Заняття гральним бізнесом

ЗМІСТ 

ВСТУП

Розділ І.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАНЯТТЯ ГРАЛЬНИМ БІЗНЕСОМ

Розділ ІІ.ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗЛОЧИНУ «ЗАНЯТТЯ ГРАЛЬНИ БІЗНЕСОМ»

2.1.Об’єкт та об’єктивна  сторона злочину «Заняття гральним  бізнесом»

2.2.Суб’єкт та суб’єктивна  сторона злочину

Розділ ІІІ.ВІДПОВІДАЛЬНІТЬ  ЗА ЗЛОЧИН «ЗАНЯТТЯ ГРАЛЬНИМ БІЗНЕСОМ»

ВИСНОВКИ 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З початку 90-х років у країнах  СНД, у тому числі й в Україні, стала інтенсивно розвиватися нова форма підпри-ємництва - гральний бізнес у його різноманітних легальних і нелегальних проявах. Ця своєрідна підприємницька діяльність потребує досконалого правового регулювання і належного контролю з боку держави. Отже, необхідні відповідні нормативні акти, серед яких важливу роль мають відігравати норми адміністративного права.

Світова практика грального  бізнесу, а також певною мірою  й України, свідчить про те, що ця підприємницька діяльність породжує значний  кримі-нальний фон, є середовищем  для вчинення різноманітних правопорушень, у тому числі адміністративних проступків, відповідальність за які має бути передбачена новими статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Слід зазначити, що законодавцем (а також органами виконавчої влади) зроблено спробу взяти цю сферу підприємницької  діяльності під особливий державний  контроль і нагляд шляхом прийняття  цілої групи нормативно-правових актів, водночас залишивши без змін норми, що встановлюють відповідальність за ведення грального бізнесу. Причому й чинні акти, що регламентують цей вид підприємницької діяльності, неадекватно відбивають становище, яке сформувалося в гральному бізнесі, що не могло не спричинити його криміналізацію (шахрайство, порушення податкового законодавства, приховування доходів тощо).

На жаль, ситуація, що склалася, обумовлена явно недостатньою увагою правової науки (у першу чергу  адміністративно-правової) до дослідження  місця і ролі грального бізнесу  в структурі підприємницької діяльності, а це, у свою чергу, призвело до того, що досі відсутні науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення законодавства, яке регулює гральний бізнес, і практики його застосування.

Отже, оскільки в нашій  вітчизняній правовій науці не було монографічних досліджень цих проблем, їх аналіз і розробка шляхів їх вирішення є сьогодні актуальними з огляду на необхідність забезпечення законності в області грального бізнесу.

Метою дослідження є аналіз соціально-правової природи грального бізнесу та азартних ігор, їх соціальних і адміністративно-правових аспектів, розробка рекомендацій щодо контролю і управління закладами грального бізнесу, а також висвітлення особливостей юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері грального бізнесу.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі дослідницькі задачі:

1) визначення поняття грального бізнесу, основи його адміністративно-правового регулювання як виду підприємницької діяльності;

2) проаналізувати правові аспекти азартного бізнесу;

3) аналіз особливостей відповідальності суб’єктів господарювання у сфері грального бізнесу.

Об’єктом дослідження є система відносин і сукупність організаційно-правових проблем, що складаються в галузі грального бізнесу на сучасному етапі.

Розділ І.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАНЯТТЯ ГРАЛЬНИМ БІЗНЕСОМ

Сьогодні у світовій практиці існують три моделі регулювання  залежно від ставлення суспільства  до азартних ігор: 1. Цілковита заборона азартних ігор, що характерно для країн  із високим рівнем впливу релігії  на життя суспільства (приклади - Іран, Ізраїль, Індонезія). 2. Часткова легалізація  грального ринку, коли держава дозволяє лише деякі види азартних ігор, і  при цьому територіально гральний бізнес може бути зосереджений у спеціальних  гральних зонах (Росія і Казахстан). 3. Повна легалізація грального  бізнесу в рамках державного контролю азартних ігор (приклад - країни Європи). Якщо казати в цілому, то сьогодні державне регулювання грального бізнесу  в Україні має дві основні  вади. Серед них насамперед слід назвати недоско-налість регуляторної бази. Йдеться, зокрема, про відсутність єдиного закону, який повинен регулювати цю сферу. Це зумовлює подвійне ліцензування грального бізнесу - на національному та регіональному рівнях, що штучно ускладнює процедуру ліцензування і контролю діяльності суб’єктів грального бізнесу з боку держави. Крім того, на сьогодні відсутня єдина процедура отримання ліцензії, у тому числі перелік продуманих ліцензійних умов, яким мають відповідати одержувачі ліцензії. А вже прийняті ліцензійні умови (із 27 регіонів вони затверджені лише у восьми) різняться на націо-нальному та регіональному рівнях, що провокує непорозуміння між учасни-ками ринку і регулюючих органів, судові розгляди і створює поле для зловживань і шахрайства.

