Особливості структурації ЛСП “dream” в сучасній англійській мові

ВСТУП

Вчені зазначають, що мрія – це акт уяви, при якому суб'єкт уявляє деякі майбутні події, настання яких він бажає. Вони можуть бути реальними, тобто такими, що справді можуть трапитись у майбутньому, або фантастичними, тобто такими, настання яких слід визнати практично неможливим. Мрія позитивно впливає на настрій суб'єкта, а також сприяє обдумуванню відповідного бажання, що може призвести до активізації діяльності щодо реалізації цього бажання. Тому реальна мрія корисна для настання тих подій, про які суб'єкт мріє [24, с. 75].

Іноді термін “мрія” розуміють ширше, включаючи сюди, наприклад, думки не тільки про майбутнє, а і про минуле. При певному широкому розумінні мрію можна ототожнити з такою фантазією, під час якої суб'єкт уявляє якісь події [19, с. 127].

Цікавим є факт, що в англійській мові поняття “мрія” позначається тим самим словом, що й поняття “сновидіння”: dream. Справді, сновидіння часто віддзеркалюють бажання, так само, як і мрії, але відрізняються тим, що гірше піддаються свідомому керуванню з боку суб'єкта, а також, як правило, сприймаються ним як реальність.

Тому це питання стало  досить цікавим для його дослідження. Сьогодні як і раніше теорія поля цікавить науковців. Огляд літератури останніх десятиріч, присвяченої розробці теоретичних питань лексичної семантики, зокрема лексико-семантичного поля, свідчить про постійний інтерес дослідників до принципів об’єднання лексем у різні лексико-семантичні угрупування.

У нашій роботі ми розглядаємо  лексико-семантичне поле (ЛСП) “dream” як одиницю лексико-семантичної системи сучасної англійської мови.

Актуальність  роботи зумовлена загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на виявлення розумових структур, що представлені різнорівневими мовними засобами. Тут набуває актуальності встановлення структурних та  семантичних  особливостей ЛСП “dream”, яке дозволяє з’ясувати розуміння англомовною спільнотою відповідного поняття.

Мета даної курсової роботи полягає у з’ясуванні структурних та семантичних особливостей ЛСП “dream” в сучасні англійській мові.

Об’єктом дослідження виступають лексичні одиниці (ЛО) на позначення поняття DREAM в сучасній англійській мові.

Предметом дослідження є принципи тематичного групування одиниць лексико-семантичного поля “dream” та особливості його ядерно-структурної організації.

Досягнення поставленої  мети потребувало вирішення таких  дослідницьких завдань:

1. розглянути засади вивчення ЛСП в сучасній лінгвістиці;
2. описати особливості ЛСП як одиниці лексико-семантичної системи мови з погляду сучасної лінгвістики;
3. з’ясувати лексичне значення слова dream, склавши синтетичну дефініцію лексеми dream за даними словників сучасної англійської мови;
4. окреслити особливості ядерно-периферійної організації ЛСП “dream” в сучасній англійській мові;
5. розробити тематичну класифікацію ЛСП“dream”.

Матеріалом дослідження слугували тлумачні словники сучасної англійської мови: Collins English Dictionary, Longman Dictionary of Contemporary English, Oxford Dictionary of English, з яких було відібрано 40 одиниць на позначення поняття DREAM.

Основним методом, який використовувався у курсовій роботі, є компонентний аналіз значення слова. Він був застосований для виявлення семного складу значень одиниць ЛСП “dream” і уможливив їх об’єднання за тематичним принципом (прийомом тематичних груп) та розподіл по шарам ядерно-периферійної структури.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання матеріалів та результатів роботи під час розробки курсу з лексикології сучасної англійської мови, при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт.

Дана курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, загальних  висновків, списку використаних джерел. У першому розділі розглядається:

1. співвідношення поняття та мовного знака;
2. мова як системно-структурного утворення;
3. лексико-семантичні поля як одиниці лексичної системи мови;
4. особливості дослідження ЛСП у сучасному мовознавстві.

У другому розділі подається  синтетична дефініція лексеми dream як домінанту поля та ядерно-периферійно структура ЛСП “dream”, крім цього розробляється тематична класифікація одиниць ЛСП “dream”.

 

Розділ І. Теоретичні засади вивчення ЛСП в сучасній лінгвістиці.

1. Співвідношення поняття та мовного знака.

