Аграрна реформа П.А.Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

2. Протирічність процесу приватизації землі за часів реформи, схематично-шаблонне відношення урядової влади щодо реалізації реформи без урахування особливостей побутового, географічного та історичного характеру українського регіону та розбіжності в розмірах земельних наділів на одне домогосподарство за даними офіційних документів та періодичної преси.

3. Особливе місце аграрному реформуванню відводилося в програмах політичних партій як загальноросійських, так і українських. Всі політичні партії національного спрямування ставили на порядок денний аграрне питання поряд з вирішенням національних проблем. Проте існували різні позиції щодо розуміння соціальної справедливості по відношенню до селянства, які коливалися від збереження поміщицького землеволодіння та поліпшення становища селянства за рахунок посиленої обробки землі до її повної націоналізації.

4. Непродуктивність орендного виду землекористування та зростання приватновласницьких земель в Україні під час проведення реформи, збільшення іпотечної оренди Селянським Банком та перехід до грошових розрахунків за оренду.

5. Основна підтримка урядової політики щодо збереження поміщицької земле власності була орієнтована на діяльність Селянського Банку, внаслідок чого зростала ціна на землю поміщиків та знижувалася ціна за надільні селянські землі вдвічі за ринкову, недосконалість кредитної політики в справі влаштування хутірського та відрубного господарств мали негативні наслідки для підсумків реформи в Україні.

6. Політика уряду, яка була направлена на переселення селян за Урал та до Туркестану, мала позитивне значення лише для колонізації цієї частини імперії. Для України переселенська політика уряду мала негативне значення, оскільки, не вирішуючи питання малоземелля та безземелля українського селянства, змушувала останнє власними силами та коштами освоювати цілинні землі Російської імперії.

7. Різниця в реакції українського селянства на проведення столипінської аграрної реформи, негативне ставлення у селян викликали насильницькі методи її здійснення, поміщицька спрямованість Селянського Поземельного Банку, непродуманість переселенських заходів, відмінність у запланованому та реальному фінансуванні. Підтримка реформи в переважній більшості була з боку заможних селян та повноцінних фермерів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал дисертації, узагальнення, висновки та рекомендації наукового дослідження можуть бути використані при проведенні реформування аграрного сектора економіки, діяльності селянських політичних партій, громадських організацій та об'єднань, в економічних дослідженнях науковців.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднені автором у виступах на міжнародних та український науково-практичних конференціях: "Історія українського народу" (Київ, 1994), "Історія батьківщини і сучасність" (Київ, 1996), "Український народ - великий державотворець" (Київ, 1997), "Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень" (Київ, 1997), "Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму" (Київ, 1999). Матеріали дослідження були використані у підготовці висновків та рекомендацій названих конференцій.

Публікації. Матеріали дисертаційної роботи опубліковані в наукових збірниках та журналах:

1. Переселенський рух в роки столипінської реформи в Україні.//Сторінки історії. - К., 1994. - № 6.
2. Сільськогосподарська оренда землі в Україні на початку ХХ століття.//Сторінки історії. - К., 1997. - № 9.
3. Селянський банк в роки столипінської реформи у висвітленні періодичної преси України.//Сторінки історії. - К., 1999. - № 12.
4. Ринкові відносини в Україні в період столипінської реформи на початку ХХ ст.//Історія України. - 2000. - № 34.
5. Аграрне питання в програмах загальноросійських та національних українських політичних партій початку ХХ ст.// Історія. Вісник. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2001. - Випуск 56.
6. Періодичні видання про шляхи та способи аграрного реформування в І та ІІ Державних Думах.// Наукові записки. Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. Педагогічні та історичні науки. - К., 2001. - Випуск XXXVIII
7. Роль українського селянства у формуванні ринкових відносин у роки столипінської аграрної реформи на початку ХХ ст.// Історія. Вісник. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2001. - Випуск 58.

Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

Проблема аграрного реформування початку ХХ століття знайшла відповідне місце серед наукових досліджень суспільно-політичного напрямку. Аграрне реформування країни розглядалося як цілісний комплекс соціально-політичної боротьби царського уряду проти революційних виступів селян у 1905 році. Україні, яка в економіці Російської імперії займала важливе місце, надавалося особливе значення у проведенні аграрної реформи. Однак, наслідки аграрного реформування в Україні в багатьох випадках були відмінними від загальних по всій імперії. Повного та цілісного дослідження проблеми столипінської аграрної реформи в Україні у вітчизняній та зарубіжній історіографії фактично не здійснювалося. Але інтерес та зацікавленість у науковій розробці проблеми існував завжди. Кризовий стан сільського господарства та шляхи його вирішення були предметом вивчення спеціалістів в різні часи. Історіографію проблеми можна умовно поділити на дореволюційну, радянську, періоду перебудови, сучасну та дослідження української діаспори. В кожному з цих періодів проблема аграрного реформування розглядалася як в цілому, так і за окремими галузями.

