Особа потерпілого: сучасний стан дослідження

МІНІСТЕРСТВО  ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З КУРСУ «Кримінологія»

На тему: «Особа потерпілого: сучасний стан дослідження»

 

 

 

 

 

 

Виконав:

 

 

 

 

 

 

 

 

Ірпінь 2013

ЗМІСТ

Процесуальна  характеристика потерпілого. 3

Психологічна  характеристика потерпілого 3

Дослідження особистості потерпілого 5

Використані джерела: 10

 

  

Процесуальна  характеристика потерпілого.

Потерпілий — це фізична  особа, якій злочином безпосередньозаподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яку визнанопотерпілою постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого,прокурора, судді або ухвалою суду.

У справі про незакінчений злочин особу визнають потерпілим за умови фактичного заподіяння їй шкоди.

Потерпілим може бути визнано  тільки фізичну особу. Хоча останнім часом у літературі обговорюють  можливість надання юридичній особі  статусу потерпілого у кримінальній справі. 
Підставою участі в процесі є винесення постанови (ухвали)про визнання потерпілим.

Потерпілим може бути визнано:

особу, якій безпосередньо  заподіяно ту чи іншу шкоду;

у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, — його близьких родичів (п. 11 ст. 32 КПК). Якщо наданняправ потерпілого вимагають декілька осіб із числа близьких родичів особи, якій було заподіяно смерть, усіх їх може бути визнанопотерпілими. 
Обставин, які б виключали участь потерпілого у кримінальній справі, кримінально-процесуальним законом не передбачено.

Згідно з п. З постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 2 липня 2004 р.

№ 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені  права потерпілих від злочинів" (далі — постанова Пленуму від 2 липня 2004 р. № 13) не може бути визнано  потерпілими осіб, які постраждали  від злочину, вчиненого ними ж. Водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення  особи статусу потерпілого з  неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, якщо вчинення злочину  щодо неї спровоковано її діями.

Психологічна  характеристика потерпілого

Психологія потерпілого  вивчає фактори формування його особистості , поведінку до вчинення злочину , в момент скоєння і після вчинення злочину , а також розробляє практичні рекомендації , які стосуються допиту потерпілого. Психологія потерпілого пов'язана з кримінальним правом , кримінологією , кримінальним процесом , психологією особистості .

Слід зазначити , що чим  значніша роль поведінки потерпілого в походженні злочину , тим менш інтенсивна антисоціальна орієнтація особистості злочинця. У злочинах проти особистості така залежність виступає найбільш яскраво , тому що в психологічному механізмі скоєння злочину велике значення мають емоції злочинця , зростаючі іноді до ступеня афекту , бо вплив потерпілого сприймається ним крізь призму особистого значення . Треба мати на увазі , що близько 75-80 % злочинів проти особистості скоюється особами , які пов'язані з потерпілим родинними , службовими , інтимними та іншими близькими стосунками і злочин , як правило , є конечної фазою конфлікту, що виник в результаті цих відносин. Глибокі психологічні дослідження особистості потерпілого і злочинця дають можливість виявити причини та умови виникнення конфліктної ситуації і намітити шляхи їх подолання .

Потерпілий - це одна з центральних  фігур попереднього слідства та розгляду справи в суді, особливо якщо мова йде  про злочині проти особистості. Конкретні обставини , причини та умови злочину не можуть бути розкриті повністю , якщо до уваги не береться особистість потерпілого , тому що дуже часто злочинні дії обвинуваченого викликаються неправомірними , необачними або просто легковажними діями потерпілого . Його поведінка , яка стосується об'єктивних ознак складу злочину , може впливати на вину обвинуваченого, а іноді ( необхідна оборона ) і виключати її . Від структури особистості потерпілого і від його поведінки , яке тісно пов'язане з особою і є її функцією , залежить здійснення злочинних намірів , активна оборона від злочинних посягань , оборона громадських інтересів і т. д.

Психологічне дослідження  особистості потерпілого і його діяльності в стадії попереднього слідства і суду представляється вельми актуальним, тому що сприяє вирішенню цілого ряду питань: більш правильної кваліфікації злочину, глибокому дослідженню причин і умов, більш всебічному і повному розслідуванню вашого кримінальних справ, виявленню нових доказів і т. д.

