Наукові, правові та етичні основи слідчої тактики

Складність у визначенні етичних критеріїв допустимості тактичних прийомів, вживаних слідчим, суддею, особою, що здійснює дізнання в  повсякденній роботі, явище цілком з'ясовне. З одного боку, вона викликана тим, що правова норма не може врахувати всіх життєвих ситуацій, з якими стикаються особи, що здійснюють розслідування. Тому однакові з погляду моралі відносини оцінюються диференційовано. З другого боку, складність оцінки етичних критеріїв допустимості тактичних прийомів обумовлена неоднозначністю ситуації, що характеризує розслідування злочинів і діяльність здійснюючих його осіб, що відбуваються, як правило, в конфліктній атмосфері, в умовах постійної боротьби із зацікавленими особами. Проте сказане не виправдовує застосування не відповідних етичним нормам тактичних прийомів, а тільки підкреслює складність проблеми.

У світлі сказаного варто  підтримати розгорнуту С. Г. Любичевим  критику ряду так званих тактичних  прийомів, що рекомендуються деякими  авторами в інтересах одержання  показань,   які, на думку слідчого, є правдивими. До числа таких прийомів відносяться, зокрема, спонукання обвинувачуваного до "щиросердого визнання", хоча закон, вважає пом'якшуючою відповідальність обставиною не визнання провини, а щире розкаяння, а також активне сприяння розкриттю злочину. Неприпустиме розпалення конфлікту між "співучасниками", використання негативних властивостей особистості допитуваного чи обману при допиті, у тому числі і формування помилкової думки щодо тих чи інших  обставин. "Формування неправильного  представлення, що може бути тільки свідомим, навмисним, є не що інше, як обман, причому  в найбільш витонченій формі", вважає М.С. Строгович.⁸ С. Г. Любичев, як і ряд інших авторів, критикує рекомендації "створення напруження" у ході допиту шляхом пред'явлення численних і не пов'язаних між собою доказів, різного роду "слідчі пастки"⁹ і т.п. Критикуються також рекомендації про проведення так званого "емоційного експерименту". Сутність останнього прийому, запропонованого А. В. Дуловим, складається в несподіваному пред'явленні обвинувачуваному пов'язаної із злочином матеріалізованої інформації (речові докази, людина й ін.) і спостереженні за емоційною реакцією допитуваного, котра може бути зафіксована на кіноплівку, магнітофонну стрічку. Проводячи такий експеримент, слідчий спостерігає реакцію обвинувачуваного і переконується в правильності своєї гіпотези про його причетність до кримінальної справи.

До числа незаконних і  аморальних прийомів допиту відноситься  постановка навідних запитань. Навідне  запитання, що містить у своєму формулюванні бажану для питаючого   відповідь, надає допитуваному інформацію, якою він у багатьох випадках не володіє, і вкрай небезпечне для встановлення істини. Але постановка навідних запитань і аморальна, тому що суперечить вимозі об'єктивного, безстороннього слідства. Слідчий, який спровокував навідними  запитаннями неправильні, невідповідні дійсності відповіді, згодом змушений шукати вихід із ситуації, яку сам  же і створив, якщо переконається  в помилковості своєї версії. Але ще гірше, якщо наслідком неправильних методів допитів стають необґрунтовані висновки у справі, притягнення до відповідальності невинного.

У процесуальній і криміналістичній літературі розроблена класифікація видів  питань, які варто ставити при  допитах в інтересах одержання  достовірної інформації. Питання  можуть бути такими, що доповнюють, що нагадують, контрольними, уточнюючими, допоміжними і т.д. Одночасно не рекомендується задавати навідні запитання, "образливі" питання. По-різному  оцінюються "непрямі" і "умовні" питання.

Загальними вимогами до будь-яких питань, що ставляться на допиті, варто  вважати безумовну заборону в  любій формі підказувати бажану слідчому відповідь і неприпустимість  постановки питань, за формою і змістом  принижуючих достоїнство допитуваного.

До числа небездоганних  у правовому і моральному відношенні прийомів допиту відносять допит  з виїздом на місце події у  випадках, коли підозрюваний свідомо  не може дати нових доказів. Допит  свідків і потерпілих, проведений на підставі оголошення показань інших  осіб, також порушує загальну заборону задавати навідні запитання і  право свідка давати показання вільно і про те, що він особисто знає.

М.С. Строгович характеризував практику оголошення допитуваним свідком  показань інших осіб як «насильство над совістю свідка».

