Шпаргалка по "Охране труда"

Семінарське заняття  №1

Міжнародні  норми і законодавство України  в галузі охорони праці

Питання №1. Стан безпеки праці в світі

Состояние безопасности труда  в мире

Положение с охраной  труда в мире становится всё более  актуальной темой как для профсоюзного движения, так и для межгосударственных структур, прежде всего Международной организации труда. МОТ рассматривает эту тему как часть своей Программы достойного труда. 
 
Повышенное внимание в мире к проблемам безопасности труда объясняется в первую очередь тем, что с каждым годом, несмотря на предпринимаемые в различных странах меры, растет производственный травматизм, в том числе со смертельным исходом, и количество профзаболеваний. Причем это касается и тех стран (прежде всего, развитых рыночных), где им уделяется, казалось бы, повышенное внимание. В сферу безопасности труда всё в большей мере втягиваются вопросы, связанные с моральным самочувствием работника, и факторы, косвенно влияющие на труд, – потребление алкоголя, наркотиков и даже “интернетозависимость” (в США, по данным Стэнфордского университета, 14% жителей относятся к числу таковых). 
 
Следует сразу отметить, что в мире применяются разные системы подсчета числа несчастных случаев на рабочих местах, поэтому можно встретить весьма отличающиеся данные. Наиболее реалистичную статистику дает МОТ, тем более что она применяет принципы, согласованные с Всемирной организацией здравоохранения (ВООЗ). 
 
Согласно данным МОТ в мире ежегодно регистрируется примерно 270 млн. несчастных случаев, связанных с трудовой деятельностью, и 160 млн. случаев профессиональных заболеваний. Погибают на производстве почти 354 тыс. работников, из них в странах развитой рыночной экономики – 16,2 тыс., в бывших соцстранах – 21,4 тыс., в Китае – 73,6 тыс., в Индии – 48,2 тыс., в других странах Азии и Тихого океана – 83 тыс., в странах Ближнего Востока – 28 тыс., в странах Африки южнее Сахары – 54,7 тыс., в странах Латинской Америки и Карибского бассейна – 28,6 тыс. (цифры округлены. – Авт.). Около 12 тыс. погибших – дети. 
 
Если же к этому числу прибавить тех, кто получил в результате несчастного случая профзаболевание и выбыл из производственного процесса, то этот показатель составил в 2004 г. до 2,2 млн., причем среди таких заболеваний 32% составляли онкологические, 23% – сердечно-сосудистые, 19% – травматологические, 17% – инфекционные. 
 
По данным МОТ, в 2005 г. в мире свыше 42 млн. человек было заражено СПИДом, из них 26 млн. в ВООЗрасте 15–45 лет. По статистике ВООЗ, ежегодно в среднем 2,3–3 млн. человек гибнут от недугов, связанных с загрязнением ВООЗдуха, и еще 2 млн. – от некачественной воды. 
 
Ежедневно в мире отсутствуют на рабочем месте по причине болезни (временной нетрудоспособности) около 5% рабочей силы. Из-за издержек, связанных с несчастными случаями на производстве, теряется до 1250 млрд. долл. США, или около 4% мирового валового внутреннего продукта. 
 
Начиная с 2002 г., по инициативе МОТ, ежегодно 28 апреля отмечается Всемирный день здоровья и безопасности на рабочем месте, ранее та же дата считалась Днем памяти погибших на рабочих местах. С того же года Международная федерация транспортников (МФТ) ежегодно, 15 октября, отмечает Всемирный день протеста против недостойных условий труда на транспорте. 
 
Вообще, отраслевой аспект безопасности труда нуждается в отдельном рассмотрении. Сразу несколько секторов экономики “претендуют” на то, что именно они являются наиболее опасными для занятых в них работников. 
 
