Північна війна і Україна

Всі відомі зносини між Мазепою і шведським королем до самого вступу шведів на територію України провадилися через польські канали. Всякі спроби Гетьмана дістати від Карла XII визнання української державної незалежності повинні були натрапити на рішучий опір з польського боку, та й, зрештою, це суперечило б союзному договорові між Швецією і Польщею. Навіть коли Карл XII і Мазепа зустрілися на Україні й між ними була укладена угода, вона до кінця залишилася оповита великою таємницею, безперечно, з огляду передусім на Польщу й Станіслава Лещинського.

Автентичні тексти угод до нас не дійшли, й тому їх тексти можливо лише частково реконструювати на підставі інших авторитетних джерел. За словами П.Орлика (в меморіалі “Déduction des droits de l’Ukraine” — “Вивід прав України”, складеному 1712 p.), зміст угоди 1708 р. був такий: “Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; Король шведський зобов’язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, Король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися Гетьман та його Стани. Усе завойоване на території Росії, але колись належне “руському” (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада (“Стани”) мала обрати нового гетьмана; Король шведський не має права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава”. 

3.2. Історичні зв’язки між Україною та Швецією

Відносини між українським і шведським народами сягають своїми коріннями в далеке історичне минуле, часи Київської Русі та походів вікінгів. Перші відомості про стосунки східних слов’ян з північно-германськими племенами, предками сучасних шведів, датуються VIII-IX ст. Походи норманів-вікінгів сприяли розвиткові торгівлі, зокрема, відомим історичним шляхом “з варягів у греки”, який поєднував північні країни і Київську Русь з Візантією.

Тісні контакти підтримувала Київська Русь зі скандинавськими країнами і у більш пізні часи. Князь Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля Улафа (Шотконунга) - Інгигердою-Іриною, а дружиною великого князя Мстислава, одного з синів Володимира Мономаха, була Христина, дочка шведського короля Інга (Стенкіля). Варяги брали участь у битвах князя Ярослава Мудрого зі Святополком під Любечем і на Альті, у битві з Мстиславом під Ліственом.

Після досить тривалої перерви в XII-XVI ст. українсько-шведські стосунки відновлюються у XVII ст. Ініціаторами нових зв’язків з українськими землями були король Швеції Густав II Адольф (1611-1632 рр.) та його канцлер Аксель Оксеншерна. Шукаючи союзників у боротьбі проти Польщі у Тридцятилітній війні, Густав ІІ Адольф відрядив у 1626 р. та 1631 р. дві посольські місії до українського козацтва і запропонував укласти військовий союз проти Польщі та забезпечити шведський протекторат над українськими козацькими землями. Гетьман І.Петражицький-Кулага і козацька рада вирішили відхилити пропозиції.

Укладення союзу зі Швецією прагнув гетьман Б.Хмельницький, який підтримував постійні контакти зі шведськими королями. У 1650 р. він направив до Швеції посольську місію з пропозицією розпочати спільні дії проти Польщі, але цього разу їх відхилила шведська королева Христина (1632-1654 рр.). Порозуміння Б.Хмельницький  досяг з наступним королем Швеції Карлом X Густавом  (1654-1660 рр.), направивши на переговори у 1654 р. до Стокгольма українське посольство на чолі з ігуменом Данилою.

Після створення коаліції, до складу якої увійшли, зокрема, Швеція, Україна, Молдавія і Волощина, весною 1655 р. шведський Король Карл X розпочав війну проти Польщі і невдовзі зайняв Варшаву та Краків.

Між Україною і Швецією починаються переговори щодо поділу Польщі. У 1656 р. Україну відвідали шведські посли Я.Тенершельдт і Г.Веллінг, а у січні наступного року до Чигирина прибуло шведське посольство, яке запропонувало Б.Хмельницькому укласти договір, за яким західноукраїнські землі мали б відійти до шведської зони впливу. У червні 1657 р. в Україну приїхала нова шведська посольська місія на чолі з послом Г.Лільєкроною. Вона запропонувала укласти договір проти Росії та Польщі, за яким Швеція погоджувалась залишити за Україною всі українські землі, а також віддати їй польські території до Вісли і частину Білорусі до Смоленська. Але Б.Хмельницький відхилив ці пропозиції, заявивши, що “не може розірвати дружбу з тим, кому присягнули” (маються на увазі наслідки угоди України з Росією 1654 р., Переяславська рада).