Допит у всіх випадках повинен  проводитися з дотриманням загальних  вимог до культури поводження посадової   особи. Офіційність, коректність, ввічливість, увага до особи, яка дає показання, повага до її особистості відповідно до займаного в справі положенням, але у всіх випадках без спроб  принизити достоїнство обов'язкові вимоги до слідчого.

Протоколювання допиту повинне  проводитися відповідно до закону "від  першої особи і по можливості дослівно". Відступи від цієї вимоги мають певне  моральне забарвлення і можуть викликати  небажані етичні наслідки. Якщо допитаний, ознайомивши з протоколом, виявляє, що його показання в тому чи іншому ступені перекручені, записані не цілком, він втрачає довіру до слідчого, що, природно, позначається на моральній  оцінці особистості слідчого, його авторитеті. При цьому не має істотного  значення, чи свідомо слідчий спотворив  чи неповно записав показання  допитаного. Зрозуміло, навмисне неправильне  фіксування показань у протоколі  глибоко аморально і протизаконно.

Протокол у всіх випадках, повинен бути повним і точним.

Суперечка з приводу правильності протоколу між слідчим і допитаним  вкрай небажана. Якщо ж допитаний  просить занести до протоколу  уточнення і виправлення, то відмовити йому в цьому слідчий не вправі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.2.Врахування моральних норм при проведенні очної ставки, огляду місця події та тіла особи.

 

При рішенні питання про  проведення очної ставки слідчий  поряд з тактичними розуміннями  враховує і певні моральні норми. Зокрема, у багатьох випадках морально неприпустима очна ставка між дорослим і неповнолітнім (особливо з малолітнім), очна ставка між обвинувачуваним, підозрюваним і потерпілим, який тільки нещодавно  переніс важку емоційну травму. Очна ставка, проведена між тим, хто  не може дати показань про факти, які  цікавлять слідчого, і тим, хто  про них докладно розповів (між  підозрюваним, котрий заявив, що не пам'ятає про визначені обставини, і потерпілим, наприклад), не має законних підстав. Вона, крім того, містить елементи впливу на особистість одного з допитуваних, обмежуючи його волю у визначенні лінії своєї поведінки і право  не   свідчити проти себе самого.

Очна ставка проводиться  при наявності протиріч у показаннях раніше допитаних осіб. Готуючись  до очної ставки, слідчий звичайно має певну думку, про те, хто  з її учасників раніше дав правдиві показання. Однак підготовку до очної  ставки її майбутніх учасників не можна перетворювати в "натаскування" того, кому слідчий довіряє. Допустимо  лише повідомити про наявність протиріч з показаннями інших осіб і  про рішення провести очну ставку.

Під час очної ставки слідчий  зобов'язаний утримуватися від прояву свого відношення до показань допитуваних, уникати навідних запитань у будь-якій формі.

Огляд місця події, здавалося  б, не може викликати яких-небудь моральних  колізій чи ускладнень, так як тут  обов'язкові учасники тільки слідчий  і поняті. Однак і ця слідча дія  супроводжується спілкуванням з  різними людьми і має моральні аспекти.

Досить хоча б розглянути моральну сторону огляду в житловому  приміщенні, що означає проникнення  в житло і певне втручання  в особисте життя. Не випадково ст. 30 Конституції України передбачає, що проникнення в житло, якщо воно відбувається проти волі проживаючих  у ньому осіб, повинно проводитися  відповідно до судового рішення.

У процесі огляду місця  події, місцевості і приміщень, який проводиться за участю понятих, часто  фахівця, нерідко представників  міліції, важливо забезпечити правильні  взаємини з усіма присутніми при  огляді. Слідчий керує діями всіх учасників огляду, вживає заходів  до вилучення сторонніх з місця  події.

Виявлені при огляді факти, що відносяться до інтимних сторін життя тих чи інших осіб, не підлягають розголошенню.

Труп з місця події  варто вивозити якомога швидше після  завершення огляду; при цьому неприпустимо безцеремонне, грубе поводження з  тілом. Не викликане необхідністю оголення тіла загиблого при сторонніх  також небажано.

Ексгумація трупа повинна  проводитися при самому обмеженому колі учасників. Поняті повинні бути сповіщені про характер майбутніх  дій. Їх рекомендується запрошувати  з числа співробітників цвинтаря.

