Психологія злочинця

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
ВСП ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ ПРИ НУ « ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Психологія  злочинця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала 
ст. гр. ПРМ -41 
Гевко Ольга

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

1. Основні підходи до вивчення особистості злочинця
2. Класифікація і типологія злочинця
3. Формування особистості злочинця

 

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні підходи до вивчення особистості злочинця

 

Особистість злочинця завжди була однією з центральних проблем  усіх наук кримінального профілю й у першу чергу кримінології.

Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній  сфері, як злочин, людина діє в якості суспільної істоти. Тому до нього треба  підходити як до носія різноманітних  форм суспільної психології, індивідуально-психологічних особливостей, а також придбаних моральних, правових, етичних та інших поглядів і цінностей. У цілому - це джерело злочинного поводження, його суб'єктивна причина, що визначають необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних та інших аспектів особистості злочинця.

Особистість злочинця являє  собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що розвилися  в процесі різноманітних і  систематичних дій з іншими людьми. Ця особистість, яка є суб'єктом  діяльності, пізнання і спілкування, звичайно, не вичерпується тільки зазначеними властивостями, які до того ж піддаються корекції. У той же час соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальної групи або інших спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне і корисне групове спілкування - важлива умова його виправлення.

Для визначення поняття  особистості злочинця необхідно  вирішити ряд спеціальних питань, зокрема: чи охоплює це поняття всіх осіб, які вчинили злочин, або тільки частину з них; які сторони й особливості особистості злочинця необхідно вивчати.

І в наукових, і в  практичних цілях це поняття повинно  об'єднувати осіб, винних у злочинному поводженні. Як злочинність включає  такі зовсім різні злочини, як згвалтування і шахрайство, так і поняття особистості злочинця в практичному і науковому сенсі об'єднує осіб, які вчинили ці злочини. Іншими словами, особистість всіх вчинили злочини повинна бути предметом кримінологічного пізнання, що має величезне практичне значення, в першу чергу для профілактики злочинів.

Поняття особистості  злочинця в деякій мірі умовне і  формальне, оскільки віднесення визначених дій до числа злочинних заздрості  від законодавця. Він же, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, які раніше їм розглядалися як злочинні. Не можна не визнати також, що у багатьох осіб, які вчинили, наприклад, необережні злочини, можуть бути відсутні риси, типові для злочинців.

Наявність відмітних  риси особистості злочинця не варто розуміти так, що вони властиві усім без винятку особам, які вчинили злочини. Відсутність їх у деякої частини злочинців не знімає питання про необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється певними особливостями.

Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка  визначає особливості духовного  світу злочинців, їх реакцій на впливи соціального середовища.

У цілому особу злочинця можна охарактеризувати як певну  модель, соціальний і психологічний  портрет, що володіє специфічними рисами. Злочинцям притаманні антигромадські погляди, негативне ставлення до моральних цінностей і вибір  суспільно небезпечного шляху для задоволення своїх потреб або невияв необхідної активності в запобіганні негативного результату. Це визначення охоплює і тих, хто скоїв злочин умисно, і тих, хто винен у злочинній необережності.

Кримінологічне вивчення особистості злочинця здійснюється головним чином для виявлення й оцінки тих її властивостей і рис, які породжують злочинну поведінку, з метою його профілактики. У цьому виявляється найтісніша єдність трьох вузлових кримінологічних проблем: особистості злочинця, причин і механізму злочинної поведінки; профілактики злочинів. При цьому, однак, особистість злочинця центральна в тому сенсі, що її кримінологічні особливості первинні, оскільки є джерелом, суб'єктивною причиною злочинних дій. Якщо говорити про цілеспрямовану корекції поведінки, то його неможливо змінити, якщо зазначені особливості залишаться колишніми.