Так, в 2004 г. была проведена Европейская неделя безопасности труда в строительстве и деревообработке, во время которой оглашены данные Дублинского фонда улучшения условий жизни и труда, согласно которым в 15 странах, входивших тогда в состав ЕС, ежегодно регистрировались 820 тыс. несчастных случаев, из них 1200 – со смертельным исходом, а ущерб от них составлял 75 млрд. евро из 900 млрд. евро общего оборота отрасли. Было сообщено, что в Британии в этой отрасли ежегодно гибнут 13 работников на 100 тыс. занятых, в то время как в целом в экономике страны – 5 человек. В США в 2003 г. в строительстве погибло 1126 работников, в то время как на транспорте – 850 человек, в сельском хозяйстве и рыболовстве – 707 человек. В Дании, по профсоюзным данным, у строителей втрое больше шансов погибнуть на работе, чем у представителей любой другой профессии. 
 
Серьезное беспокойство по поводу производственного травматизма выражают профсоюзы транспортников. В 2003 г. в Японии прошла трехсторонняя конференция по безопасности труда на железных дорогах с участием 210 делегатов из более 40 стран мира, которая, в частности, констатировала, что положение в данном вопросе ухудшается по мере приватизации отрасли. В том же году Европейская федерация транспорта (ЕФТ) потребовала от Еврокомиссии принятия мер по защите водителей-“дальнобойщиков” от нападений на них на территории всех европейских стран. 
 
Кстати, связь приватизации с ухудшением охраны труда побудила австралийские профсоюзы в 2004 г. провести 15-тысячную демонстрацию в Сиднее, с требованием положить конец подобному явлению. 
 
Замечено также, что большое число несчастных случаев на производстве происходит на мелких и средних частных предприятиях. В Бельгии, например, половина случаев со смертельным исходом и 40% профзаболеваний приходится на предприятия с числом работников до 100. В Австрии в 2001 г. создано специальное подразделение (Всеобщая служба страхования от несчастных случаев на производстве – AUVA) для обслуживания предприятий менее чем с 50 работниками. 
 
Много внимания уделяется вопросам охраны труда и здоровья на рабочем месте в Европейском Союзе (ЕС) и входящих в него странах. 
 
Комиссия ЕС приняла в 2001 г. Программу мер по охране труда и здоровья на рабочих местах на 2002–2006 гг., а в 2005 г. – Программу REACH – регистрации, оценки и ограничения применения химикатов, в соответствии с которой предприятия, применяющие любое из 30 тыс. включенных в Приложение к Программе химических веществ, должны получать у национальных властей лицензию на это. ЕКП провела в 2006 г. в Вене Международную профсоюзную конференцию, на которой выдвинуто требование усилить контроль за реализацией этой Программы. 
 
В структуре ЕС имеется несколько органов, специально занимающихся проблемами трудовой жизни. В испанском городе Биль-бао действует Европейское агентство по безопасности труда и охране здоровья на рабочем месте. В Дублине (Ирландия) работает Европейский фонд улучшения условий жизни и труда, ведущий исследования по широкому кругу связанных с ней вопросов. 
 
Из числа тем, особо изучаемых в Евросоюзе, отметим проблему стрессов на рабочем месте. 
 
Указанное Агентство ЕС в Бильбао определило стресс как “негативно окрашенную эмоциональную реакцию на трудовой процесс, ВООЗникающую вследствие психических перегрузок работников, в том числе из-за несоразмерных требований по работе, авторитарного руководства, конфликтов на рабочем месте, насилия и моббинга (третирования со стороны коллег. – Авт.)”. К числу “классических” факторов стресса отнесены также шумы, вибрация и монотонность труда. По данным Агентства, до 40 млн. работников в странах ЕС страдают заболеваниями, связанными со стрессом. На последствия стрессов приходится 25% рабочих дней, пропущенных по болезни, а расходы только по оплате в данной связи составляют 20 млн. евро в год. В целом же экономические потери от стресса оцениваются в 150 млн.  
 