Огляд тіла людини з метою  виявлення на ньому слідів злочину  чи особливих прикмет вимагає  особливої уваги до моральної  сторони його здійснення. Як відзначалося вище, процесуальні норми, що регулюють  порядок проведення огляду, в значній  частині прямо обумовлені необхідністю охорони суспільної моралі. Слідчий  не присутній при огляді особи  іншої статі, якщо він супроводжується  оголенням; поняті в цьому випадку  повинні бути тієї ж статі, що й  особа, яка підлягає освідуванню, і  т.д. Участь в огляді лікаря треба  визнати бажаною практично в  більшості випадків. Закон забороняє  дії, які принижують достоїнство  особи, яка підлягає освідуванню. Але  сам огляд тіла, що супроводжується  оголенням, може бути сприйнятий особою як приниження, яке не можна визнати  безпідставним. Тому від слідчого потрібен особливий такт, терпляче роз'яснення  мети і значення огляду. Фотографування тіла, особливо частин, звичайно приховуваних одягом, повинно проводитися за згодою особи.

Істотне питання про можливість примусового огляду. Деякі автори думають, що примусовий огляд підозрюваних, обвинувачуваних, потерпілих і свідків  допустимо, тому що необхідно в інтересах  встановлення істини і боротьби зі злочинністю. Але проти цієї думки  приводяться вагомі міркування, основані на тому, що примусовий огляд можна  розглядати як фізичне насильство. Варто погодитися з думкою, що примусовий огляд обвинувачуваного і підозрюваного  можливо лише у виняткових випадках і тільки після того, як слідчий  прийняв усі необхідні міри для  того, щоб переконати обвинувачуваного чи підозрюваного в необхідності огляду. Свідок і потерпілий не можуть піддаватися примусовому огляду.¹⁰

 

 

 

 

 

 

5.3. Етика проведення обшуку.

Серед інших слідчих дій  по збиранню доказів обшук, мабуть, найбільшою мірою зачіпає права  громадянина і вимагає особливо чіткого дотримання моральних норм, що випливають з закону чи ним обумовлених.

А. Ф.   Коні писав про  обшук: "Ці слідчі дії до такого ступеня  вносять смуту в життя чесної людини й у відношення до нього  навколишніх, що повинні бути проведені  з великою обережністю".¹¹

Обшук проводиться тоді, коли для цього є достатні правові  підстави, коли він необхідний за обставинами  справи і, отже, морально виправданий. Незаконне проведення обшуку грубе  порушення конституційних прав громадянина.

Обшук без відповідного дозволу  через його невідкладність, обшук  у нічний час за тією ж причиною допускається лише тоді, коли одержання  дозволу утруднене чи зволікання з обшуком може зробити його безрезультатним.

Слідчий зобов'язаний забезпечити  присутність особи, у якої проводиться  обшук, чи інших осіб, зазначених у  ст. 181 КПК. Одночасно необхідно прийняти міри до того, щоб діти, що проживають у приміщенні, були вилучені і розміщені в іншому місці. Якщо в родині знаходяться хворі, то їх варто ізолювати таким чином, щоб обшук не міг безпосередньо впливати на їхній стан.

З приводу кола понятих  при обшуку в літературі можна  зустріти різні рекомендації. Але  представляється найбільш правильним запрошувати понятих з числа  громадян, не знайомих із особою, у якої проводять обшук, а не її сусідів.

Предмети і документи, що відносяться до інтимних сторін життя громадян і не мають відносини  до справи, не повинні пред'являтися іншим особам, у тому числі понятим. Також не оголошується не стосовне до справи особисте переписування.

У процесі проведення обшуку не слід квапитися з розкриттям замкнених  приміщень і сховищ, не прийнявши  мір до того, щоб вони були відкриті добровільно. Після обшуку в приміщенні виникає, як правило, безладдя, необхідно  прийняти міри до відновлення звичайного порядку речей.

Обшук   завжди супроводжується  емоційною напругою. Він вимагає  підвищеної витримки і такту з  боку слідчого.

Незалежно від результатів  сам факт проведення обшуку в громадянина  кидає тінь на його репутацію. Тому справедлива думка про необхідність якоїсь реабілітації таких осіб. В.В. Леоненко в якості одного з варіантів  пропонує офіційне повідомлення місцевих органів влади, житлових органів, організацій, де працюють ці особи, про їхню непричетність  до злочину.¹² Правда, юридична процедура такого повідомлення не роз'яснюється.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.4. Дотримання моральних вимог при проведенні упізнання.

При пред'явленні для упізнання  особи дотримання правових і моральних  норм сприяє одержанню об'єктивних результатів цієї важливої слідчої  дії. У той же час їхнє порушення  чревате серйозними наслідками (наприклад, помилкове упізнання невинного як злочинця).