По-перше, криміногенні риси особистості формуються під впливом  названих факторів. Однак «закріплені» в особистості, вони перетворюються в самостійну силу, применшувати значення якої не слід. По-друге, скоєння злочину можуть сприяти, навіть провокувати на це ситуаційні обставини, зовнішнє середовище. На, як відомо, одна й та сама ситуація сприймається й оцінюється різними людьми по - різному. У кінцевому підсумку в механізмі індивідуального злочинного поведінки особистість злочинця грає провідну роль по відношенню до зовнішніх чинників. Тому вчинення злочину точніше було б розглядати не тільки як результат простої взаємодії особистості з конкретною життєвою ситуацією, в якому вони виступають в якості рівнозначних "партнерів". Злочин є наслідок, реалізація криміногенних особливостей особистості, яка взаємодіє з ситуативними чинниками.

Вивчення особистості  злочинця повинно будуватися на правовій основі, тобто повинна вивчатися особистість тих, хто за законом визнається суб'єктом злочину. Тому розглянута категорія має тимчасові рамки: з моменту вчинення злочину, посвідченого судом, і до відбуття кримінального покарання, а не до моменту констатації виправлення. Після відбуття покарання людина вже не злочинець, а тому не може розглядатися як особистість злочинця. Людина звільняється від покарання не тому, що виправився, а тому, що закінчився зазначений законом термін покарання. Дійсне ж його виправлення, якщо під цим розуміти позитивну перебудову системи моральних і психологічних особливостей, ведення соціально схвалюється способу життя, може мати місце значно пізніше відбуття покарання або взагалі не наступити. В останньому випадку потрібно говорити не про особу злочинця, а про особу, що представляє суспільну небезпеку.

Тим не менше потрібно вивчати не тільки тих, хто вже  скоїв злочин, але й тих, чий  спосіб життя, спілкування, погляди  і орієнтації ще тільки свідчать про  таку можливість, яка реальністю може і не стати. У сфері кримінологічних інтересів перебувають алкоголізм, наркоманія, бродяжництво, проституція та інші незлочинні антигромадські явища і відповідно особистість тих, хто робить такі вчинки. Все це служить базою науково обгрунтованої системи профілактики злочинів, в тому числі ранньої, але вивчення зазначених осіб виходить за межі особистості суб'єкта злочину. У предмет кримінології входять не тільки особистість власне злочинця, але і тих, хто може стати на злочинний шлях, що виключно важливо для боротьби з злочинність.

Кримінологія не визначає завдання, межі та інструментарний  досліджень особистості злочинця, здійснюваних іншими науками. Кримінологія може брати  на себе функції міждисциплінарного пізнання, оскільки особистість злочинця входить в її предмет.

Дуже важливо розкрити в особистості злочинця то важлива ланка, яка надає цій особистості характер цілісності. Найбільш важливими про основоположними є наукові дослідження в кримінології.

Тільки кримінологія досліджує всю сукупність філософських, соціологічних, психологічних, економічних, правових, етичних, педагогічних, психіатричних, медичних, демографічних та інших аспектів особистості тих, хто скоїв злочин.

Існують риси кримінологічної  характеристики особистості злочинця. Соціально-демографічна риса. Вивчення та врахування кримінологічних особливостей особистості дозволяють встановити відмінності злочинців від непреступніков, виявити фактори, що впливають на скоєння злочинів. Такий аналіз необхідно здійснювати не тільки в масштабах країни, республіки, краю або області, а й у містах і районах, на окремих ділянках оперативного обслуговування. Його результати допоможуть визначити найбільш важливі напрямки попереджувальної роботи.

Дані про соціальне  становище про рід занять осіб, які вчинили злочин, дозволяють зробити висновки про те, в яких соціальних верствах і групах, в яких сферах життєдіяльності найбільш поширені ті чи інші злочини.

Наявність психічних  аномалій допомагає зрозуміти вчинення лише окремих видів злочинів - в  основному, деяких насильницьких злочинів та хуліганських дій, або пов'язані зі значною деградацією особистості злочинця, з її постійним антигромадських способом життя. Основна ж маса злочинів скоюються, як правило, психічно цілком здоровими людьми.

Разом з тим окремі злочини можуть вчинятися особами з відхиленнями в психіки, проте ці відхилення не завжди мають відношення до злочину. Залежно від форми, групи та стійкості психічних аномалій вони можуть бути криміногенних в одних випадках і абсолютно нейтральні - в інших. Тому важливе значення має знання зв'язку окремих форм патологій з окремими видами злочинів. У конкретних випадках потрібно оцінювати, в якій саме зв'язку знаходиться скоєний злочин з психічною аномалією.

