Автономна Республіка Крим як невід’ємна складова частина України

   Зміст

 

Вступ.......................................................................................................................

Розділ 1. Особливості правового статусу автономії у складі унітарної

держави...................................................................................................................

Розділ 2. Правовий статус органів влади Автономної Республіки Крим та

їх компетенція........................................................................................................

Розділ 3. Правові основи взаємовідносин вищих органів влади України та

 Автономної Республіки Крим в аспекті побудови в Україні правової,

 демократичної держави.......................................................................................

Розділ 4. Автономна Республіка Крим як невід’ємна складова частина

України…………………………………………………………………………...

Висновок................................................................................................................

Список використанних  джерел............................................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      

Вступ

 

        Автономія у політико-правовому значенні – форма самоврядування частини території унітарної, а іноді федеративної держави – територіальна автономія. Автономна територіальна одиниця, як правило, самостійна у вирішенні питань місцевого значення у межах, встановлених центральною владою. У цих рамках населення автономної одиниці користується правами самоврядування, зазвичай більш широкими, ніж права адміністративно-територіальних одиниць.

          Адміністративно-територіальний устій України є трирівневим. На вищому рівні поміж всіх інших територіальних одиниць розміщена Автономна Республіка Крим, яка є невід’ємною складовою частиною України, що встановлюється Конституцією і законами України.

   Актуальність теми. На даний час в Україні спостерігається дефіцит теоретичних досліджень в даній області, адже сучасне суспільство не в змозі чітко відрізнити правовий статус Автономної Республіки Крим та її органів влади серед інших державних органів. А тому необхідно сформувати у свідомості людей правильне ставлення  до статусу автономії та її інститутів влади на теренах нашої держави.

        Метою даної курсової роботи є розкриття особливого статусу Автономної Республіки Крим специфіки компетенції її владних інститутів та аналізу їх зв’язків з іншими органами державної влади України. 

         Завданнями дослідження є :

- з,ясувати особливості правового статусу автономії у складі унітарної держави;

- розкрити правове положення Автономної Республіки Крим в Україні;

- встановити статус органів влади Автономної Республіки Крим та їх компетенцію;

- визначити правові основи взаємовідносин вищих органів влади України та Автономної Республіки Крим в аспекті побудови в Україні правової, демократичної держави;

- доведемо, що  Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України.

        Об’єктом курсової роботи є інститут автономії в Україні.

     Предметом даної роботи є конституційно-правовий статус органів влади  Автономної Республіки Крим. Теоретичну та нормативну базу складають Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим і ряд нормативно-правових, що стосуються даної теми. Також використовуються праці вітчизняних вчених (Тація В.Я., Погорілка В.Ф., Тодики Ю.М., Кравченка В.В., Фрицького О.Ф. та інших).

        Практичне значення роботи полягає у тому, що було здійснене комплексне дослідження конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим. Було проведено узагальнення підходів вітчизняних учених до проблеми дослідження, їх систематизацію, здійснено загальну характеристику державних органів влади Автономної Республіки Крим. Основні положення дослідження можуть бути використані у курсах викладання Конституційного права України.

        Структура роботи. Робота складається із чотирьох розділів. У першому розділі “Особливості правового статусу автономії у складі унітарної держави” наводяться загальні теоретичні відомості щодо історичного розвитку автономії. У другому розділі і третьому розділах разкриваю  особливості правового  статусу Автономної Республіки Крим,склад органів публічної влади автономії, визначаю їх повноваження.Четвертий розділ присвячений правовим основам взаємовідносинам вищих органів влади України та Автономної Республіки Крим, визначається як вони впливають на побцдову в Україні правової, демократичної держави. 

           Розділ 1.Особливості правового статусу автономії у складі унітарної держави.

       Автономні утворення, як правило, не властиві унітарній державі, а Україні є таким, як це зазначено в статті 2 Основного Закону. Не властиві з тієї причини, що автономія припускає самостійне здійснення державної влади і управління на її території, тоді як унітарна держава, навпаки, характеризується єдністю влади на всій території країни.