 

Дослідження особистості  потерпілого можна розглядати в  двох аспектах:

1) « статична сфера» - це вік , стать, національність , службове становище і т.д.; ряд цих ознак потрібно з'ясувати за безпосередньою вимогою закону , причому деякі з них можуть прямо впливати на кваліфікацію злочину (наприклад , вік при статевих злочинах ) і т. д.;

2 )«динамічна сфера» , тобто поведінка потерпілого в період , що безпосередньо передував події злочину , і в період події злочину , і зв'язок цієї поведінки з поведінкою злочинця.

До спеціальних методів  дослідження особистості і поведінки  потерпілого відносяться аналіз слідчої та судової статистики , вивчення матеріалів судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз , соціально - психологічні та судово-психологічні дослідження конфліктних ситуацій .

Поведінка потерпілого в  момент вчинення злочину залежить від :

1) впливу зовнішнього  середовища , в даному випадку  злочинного нападу або іншого впливу:

2 ) індивідуальних особливостей особистості .

Ці особливості особистості  характеризуються типом вищої нервової діяльності потерпілого , рисами його характеру і т. д. Життєвий досвід має велике значення в поведінці  потерпілого у справах про  статеві злочини , злочини на транспорті , в сфері порушення правил техніки  безпеки. На поведінку потерпілого  має суттєвий вплив правосвідомість : знання закону , своїх прав дає додаткові  можливості при відображенні злочинного нападу , створює переконаність у  правоті дій, що перешкоджають злочинному посяганню .

При вивченні злочину на рівні індивідуальної злочинної  поведінки потерпілий представляє  інтерес в тій мірі , в якій його поведінка вписується в подію  злочину і несе в собі заряд  криміногенності . Таку властивість має негативно оцінювана суспільством, причинно пов'язане із злочином поведінка потерпілого.

Дослідження особистості потерпілого

Останнім часом важливе  місце в криміналістичних дослідженнях відводиться ролі жертви у ґенезі самого злочину, її міжособистісним зв'язкам і відносинам зі злочинцем. Більше 65 % жертв в момент вбивства перебували в нетверезому стані, а більше половини з них вживали спиртні напої разом із засудженими безпосередньо перед вчиненням злочину.

Дослідження показують, що кожен восьмий потерпілий не працював, більше 10% вели паразитичний спосіб життя, в 40 % випадків поведінка потерпілих перед злочином було аморальним або протиправним, у тому числі і провокаційним. Такі особливості особистості та поведінки потерпілих могли сприяти збільшенню ризику скоєння щодо них тяжких протиправних дій.

Взаємозв'язок і взаємозумовленість особистості і негативної поведінки  потерпілого до злочину і динаміку психологічного механізму їх розвитку можна певною мірою простежити на прикладі прояву деяких встановлених дослідженнями морально-психологічних рис у частини потерпілих від вбивств, заподіяння тілесних ушкоджень та зґвалтувань, скоєння яких провокувало поведінку потерпілих. Домінуючими по стійкості і значенням в структурі морально - психологічного образу потерпілих були такі якості, як агресивність, деспотизм у відношенні близьких, нелагідність, схильність до вживання алкоголю, статева розбещеність, нерозбірливість у виборі знайомих, зокрема внаслідок схильності до веселого проведення часу при не виправданої обставинами довірливості. Багато хто з них обумовлюють скоєння різних за характером злочинів.

Важливим регулятором  поведінки особистості є рівень розвитку її самооцінки. У дослідженнях вітчизняних і зарубіжних психологів підкреслюється, що в підлітковий період формується вміння оцінювати себе не тільки через вимогу авторитетних дорослих, а й через власні вимоги. Головним критерієм в оцінці себе стають морально-психологічні аспекти взаємин підлітка з іншими людьми.

У процесі психологічного аналізу жертви важливим є аналіз її ціннісних орієнтацій, одного з основних структурних утворень зрілої особистості. Ціннісні орієнтації обумовлюють спрямованість особистості, визначають позицію людини.

Як правило, показання потерпілого є одним із джерел доказів і займають самостійне місце в системі доказів. Вони мають багато спільних рис з показаннями свідків, проте не можуть ні ототожнюватися з ними, ні розглядатися як їх різновид. Від показань свідків покази потерпілого відрізняються як за своїм суб'єкту, так і за процесуальною природою та змістом. Ці свідчення даються особою, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду і яка за своїм процесуальним становищем, є учасником процесу. Потерпілий наділений правами, що забезпечують йому можливість домагатися задоволення своїх законних інтересів, порушених конкретним злочином.

