Логістика в житті людини

 Мова є найважливішим  засобом людського спілкування  та інтелектуального розвитку  особистості, визначальною ознакою  держави, безцінною і невичерпною  скарбницею культурного надбання  народу. У державотворчому процесі  українській мові відводиться  провідна роль. Разом з тим у останні роки не забезпечується її належний розвиток. Складною є ситуація з дотриманням норм українського правопису. Існує гостра потреба в активізації цілеспрямованої роботи над забезпеченням використання української мови у засобах масової інформації, сфері культури, освіти та науки, в інформаційних технологіях, рекламі тощо.      

 Історичний досвід більшості  європейських народів свідчить  про те, що мова як важливий  показник національної ідентичності  була і залишається об'єктом  державної підтримки та регулювання. Проте в Україні ще не все зроблено для повноцінного впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Потребують удосконалення правові норми, що регулюють її функціонування.          

 Слід докладати всіх зусиль  для розширення сфери функціонування державної мови, щоб вона розвивалася та відігравала консолідуючу роль у становленні громадянського суспільства. Послідовне вирішення мовних питань, зміцнення державного статусу української мови передбачає стимулювання процесу побудови заможної та демократичної України.     

 Відповідно до ст. 10 Конституції  України, держава забезпечує всебічний  розвиток і функціонування української  мови в усіх сферах суспільного  життя на всій території України.  В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.     

 Держава сприяє вивченню  мов міжнародного спілкування.     

 Застосування мов в Україні  гарантується Конституцією України  та визначається законом. Отже, Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі.      

Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо).     

 Зокрема, відповідно до чинних  законів питання застосування  української мови визначено щодо  розгляду звернень громадян; діяльності  Збройних Сил України та Національної  гвардії України; видання друкованої  продукції, призначеної для службового та ужиткового користування, що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо); висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації; оформлення митних документів тощо. Володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України.     

 Варто зауважити, що держава  аж ніяк не зобов'язує, а лише забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови, тобто надає чи створює необхідні матеріальні умови, засоби, охороняє від посягань на українську мову з боку будь-кого, виявляє про неї постійну турботу, здійснює найвище піклування, опікування, кураторство, дбайливість, старанність тощо. Тільки так можна тлумачити термін «забезпечує».       

 Право на мову - абсолютне  природне право людини, невід'ємна  частина особистості. Його особливість  полягає в тому, що таке право  (як, скажімо, і право людини на вживання їжі, право дихати повітрям тощо) належить до досить «тонкої» сфери правового регулювання, а часом і зовсім йому не підвласне. Історія української мови це повністю підтверджує. Силою законів, указів та інших актів її намагались як знищити, викорчувати (імперська Росія), так і нав'язати, тобто провести суцільну українізацію суспільства (початок радянського періоду). І ті, і інші спроби завершились крахом. А, скажімо, така ж поліетнічна держава, як і Україна, Бельгія після тривалої мовної конфронтації закріпила у статті 23 Конституції правило: "Використання мов, прийнятих у Бельгії, не є обов'язковим; воно може бути регламентовано лише законом і лише стосовно актів державної влади та для судочинства". Всім відомо, що авторитет цієї країни, її суверенітет і незалежність залишаються недоторканими.

Державна українська мова має блискучі перспективи, але тільки у тому разі, якщо вона буде еволюціонізувати природним  шляхом, у руслі вимог статті 10 та інших положень Конституції України, без політичного чи юридичного авантюризму. Провокаційні спонукання штучно українізувати суспільство методом правового примусу, протиприродного, насильницького юридичного унормування не тільки суперечать точно виписаним конституційним нормам і обмежують права національних меншин та російськомовних етнічних українців, а й завдадуть відчутного удару по авторитету української мови. Що ж до правового регулювання сфери всебічного розвитку і функціонування української мови, її використання, як і російської, інших мов національних меншин, захисту мов тощо, то воно не лише можливе, а й обов'язкове. Мається на увазі обережне, делікатне регулювання суворо у рамках Конституції України, з урахуванням реального національно-етнічного плюралізму (за останніми офіційними даними українську мову вважають рідною 64,7% населення України, а російську - 32,8%), верховенства природного права, з явною перевагою цивільно-правових заохочувальних позитивних норм, які б формувалися шляхом правотворення знизу, тобто у реальному житті. Не виключаються при цьому і примусові позитивні норми, особливо щодо сфери відповідальності за приниження, зневажання, умисне спотворення будь-якої мови, за посягання на права особи за мовними ознаками.