Археологічні джерела Історії України-Русі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ                              ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  ІНСТИТУТ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО ЕНОКОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра туризму і готельного-ресторанної справи

 

РЕФЕРАТ

З предмету «Історія України»

На тему: «Археологічні джерела Історії України-Русі»

 

студентки

група ГРС-11

«Готельно-ресторанна справа»                                  Кобець В.О

 

 

 

Перевірила :

к.і.н.,доцент                                                                 Красніцька Г.М.

 

   Вінниця-2013

ЗМІСТ

         РОЗДІЛ 1. АРХЕОЛОГІЧНІ ЗДОБУТКИ,ЯК ПІЗНАННЯ МИНУЛОГО…4

РОЗДІЛ 2. РОЗДІЛ 2. ПАМ`ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ….8

ВИСНОВОК…………………………………………………………………15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

1.Археологічні здобутки,як  пізнання минулого.

2.Етапи розвитку архітектурного  мистецтва.

3. Дослідження пам’яток давньоруської та середньовічної   археології     України(Інститутом Археології  НАН України)

4.Пам`ятки Архітектури Київської Русі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

  РОЗДІЛ 1. АРХЕОЛОГІЧНІ ЗДОБУТКИ,ЯК ПІЗНАННЯ МИНУЛОГО

 

1.На відміну від здавна відомих середньовічних пам`яток Західної Європи світ староруського мистецтва уповні був визнаний лише за нашої доби. Археологи відновили забудову давньоруських міст, історики архітектури відтворили первісні форми величних архітектурних споруд.

Стилістичні зміни в розвитку окремих видів мистецтва проходять не завжди однаково. Так, наприклад, у декоративно-вжитковому, а певною мірою і в образотворчому мистецтві, деякі традиції живуть довше, ніж в архітектурі, оскільки остання найтісніше пов'язана з потребами сучасності. Завдяки цьому еволюція стилістичних рис у архітектурі простежується чіткіше.

Архітектуру стародавніх слов'ян ми можемо собі лише уявляти. Традиції дерев'яного будівництва сформувалися ще за багато століть до Київської Русі. І на той час, як у Києві з'явилися перші муровані споруди, давньоруські міста являли собою розвинені архітектурні організми, а русичі були досвідченими будівничими.

Окинувши оком збережені до нас пам’ятки архітектури – дерев’яної і мурованої, різьби, малярства й т.зв. ужиткового мистецтва, переконуємося, що, незважаючи на дуже корисні гопелітичні умови нашого історичного життя, були ми народом творчим і самобутнім, а рівночасно незвичайно чутливим на сторонні культурні випливи. Чужі зразки сприймали, не хапаючись за “останні крик моди”, але з розвагою пристосовували до своїх культурних вимог і естетичних потреб ті з них, що не були запереченням нашої мистецької волі, природи й традиції. 
 
Вже задовго до офіційного прийняття християнства процвітала в нас самобутня культура, в якій образотворчості визначено роль й вагу. Українське дерев’яне будівництво, яке своїми праформами й конструктивними ідеями сягає в глибину нашої праісторії, не те що витворило виїмково оригінальні, а разом із тим й незвичайно монументальні зразки, але в зустрічі із західно-європейським бароко створило синтетичне “українське бароко”. Досягнення, яким не може похвалитися жоден із слов'янських народів. 
 
Слов’янські землі лежали у віддалі від центрів старовинної культури, й тому розвиток слов’ян йшов значно повільніше. Перші пам’ятки слов’янської культури знаходять на т.зв полях поховальних Київщини, Волині й Галичини. На території цих полів знаходять посуд, який вже вироблявся на гончарному крузі, ще можна знайти прикраси – коралики і ін. 
 
Крім поховальних полів, Пів. Україна засіяна високими могилами, найбільше яких знаходять на Чернігівщині. В самому Чернігові зберігся найбільший з тих курганів – Чорна могила. Крім зброї та прикрас в цьому кургані знайдено два великі турячі роги з різьбленим срібним окуттям. На одному окутті є мотив лілей, на іншому – складне зображення левів з лицарями, собаками. 
 