Дублинский Фонд считает, что от стрессовых явлений страдают примерно 28% трудящихся в странах ЕС, у 23% обнаружены симптомы хронического переутомления, 60% жалуются на постоянный недостаток времени на работе. Во Франции профсоюзы требуют признания стресса профессиональным заболеванием, поскольку его жертвами называют себя 72% опрошенных трудящихся, прежде всего служащие, и 11% работников получали освобождение от работы по этой причине. В Британии 32% опрошенных трудящихся назвали основной причиной стресса проблемы при поездках на работу, 23% – сложность совмещения трудовых и домашних нагрузок и 31% заявили, что стресса вообще не испытывают. Значительная часть работников в странах ЕС считает причиной стресса психологические последствия конкуренции за рабочие места. 
 
В 2006 г. общеевропейский опрос о самочувствии на производстве провел другой орган – Евробарометр. По полученным им данным, положительно оценили трудовую среду на своем предприятии 84% респондентов в 25 странах ЕС, в 15 “старых” членах Евросоюза эта цифра равнялась 86%, а в Дании и Норвегии – даже 93%. Эти результаты явно отличаются от приведенных выше. Очевидно, многое зависит от того, кто проводит анкетирование и как им ставятся вопросы. 
 
Комиссия ЕС приняла решение разработать Европейскую стратегию по вопросам трудовой среды на период до 2012 г. Европейская конфедерация профсоюзов предложила включить в неё превентивные меры в области безопасности труда, ввести в странах ЕС региональных уполномоченных по охране труда и ужесточить санкции в отношении работодателей, виновных в нарушении правил безопасности на производстве, а также распространить положения этой Стратегии на работающих в рамках нетипичной занятости. Стоит при этом упомянуть, что Британский конгресс тред-юнионов в 2005 г. поставил вопрос о том, что наказывать за нарушение правил охраны труда следует не только работодателей, но и директоров предприятий. 
 
В 2006 г. было подписано Соглашение “европейских социальных партнеров” – ЕКП и объединений работодателей ЕС – о совместных мерах по предупреждению и ликвидации моббинга. По некоторым данным, моббингу постоянно подвергаются в странах ЕС около 12 млн. работников. В Норвегии при Министерстве труда в 2005 г. установлен “телефон трудовой жизни” специально для приема жалоб трудящихся на проявления моббинга на их предприятиях. 
 
Следует, однако, отметить, что среди работодателей популярны и иные представления о борьбе со стрессами и моббингом. В частности, выступая на Европейском семинаре по проблеме стресса на рабочем месте (2006 г.), представитель итальянских работодателей (Конфиндустрии) заявил, что “предприятие – это организм, основанный на порядке и рентабельности, и любые ограничения данного принципа – неприемлемы”. 
 
В последние годы в ряде стран ЕС ВООЗросло внимание к проблемам охраны труда и здоровья на рабочем месте со стороны правительств. В Швеции социал-демократическое правительство приняло в 2002 г. 5-летний план борьбы со смертельным травматизмом. Во Франции также действует “пятилетка” охраны здоровья в трудовой среде, в контроле за ходом которой участвуют, наряду с правительственными органами, стороны рынка труда, то есть профсоюзы и организации работодателей. В Финляндии в 2002–2005 гг. существовала государственная Программа борьбы с производственным травматизмом. 
 
Особо следует остановиться на опыте Норвегии. В октябре 2001 г. в стране было заключено Соглашение о консолидированной трудовой жизни, в соответствии с которым должны быть приняты меры по уменьшению количества рабочих дней, пропущенных работниками по болезни, по увеличению числа рабочих мест для лиц с ограниченными трудовыми ВООЗможностями и по снижению фактического ВООЗраста выхода на пенсию (то есть по развитию систем досрочного пенсионирования). К 2005 г., по Соглашению, первый из указанных показателей должен был быть уменьшен на 20%, а последний – до 59 лет. Забегая вперед, отметим, что уже к 2004 г. процент отсутствия по болезни на предприятиях, включенных в Соглашение, упал с 6,6 до 6,4% общего рабочего времени (при среднем показателе по стране – в 7,2%), и на работу было принято около 36 тыс. инвалидов. 
 
