Поняття правового статусу засуджених

   При отриманні інформації про загрозу знищення чи пошкодження майна або житла особи, яка має право на забезпечення безпеки, начальник установи інформує відповідні територіальні органи внутрішніх справ.

  Закон спеціально закріплює право засуджених на свободу совісті та віросповідання. Вони вправі сповідувати певну релігію, приходити до місць, де проводиться богослужіння, користуватися предметами культу та релігійною літературою. Проте адміністрація установи виконання покарань не повинна виявляти своє ставлення до певної релігії чи деномінації у конфесії для того, щоб засуджені не використовували релігію задля своєї вигоди, залишаючись при цьому внутрішньо релігійно байдужими. В період відбування покарання на засуджених поширюються норми інших законодавчих актів, що дає їм можливість реалізовувати й інші права. Так, засуджений має право розпоряджатися своїм майном відповідно до норм Цивільного кодексу України (ЦК), за винятком дій, обмежених законом. Норми сімейного права дають змогу укласти або навпаки розірвати шлюб. Житловий кодекс України (ЖК) дозволяє засудженому укладати угоди стосовно житлового приміщення, яке належить йому на праві власності, наприклад укладати договір найму житлового приміщення.

   Отже, засуджені в період відбування кримінального покарання користуються усіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, які пов'язані з фактом їх засудження.

 

 

3.  Основні обов'язки засуджених

   Основні обов'язки засуджених викладені у ст. 9 КВК, серед яких є вимога виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися моральних правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Засуджені повинні виконувати вимоги законів, що визначають порядок та умови відбування покарання, а також прийнятих на їх основі відповідних нормативних актів, виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.

   Засуджені повинні ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених, з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань і надавати пояснення з питань виконання вимог вироку та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. У разі неявки засудженого для дачі пояснень до нього може бути застосовано примусовий привід.

  На підставі міжнародних правил (наприклад, Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями та інші документи) Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлені й інші обов'язки засуджених, серед яких необхідно зазначити такі:

— дотримуватись правил розпорядку дня, встановленого в установі виконання покарань;

—  дбайливо ставитися до майна установи та іншого майна;

—  сумлінно ставитися до праці та навчання;

—  бути ввічливими між собою і у спілкуванні з персоналом, а також з іншими особами;

—  беззаперечно виконувати законні вимоги адміністрації установи;

—  утримувати в чистоті та охайності жилі та службові приміщення, виробничі місця, одяг, дотримуватись правил особистої гігієни;

—  зберігати продукти харчування та предмети першої необхідності в спеціально пристосованих місцях і приміщеннях тощо.

   Крім обов'язків, на засудженого накладаються певні заборони, що зумовлено потребою дотримання Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, у тому числі:

—  самовільно порушувати лінію охорони та встановлені межі установ виконання покарань;

—  спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням установлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

—  придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в установах;

—  продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;

—  заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі і з допомогою іншої

особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

—  завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну, завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях;

—  уживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

—  чинити опір законним діям персоналу установи, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;

—  відправляти листи, у яких є нецензурні або інші неприпустимі вислови;

—  організовувати та грати в настільні та інші азартні ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди, а в гральні карти — взагалі;

—  уживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

—  самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких вони не працюють;

—  мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, установлені переліком;

—  курити в невідведених для цього місцях, а у виховних колоніях — курити взагалі;

—  направляти й отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому цими Правилами;

—  наносити собі або іншим особам татуювання;

—  тримати тварин, займатись городництвом (у виховних колоніях можуть організовуватися куточки живої природи);

—  вивішувати фотографи, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках, ліжках та робочих місцях. 

Висновок

  Отже, правовий статус осіб, які відбувають покарання, можна визначити як закріплене нормами різних галузей права і виражене через сукупність прав, законних інтересів і обов'язків становище засуджених під час відбування того чи іншого виду кримінального покарання.

  Крім того, правовий статус засуджених - це: різновид галузевого правового статусу, який визначається нормами кримінально-виконавчого законодавства і, в свою чергу, поділяється на підвиди - правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань, призначених їм за вироком суду, що набрав законної сили. 

- сукупність всіх встановлених  і нормативно-урегульованих прав  засуджених, якими вони володіють  і обов'язків, що покладені на  них під час відбування кримінального покарання.

  Особи, які потрапляють у сферу кримінально-виконавчих правовідносин, мають певний правовий статус. Відповідно можна говорити про правовий статус засудженого, правовий статус персоналу установ і органів виконання покарань, правовий статус близьких родичів засудженого тощо. 
  Особи, які відбувають покарання, як громадяни України володіють правами і свободами, які згідно із ст. З Конституції визнаються найвищою соціальною цінністю. Це обумовлює наявність особливих вимог до нормативних актів, що закріплюють правовий статус засуджених, до обмежень їх загально-цивільних прав і свобод. Крім цього, закріплення правового статусу засуджених водночас визначає встановлення меж і форм діяльності персоналу установ і органів виконання покарань, іншими словами, встановлює гарантію забезпечення законності в його діяльності. 
  Виконання засудженими покладених на них обов'язків та реалізація прав і законних інтересів утворюють той правовий режим відбування покарання, який становить основу для досягнення поставлених перед покаранням цілей, у першу чергу-.виправлення.засуджених.  
  Соціально-правове призначення правового статусу осіб, які відбувають покарання, останнім часом не обмежується вирішенням завдань лише у сфері правоохоронної діяльності. Україна, як правонаступник СРСР, є учасником численних міжнародних договорів, вона визнає низку резолюцій і рішень міжнародних організацій, насамперед ООН, з питань дотримання прав засуджених. До таких документів відносяться: Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ратифікована Верховною Радою України 24 січня 1997 р.); Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями (1955 р.); Кодекс поведінки посадових осіб по підтримці правопорядку (1979 р.); Звід принципів захисту всіх осіб, яких піддають затриманню або ув'язненню в будь-якій формі (1989 р.); Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила, 1965 р.) та ін.

 

Список використаної літератури:

1. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 336 с
2. . Кримінально-виконавче право України. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. А.Х. Степа-нюка. — X.: Право, 2005. — 256 с.
3.   Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; За заг. ред. А.Х. Степанюка —X.: Одіссей, 2005. — 560 с.
4. Осауленко О. Підзаконне регулювання прав та свобод осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі / Кримінально-виконавча система України: Теорія, практика, законодавство. — К., 1994.