Аграрна політика Української Центральної Ради

Реферат

 

Дипломна  робота складається з 84 сторінок, містить 43 джерела.

ЦЕНТРАЛЬНА  РАДА, УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА, АГРАРНА ПОЛІТИКА, ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА, СЕЛЯНСТВО, ПОЛІТИЧНІ  ПАРТІЇ.

 

Об’єктом  досліджень виступає внутрішня політика уряду Центральної Ради 1917-1918 рр. щодо селянства, політика в галузі аграрних відносин, її зародження, спрямованість та еволюція.

Предметом даного дослідження є напрямки та форми діяльності уряду Центральної Ради, керівних та місцевих земельних органів, через які велося втілення аграрної політики.

Територіальні межі дослідження зумовлені проблемно-хронологічним характером роботи. Стосовно 1917-1918 рр. вони обґрунтовуються матеріалами Наддніпрянської України - 9 тогочасних українських губерній.

Хронологічні  рамки дослідження визначені періодом діяльності Центральної Ради України 1917-1918 рр. 

Мета дипломної роботи полягає у з’ясуванні змісту й напрямків розробки та впровадження національними урядом Центральної Ради аграрної політики.

Завдання:

1) Проаналізувати передумови аграрної політики Центральної Ради.

2) Розглянути аграрну політику Центральної Ради України після І і ІІІ універсалів.

3) Охарактеризувати реалізацію аграрної політики Центральної Ради.

Наукова новизна  теми й особистий внесок здобувача полягають у тому, що автор з сучасних теоретико-методологічних позицій та з допомогою залучення нових джерел вперше у вітчизняній історіографії здійснила цілісне дослідження діяльності уряду Центральної Ради  1917-1918 рр. у справі розв’язання аграрного питання.

 

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми дослідження. Переломні епохи в історії людства притягують особливу увагу дослідників. До таких періодів, безперечно, належать революційні події в Україні першої чверті XX ст. Активна і нерідко суперечлива участь народних мас у національно-демократичній революції 1917-1918 рр. Обумовила її переважно селянський характер. Всі нові уряди, які виникали на терені українських губерній колишньої Російської імперії, стикалися з аграрним питанням і змушені були шукати шляхів його вирішення.

У центрі уваги  передової  суспільної думки аграрне  питання в Російській імперії  перебувало з середини XIX ст. Певними віхами на шляху його вирішення були селянська 1861 р. та столипінська 1906-1911 рр. реформи. Пошуки шляхів аграрного розвитку активізувалися після лютневої революції 1917 р. Свої програми та концепції пропонували різні політичні сили, державні та громадські діячі. Розробка і проведення земельної реформи стали першочерговим завданням для уряду Української Народної Республіки доби Центральної Ради. Підхід національного уряду до земельної справи визначав не лише долю селянства, а й взагалі шляхи української революції.

Підкреслимо, що аграрна політика розглядається  нами як невід’ємна частина внутрішньої політики держави. Її основними напрямками виступають проведення земельної реформи та врегулювання поточних сільськогосподарських справ: поліпшення землеустрою, підвищення агротехнічного рівня обробку землі, забезпечення сільськогосподарським реманентом, що відігравало визначальну роль у житті селянства. Вирішення проблем сільськогосподарської галузі еволюційними засобами за умов воєнного часу обумовило відповідне спрямування державної діяльності: з’ясування принципових завдань в аграрній галузі, розробку шляхів їх реалізації та створення відповідної адміністративної мережі. Дискусії на урядовому рівні, відображаючи бачення аграрної політики з точки зору держави, інтересів певних класів та соціальних груп, не завжди охоплювали складність реальної ситуації. Втілення державної політики на місцях набирало форм, які здебільше не відповідали планам урядів.

Виходячи  із наведених міркувань, актуальність дослідження визначається:

по-перше, необхідністю подальшого вивчення в сучасному контексті на підставі використання нового історіографічного та джерельного матеріалу маловідомих аспектів історії української революції; 

по-друге, науковою зацікавленістю в глибокому комплексному аналізі розробки урядом Центральної Ради шляхів розв’язання земельного питання як спроби пошуку в екстремальних умовах варіантів задоволення селянських інтересів; 

по-третє, науковою цінністю теми стосунків держави і селянства в період української революції; 

по-четверте, необхідністю переосмислення досвіду минулого в зв’язку з сучасними проблемами, адже наприкінці XX ст. Українська держава знову повертається до проблеми приватної власності на землю, експерименти із якою проводили українські уряди в роки революції; 

по-п’яте, відсутністю в сучасній вітчизняній історіографії спеціальних робіт з аграрної політики українських національних урядів, для яких би ця тема стала об’єктом дослідження.