Соглашение подписали все профцентры, объединения частных работодателей и торговых предпринимателей, союз муниципальных органов и Отдел по административным вопросам Минтруда Норвегии. Уже к концу 2003 г. к нему присоединились 5,6 тыс. компаний, на предприятиях которых трудились 951 тыс. работников, или 51% рабочей силы страны. В 2005 г. Соглашение было продлено на неопределенный срок. На содействие его выполнению из госбюджета ежегодно выделяются средства. Так, в 2006 г. они составили 276 млн. норвежских крон, то есть более 1 млрд. российских руб. 
 
Добавим, что указанные проблемы типичны не только для этой страны. В Австрии в 2003 г. учреждено государственное ведомство “интерактивного профессионального обучения”, основная задача которого – подготовка молодых инвалидов к трудовой деятельности. 
 
Серьезно относятся в Евросоюзе к проблеме потребления алкоголя и наркотиков как фактору, отрицательно влияющему на производительность и безопасность труда. Хотя в странах ЕС алкогольно зависимыми считаются лишь 5% работников, злоупотребление алкоголем является главной причиной смерти молодёжи в ВООЗрасте 15–19 лет и 30–50% дорожно-транспортных происшествий. Самыми “пьющими” странами признаны Ирландия (12,3 л чистого алкоголя в год на одного взрослого жителя), Румыния (11,7 л) и Швеция (10 л). В Финляндии по причинам, связанным с потреблением алкоголя, ежегодно теряется около 5 млн. рабочих часов, или 2,5 рабочего дня на одного работника. Христианский профцентр Бельгии объявил в 2005 г. кампанию по борьбе с “дрин-ками” (выпивками. – Авт..) в рабочее время, ставшими популярными в учреждениях страны. По данным ВООЗ, в 2002 г. в странах ЕС с употреблением алкоголя было связано 600 тыс. смертельных исходов от несчастных случаев на производстве, их среднегодовой рост превышает 7%. 
 
Ещё несколько цифр по Евросоюзу: на ночных работах в странах ЕС в 2004 г. было занято около 20 млн. трудящихся, или 12% экономически активного населения; наивысшие показатели отмечены в Британии (21,3%), Исландии (19,2%) и Австрии (12,8%), самые низкие – в Испании (9,9%). Наиболее высокий темп труда в среднем наблюдался в Швеции, Нидерландах и Финляндии, самый умеренный – в Испании и Ирландии. Электромагнитным излучениям в странах ЕС (2003 г.) были подвержены 1,8 млн. работников электротехнической промышленности и строительства электростанций, а также 7,5 млн. работников сферы сервиса, прежде всего торговых учреждений. 
 
По-прежнему много говорится и пишется в мире по поводу вредного ВООЗдействия на здоровье трудящихся асбеста и асбестосо-держащих соединений. 
 
В 2004 г. МОТ и ВООЗ выпустили совместное исследование, в котором сказано, что основными производителями асбеста в мире являются Россия (по их данным, около 50% мирового производства, причем почти половину трудящихся в асбестовом производстве составляют женщины), Китай, Канада и Бразилия, а главными потребителями – Индия, Таиланд, Нигерия, Ангола, Мексика, Уругвай и Аргентина. От применения асбеста, по данным, содержащимся в этой работе, ежегодно гибнут до 100 тыс. человек. “Это – своего рода мировая эпидемия”, – сказано в ней. Если в 
 
США работник в среднем вступает за год в контакт с 100 г асбеста, то в Бразилии – с 1 кг. 
 
МОТ недавно вновь призвала к полному запрету применения асбеста в мире. В период проведения Генеральной конференции труда 2005 г. Международная конфедерация свободных профсоюзов объявила о начале кампании за полный запрет асбеста и его производных. По тогдашним данным МКСП, даже в Финляндии, где такой запрет действует, от последствий контактов с асбестом ежегодно заболевают до 500 работников, из которых 120 – раком. 
 