Селянське питання та його роль в суспільному житті Російської імперії викликало увагу дослідників ще до початку столипінської аграрної реформи. Це пояснювалося перш за все тим, що селяни брали активну участь в революційних подіях 1905 року. Незадоволення розподілом в країні землі, сусідство великих поміщицьких латифундій, селянське малоземелля та безземелля змушували селян активно протестувати проти існуючого в країні розподілу землі. В цей період аграрне питання привертало увагу переважно економістів-аграрників та політичних діячів, які намагалися відшукати шляхи вирішення складної для країни проблеми. До питання перерозподілу землі звертався А.С.Белевський у своїй праці "Земельный вопрос и национализация земли". Велика увага приділялася Н.Бржевським у дослідженні общинного побуту селян та його господарського стану наприкінці ХІХ століття. Особливого значення ролі общинного землеволодіння в житті селянства та її подальшій долі надавали також А.Карелін та К.Качоровський [19, 22, 78, 86].

Дослідники П.Маслов, А.Корнилов та В.Чернов приділяли особливу увагу не тільки становищу сільського господарства на початку ХХ століття, але й ролі в ньому селянського невдоволення існуючим аграрним устроєм. Аграрне питання в Росії було достатньо гострим як для селян, так і для уряду, адже саме селяни продовжували революційну боротьбу і після того, як робітничі страйки пішли на спад [121, 101, 200].

Запровадження в Російській імперії П.А.Столипіним аграрних перетворень посилило зацікавленість багатьох тогочасних дослідників. До обговорення економічних наслідків нового законодавства додаються ще й проблеми соціального становища селянства. Так, І.Чернишев в своєму дослідженні оцінює відношення селян до общини напередодні указу 9 листопада 1906 року [201].

Проблемі аграрного устрою в Росії приділяли дослідники С.Н.Южаков та А.В.Пешехонов. В збірнику, присвяченому аграрній проблемі в зв'язку з селянським рухом, А.В.Пешехонов розглядає суть аграрної проблеми в імперії та роль, яку відігравало селянство в економічному житті країни. Про проблеми, які будуть виникати після закріплення землі у приватну власність селянами, розмірковує Г.А.Крестовніков [205, 142, 143, 102].

Переселенню селян за Урал на початку ХХ століття також надавалася увага як з боку уряду, так і з боку дослідників-економістів того часу. Результати переселення селян до Сибіру знайшли відображення у праці В.Дашевича. В цьому ж напрямку працював і відомий економіст початку століття А.Кауфман. Ще наприкінці ХІХ століття була опублікована його робота про причини та майбутнє переселенської справи, а в 1905 році вийшла ще одна його праця, в якій досліджуються результати переселення та колонізації Сибіру. Після початку столипінської реформи А.Кауфман знову звертається до переселення та його залежності від общинного землеволодіння [43, 83-85].

Отже, на початку ХХ століття сучасниками вивчалися різні причини складної аграрної ситуації в країні та різні сторони запровадженої П.А.Столипіним реформи - становище общини, її подальша доля після запровадження указу 1906 року, переселення селян до Сибіру і т.ін. Однак цілісного дослідження всіх сторін аграрного реформування до 1917 року так і не з'явилося.

Наступна хвиля цікавості до аграрного законодавства виникла в Радянському Союзі після закінчення громадянської війни. Молода держава повинна була відновлювати зруйноване господарство. Сільське господарство в новій економічній політиці теж відігравало значну роль. Складне становище селян після громадянської війни змушувало спеціалістів-дослідників шукати шляхи виходу з кризи в минулому. З цією метою вивчався досвід столипінської реформи. Однак зміна політики радянської влади наприкінці 20-х років змінила і відношення дослідників до аграрної реформи П.А.Столипіна. В зв'язку з цим було зроблено висновок, що ця реформа зазнала краху на всій території Російської імперії. З'являються дослідження, які присвячені перш за все революційному руху селян. А.Гайсинович, В.Іванушкін та В.Руднєв в своїх працях розглядають економічні передумови та наслідки селянського руху в революції 1905 року. Політичному життю країни в період між революціями 1905 та 1917 років присвячені дослідження П.Стебницького, П.Маслова та І.Дроздова [33, 63, 169, 190, 122, 46].