       Унітарна держава являє собою таку форму державного устрою, при якій територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (область, район і т.п.). На відміну від федерації, в такій державі тільки одна, єдина для всіх територіальних одиниць, Конституція, один вищий представницький орган влади (парламент), один уряд, що, власне, і є запорукою впливу центральної влади на всій території держави.

       Українська Конституція, тим не менш, допускає в унітарній державі автономну республіку, у якій може бути своя Конституція, свій парламент і свій уряд (статті 135, 136 Конституції).

       Розглядаючи правовий статус Автономної Республіки Крим у складі України, попередньо варто коротко визначитися зі змістом і з правовою природою автономії взагалі.

       Автономія походить від грецького слова autonomia, що перекладається як самоврядування, незалежність. У найбільш загальному своєму значенні термін «автономія» означає певну міру самостійності, якою наділена частина щодо цілого. У державно-правовому ж аспекті поняття «автономія» набуває особливого сенсу, оскільки воно тісно взаємопов'язано з іншими державними явищами: автономія розглядається як самоврядування частини державної території, безпосередньо або побічно підпорядкована центральним органам державної влади з метою її децентралізації. При цьому останні здійснюють загальне керівництво і контроль за автономним утворенням.

       Різні види автономії існують у складі більш ніж двадцяти унітарних держав. Крім Україна адміністративні автономні утворення входять до складу таких унітарних держав, як Великобританія, що має в своєму складі автономії: Північну Ірландію, острів Мен і ряд інших малих островів; Габон - автономний район Гамба; Данія - Фарерські острови, Гренландію, Іспанія - Країну Басків, Каталонію, Андалусію, Галісію та ін; Італія - ​​Сицилію, Сардинію, долину Аоста та інші адміністративні області; Фінляндія - Алонскіе острова; Франція - острів Корсика і ін.

       З метою найбільш повного формального визначення терміна «автономія» взагалі і дослідження особливостей правового статусу Автономної Республіки Крим у складі України необхідно з'ясувати, які характерні ознаки відрізняють її від інших державно-правових інститутів.

       Вважається, що першою з ознак автономії є використання в назві певної адміністративно-територіальної одиниці власне терміна «автономія» - автономна область, автономна республіка, автономний округ і ін Адже сама назва відбиває сутність того чи іншого явища, його специфіку. Наприклад, в Україну вона є зовнішнім відображенням особливого правового статусу Автономної Республіки Крим і свідчить про її відміну від інших суб'єктів держави. Одночасно у світовій практиці зустрічаються випадки, коли автономними вважаються і ті територіальні утворення, в назві яких термін «автономія» відсутня. На наш погляд, обгрунтовано вважати першим характерною ознакою автономного утворення не тільки використання в його назві терміна «автономія», а його особливий правовий статус, особливе право суб'єктність.

   У науковій літературі є твердження про те, що ознакою правової держави поняття «автономія» є наявність у її суб'єкта свого законодавства та установчої влади, що дозволяє йому діяти на підставі свого власного права. На наш погляд, такий підхід є недостатньо обгрунтованим, оскільки, з одного боку, існує багато автономних утворень, які не мають власного законодавства, а з іншого - більшість автономій не мають навіть окремих елементів установчої влади. Разом з тим органи публічної влади автономних утворень наділені певним колом владних повноважень, у тому числі в сфері нормативно-правової регламентації суспільних відносин.

осударства самостійно встановлює основи своєї організації, приймає свою конституцію, тоді як будь-яка внутрішньодержавна територіальна одиниця позбавлена ​​цього права і отримує свою конституцію від держави, до складу якої вона входить, не маючи права самостійно змінити основи своєї організації.   

       Право самоорганізації полягає в тому, що територіальне формування має право встановлювати, хоча б у певних межах, основи своєї організації.