Злочинці на відміну  від непреступніков гірше засвоюють  вимоги правових і моральних норм, які не роблять на них істотного впливу. Такі люди дуже часто не розуміють, чого від них вимагає суспільство.

Існують і інші порушення  соціальної адаптації, які викликаються відсутністю мотивованості до дотримання соціальних вимог. У цьому випадку людина розуміє, чого від нього вимагає оточення, але не бажає ці вимоги виконувати. Це породжується відчуженням особистості від суспільства і його цінностей, від малих соціальних груп. У таких людей погана соціальна пристосовуваність. Тому в них виникають чималі складнощі при спробах адаптуватися в тих же малих групах.

Однак це зовсім не означає. Що аномалії психіки є причиною скоєння  злочинів. По-перше, серед всієї маси злочинців суб'єктів з такими аномаліями не так багато. По-друге, навіть наявність аномалій у конкретної особи далеко не завжди свідчить про те, що вони зіграли криміногенну роль у його протиправне поведінку. По - третє, як доведено багатьма емпіричними дослідженнями, не сама аномалія психіки визначає вчинення злочину, а то виховання, ті несприятливі умови формування індивіда, що породили його криміногенні особистісні риси. Зрозуміло, такі аномалії можуть сприяти їх виникненню і розвитку, як і самому протиправної поведінки, але лише в якості умови, не визначають зміст цих рис.

Зрозуміти суб'єктивні причини злочину, представлені в мотив, можна лише шляхом психологічного дослідження особистості. Дефекти психіки, якщо, звичайно, вони є, зовсім не є мотивами злочинної поведінки, хоча і можуть впливати на поведінку. Основне значення має не сама аномалія, а соціальний образ особи, сформований суспільством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Класифікація і типологія злочинця

 

Усі особи, які вчинили  злочини, відрізняються один від  одного по демографічним, правовим, психологічним  і іншим ознакам, з одного боку, а з іншого - вони з тих же причин схожі між собою, утворюють стійкі групи. Тому виникає необхідність класифікації і типології злочинців.

Для того щоб правильно  вирішити питання класифікації і  типології злочинців, необхідно  визначити принципові методологічні підходи наукового пізнання. Але перш за все треба пам'ятати, що класифікація і типологія не одне і те ж.

Класифікація, будучи нижчим рівнем узагальнення, стійку угруповання  досліджуваних об'єктів за їх окремими ознаками і будуватися на дуже суворих умовах груп і підгруп, кожна з яких займає чітко фіксоване місце. Типологія ж не містить такої жорсткої диференціації.

Типологія - метод наукового  пізнання, в основі якого лежить розчленовування систем об'єктів  та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі чи типу. Типологія спирається на виявлення подібності та відмінності досліджуваних об'єктів, прагнути відобразити їх будова, виявити їх закономірності. При побудові типології, на відміну від класифікації, не потрібно вичленення всіх без винятку типів, що складають частини пізнаваного об'єкта. Так, серед злочинців можливе виділення і вивчення одного типу, наприклад особистості насильницького злочинця. Важливою відмінністю класифікації від типології є те, що перша дає опис досліджуваного об'єкта, а друга - його пояснення, тобто за допомогою типології можна успішніше розкрити його природу, причини, закономірності зародження і розвитку, скласти прогноз.

Класифікація злочинців  може бути побудована за різними підставами, серед яких можна виділити дві великі групи: соціологічні, у тому числі соціально-демографічні, і правові. До перших з них відносяться: стать, вік, рівень освіти, рівень матеріального забезпечення, соціальне становище, наявність сім'ї, соціальне походження, зайнятість у суспільно корисній праці, рід занять, наявність спеціальності, місце проживання. До правових: характер, ступінь тяжкості вчиненого злочину, вчинення злочинів вперше або повторно, у групі або поодинці. Тривалість злочинної діяльності, об'єкт злочинного зазіхання, форма провини.

За названим класифікаційним  підставах можуть бути виділені й  окремі типи, наприклад, неповнолітні злочинці, жінки злочинниці, насильницькі злочинці, злочинці міські жителі ит.д..