В нашому чернігівському кургані – “Могила княжни Черки” – теж знайдене срібне окуття турячого рога – різьблене й цизельоване, протягом закінчення рога прикрашене срібною орлиною голівкою.  
 
На знайдених у чернігівських курганах турячих рогів на біжутерії і зброї, вкритій фантастичними рисунками, слідний вплив арабської та грецької культур.

 

 

 

2.За перші сто років існування Київська Русь набула сили. Зросли й розбудувалися руські міста — Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав, Смоленськ, Полоцьк та інші, що постали на великих водних шляхах, іноді на місцях колишніх племінних центрів, а нерідко зведені як фортеці на важливих для оборони рубежах. Необхідність у будівництві монументальних мурованих споруд була зумовлена потребами молодої держави. Київ повинен був мати храми, які б не поступалися константинопольським, а київський князь — палаци, не гірші ніж у візантійських імператорів.

Другий етап розвитку мистецтва Київської Русі розпочався після смерті Ярослава Мудрого, коли феодальні відносини швидко поширилися у всіх князівствах. Архітектурно-художній стиль другої половини ХІ — початку ХІІ ст. ладом пропорцій, певним геометризмом мас, підкресленою замкнутістю об'ємів значно відрізнявся від живописного, з прагненням до об'ємно просторових композицій стилю Х – першої половини ХІ ст.

У 30 – 80 роки ХІІ ст. архітектура, яскраво відбиваючи часи феодальної роздрібненості, прибирає рис фортечних споруд, важких, могутніх, з вікнами-амбразурами та декором. Спостерігається спрощення планових і композиційних рішень. Традиційні зв'язки з Візантією підупадають, натомість пожвавлюються зв'язки з країнами Заходу, в першу чергу з сусідами — слов'янськими народами.

Архітектура кінця ХІІ – першої половини ХІІІ відрізняється тенденціями до раціоналізації будівельного виробництва, пошуками нових методів і конструктивних рішень. На противагу графічності попереднього стилю новий стиль за характером — живописний, як то було в ХІ ст. Він підкреслюється яскравими колірними поєднаннями червоного цегляного муруваня, білого тла декоративних ніш та елементами фрескового фасадного розпису. Особливо зацікавлює декорування фасадів вставками кольорового каміння та різнобарвної майоліки.

Татаро-монгольська навала обірвала гармонійний історичний розвиток руського зодчества. Проте воно не кануло в Лєту, а знайшло своє продовження в українській, білоруській та російській архітектурі подальших століть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      РОЗДІЛ 2. ПАМ`ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

 

Десятинна церква.

Найранішою із церков, що їх збудував Володимир Великий у Києві, була дерев’яна Василівська. Та вже від 989р. Володимир узявся за будову великої мурованої церкви, яку “доручив Настасієві корсунянинові й приставив служити в ній корсунських попів, та вінчував усім, що взяв був у Корсуні, - іконами, посудом, хрестами”. Була це славна Богородицька церква, прозвана Десятинною, бо на неї призначив Володимир десятину своїх доходів.

Прототип Десятинної церкви слід шукати в церкві абобського городища в Болгарії. Бо за часів правління Володимира й Ярослава українська церква підлягала болгарському патріархові на півострові Охриді. Відсіля прийшли в Україну перші богослужебні книжки, система кладення фундаментів на дерев’яній підмостці, тут же треба шукати прототипи поземного плану й елевації Десятинної церкви.

Збудована в 996-998 р.р., вона вже в 1017 р. впала жертвою пожежі й була оновлена при Ярославі. В 1230р. сколихнув її основи землетрус, а в 1240р. вона завалилася від напору народу, що ховався від навали татар. В руїнах вона простояла до часів митрополита Могили, який в її пд-зх куті збудував церкву Св. Миколи. В 1824р. московський архітектор Стасов розібрав її румовища й на тому місці збудував зовсім нову, “візантісько-руську” будівлю. Західну й південну стіни нової будівлі Стасов опер на старих фундаментах, але характеристичну для княжої доби кладку стін нищив ущент. Більшовики остаточно розібрали цей ніби візантійський дивоглад і до решти затерли слід по церкві Володимира Великого.