       Тобто, якщо органи публічної влади автономного утворення вважати органами державної влади, то в такому разі втрачається сенс самої автономії. Але він ще більше втрачається тоді, коли органи публічної влади автономії вважають органами місцевого самоврядування. Враховуючи це, автономні утворення мають свій, притаманний тільки їм вид публічної влади - влада автономії.

       Третьою характерною особливістю автономії є, на наш погляд, наявність власного, більш широкого, в порівнянні з органами місцевого самоврядування, предмета відання. Так, наприклад, в Україну предмет ведення Автономної Республіки Крим закріплено в ст. 137 і 138 Конституції України та деталізований у Конституції Автономної Республіки Крим.

       Також необхідно зазначити, що предмет ведення автономного утворення, як правило, чітко визначений або на рівні загальнодержавної конституції (в унітарній державі, наприклад, України), або в спеціальних договорах про розмежування повноважень, який укладається між центральними органами державної влади та органами публічної влади автономії (у федеративній державі, наприклад, Російська Федерація), або в спеціальних законах про правовий статус автономії. Проте ця ознака притаманний далеко не всім автономним утворенням - досить порівняти правовий статус різних видів автономних утворень в Російській Федерації.

       Формальними ознаками автономії також можна віднести і те, що суб'єкт будь автономії не має права в односторонньому порядку проголосити свою незалежність або вийти зі складу держави, оскільки автономія - це невід'ємна частина держави, нею створена, і діє виключно в межах, які визначені державою на рівні її конституції (причому ці межі не можуть бути самостійно змінені самої автономією). Наприклад, в ст. 2 Конституції України встановлено загальне правило - територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, а в ст. 134 конкретизовано його відносно правового статусу Автономної Республіки Крим, яка проголошується невід'ємною складовою частиною України. Тобто Автономна республіка Крим - це лише внутрішнє самоврядування частини держави в рамках загальної Конституції суверенної держави України.

       Характерною особливістю правового статусу Автономної Республіки Крим у складі України можна вважати саме відсутність у неї суверенітету, похідну природу її публічної влади від суверенітету Україну. Сутність автономії в унітарній державі полягає також і в тому, що автономія є дієвим засобом забезпечення істотної децентралізації у здійсненні публічної влади.

       Таким чином, особливості правового статусу автономних утворень в унітарній державі полягають у тому, що: а) автономія, на відміну від інших територіальних утворень, має свій особливий правовий статус, основи якого закріплені на рівні загальнодержавної конституції та конкретизовано в спеціальному статутному законодавстві - в конституціях (статутах) автономії, в договорах про розмежування повноважень, в законах про спеціальний правовий статус автономного утворення, б) автономія в унітарній державі зазвичай має форму адміністративно-територіальної одиниці; в) така автономія не має суверенітету; г) вона виникає в результаті наділення центральної владою окремої територіальної одиниці більш широким колом компетенції; г) як правило, автономним є утворення, яке конституйована як автономного; д) органи влади автономії отримують свої повноваження не безпосередньо від народу даної території, а від центральних органів влади унітарної держави, тобто їх умовно можна вважати органами вторинного представництва; е) автономне утворення має свій особливий вид публічної влади - влада автономії; є) організація влади в автономії, її структура і компетенція визначаються центральними органами державної влади і закріплюються в конституції унітарної держави; ж) автономія в унітарній державі не може самостійно визначати основи своєї організації, приймати свою конституцію і самостійно визначати принципи своїх взаємовідносин з центральною владою, оскільки основи правового статусу автономії в унітарній державі визначаються органами державної влади унітарної держави; з) автономне утворення має свій специфічний предмет відання; и) автономне утворення не має права самостійно змінити свій правовий статус і) автономія в унітарній державі виступає одним із засобів децентралізації публічної влади.

       На основі викладеного можна визначити автономну республіку як несуверенних територіальну громаду, яка конституйована як автономна владою держави, до складу якої вона входить, має свої особливі органи публічної влади, наділена певною політико-правової самостійністю, але діє на підставі та в межах загальнодержавної конституції, не може самостійно змінити свій правовий статус і виступає засобом децентралізації у здійсненні публічної влади.