Мета і  основні завдання дослідження визначені з урахуванням актуальності обраної теми та ступеня її наукової розробки. Мета дипломної роботи полягає у з’ясуванні змісту й напрямків розробки та впровадження національними урядом Центральної Ради аграрної політики.

Досягнення  мети роботи передбачає вирішення таких науково-дослідницьких завдань:

- вивчити  стан земельних відносин в  українському селі напередодні лютневої революції 1917 р., з’ясувати його вплив на загострення соціально-економічних протиріч під час української революції та висвітлити підходи до способів вирішення аграрного питання українських політичних партій;

- простежити  еволюцію аграрної політики на прикладі діяльності уряду Української Народної Республіки доби Центральної Ради;

- визначити  напрямки та сутність земельних  заходів, їх юридичне та економічне обґрунтування, дослідити процес створення інституту державних органів в справі розробки та втілення аграрної реформи;

- з’ясувати  реакцію державних установ та  суспільних верств, зацікавлених  у вирішенні українськими урядами земельного питання, в першу чергу, ставлення селян;

- узагальнити  досвід аграрних перетворень,  проаналізувати як позитивні, так і негативні його результати.

Об’єктом  досліджень виступає внутрішня політика уряду Центральної Ради 1917-1918 рр. щодо селянства, політика в галузі аграрних відносин, її зародження, спрямованість та еволюція.

Предметом даного дослідження є напрямки та форми діяльності уряду Центральної Ради, керівних та місцевих земельних органів, через які велося втілення аграрної політики.

Хронологічні  рамки дослідження визначені періодом діяльності Центральної Ради України 1917-1918 рр. Розробка урядових планів в земельній справі розпочалася в 1917 р. Центральною Радою. Верхня межа дослідження, яку згідно з сучасною історіографічною традицією, слід було б визначити моментом державного перевороту 29 квітня 1918 р.

Територіальні межі дослідження зумовлені проблемно-хронологічним характером роботи. Стосовно 1917-1918 рр. вони обґрунтовуються матеріалами Наддніпрянської України - 9 тогочасних українських губерній.

Джерельна база досліджень. Користуючись типолого-видовою класифікацією, запропонованою у наукових працях І.Д.Ковальченка,  М.П.Ковальського, Л.М. Пушкарьова, С.О.Шмідта та ін., джерела з даної теми можна розбити за формальними ознаками на опубліковані та неопубліковані.

За принципом  походження і цільового призначення  опубліковані джерела розподіляються на такі групи: 1) законодавчі акти вищих органів влади: документи програмного характеру (універсали та декларації Центральної Ради, грамоти гетьмана П.Скоропадського); земельні закони та директивна документація земельних міністерств;  2)  тематичні збірки документів і матеріалів; 3) партійні матеріали - програми, статути, рішення з’їздів та конференцій з аграрного питання; 4) економіко-статистичні матеріали з інформацією про загальний стан сільськогосподарських губерній напередодні і частково в період революції та громадянської війни; 5) періодична преса як суспільно-політичного характеру, так і фахова (загалом авторкою залучено близько 30 найменувань тогочасних періодичних видань різних політичних напрямків); 6) наративні джерела - спомини та щоденники провідних діячів республіканського та державницького напрямків  і місцевих селянських ватажків.

Неопубліковані  джерела репрезентовані комплексом документів українських національних урядів 1917-1921 рр., переважна частина яких зберігається в центральних вітчизняних архівосховищах. Зокрема, в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ) зосереджуються документи вищих органів влади: Центральної Ради та Генерального секретаріату (Ф.1115 і 1063), Ради міністрів Української Держави (Ф.1064), канцелярії Директорії (Ф.1429). Характер цих документів, а саме: протоколи і матеріали засідань вищих органів влади, документи розпорядчого характеру, поточне відомче листування, - дозволяє з’ясувати основні напрямки урядової земельної політики.