Друга проблема - це невиконання  вже існуючих регуляторних норм. Так, правові колізії в сфері оподаткування  грального бізнесу фактично унеможливили реалізацію спеціального режиму оподаткування  гральних закладів, який існував до 2005 року. Реальний контроль за дотриманням  існуючих ліцензійних умов залишається  на вкрай низькому рівні, у тому числі через недостатні штрафні санкції за порушення регуляторного законодавства.

Таким чином, є очевидним  той факт, що існуюча система державного регулювання грального бізнесу  не в змозі забезпечити цілі, котрі  стоять перед державою: (1) обмеження  негативного впливу азартних ігор на суспільство; (2) максимізація надходжень від грального бізнесу до бюджету. Цьому в чималому ступені сприяє існуюча регуляторна модель, яка  встановлена законодавством і передбачає відверто слабкий контроль держави  над гральним бізнесом.

Щоб створити ефективну систему  регулювання грального бізнесу, необхідно для початку ухвалити базовий закон, який відобразив би такі моменти: 1. Цілі державного регулювання. 2. Поняттєвий апарат, характер-ний для грального ринку. 3. Систему державних органів, які регулюють і контролюють гральний бізнес. 4. Класифікацію видів грального бізнесу і порядок їхнього здійснення. 5. Правила та процедури ліцензування суб’єктів грального ринку. 6. Обмеження, пов’язані із соціальним аспектом грального бізнесу. Очевидно, що такий закон стане важливим інструментом уніфікації регуляторного поля, що вигідно як державі, так і учасникам ринку [3, 68].

Які ж завдання потрібно вирішити сьогодні? По-перше, необхідний перегляд існуючої моделі ринку азартних ігор і створення нової системи  державного регулювання цього ринку. Очевидно, що існуюча регуляторна  модель не забезпечує чіткого державного контролю над процесами, які відбуваються на ринку азартних ігор, що призвело до виникнення значного тіньового сегмента ринку і до надлишкового зростання  грального бізнесу всередині  країни. Центральним елементом закону мало стати визначення державної  регуляторної системи, тобто тих  інституцій, які покликані застосовувати  регуляторні норми, прописані в  законі, і здійснювати контроль над  їхнім виконанням. Закон має чітко  визначити їх правовий статус, повноваження і відповідальність за конкретний напрям реалізації державної регуляторної політики в сфері грального бізнесу. При розробці нової регуляторної системи також необхідно чітко розмежувати питання здійснення регуляторної політики і контроль над дотриманням регуляторних норм - як внутрішній (із боку регуляторного органу), так і зовнішній (із боку незалежних контрольних органів, а також громадськості).

По-друге, необхідна нова модель державного регулювання ринку  азартних ігор, яка повинна мати централізований характер. Централізація  функцій державного регулювання  в межах одного державного органу допоможе розв’язати багато проблем, притаманних нинішній регуляторній системі. Центральним елементом нової системи державного регулювання грального бізнесу має стати Міністерство фінансів України, а точніше - структурний підрозділ зі спеціальним статусом з питань регулювання ринку азартних ігор (наприклад, Департамент регулювання ринку азартних ігор - далі Департамент), створення якого дасть можливість зосередити всі регуляторні функції загальнодержавного рівня в межах одного органу. Це допоможе не лише спростити і зробити більш прозорою процедуру ліцензування суб’єктів підприємницької діяльності в сфері грального бізнесу, а й забезпечити дієвий контроль над компаніями грального бізнесу, який буде значно простіше здійснювати в межах однієї структури. Департамент повинен мати незалежний статус у складі Міністерства фінансів і під поряд-ковуватися напряму міністру. Централізація регуляторних і контрольних повноважень у межах одного спеціального державного органу дасть змогу розв’язати проблему наявності двох «центрів відповідальності і прийняття рішень», які на даний момент мають місце в Україні, коли місцеві органи влади мають нетипові для свого статусу повноваження з ліцензування суб’єктів підприємницької діяльності в сфері грального бізнесу.

По-третє, потрібно створити нову систему ліцензування на ринку  азартних ігор. Вартість ліцензії, котра  відіграє роль обмежувального бар’єра для входження на ринок, одночасно виконує фіскальну функцію, оскільки надходження від видачі ліцензій є одним зі стабільних джерел бюджетних доходів. Також ліцензування дає змогу вести точний облік кількості компаній на ринку і, виходячи з цього, змінювати параметри ліцензування та інших регуляторних норм.