В том же 2005 г. профцентр АФТ–КПП выступил за принятие Конгрессом США Закона о создании Фонда помощи пострадавшим от применения асбеста, которых, по его данным, в стране насчитывается 300–600 тыс. человек. В Бельгии, где такой фонд уже создан, христианский профцентр КХПБ предложил в 2006 г. распространить действие этого закона на “непрофессионалов” – самозанятых работников, членов семей заболевших и жителей тех районов, в которых расположены предприятия, использующие асбест. 
 
С 1 января 2005 г. вступила в действие Директива Еврокомис-сии о полном запрете применения в ЕС асбестосодержащих материалов, в которой также определены меры защиты трудящихся от таких субстанций, которые были завезены в страны Евросоюза ранее. В России, например, осуществление этой Директивы должно привести к потере работы 25–40 тыс. трудящихся и снизить уровень жизни у 0,5 млн. человек. В Украине – примерно пропорционально численности населения. В 2006 г. КЕС проВООЗгласила общеевропейскую кампанию “Асбест убивает – помешаем его применению”. 
 
Происшедшие в последние месяцы катастрофы на шахтах в Китае несколько заслонили значение применяемой в этой стране системы участия профдвижения в деле охраны труда, которую, на наш взгляд, не следовало бы игнорировать при общей оценке мировой ситуации в данной области. 
 
Так, по данным Всекитайской федерации профсоюзов (ВКФП), в её первичных профорганизациях работают свыше 652 тыс. общественных инспекторов по охране труда, а на уровне провинций – 59,4 тыс. штатных инспекторов, также находящихся в рамках профдвижения. В 2001–2003 гг. ВКФП и провинциальные совпрофы внесли на рассмотрение государственных органов КНР 25137 предложений по улучшению условий труда на предприятиях, из которых 16712 были одобрены и реализованы.

Питання №2.  Соціальний діалог в Європейському Союзі й Україна

Створення нової законодавчої бази, що відповідає потребам роботодавців і найманих працівників. Баланс інтересів  обох сторін соціально-трудових відносин забезпечується шляхом серйозного і тривалого діалогу. Це повністю визнається в Директивах ЄС про зайнятість, які закликають соціальних партнерів «вести переговори та виконувати угоди на всіх відповідних рівнях, модернізувати методи організації праці, включаючи гнучкий графік роботи для підвищення продуктивності і конкурентоспроможності підприємства, досягнення необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи і підвищенням якості робочих місць».

У Європейському Союзі  соціальний діалог став прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила конкурентоспроможність Європи у стосунках з основними партнерами у світі.

Однією з найхарактерніших особливостей розвитку політичних і  соціальних процесів у країнах, які взяли орієнтацію на членство в ЄС, стало широке застосування вже успішно випробуваних на практиці форм соціальної демократії з участю громадян в ухваленні політичних і економічних рішень, контролю за їх реалізацією у важливих напрямах політичної діяльності владних інститутів.

Ця тенденція дедалі більше стає виразником критичного погляду  на перспективи розвитку парламентської демократії та її можливості задовольняти інтереси різних соціальних груп. Проблеми форм регулювання відносин у суспільстві найбільше зосереджуються сьогодні у сфері економіки, адже в основі добробуту мають бути такі механізми регуляції, які сприяли б ефективному розв’язанню економічних питань в інтересах усього суспільства. У сфері соціально-трудових відносин такою формою демократичного регулювання, прийнятою для всіх її суб’єктів, став соціальний діалог.

Практика ведення соціального діалогу

Політика зайнятості

Країни Європейського  Союзу обрали надзвичайно широкі рамки національного соціального діалогу, що виходять далеко за межі обговорення більш традиційних питань. У центрі політичних інтересів держав-членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’язання найбільш нагальних національних проблем, скажімо, старіння населення, стабільність пенсійного забезпечення, конкурентоспроможність чи соціальна єдність.

