Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови

У складних словах, що складаються з числівника і прикметника, прийнято першу частину слова позначати цифрою, а другу приєднувати через дефіс (5-км ділянки, 1,5-т автомобіля). Широко використовуються конструкції з іменниками в родовому відмінку, збудованими у вигляді ланцюжка, щоб вміщати в одну фразу максимум інформації, наприклад: "Виявлені резерви підвищення рівня експлуатації ліній електропередач і продуктивності праці обслуговуючого персоналу".

Треба перебудовувати фразу, якщо є можливість заощадити хоч би декілька друкарських знаків. Так, пасивно-зворотні дієслова часто замінюють дієсловами дійсної застави або простими дієприкметниками. Наприклад, замість "головка блоку виготовляється з чавуну" зазвичай пишуть "головка блоку виготовлена з чавуну" або "головку блоку виготовляють з чавуну". Стиснення тексту також можна добитися шляхом заміни видових понять на коротші родові поняття.

У тексті робіт використовуються тільки ті синтаксичні конструкції, які дають найбільшу економію засобів виразу. Така економія найчастіше досягається заміною складних пропозицій простими. Особливо великий ефект дає заміна додаткової визначальної пропозиції причетним оборотом. Так, в роботі: "Електромагніти поміщені в касети, які блокуються з брусом"; треба: "Електромагніти поміщені в касети, що блокуються з брусом"

Складні пропозиції в тексті наукових робіт знаходять обмежене застосування. Але в деяких випадках без них не обійтися. При необхідності слід враховувати, що безсполучникові пропозиції економічніше пропозицій з союзами і тому переважніші.

Підвищення інформаційної місткості тексту науково-популярних робіт, природно, не вичерпується вказаними лексичними, морфологічними і синтаксичними способами. Вони є лише найбільш поширеними прийомами, що дозволяють добитися максимальної стислості мовного матеріалу дослідницьких робіт.

Дуже часто в тексті технічних науково-популярних робіт виникає необхідність в певній послідовності перерахувати технологічні операції, трудові прийоми, несправності машин і механізмів. У таких випадках зазвичай використовуються складні безсполучникові пропозиції, в першій частині яких містяться слова з узагальнювальним значенням, а в подальших частинах за пунктами конкретизується зміст першої частини. При цьому рубрики перерахування будуються однотипно, подібно до однорідних членів при узагальнювальному слові в звичайних текстах. Тим часом, порушення однотипності рубрик перерахування - досить поширений недолік мови багатьох робіт. Тому на однотипність побудови таких рубрик завжди слід звертати увагу.

Для мовно-стилістичного оформлення науково-популярного видання дуже важливо уміти організовувати накопичену наукову інформацію в зв'язний текст, для чого треба добре розбиратися в його мовних функціях і лексичних засобах їх реалізації. Мовно-стилістичні особливості науково-популярних видань відображають ті особливості наукового пізнання і наукового мислення, які знаходять віддзеркалення в мовній формі, тобто в певному відборі і організації мовного матеріалу. Мета науково-популярного твору - довести істинність висунутої гіпотези, пам'ятаючи, що мова популярних книг про науку повинна володіти точністю мови літератури науковою, яскравістю літератури художньою і бути зрозумілим читачам, на яких розрахований твір». На відміну від публіцистичного стилю, сила дії наукового тексту безпосередньо залежить від того, наскільки доказові аргументи, що приводяться автором, наскільки логічно, цікаво, ясно і точно викладений вміст в науково-популярному тексті.

Публіцистичний стиль

Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

• інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;
• активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;
• пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

• доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);
• поєднання логічності доказів і полемічності викладу;
• сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;
• висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;
• наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;
• широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби:

• синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;
• лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);
• використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);
• уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);
• із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси –іст-. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);
• синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками);
• ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями т способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:

• а) стиль ЗМІ – засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. тощо);
• б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);
• в) есе (короткі нариси вишуканої форми);
• г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Конфесійний стиль

Сфера використання – релігія та церква.

Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні ознаки:

• суто церковна термінологія і слова – символи;
• непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;
• значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;
• наявність архаїзмів.
• небуденна урочистість, піднесеність.

Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення. Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами. Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому. Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є адресність інформації. Істотним фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції.

Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

• офіційний характер;
• адресність;
• повторність;
• тематична обмеженість.

Основні ознаки офіційно-ділового стилю:

• нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
• точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
• документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
• наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;
• сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

• широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);
• наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);
• обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності т емоційно-експресивної лексики;
• синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;
• наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;
• чітко регламентовано розміщення реквізитів та будову тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);
• до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Найважливішими рисами офіційно-ділового стилю є такі:

• високий ступінь стандартизації мовних засобів, широке вживання типових мовних зворотів, наприклад: відповідно до ..., у зв'язку з тим, що ..., доводимо до Вашого відома... Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю.;
• точність, послідовність і лаконічність викладу;
• відсутність образності, емоційності, індивідуальних авторських рис;
• наявність реквізитів, які мають певну черговість і постійне місце;
• для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти;
• лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні; відсутні діалектизми, жаргонізми, вигуки, частки, іменники з суфіксами суб'єктивної оцінки;
• речення переважно прості, поширені, з прямим порядком слів; вставні слова, як правило, стоять на початку речень.

 

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т.ін.

Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини: між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності; між підприємствами, організаціями та установами; між державою та приватними особами; між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами; між приватними особами. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

Аміністративно-канцелярський використовується у справочинстві. Цей підстиль обслуговує відносини в установах усіх форм власності та приватними особами. Реалізується в різноманітних документах, що регламентують діяльність організацій (в текстах заяв, ділових записок, службових листів, протоколів, розписок, доручень і т.д.).