Показання потерпілого відрізняються  від показань свідків і за процесуальною природою: вони не тільки джерело доказів, але й засіб захисту його інтересів. У них може бути виражене і ставлення потерпілого до скоєного злочину, можуть міститися його пояснення тих чи інших фактів, висунуті ним версії, аргументи та їх обґрунтування. Інтереси потерпілого повністю відповідають завданню встановлення істини у випадках, коли потерпілий зацікавлений у розкритті злочину і викритті його справжнього винуватця. Специфічні риси показань потерпілого повинні враховуватися при дослідженні та оцінці їх. Потерпілий обов'язково повинен бути допитаний, бо дача свідчень є його гарантованими законним правом як учасника процесу.

Показання потерпілого є  важливим процесуальним документом, який потрібно оцінити з точки зору його доказового значення, знаючи особливості особистості потерпілого. Дуже важливий чинник у розслідуванні злочину - правосвідомість потерпілого. Від того, наскільки нетерпимо відноситься потерпілий до правопорушень, хоче допомогти слідству і правосуддю, часто залежить достовірність і точність його свідчень.

Слідчому дуже важливо  встановити психологічний контакт з потерпілим, враховуючи його психічний стан та індивідуальні особливості, і таким чином забезпечити повноту і точність показань. Вивчення психофізіологічних властивостей потерпілого, сили, рухливості нервових процесів, типу вищої нервової діяльності, темпераменту допомагає визначити можливість здійснення потерпілим тих чи інших дій, а в цілому - створити правильну картину події. Ці якості необхідно враховувати і при встановленні контакту з потерпілим, організації слідчих дій.

Дії злочинця, наслідки злочинного діяння нерідко призводять потерпілого в стан сильного душевного потрясіння, збудження, страху, важкої депресії, гніву, обурення, відчаю, розгубленості. Без урахування цих особливостей , їх правильного психологічного аналізу, зняття стресового стану потерпілого важко розраховувати на повноту та правильність його показань.

З метою виключення помилок  у показаннях потерпілого важливо  враховувати особливості сприйняття їм у момент скоєння злочину обставин справи, особистості злочинця. Експериментально доведено, що відчувають їм почуття страху , гніву, сорому, образи і т. п. можуть сприяти спотворення сприйняття, звужуючи його обсяг, приводячи до неправильної оцінки низки фактів, ознак, деталей. При фізіологічному афекті, який зустрічається нерідко в результаті злочинного посягання на особистість, у потерпілого ускладнюється самоконтроль  правильна оцінка своїх дій, погіршується сприйняття реальної обстановки. У подібних станах потерпілий може помилитися, оцінюючи фізичні дані злочинця, кількість правопорушників, характер дій нападників і т. п. Однак сильні переживання, які відчувають потерпілими в момент вчинення злочину, часто роблять їх сприйняття більш глибоким, яскравим, дають можливість надовго запам'ятати багато, навіть незначні деталі, події, ознаки зовнішності злочинця.

Оскільки злочин завдає душевну травму потерпілому, він подумки багаторазово повертається до того, що трапилося, згадуючи різні обставини злочинної події. При цьому потерпілому нерідко вдається згадати якісь суттєві обставини, про які він не повідомив при першому допиті. Ось чому з урахуванням фізичного і психічного стану потерпілого, намагаючись не заподіювати йому зайвих психологічних травм, доцільно в разі потреби провести повторний допит. Слід мати на увазі, що часті спогади того, що сталося і пов'язаних з цим переживань активізують розумові процеси потерпілого, посилюють його прагнення знайти винних. Ось чому потерпілі найчастіше схильні самі висувати численні припущення про те, хто і чому скоїв злочин. Допускаючи, що багато з таких припущень не засновані на будь-яких фактичних даних, слідчий не повинен відмітати їх з порогу. По-перше, це допомагає встановленню психологічного контакту. По-друге, у версіях потерпілого цілком може бути здорове зерно. Слідчій практиці відомо чимало випадків, коли припущення потерпілого підтверджувалися в ході розслідування.

Виходячи з того, що потерпілим заподіюється безпосередній збиток діями злочинця, багато криміналісти, посилаючись на особисту зацікавленість потерпілих, приходять до думки про необхідність особливо ретельної перевірки їх свідчень. Справа в тому, що свідчення потерпілих далеко не завжди об'єктивні. Причин може бути багато. Потерпілий , наприклад , прагне помститися злочинцеві за завдані страждання, біль, позбавлення, образи і т. п.; бажає отримати максимальну матеріальну компенсацію в разі засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри заподіяної йому шкоди; має намір пом'якшити участь обвинуваченого під впливом умовлянь родичів і друзів злочинця, жалості до нього і т. д.; хоче приховати власне непристойні поведінку .