Роль соціальних партнерів у реалізації стратегії зайнятості є вирішальною. Вони несуть головну відповідальність за проведення модернізації методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, спрямованих на модернізацію методів організації праці, сприяння досягненню необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи, підвищення якості робочих місць (запровадження нових технологій, нових форм роботи тощо).

Соціальні партнери завжди володіють інформацією про ринок праці, що дуже важливо для успішного проведення політики зайнятості, і є головними учасниками ефективного виконання погодженої політики. Всі залучені сторони мають доступ до надійних статистичних даних, іншої потрібної інформації та технічні можливості для виконання покладених на них завдань.

Політика оплати праці

Країни Європейського  Союзу ще на самому початку економічних  реформ відмовились від адміністративних та центральних планових механізмів і методів установлення заробітної плати, чим відкрили широку дорогу соціальному діалогу. Питання заробітної плати вирішується шляхом колективних переговорів або індивідуально, на рівні підприємства.

Національний соціальний діалог допомагає роботодавцям і працівникам у веденні переговорів про підвищення рівня заробітної плати на галузевому або виробничому рівні з урахуванням національних інтересів. Приклади такої політики є в багатьох промислово розвинених країнах і часто закріплені середньостроковими соціальними пактами. Більшість держав з перехідною економікою, зокрема й Україна, досі застосовують дещо традиційніші методи – щорічні генеральні угоди, які часто-густо є переліком поставлених цілей і не представляють реальних, узгоджених між урядом та соціальними партнерами стратегій.

Політику оплати праці ЄС розглядає як частину макроекономічної політики, спрямованої на збереження стабільності цін, особливо із запровадженням єврозони. Зростання заробітної плати в зазначених державах має відображати різні економічні ситуації та ситуації у сфері зайнятості. Уряд зобов’язаний створювати сприятливі умови для ведення соціальними партнерами переговорів про заробітну плату, які мусять надзвичайно відповідально діяти і укладати угоди відповідно до загальних принципів, передбачених засадами економічної політики.

Оскільки заробітна  плата визнана основою забезпечення сім’ї годувальника, одним із традиційних  засобів соціального захисту найманих працівників, є конвенції, спрямовані на захист їхніх вимог у разі неплатоспроможності роботодавця. Запроваджено новий інструмент захисту таких вимог – гарантійні фонди.

Політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки

У більшості країн європейської співдружності розвиток трудових ресурсів і професійна підготовка у довгочасній перспективі стали одним з головних питань діалогу між соціальними партнерами. Однак масштаби ефективності соціального діалогу і партнерства в забезпеченні професійної підготовки на сьогодні обмежені можливостями і наявними ресурсами учасників. Вони відрізняються залежно від країни, галузі, масштабів підприємств.

Важливу роль відіграють національні тристоронні органи, які забезпечують політичні орієнтири  для національної, економічної, соціальної та трудової політики.

Загальна тенденція  полягала у створенні національної бази (за підтримки соціальних партнерів) для розвитку людських ресурсів і професійної підготовки, що надає загальні рекомендації для реформування систем освіти і професійної підготовки в новій перспективі постійного навчання. Загалом уряд ініціював створення такої бази, але за підтримки та участі соціальних партнерів. Під різними назвами було створено тристоронні та двосторонні інститути (навчальні ради або правління) для регулювання питань навчання та професійної підготовки.

Соціальний захист

Практично всі західноєвропейські держави вдосконалювали свої системи  соціального страхування. Для прикладу, німецька модель соціальної політики передбачала тісний зв’язок соціального страхування та ринку праці з активною ініціативою держави і роботодавців в економічних процесах. Це й був шлях до заможності по-німецьки. У Франції головною метою такої політики стало поширення солідарності. Не випадково саме французька стратегія згодом довела свою перспективність і з часом почала переважати в концепціях країн ЄС.