Запропонована модель передбачає видачу ліцензій на кожен вид грального  бізнесу, дозволений законом про  ринок азартних ігор. Ліцензія є  загальнодержавною, тобто надає  право ліцензіату здійснювати діяльність з організації азартних ігор по всій території України. Вартість ліцензії пропонується зробити диференційованою, залежно від виду азартних ігор. Як показує зарубіжна практика, фіксувати  кількість ліцензіатів або ж  вдаватися до заборони на видачу нових  ліцензій має сенс у тому разі, якщо кількість учасників і структура  ринку азартних ігор уже сформувалися і тривалий час є незмінними.

Український ринок поки ще перебуває в стадії формування, тому важливішим завданням на нинішньому етапі регулювання є боротьба зі значним тіньовим сектором і стимулювання укрупнення і зменшення кількості  компаній, які працюють на вітчизняному ринку, для чого краще підходить  вартість ліцензії як регуляторний інструмент.

По-четверте, необхідно посилити вимоги до фінансової надійності. Йдеться  насамперед про розмір статутного капіталу та джерела його формування. По суті, ця регуляторна норма є ще одним  бар’єром для доступу до ринку азартних ігор відносно невеликих учасників. Але при цьому вона також вимагає від учасників ринку певної фінансової стійкості, тобто наявності значного обсягу статутного капіталу, сформованого винятково з коштів, і вкладеного в гральний бізнес. Аналогічні вимоги мають висуватися і до вартості чистих активів оператора грального ринку. Ця регуляторна норма фактично повторює вимогу до статутного капіталу, оскільки вартість чистих активів відображає вартість власного капіталу компанії і необхідна для регулярного моніторингу Департаментом розміру того чи іншого грального закладу.

По-п’яте, потрібно встановити обмеження відносно граничного розміру і кількості грального обладнання в гральних закладах. Відповідно до запропонованої нами моделі Департамент також уповноважений контролю-вати дотримання норм щодо граничного розміру гральних закладів. Ці норми стосуються казино і залів гральних автоматів і мають застосовуватися для того, щоб витиснути з ринку дрібні гральні заклади [3, 104].

Розділ ІІ.ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗЛОЧИНУ «ЗАНЯТТЯ ГРАЛЬНИ БІЗНЕСОМ»

2.1.Об’єкт та об’єктивна сторона злочину «Заняття гральним бізнесом»

Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності.

Об’єктивна сторона злочину виражається у зайнятті тими видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, крім випадків, передбачених іншими статтями КК.

Про поняття господарської  діяльності див. коментар до ст. 202.

Диспозиція ст. 203 має у  цілому бланкетний характер, що для  з’ясу-вання змісту кримінально-правової заборони робить необхідним звернення до відповідних законів. Поняття спеціальна заборона, вжите в ч. 1 ст. 203, означає не заборону певних діянь взагалі (господарська діяльність як така є дозволеною), а відсутність необхідних підстав для їх вчинення конкретною особою. Разом з тим розглядуваний склад злочину утворює і зайняття тими видами діяльності, якими ні фізичні, ні юридичні особи не вправі займатися взагалі (наприклад, виготовлення самогону, діяльність, пов’язана з обігом аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин).

Відповідно до закону, певні  види господарської діяльності можуть здійснювати лише державні підприємства та організації (наприклад, охорона  окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, виробниц-тво та експлуатація ракет-носіїв, технічне обслуговування та експлуатація первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефон-ного зв’язку, виробництво спирту етилового). Діяльність, пов’язана з вироб-ництвом біоетанолу, здійснюється державними спиртовими заводами, пере-лік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Виробництво спирту коньячного і плодового здійснюється на державних підприємствах, а також на підприємствах незалежно від форми власності, які мають відповідну ліцензію, повний технологічний цикл виробництва коньяку та алкогольних напоїв за коньячною технологією, забезпечені спеціальною тарою для витримки спиртів, кваліфікованими фахівцями і виробляють зазначені спирти лише для потреб власного виробництва без права реалізації іншим суб’єктам підприємницької діяльності.

Окремі види господарської  діяльності дозволено здійснювати  лише юридичним особам певних організаційно-правових форм. Наприклад, проведенням ломбардних операцій, крім державних підприємств, можуть займатися тільки повні товариства. Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі  товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об’єднання торговців цінними паперами. Організаційно-правовими формами створення банків виступають відкрите акціонерне товариство і кооперативний банк.