Історичний аспект трактовки документознавства

Російський архівознавець  Б.І.Ілізаров наголошував на тому, що в процесі міждисціплінарної інтеграції наук, об'єктом дослідження яких є документ (архівознавство, інформатика, джерелознавство, книгознавство тощо), відбувається запозичення не стільки фактологічних, скільки методологічних знань. Галузь знань, що об'єднує ці дисципліни, він запропонував назвати документологією, тобто «галуззю дослідження, в якій формується загальна теорія документа» [4, с.34].

Про перспективні напрями утворення інтегрованої документознавчої дисципліни писала у своїх роботах А.М.Сокова (російський документознавець). Вона вважала, що об’єктом цієї наукової дисципліни є “всі види, жанри і форми документів”[19, с.6]. Однак більш конкретний зміст документознавства – це функціонуюча документація.

Вважалось, що на різних історичних періодах актуалізується вивчення документознавством різних видів і  форм документації.

Інтеграції документознавства  сприяли активні документознавчі  дослідження бібліографічних, бібліотекознавчих та інформаційних дисциплін. Генератором узагальнюючого підходу став відомий російський бібліотекознавець Ю.М.Столяров, який вважав що статус документознавства (документології) залежить від тлумачення документа як явища, що виступає єдиним дослідницьким об’єктом при різноманітності предметів вивчення [20, с.14].

Утвердженю інтегрованих знаннь про документ сприяв вихід  у 1997 р. першого видання підручника «Документознавство», підготовленого Н.М.Кушнаренко – професором Харьковскої державної академії культури. Це один із перших підручників, у якому весь комплекс теоретичних, методичних та організаційних проблем документознавства розглянуто як єдине ціле.

Свій внесок в розвиток науки про документ зробили також  праці С.Г.Боряка, Л.О.Драгомірової, Н.Б. Зінов'євої, Л.В.Кузнецової, С.Г.Кулешова, А.Л.Маньковского, М.С.Слободяника, С.В.Сельченкової, Г.М.Швецової-Водки, В.В.Бездрабко та інших дослідників.

2. Традіційне документознавство: зміст, структура

Нині існує два підходи до визначення сутності документознавства як наукової дисципліни.

Перший підхід базується  на традиційних поглядах щодо документознавства  як науки, що виникла в надрах радянського  архивознавства і розвивалася впродовж 1960-1980-х років в СРСР.

Другий підхід грунтується на ширшому трактуванні поняття “документ” порівняно з традиційним (документами вважаються не тільки елементи документації, а й публікації, видання), внаслідок чого відбиває більш загальні підходи до аналізу його характеристик. Витоками цього підходу вважають документаційну науку, що існувала вродовж 1930-1950-х років [7, с.80].

В період з 1960 по 1980 рр. здійснювалися  фундаментальні та прикладні дослідження  з документознавства, головна увага  в яких приділялася управлінській  документації (серед її класів – організаційно-розпорядча, планова, звітно-статистична, фінансова, банківська тощо), а саме – створенню та функціонуванню її уніфікованих систем, розробленню уніфікованих форм документів, регулюванню процесів документообігу, опрацювання, зберігання управлінських службових документів в установі, користування ними.

Основною сферою практичного  впровадження вважалося діловодство (як загальне, так і спеціальне).  Серед інших класів документації та видів документів об’ктом дослідження епізодично ставали науково-технічна, картографічна документація, кинофотофонодокументи [7, с.80].

Документознавчі дослідження  знаяною мірою пов’язувалися  з теорією діловодства, архівознавством  та інформатикою (з останньою –  здебільшого виходячи з проблем  створення та обігу машинопрочитуваних службових документів).