Зміст поняття становлять усі його елементи, які можуть бути виділені у вигляді окремих понять. Обсяг поняття – це всі інші поняття, для яких воно служить ознакою, головною їх частиною. Обсяг поняття А схематично можна подати так:

Аа, Ав, Ас, Аd, Ае…

За цією схемою, наприклад, поняття А («людина») буде родовим  відносно видових понять Аа («росіянин»), Ав («українець»). Ас («англієць») та ін. [42].

 Обсягом поняття іноді  називають множину предметів,  які мисляться за допомогою  даного поняття. Якщо визначається наявність обсягу поняття А, то це означає, що має визнаватись наявність понять, для кожного з яких воно є частиною змісту, відсутність їх означає відсутність і самого поняття А, бо без обсягу поняття бути не може [42].

Наведемо кілька визначень терміна «поняття».

Поняття – це думка, яка вказуванням на певну ознаку виділяє з універсуму й узагальнює в клас предмети, яким притаманна ця ознака [30, c. 87].

Поняття – це форма мислення, яка відображає предмети в їх загальних  та істотних ознаках [29, c. 212].

Поняття – це думка, яка  фіксує ознаки відображуваних у ній  предметів і явищ, що дають можливість відрізнити ці предмети і явища від  суміжних з ними[8, c. 104].

Поняття як форма (вид) думки, або як мисленнєве утворення, є результат  узагальнення предметів деякого  класу і мисленого виділення  самого цього класу за певною сукупністю загальних для предметів цього  класу – і сукупність відмінних для них – ознак [5, c. 145].

Поняття – це форма мислення, яка є результатом узагальнення і виділення предметів деякого  класу за загальними та специфічними для них ознаками [13, c. 189].

Поняття – це форма мислення, в якій відображаються суттєві ознаки одноелементного класу чи класу  споріднених об’єктів[6, c. 167].

Отже, виведемо загальне визначення, поняття – це форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система думок, що узагальнює, виділяє предмети деякого класу за визначеними загальними і специфічними для них ознаками [4, c. 218].

Усі перелічені визначення є дуже схожими, однак деякі з  них відображають поняття як думку. І дуже часто буває досить непросто для деякого класу явищ чи предметів  підібрати відповідне поняття, котре, з одного боку, охоплювало б процес конструювання, а з іншого – узгоджувалася  з усталеними нормами, традиціями, прийнятими як в суспільній, так і мовній практиці.

Поняття можуть позначатися  словами. Слово – матеріальна дійсність поняття. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й закріплює певне поняття. При цьому, поняття й слово – не одне й те саме. Поняття є категорією мислення, слово – це категорія мови. Але як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно пов'язане зі словом [9, c. 228].

Поняття, закріпившись у  слові, постає потім як його значення. Тому з'ясування значення слова є  не що інше, як установлення того, яке  поняття виражає дане слово.

Одне й те саме слово може виражати не одне, а кілька понять і, отже, мати не одне, а кілька значень. Наприклад, під словом "гіпотеза" розуміють "форму мислення". А слово “коса” може позначати слова, однакові за звучанням, але різні за своїм значенням, які дістали назву омоніми. З іншого боку, існують синоніми – слова, близькі за значенням і різні за звучанням. Зазвичай наявність синонімів свідчить про багатство мови, адже вони відрізняються відтінками значення і сферами вживання [35, c. 145]. Зазначене свідчить про складні відношення, що складаються між поняттями і словами, що їх позначають.

Слід зазначити, що слово є одиницею мови  та має два боки – зовнішній звуковий (фонетичний) та внутрішній смисловий (семантичний). Обидва вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку. Єдність цих боків (але не тотожність) утворює слово. Зовнішня фонетична форма слова – це мовний знак предмета або явища, що не передає прямо й безпосередньо його властивостей [19, c. 285].

Ф. де Соссюр вважав, що мовні  знаки характеризуються такими рисами, як довільність (умовність), тобто відсутність між позначувальним і позначуваним якогось природного зв'язку (ця риса зближує мовні знаки з немовними), лінійність (звуки в слові вимовляють один за одним у часовій протяжності, а передані письмом характеризуються і просторовою лінійністю), змінність [14, c. 175-176].