У жовтні 1657 р. в Корсуні гетьман І.Виговський підписує договір про укладення Українсько-шведського союзу. За договором територія Української держави мала поширитись до Вісли, і до неї ж мали бути приєднані Берестейське і Новгородське  воєводства. Але через зміни політичної ситуації (на  той час Данія оголосила війну Швеції, а Австрія підтримала Польщу і Росію у війні проти Швеції), а також внутрішні ускладнення в Гетьманській Україні, договір цей залишився без наслідків. Гетьман І.Виговський відмовився від укладеного договору і спробував примиритись з Польщею (Гадяцький договір).

Під час Північної війни 1700-1721 рр. гетьман І.Мазепа і частина українського козацтва, які прагнули відтворення незалежної Української держави, вступили в союз зі шведським королем Карлом XII, армія якого у жовтні 1708 р. вступила на українські землі. За посередництвом польського короля Станіслава Лещинського у 1705 р. І.Мазепа розпочинає таємні переговори з Карлом XII, які  завершились підписанням у 1708 р. Угоди зі Швецією щодо спільних дій проти Росії. До союзу приєднався і кошовий отаман Запорізької Січі К.Гордієнко, який 28 березня 1709 р. у Великих Будищах підписав договір з Карлом XII. За цим договором шведський король зобов’язувався не укладати миру з Москвою, доки Україна - Гетьманщина  і  Запорізька Січ не буде вільною.

У червні 1709 р. відбулась Полтавська битва, яка стала найважливішою подією Північної війни. Карл XII зазнав нищівної поразки, під час битви загинуло майже 10 тисяч та було взято у полон 3 тисячі шведських солдат. Залишки шведського війська капітулювали під Переволочною. Розгром шведів російською армією у Полтавській битві визначив подальший, переможний для Росії хід усієї Північної війни. На місці, де відбулась битва, створено Музей-заповідник “Поле  Полтавської битви”, в якому поруч з пам’ятниками захисникам Полтави існують і два пам’ятники шведським солдатам та офіцерам, споруджені у  1909 р. з нагоди 200-річчя Полтавської  битви. Один з них, з написом “Вічна пам’ять хоробрим шведським воїнам, які загинули в  бою під Полтавою 27 червня 1709 р.”,  стоїть на тому місці, де відбулась найзапекліша сутичка під час битви, а другий - там, де, за переказами, було поховано загиблих у битві шведських воїнів (на 6-метровому зі шведського граніту пам’ятнику є напис: “У пам’ять про шведів, які загинули тут у 1709 році споруджено співвітчизниками у 1909 р.”).

Зі смертю І.Мазепи у вересні 1709 р. Карл XII уклав союз з гетьманом  П.Орликом і зобов’язався надавати допомогу Україні у боротьбі за її державність. Після невдалої спроби оволодіти Правобережною Україною у 1715 р. П.Орлик прибув до Швеції, де перебував декілька років, і наприкінці 1720 р. вирушив у подорож по Європі. 28 квітня 1997 р. у м.Крістіанстад на Півдні Швеції, в якому у 1716-1719 рр. гетьман П.Орлик проживав разом зі своєю родиною, було відкрито бронзову пам’ятну дошку. У зв’язку з її наступною втратою дошку було поновлено у травні 2001 року.

У Національному архіві Швеції, в Музеї Шведських Збройних сил, інших музеях зберігаються унікальні експонати важливого історичного значення – Конституція П.Орлика 1710 року, листування українських гетьманів, починаючи з Б.Хмельницького, з шведськими королями, булава Б.Хмельницького, прапори козацьких полків XVII століття, предмети часів Київської Русі тощо.

3.3. Полтавська битва та її наслідки

Удосвіта 27 червня 1709 р. почалася знаменита Полтавська битва, що на багато десятиліть визначила долі Росії та України. Російська армія налічувала 76 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі й 20 тис. українських козаків. Шведи мали під Полтавою 20-тисячну армію і, крім того, 1 тис. козаків на чолі з Мазепою, які не брали участі в битві, охороняючи шведський обоз. Карл XII, виїхавши напередодні на рекогонсцировку (огляд місцевості) з двома своїми гвардійцями, зустрівся з козачим пікетом і вирішив його атакувати. Король особисто бився з козаками і був при цьому серйозно поранений у ногу. Тому в день битви Карл не міг сидіти на коні або керувати своїми військами з носилок. Він передав командування фельдмаршалу Реншильду.