Матеріали, що стосуються безпосередньо планів аграрних реформ і їх реалізації, зберігаються у фондах відповідних земельних міністерств,  зокрема, у фонді міністерства земельних справ УНР доби Центральної Ради (Ф.1060), Української Держави (Ф.1061) та Директорії  УНР (Ф.1062). Це - земельні законопроекти і закони, матеріали діяльності урядових земельних комісій та нарад, статистичні матеріали щодо штатів та місцевих земельних органів, повідомлення з місць. Важливе значення для характеристики суперечностей тогочасних суспільних поглядів мають записки провідних урядовців стосовно різних аграрних програм. З’ясувати позицію лідерів української революції щодо вирішення земельного питання дають змогу також матеріали особистих фондів - В.Винниченка, С.Петлюри, І.Мазепи, Б.Мартоса, та Д.Дорошенка.

Документи українських  національних  урядів в земельній  справі є важливим джерелом з історії  аграрного питання періоду 1917-1921 рр.. Їх вірогідність підтверджена взаємною перевіркою, співставленням з іншими видами джерел. Такий підхід дозволяє належним чином розкрити поставлені в дисертації завдання і всебічно висвітлити тему дослідження.

Наукова новизна  теми й особистий внесок здобувача полягають у тому, що автор з сучасних теоретико-методологічних позицій та з допомогою залучення нових джерел вперше у вітчизняній історіографії здійснила цілісне дослідження діяльності уряду Центральної Ради 1917-1918 рр. у справі розв’язання аграрного питання. Використання комплексного підходу до оцінки внутрішніх та зовнішніх чинників, які впливали на хід розробки та впровадження земельної реформи дозволило простежити еволюцію аграрної політики УНР доби Центральної Ради.

Теоретичне  та практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що:

- вперше відтворено  цілісну картину вирішення аграрного  питання національними урядом Центральної Ради 1917-1918 рр., визначено його зміст та напрямки діяльності державних структур стосовно розробки та реалізації основних концепцій аграрних реформ;

-  фактичний  матеріал дипломної роботи, основні положення, узагальнюючі висновки й рекомендації можуть бути використані при дослідженні проблем аграрної та політичної історії Наддніпрянської України ХХ ст. (внутрішньої та економічної політики, суспільно-політичних, соціальних і національних рухів). Результати дипломної роботи можуть залучатися при написанні навчальних посібників та довідкових видань з історії України, в навчальній (розробці і читанні лекцій з вітчизняної історії) та  краєзнавчій роботі.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (43 найменувань). Обсяг дипломної роботи складає 84 сторінки машинописного тексту.

 

 

Розділ 1. Історіографія, джерельна  база та методи дослідження аграрної політики Центральної Ради

1.1. Історіографія аграрної політики  Центральної Ради.

 

Історія боротьби України за незалежність та й історія української революції взагалі як будь-який переламний етап в історії країни давно привертає увагу істориків і тому не обділена літературою. Особливе значення для постановки в історичній науці аграрних проблем революції і громадянської війни в Україні мала епоха Центральної Ради України. Історіографію проблеми вже вивчали, хоч і з різних позицій, декілька дослідників. Зупинимось лише на головних тенденціях історіографії та найважливіших працях. Початок історіографії проблеми було закладено ще на початку 20-х рр. одразу після, а часом ще й до завершення самої революції і громадянської війни. Першими істориками революції стали самі її учасники, що воювали як на боці Центральної ради, так і на боці більшовиків. Фактично це була історіографія воюючих сторін.

Змушені виїхати за кордон, діячі Центральної ради природньо, прагнучи пояснити свою поразку, що змусила  їх ганебно тікати з Києва в  січні 1918 р. й запрошувати в Україну  німецько-австрійські війська, запропонували  теорію завоювання або окупації України російськими більшовиками. "Війна Великоросії на знищеннє України", так визначає події грудня 1917 р.- січня 1918 рр. колишній голова Української Центральної Ради видатний буржуазний історик Михайло Грушевський.

Конкретний опис встановлення аграрних проблем революції і громадянської війни в Україні у М. Грушевського мало чим відрізняється від оцінки будь-яким правлячим класом усіх революційних виступів.

Подібні думки висловив і колишній генеральний писар, а  потім міністр внутришніх справ в уряді УЦР П. Христюк, що в 1921 - 1922 рр. видав у Празі свою чотиритомну працю "Замітки й матеріали до історії української революції".