Аграрній політиці П.А.Столипіна, її причинам та наслідкам присвячена робота радянського дослідника Н.Карпова. До проблеми аграрного реформування знову звертається А.А.Кауфман. В 1918 році дослідник опублікував роботу, яка була присвячена особливостям аграрного устрою Росії, оцінці та наслідкам аграрної реформи П.А.Столипіна [81, 82].

Дещо посилилася увага вчених до історії України в роки здійснення  політики українізації. Саме в цей період з'являється ґрунтовне дослідження О.Погребинського, яке присвячене проведенню столипінської аграрної реформи в Україні. Його погляди на роль економіки України кінця ХІХ - початку ХХ століття ґрунтувалися не на великодержавних шовіністичних засадах, а на особливостях історичного розвитку окремих місцевостей Російської імперії. Автор не ідеалізує столипінську реформу, однак віддає належну увагу особливостям економічного розвитку України, який "ніяк не укладається в загальноросійські рамки". Автор вважав, що розроблення найновішої економічної історії України в зв'язку з цим не тільки можливе, але й методологічно конче потрібне.

Саме О.Погребинський першим в історії аграрного реформування початку ХХ століття звернув увагу на значення в сільському господарстві такого значного прошарку як середняки. Розглядаючи процес розшарування селянства, автор зазначав, що проблема середньо забезпеченої маси селянства губить своє значення. Він підкреслював, що середняки вже напередодні війни являли собою велику економічну і соціальну силу, для того щоб не ставити під загрозу подальше існування всієї системи прусського аграрного капіталізму, але й не настільки забагатілу верству, щоб підпирати собою соціально основи столипінської політики [148].

Характерною рисою досліджень цього періоду було те, що, з одного боку, за часів непу та розвитку індивідуального селянського господарства столипінська реформа розглядалася економістами неупереджено, а з іншого - політика радянської влади вимагала утвердження єдиного правильного курсу (курсу партії більшовиків), як такого, що здатний задовольнити всі вимоги селян. Саме з огляду на останнє з'являються дослідницькі роботи, в яких зазначається, що вся політика аграрної реформи П.А.Столипіна зазнала краху.

Багато уваги приділялося столипінській реформі починаючи з 40-х років ХХ століття, а в 60-80-ті роки інтерес до цієї проблеми посилюється. З'являється багато досліджень з питань аграрної реформи у межах всієї Російської імперії. В цей період вчені-історики вводять до наукового обігу багато нових джерел - документів з фондів МВС Російської імперії, Ради міністрів, губернаторів та інш. Однак продовжується тенденція щодо висвітлення реформи в негативних тонах.

Наддніпрянська Україна, починаючи з другої половини ХІХ століття, в економічному розвитку була невід'ємною частиною Російської імперії. Тому всі урядові реформи Олександра ІІ мали для України таке ж важливе значення як і для всієї імперії. Відміна кріпацтва у 1861 році була значним кроком царського уряду на шляху переходу до індивідуалізації землеволодіння та землекористування. Але вона не призвела до прогресу приватної власності на землю. У 80-90-х роках ХІХ століття уряд намагався насадити общинну структуру на селі, яка повинна була замінити особисту владу поміщика на селі та забезпечити йому можливість експлуатувати селян, а уряду - гарантувати сплату селянами податків та виконання ними повинностей. Думку про штучну підтримку урядом общинного землеволодіння підтримували радянські вчені І.Д.Ковальченко та Л.В.Мілов. В своїй праці "Всероссийский аграрный рынок XVIII - начала ХХ века. Опыт количественного анализа" вони зазначали, що становий характер землеволодіння в Російській імперії був однією із форм земельної власності [97, с.250, 253].

Найбільша кількість праць у галузі дослідження аграрного устрою Російської імперії на початку ХХ століття в цілому та столипінській реформі зокрема, належить видатному радянському досліднику С.М.Дубровському. В багатьох своїх роботах він оцінює розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві та причини їх гальмування, боротьбу селянських мас проти поміщицького землеволодіння, малоземелля та безземелля [47-50].

Капіталістичний розвиток сільського господарства наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття з кожним роком все глибше проникав у сільське господарство, руйнував його натуральний устрій та перетворював на товарне виробництво. Цьому питанню приділялося багато уваги в дослідженнях радянських істориків та економістів. В першу чергу оцінювалися політичні аспекти станового землеволодіння. С.М.Дубровський, оцінюючи становище селян після реформи 1861 року, зазначав, що поміщицьке землеволодіння та різноманітні форми напівкріпацької кабальної експлуатації селянства були характерними для прусського шляху розвитку капіталізму, в якому зберігалась залежність селян від поміщиків та царського самодержавства [47, с.8].