На межі ХХ–ХХI століть  розуміння суті процесу соціального забезпечення незмінно ґрунтується на нормах міжнародного права, одним із визначальних джерел якого вважається Європейська хартія про основні соціальні права трудящих, статтею 10 тут закріплено права у сфері соціального забезпечення. Отже, громадяни, що працюють, мають право на адекватний до одержаного доходу соціальний захист та соціальне забезпечення в разі втрати заробітку, що настає в результаті соціального ризику. Громадянам, які не працюють, не мають засобів до існування, гарантоване право на соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.

Трудове законодавство

Результати соціального  діалогу в країнах ЄС

За даними синтетичної  оцінки соціально-трудових відносин Європейської комісії (2000 рік), протягом останнього десятиріччя соціальні партнери узгодили на європейському рівні понад 100 різних спільних документів та 6 загальних порозумінь. Три з останніх було включено до директив, і, отже, вони стали обов’язковими в системі європейського права.

Подальші переговори на європейському рівні значно посприяли поміркованому зростанню оплати, що зі зменшенням реальних одиничних коштів праці на 6 відсотків (1991–1998 рр.) відкрило дорогу для значного зниження рівня інфляції, який на сьогодні перебуває на рівні двох відсотків (до половини 90-х років цей показник сягав 10 відсотків).

Соціальний діалог на рівні  секторів відіграв істотну роль у проведенні реструктуризації багатьох галузей економіки, які зіткнулись із серйозними викликами нових технологій та сильним конкурентним тиском внаслідок глобалізації. Тому альтернативи соціальному діалогу у сфері соціально-трудових відносин для держави, що просувається на шляху соціальної ринкової економіки, немає.

Питання №3. Міжнародні стандарти  SA 8000 «Соціальна відповідальність» і ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»

Стандарт SA 8000 був опублікований у 1997 році, переглянутий – у 2001 році. Мета стандарту  – сприяти постійному поліпшенню умов наймання і здійснення трудової діяльності, виконання етичних норм цивілізованого суспільства.

Стандарт SA 8000 був створений для того, щоб  компанії могли підтвердити використання соціально-відповідальних підходів у  своїй діяльності. Система менеджменту, заснована на вимогах SA 8000, має загальні вимоги з ISO 9001. Так, наприклад: визначена  керуванням політика компанії в сфері  соціальної відповідальності, аналіз і перевірки з боку керівництва, планування, оцінка і вибір постачальників, прийняття коригувальних дій.

У світі  вже давно прийнято, що підприємства, на яких приділяється значна увага  персоналу, створенню необхідних і  комфортних умов для роботи, є надійними  партнерами у взаємовідносинах.

Використання  етичних підходів до суспільства  в цілому і до своїх співробітників, зокрема створення сприятливої  атмосфери в колективі, є критерієм  високого рівня менеджменту. І навпаки, співробітництво з компаніями, які  не виконують ці вимоги, вважається неетичним і пов'язаним з додатковими  ризиками.

Стандарт SA 8000 спрямований на забезпечення привабливості  умов наймання для співробітників, поліпшення умов їхньої праці і життєвого  рівня. Компанії, у яких менеджмент здійснюється відповідно до вимог стандарту SA 8000, мають конкурентну перевагу, яка полягає у високій мотивації  персоналу, що у свою чергу дозволяє ефективніше застосовувати сучасні  системи менеджменту для досягнення намічених цілей, забезпечуючи при  цьому постійну рентабельність.

А наявність  на підприємстві інших стандартів, таких як ISO 9000, ISO 14000, OHSAS 18001 і т.д., доповнює стандарт SA 8000, забезпечуючи основу для інтеграції в рамках загальної  системи менеджменту, що веде до скорочення ризиків і підвищення прибутковості  компанії.

Стандарт ISO 26000 – це добровільна настанова  з соціальної відповідальності і  не є документом, що передбачає сертифікацію, як, наприклад, ISO 9001 та ISO 14001. Згідно ISO 26000 компанія включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього  природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне  управління та етику бізнесу. Тобто  у керівництві враховані усі  принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН (документі, до якого  приєдналося 6 тисяч компаній та організацій, серед яких 130 українських).