Фiзична реабiлiтацiя при цукровому дiабетi

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ  ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ФАХІВЦІВ

 

 

 

 

Кафедра фізичної реабілітації

 

 

 

 

 

 

 

ЦИЦАК ЛЮБОВ ВІКТОРІВНА

 

 

 

 

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЦУКРОВОМУ  ДІАБЕТІ

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 

 

 

 

 

 

 

Науковий  керівник:

Сущенко Людмила Петрівна,

доктор  педагогічних наук, професор

 

 

 

 

 

Київ–2012

 

ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

		Стор.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ		3
ВСТУП		4
РОЗДІЛ 1.	СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПРОБЛЕМУ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІБЕТ	6
1.1.	Етіологія, патогенез цукрового діабету	6
1.2.	Клініка та симптоматика цукрового діабету	9
1.3.	Методи лікування та діагностики  цукрового діабету	13
	Висновки до  розділу 1	22
РОЗДІЛ 2.	МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ	23
2.1.	Методи досліджень	23
2.2.	Організація досліджень	24
РОЗДІЛ 3.	РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ	25
3.1.	Клініко-фізіологічне обґрунтування засобів фізичної реабілітації при цукровому діабеті	25
3.2.	Лікувальна фізична культура при  цукровому діабеті	27
3.3.	Лікувальний масаж при цукровому  діабеті	29
3.4.	Фізіотерапія при цукровому діабеті	29
3.5.	Нетрадиційні засоби  і методи фізичної реабілітації при цукровому  діабеті	30
	Висновки до розділу 3	33
ВИСНОВКИ		34
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ		36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		42
ДОДАТКИ		47

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ  СКОРОЧЕНЬ

 

БАД – біологічно активні добавки;

БАТ   – біологічно активні точки;

ВООЗ  – Всесвітня організація охорони здоров’я;

ГІ       – глікемічний індекс;

ІЗЦД  – інсулінозалежний цукровий діабет;

ІМТ   – індекс маси тіла;

ІНЦД – інсулінозалежний цукровий діабет;   

ІХС      – ішемічна хвороба серця;

ЛФК – лікувальна фізична культура;

НЕЖК  – неетерифіковані жирні кислоти;

ТГ     – толерантність до глюкози;

ФР   – фізична реабілітація;

ХО     – хлібна одиниця;

ЦД   – цукровий діабет;

ЦНС – центральна нервова система;

ЧСС – частота серцевих скорочень;

 

.

 

 

 

 

ВСТУП

 

Цукровий діабет являється важливою медичною і соціальною проблемою  людства, в зв’язку з високою  поширеністю, розвитком ускладнень, що призводить до інвалідності та смертності хворих. Цукровий діабет вважають «неінфекційною епідемією», яка охопила на початок XXІ століття більше 170 мільйонів людей в світі.

Актуальність  теми зумовлена значною поширеністю даного захворювання. Цукровий діабет є базою для розвитку складних супутніх захворювань та ускладнень, ранньої інвалідності та смертності. Основу їх складають діабетичні мікроангіопатії та нейропатії. У хворих на діабет значний ризик атеросклерозу та ішемічної хвороби серця. Більше 40% ампутацій нижніх кінцівок є наслідком синдрому діабетичної стопи. Цукровий діабет також найчастіша причина сліпоти у людей [46].

Все вищезазначене призводить до значних  матеріальних витрат, спрямованих на лікування цукрового діабету  та його ускладнень.

Враховуючи соціальну значимість цукрового діабету, в Україні  розробили Комплексну програму "Цукровий діабет", яка була схвалена Президентом України у травні 1999 року [46].

Цукровий діабет – це захворювання обміну речовин, в основі якого лежить хронічна гіперглікемія. Поширеність цукрового діабету складає близько 4–5% у розвинених країнах світу. Відомо, що у осіб після 65 років захворюваність на діабет складає близько 10–15%. У 2000 році кількість хворих на діабет становила 175 млн., згідно з прогнозом міжнародного інституту діабету (Мельбурн) на 2010 рік – 240 млн., а на 2030 рік ця цифра складе 300 млн. чол. [46].

