угоду закріпити
відповідними документами. 3 липня 1917 р.
Центральна Рада зробила це, видавши ІІ
Універсал. Тимчасовий уряд робить це
із запізненням на місяць. Угода з Центральною
Радою стала приводом до найбільшої політичної
кризи Тимчасового уряду, яка виникла
на початку липня 1917 р., коли міністри-кадети
заявили протест проти угоди і вийшли
зі складу уряду. Уряд розпався, кілька
тижнів формувався його новий склад, переважно
із соціалістів на чолі із Керенським.В
Україні ж на початку липня 1917 р. у Києві
під керівництвом самостійників відбувся
виступ полуботківців (солдат українізованого
полку ім. П. Полуботка). Полуботківці зайняли
всі важливі, найголовніші об'єкти Києва,
по суті поставивши місто під свій контроль.
Але більшість діячів Центральної Ради
засудила їх виступ і сприяла його придушенню.
Це сталося тому, що українські самостійники
були малочислені і не мали сильного впливу
на маси, а виступ полуботківців був переважно
проявом політичного авантюризму. Маси
переважно підтримували українські політичні
партії, які виступали за автономію України
у складі федеративної демократичної
Росії. Ці партії мали абсолютну більшість
в Центральній Раді і протистояли самостійникам.
До цих партій належали: УСДРП, УПСР (утворена
у квітні 1917 р.), УПСФ (утворена влітку 1917
р. на базі ТУП). У грудні 1917 р. в єдину партію
(УПСС) об'єдналися українські самостійники.
Власне до початку 1918 р. абсолютна більшість
українських політиків не підтримувала
гасло державної самостійності України,
виступаючи тільки за її автономію.На
початку серпня 1917 р. Тимчасовий уряд видає
"Тимчасову інструкцію Генеральному
Секретаріатові Тимчасового уряду на
Україні", якою порушує досягнуту з
Центральною Радою угоду, а саме Генеральний
Секретаріат проголошувався органом не
Центральної Ради, а Тимчасового уряду,
до того ж із значно обмеженими правами,
найважливіші його функції було скасовано,
обмежена територія його дії (замість
восьми - п'ять українських губерній), сама
ж Центральна Рада визнавалася як дорадчий
орган. "Тимчасова інструкція..." викликала
обурення більшості діячів Центральної
Ради, але вони вирішили взяти її до відома
і чекати.Саме на осінь 1917 р. в Росії різко
загостюється загальнополітична ситуація,
різко падають авторитет і впливи Тимчасового
уряду, посилюється протистояння сил революції
(більшовики) і контрреволюції (кадети).
Наприкінці серпня 1917 р. відбувся невдалий
корніловський заколот, що було спробою
контрреволюційних сил придушити революцію.
Наслідком цього у вересні-жовтні 1917 р.
стає посилення впливу більшовиків, радикалізація
настроїв мас, що знайшло вираження у більшовизації
Рад. Більшовики починають практичну підготовку
до збройного повстання і взяття влади.
Становище Тимчасового уряду різко ускладнюється.
За таких умов Центральна Рада вдається
до рішучих дій. У вересні 1917 р. вона проголошує
про намір скликати Українські Установчі
збори. Це призводить до нового конфлікту
з Тимчасовим урядом, але 24-25 жовтня 1917
р. у Петрограді перемагає збройне повстання
більшовиків, Тимчасовий уряд було повалено.
ІІ Всеросійський з'їзд Рад робітничих
і солдатських депутатів проголошує владу
Рад і обирає перший радянський уряд -
Раду Народних Комісарів на чолі з В.І.
Леніним.В Україні ж наприкінці жовтня
- на початку листопада 1917 р. у Києві декілька
днів тривають бої між більшовицькими
військами і військами вірними Тимчасовому
урядові. У вирішальний момент виступили
війська Центральної Ради, які пересилили
інших. Владу в Україні перебирає Центральна
Рада.7 листопада 1917 р. вона видає ІІІ Універсал,
яким проголошує Українську Народну Республіку
(УНР), але як автономну частину майбутньої
федеративної демократичної Росії. Також
проголошуються широкі демократичні права,
обіцяють селянам надати землю і почати
переговори про закінчення війни.