Битва почалася атакою шведської кавалерії та піхоти. Росіяни, побудувавши заздалегідь п'ять редутів, за допомогою козацької кінноти відбили цю атаку. При цьому російська кавалерія під командуванням князя Меншикова і козацький корпус під командуванням Палія, провівши контратаку, відрізали частину шведських військ від їх основних сил і примусили їх незабаром до капітуляції. Карл XII, перебудувавши свої війська, чекав підходу батальйонів, зв'язок з якими був утрачений, але вони були вже в російському полоні. О 9 годині ранку Петро І почав виводити свої війська з табору. Шведи не повірили своїм очам - російська армія, яка завжди відступала перед ними, стала шикуватися в бойові порядки, щоб прийняти бій. Почалася наполеглива битва, в ході якої шведи, що не мали артилерії, почали поступово відступати. Тут же на них була проведена атака всієї російської кавалерії, внаслідок якої шведи, не витримавши натиску, побігли з поля бою. У полон до росіян попали фельдмаршал Реншильд, перший міністр, генерали. На радощах Петро І організував урочистий обід, на який були запрошені високопоставлені полонені шведи. Перший тост цар підняв за своїх учителів. Коли фельдмаршал Реншильд спитав, хто ці вчителі, Петро І відповів: "Ви, шведи. Ви навчили нас, як треба воювати". Тим часом Карл XII і Мазепа з невеликим загоном переправилися через Дніпро й утекли в турецькі володіння. 16 тис. шведів здалися в полон. Перемога була повною і беззастережною. Карл XII надовго вибув із боротьби, а колишній гетьман Мазепа 21 вересня помер у молдавському місті Бендери у віці 70 років.

Разом із Мазепою до Молдавії втекли близько 50 представників козацької старшини, 500 козаків і більше 4 тис. запорожців. У 1710 р. емігранти обрали своїм гетьманом Пилипа Орлика, який навіть склав власну конституцію, на випадок повернення до України. На початку 1711 р. Орлик із запорожцями і татарами вступив на територію України, але незабаром був розбитий і втік. Довгі роки українські емігранти поневірялися по європейських країнах, але повернутися на батьківщину їм так і не вдалося.

Не довіряючи більше українцям, Петро І приставив до гетьмана Скоропадського свого "спостерігача" Ізмайлова з двома полками і секретним розпорядженням: при щонайменшій підозрі заарештувати гетьмана і всю козацьку верхівку. Гетьманська резиденція була перенесена до міста Глухова, ближче до Росії. На чолі української козацької армії був поставлений російський командувач, козацькі полки також очолили російські офіцери. Представники російського дворянства почали отримувати в Україні величезні земельні наділи.

У 1711 р. козацький корпус у 20 тис. чоловік під командуванням Лизогуба взяв участь у Прутському поході Петра I. Цей похід російських військ до Молдавії був здійснений царем у відповідь на оголошення йому війни Туреччиною. Проте цей похід виявився вельми невдалим. Російські війська були оточені на річці Прут силами турецького візиря, що мали значну кількісну перевагу. Тільки завдяки складним переговорам і підкупу візиря, справа не закінчилася катастрофою для Петра І. У результаті підписаного в липні миру російська армія безперешкодно повернулася до Росії, але місто Азов було повернене Туреччині, також були підтверджені права Польщі на Правобережну Україну.

Вигнавши з України шведів і забезпечивши мир із Туреччиною і Польщею, Петро І продовжив поступову ліквідацію українських прав і вольностей, а також самостійного українського війська. Крок за кроком Україна перетворювалася на одну з провінцій Великороси. У 1712 р. російська дивізія під командуванням Шереметєва розташувалася зимувати в Україні, але так тут і залишилася. Одночасно були введені постійні російські гарнізони до Києва, Чернігова,

Ніжина, Глухова, Стародуба, Переяслава, Полтави і Лубен. Утримання цих військ лягало додатковим і важким тягарем на місцеве населення.

У 1718 р. Петро І запросив до Москви гетьмана Скоропадського. Гетьман був із шаною прийнятий при царському дворі. Петро І привіз його з собою до Санкт-Петербурга, що будувався, де гетьман також був оточений турботою й увагою. Проте про полегшення становища українського народу цар не бажав і говорити. У тому ж році Петро І заснував Священний Синод, який замінив колишнє управління церквою патріархом. Оскільки російське духовенство чинило запеклий опір петровським реформам, які наближували Росію до Європи, то цар шукав підтримки українського духовенства. Тому високі посади в православній церкві в першій чверті XVIII ст. займали вихідці з України. Стефан Яворський був місцеблюстителем патріаршого престолу. Феофан Прокопович обґрунтовував реформи Петра І.