Враховуючи зазначене вище, було обрано тему “ Фізична реабілітація при цукровому діабеті ”.

Мета  дослідження полягає у обґрунтуванні програми фізичної реабілітації для пацієнтів, які хворіють на цукровий діабет.

Завдання дослідження:

1. Вивчити та проаналізувати спеціалізовану літературу з фізичної реабілітації хворих на цукровий діабет;
2. Визначити етіологію, патогенез та клінічні прояви цукрового діабету;
3. Обґрунтувати засоби фізичної реабілітації при цукровому діабеті;
4. Систематизувати отримані  практичні  знання.

Об’єкт  дослідження – фізична реабілітація пацієнтів, які хворіють на цукровий діабет.

Предмет дослідження – засоби і методи фізичної реабілітації при цукровому діабеті.

Під час написання даної наукової роботи застосовувалися наступні методи дослідження: аналізу та синтезу, узагальнення даних, соціологічні методи, статистичні, методи порівняння.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці практичних рекомендацій щодо застосування засобів і методів фізичної реабілітації для пацієнтів, які хворі на цукровий діабет.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, додатків, списку використаних джерел. Робота викладена на 46 сторінках тексту, ілюстрована 10 таблицями і 3 рисунками, бібліографічний покажчик вміщує 53 джерела.

 

РОЗДІЛ  І

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПРОБЛЕМУ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

 

1.1. Етіологія, патогенез цукрового  діабету

 

Цукро́вий діабет (грец. Διαβήτης – надмірне сечовипускання) – група ендокринних захворювань, що розвиваються внаслідок абсолютної або відносної недостатності гормону інсуліну, в результаті чого розвивається стійке підвищення рівня глюкози в крові – гіперглікемія [47].

Розглянемо причини виникнення цукрового діабету [39]:

1. Спадковість – генетично обумовлена слабість β-клітин або недосконалість процесів синтезу, секреції чи транспорту інсуліну, або відсутність інсулінових рецепторів у тканинах.

2. Автоімунний ґенез ЦД.

3. Вірусне ураження інсулярного  апарату підшлункової залози (вірус  Коксакі, гепатотропні віруси  В і С, вірус епідемічного  паротиту).

4. Панкреатит гострий (2% випадків) і хронічний (20 – 40% випадків).

5. Вплив контрінсулярних гормонів (гіпофізу, щитовидної залози), кортикостероїдів, катехоламінів.

6. Гемохроматоз – відкладення  в органах і тканинах гемосидерину  з наступним розвитком сполучної  тканини в печінці, підшлунковій  залозі, шкірі. У даному випадку  ЦД резистентний до лікування  інсуліном.

Розглянемо механізм зародження та виникнення цукрового діабету [47].

Цукровий діабет виникає внаслідок  недостатньої функції інсулярного  апарату підшлункової залози. Недостатнє виділення інсуліну порушує утворення  глікогену в печінці, що веде до підвищення кількості цукру (глюкози) у крові (до 250 – 500 мг%), і  виділення його з сечею.

1. Порушується проникнення глюкози  в клітину, її перетворення в глюкозо–6–фосфат із звільненням енергії;

2. Порушується утворення глікогену, відкладення його в печінці, м’язах, серці.

3. Порушується синтез ліпідів  і підвищується ліполіз, нагромаджуються  неетерифіковані жирні кислоти  (НЕЖК), кетонові тіла, які отруюють  організм, зростає рівень β-ліпопротеїдів низької і дуже низької густини та холестерину.

4. Підвищується глюконеогенез,  знижується синтез білків;

5. При відсутності інсуліну не  засвоюється фосфор, калій, магній;

6. Недостатня дія інших анаболічних  гормонів – соматотропного гормону,  андрогенів, естрогенів.

Отже, дефіцит інсуліну абсолютний або відносний веде до невикористання глюкози, яка в надлишку циркулює в крові, поступає в сечу, що викликає поліурію (кожний грам глюкози забирає  з собою 20 мл. води); полідипсію, поліфагію, схуднення, дегідратацію, загальну слабість, у важких випадках – кетоацидоз. Чим глибші розлади вуглеводного обміну, тим більші зміни в обміні ліпідів, білків, води і електролітів [39].