На щастя, перед будовою Стасова довкола старих стін були проведені археологічні розкопки, які зберегли для науки останки настінних мозаїк, шматки фрескового стінопису і фрагмент грецького напису на кам’яних плитах, вмурованих у південну стіну будівлі. Крім його в румовищах старої церкви знайдено багато відламків декоративної різьби. На особливу увагу поміж ними заслуговують ті, що покриті загадковими тризубами, відомими нам із монет Володимира.

Кількадесять різнобарвних золотих і срібних кубиках, що залишилися по мозаїках Десятинної церкви, дали змогу дослідникові Айналову висловити думку, що ті мозаїки “були виконані з великим майстерством і досконалістю, що їм не дорівнюють софійські мозаїки”. Так само шматок фрескового стінопису, на якому вціліла горішня частина обличчя якогось молодого святця, привів дослідника Сичова до таких висновків: “Розбираючи стиль цього шматка, дивуємося його глибокій старовинності, що переносить нас далеко поза межі візантійської мистецької культури Х-го віку. Витворюється окреслене враження, що творцеві тої фрески не були чужі традиції і прийоми енкаустичного малярства, що своєї мистецької освіти набрався він у тому середовищі, в якому ще не втратилися традиції єгипетського-елліністичного портрета. І тут політичні сліди візантійського іконописного ригоризму, але нема ще того трафарету, що запанував у візантійському іконописі ХІ віку”.

 

Київська Софія.

 Велич  Софія Київська  була натхненням для князя Ярослава Мудрого, котрий ставши в Києві твердою ногою, вже в 1037р. береться до будови своєї кафедри,тоді і була забудована Софія Київська.

У цій видатній пам’ятці закарбовані досягнення візантійської середньовічної культури, пропущені крізь свідомість руської людини й одухотворені її гуманістичним світосприйняттям. Софія київська давно вже стала об’єктом дослідження істориків, археологів, мистецтвознавців, істориків архітектури, епіграфістів. Кожна наукова книжка чи стаття про неї викликає великий інтерес не тільки у спеціалістів, а й у широкої громадськості.

Київська Софія первісно мала п’ять нав і стільки вівтарних апсид від сходу. В цілому Київська Софія виповнювала прямокутник 39х34м. Внутрішню конструкцію склепінь і луків, над якими здіймалося 9, а може й 13 бань, підпирали 12 стовпів- пілонів. У противенстві до базилічного заложення Десятинної церкви Софія мала синтетичний, центро-базилічний характер як у поземному плані, так і в побудові (елевації).

Вся архітектура Софії мала урочисто-святковий характер. В екстер’єрі це підкреслювалося ритмом різномасштабних елементів - від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, що вінчала пірамідальну композицію будівлі, в інтер’єрі - об’ємно-просторовим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу ніби переростали у високі двоповерхові аркади центральної частини храму, над якими розкривався підбанний простір, яскраво освітлений 12-ма вікнами барабана.

(Рисунок  2.1. Реконструкція (макет) первісного вигляду Софійського

Собору.)

Збереглися і крізь віки до нас дійшли 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок. Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок та мозаїк 11 сторіччя, що збереглися в одній церкві.

Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет. Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).

На даний момен «Софія Києвська»,є національним заповідником. А в 1990 р.

Софійський Собор було занесено до  Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

 

Золоті Ворота. (рис. 2.2.)(рис.2.3.) 

Золоті ворота у Києві – пам’ятка фортифікаційного будівництва 12 сторіччя, одна з небагатьох, які збереглися до нашого часу. Колись, ця споруда вражала своєю величчю та неприступністю: поверх великої бойової башти була розташована церква Благовіщення – це було досить символічно як для християнського міста, тому що ці ворота були на той час головним в’їздом до Києва. Золоті ворота було збудовано у 1164 році, після того, як було закінчене зведення захисних валів Нового міста.

Важко представити, що розміри великого міста Ярослава Мудрого колись обмежувалися нинішнім центром Києва. Оборонні кріпосні вали проходили через Львівську площу, де стояли Львівські ворота, уздовж вулиці Ярославів вал до Золотих воріт, опускалися до нинішньої площі Незалежності, на якій стояли Лядські (Ляшськіе) ворота, далі вали йшли нагору до Михайлівської площі. Загальна довжина валів обчислювалася 3,5 кілометрами.