Основні соціальні функції  мовних знаків:

- пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову);

- інформаційна, тобто за  допомогою мовних знаків передаються  відомості, знання від людини  до людини, від покоління до  покоління; 

- комунікативна, тобто  функція спілкування; 

- культурологічна (мовні  знаки, знакові системи є засобом  засвоєння національної та загальнолюдської  культури окремою людиною або  соціальною групою, засобом передачі  культурних традицій, особистого  та колективного досвіду, навичок,  умінь) [17, c. 152].

Перше, що привертає увагу  Ф. де Соссюра при аналізі знака – це умовність. Не викликає сумніву факт, що мова – це продукт історії, але у будь-який момент свого існування цей останній являє собою компроміс, на який погоджується розум, коли укладає угоду з певними символами, створює простір репрезентації. Будь-яка мова складається із певної кількості об’єктів зовнішнього порядку, які людина використовує як знаки. Лише тією мірою, якою даний об’єкт сприймається як знак, передбачає наявність мовної діяльності, він має право бути складовою частиною мови [26, c. 25-26].

Тому слід зазначити, що поняття і мовний знак пов’язані між собою. Враження від будь-якого матеріального предмету ми асоціюємо з іншими враженнями, що веде до утворення поняття, в якому предмети і явища дійсності відображаються в узагальненій абстрактній формі. Мовний знак слугує виразником поняття, уможливлює передавання думок, що складаються з понять, а також є одиницею мови.

 

2. Мова як системно-структурне утворення.

Однією з характеристик  мови вважається її системно-структурний  характер [28, c. 95]. При цьому існує проблема потрактування термінів “система” та “структура” в сучасному мовознавстві.

Вираз «система» мови інколи прирівнюється до  виразу «структура мови», і відповідно поняття   «системи» прирівнюється до поняття  структури. Багато лінгвістів прагнуть розмежувати поняття системи  і структури  стосовно мови. Інколи визначення системи мови  у одного автора виявляється схожим або збігається з   визначенням структури мови у іншого автора, те, що покривається поняттям структури в одному випадку, виявляється  розподіленим між поняттями  структури і системи в іншому випадку і так далі. Терміни “структура” і “система” застосовуються в мовознавстві нестійко і по-різному. У багатьох роботах взагалі легко замінюються і не диференціюються. “Структура” співвідноситься з елементами, формами, конструкціями мови і їх значеннями. Розходження в розумінні термінів «система» і «структура» спонукають ще раз звернутися до  розгляду цих понять в загальному вигляді й інтерпретації їх стосовно мови [25, с. 9-11].

Мова є система, і як системно-структурне утворення, вона має  невелику кількість елементів, які  можуть вступати у безліч комбінацій. І як система, вона має всі її атрибутивні  характеристики. Мови можуть відрізнятися одна від одної за ступенем складності синтаксичної структури сфери позначуваних об’єктів, завданнями, які можуть адекватно розв’язуватися [20, c. 236].

Слід зазначити, що відомими у мовознавчій науці є такі визначення понять як система і структура  стосовно мови загалом: система –  це внутрішньо організована сукупність елементів (одиниць) мови, пов’язаних стійкими відношеннями; структуру мови утворюють сукупності закономірних відношень між елементами (одиницями) мови, у яких вони перебувають чи в які вступають відповідно до їхніх функцій у мовленні [32, c. 252].

Під системою розуміється  сукупність взаємозв'язаних і взаємообумовлених елементів, які створюють складну єдність, що розглядається з боку елементів. А структура розуміється як склад і внутрішня організація єдиного цілого, такого, що розглядається з боку його цілісності [27, c. 298].

Структура мови формується за допомогою рівнів мови. Структура  мови – будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова – префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них – речення.

Найчастіше виділяють  чотири основних рівні мовної структури:

1. Фонетичний (фонологічний, або фонемний) – рівень одиниць звукової будови мови;
2. Морфологічний, або морфемний – рівень одиниць словотвірної і словозмінної структури слова – морфем, до яких належать корені – носії концепту лексичного значення і афікси (префікси, суфікси, закінчення та ін., які використовуються для творення нових слів мови або ж для творення граматичних форм певного слова у мовленні, при породження мовного тексту);
3. Лексико-семантичний, або лексемний – рівень одиниць лексикону, тобто лексичного складу мови (словника);
4. Синтаксичний, або синтаксемний – рівень комунікативних одиниць мови – речень, а також умотивованих темою і метою мовного повідомлення їх послідовностей – текстів.