Відповідно до патогенезу діабет є  захворюванням гетерогенним, але  в клініці чітко виділяють  два характерних типи: І (інсулінозалежний) та ІІ (інсулінонезалежний). Цукровий діабет І типу є автоімунним захворюванням, пускову роль в якому відіграє вірусна інфекція. Віруси викликають деструкцію інсуліно-продукуючих клітин підшлункової залози, активують продукцію прозапальних цитокінів. На цій основі формується абсолютна інсулінова недостатність.

Цукровий діабет ІІ типу – гетерогенне захворювання, в основі якого лежить інсулінорезистентність та недостатність функції β-клітин. Інсулінорезистентність у переважної більшості хворих генетично обумовлена. Порушення інсуліносекреції проявляється втратою раннього піку секреції інсуліну, базальної секреції, амплітуди пульсових імпульсів. Певну роль в цьому відіграють білки-транспортери глюкози, особливо ГЛЮТ–4 [46].

З патогенезом цукрового діабету  ІІ типу тісно пов'язаний метаболічний синдром, який є симптомокомплексом поєднаних між собою патологічних станів – інсулінорезистентності, ожиріння, дисліпопротеїнемії, артеріальної гіпертензії, а також гіперурікемії, мікроальбумінурії, порушення гемостазу, активації функції симпатичної нервової системи, гіпертрофії міокарда, гіперандрогенії у жінок. Основними ланками патогенезу метаболічного синдрому є генетична схильність, інсулінорезистентність, хронічне запалення, гіперлептінемія, збільшений вміст цитокінів, особливо інтерлейкіну–6 та фактору некрозу пухлин [6].

Згідно з етіологічною класифікацією  цукрового діабету ВООЗ (1999) виділяють  наступні порушення глікемії. Це, перш за все, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), в основі якого лежить абсолютна  інсулінова недостатність. Кількість хворих цього типу діабету – 10 – 15% від загального числа хворих на діабет. Основну масу складають хворі на цукровий діабет ІІ типу (інсулінонезалежний). Значно рідше на практиці зустрічаються специфічні типи діабету та гестаційний цукровий діабет або діабет вагітних.

Ідентифікація цукрового діабету  типів І і ІІ проводиться, враховуючи анамнез, клінічний перебіг захворювання. Особливе значення належить лабораторним показникам, в першу чергу, визначенню рівня антитіл до компонентів  інсулінопродукуючих клітин, особливо декарбоксилази глютамінової кислоти. Важливе місце в розподілі діабету на типи І і ІІ належить визначенню концентрації інсуліну та С-пептиду. З цією метою використовується також проба з глюкагоном, яка шляхом визначення рівня С-пептиду натщесерце та через 6 годин після внутрішньовенного введення глюкагону дає можливість виявити низьку або високу концентрацію С-пептиду, а отже й вирішити питання типу діабету, призначення відповідної терапії [19].

Другим варіантом гіперглікемії  є порушена толерантність до глюкози. Вона визначається за наявності сумнівних, невизначених результатів під час діагностики цукрового діабету. Показанням для проведення ТГ є: наявність цукрового діабету в родині або в анамнезі жінок, що народили мертвих дітей чи дітей з масою 4,5 кг, надмірна вага, артеріальна гіпертензія, дисліпопротеїнемія, глюкозурія вагітних, патологічна вагітність і пологи, випадкова гіперглікемія після приймання їжі, реактивна гіпоглікемія, хронічні інфекції та ускладнення, характерні для цукрового діабету. Порушеною толерантністю до глюкози згідно з критеріями ВООЗ вважається наявність глікемії натщесерце до 6,1 ммоль/л та через 2 години після навантаження до 7,8 ммоль/л. Ця категорія гіперглікемії вводиться для більш диференційованої оцінки доклінічних порушень вуглеводного обміну і ранньої первинної профілактики цукрового діабету [17], [19].