Нині проблематику із цього документознавства, яке називають традиційним (інколи його називають адміністративним, спеціальним або класичним), розробляють науково-дослідні інститути документознавства та архівної справи в Російській Федерації, Білорусі, Україні. Об’єктами його дослідження залишаються документація (сукупність службових документів, об’єднаних за певною ознакою), а також сфери її створення та функціонування. Зважаючи на на характер дослідницької проблематики, у структурі цього документознавства можна відокремити управлінське, науково-технічне, картографічне та інші його види, що досліджують окремі класи документації. Управлінське документознавство споріднене із такою галуззю знань та сферою практичної діяльності за кордоном як “керування документаційними процесами” [7, с.81].

Становлення класичного або традиційного документознавства  пов’язано з ім’ям відомого історика, архивіста, доктора історичних наук, професора Московського державного інститу К.Г.Мітяєва. Зорієнтована теорію і практику архівної справи і діловодства, творчість науковця стала основоположною для створення документознавчої науки.

Становлення К.Г.Мітяєва  як науковця відбувалось в умовах утвердження марксизму та тривкості інших методологій. Працюя в контексті класичного позитивізму, дослідник явив себе також носієм новітніх традицій, що частково постали з критичного становлення до “старої науки”.

Початком народження документознавства К.Г.Мітяєв вважав діловодство й архивну справу. Діловодство тлумачилось як документування управлінської інформації, організація роботи з документами в установі; а архивна справа – їхнім функціонуванням у статичному положенні. Чітке вказування на діловодство як первинне середовище народження й існування документів опосередковано визначило приоритетність для документознавчої галузі знань оперативної документації. Всебічні дослідження документів, провоковані, передусім, практичними потребами діловодства й архівної справи, розкривали існування тісного зв’язку між ними.

Формування суджень Г.М. Мітяєва відбувається у руслі теоретичного осмислення практики діловодства і архівної справи, торкаючись водночас сфери їхньої взаємодії і залежностей. Цей критичний маневр створив простір для втілення нової епістемологічной перспективи – осягнення документа в контексті повного “життєвого циклу”. Головною ідеєю вченого стало розширення зв’язку між діловодством і архівістікою, що детермінувало висновок не лише про залежність двох сфер практичної роботи з документами, але й взаємовизначальну єдність осягнення на теоретичному рівні емпіричних галузевих надбань [2, с.8].

Дослідники історії документознавства вказують на причетність до становлення документознавства професора МДІАІ М.С.Вишневського, яким розроблена навчальна програма “Теорія і практика архівної справи”. Ця програма передбачала з поміж іншого спеціальний розділ – “Загальне діловодство”, зміст якого склали питання з історії діловодства, класифікації документів, котрі функціонують в управлінської сфері, методики їхнього вивчення. Через кілька років назву розділу було змінено на “Загальне документознавство”, а ініціатором і укладачем нової редакції курсу “Теорія і практика архівної справи” став Мітяєв К.Г., якому належить авторство терміна “документознавство” і першість у постановочному плані щодо визначення його приорететів ще в 1940 –х роках – документування, організація документів на рівні установи, їхня класифікація та історія. Зміна назви розділу мало вплинула на його сутнісне наповнення – стрижневим об’єктом, навколо якого розгортався зміст розділу програми, виступав управлінський документ [7, с.84]..

Таким чином, загальне документознавство для К.Г.Мітяєва, оперуючи сучасною термінологією, за змістом було тотожним до управлінського документознавства і, певною мірою, діловодства, та сприймалося як історія і теорія документів [2, с.9].

Можна сказати, що класичне чи традиційне документознавство сформувалося вперше як допоможна дисципліна у рамках архівознавства, а після переходу на інформаційну парадігму і виникнення теоретичної бази виділилось у вигляді самостійної дисципліни, що вивчає різні форми оперативної документації.

З іншого боку традиційного документознавства  виступає загальне (або нетрадиційне) документознавство, яке сформувалося у рамках книгознавчих дисциплін. Нова версія наукової дисципліни розробляється російйськими та українськими науковцями в області бібліотечної справи і книгознавства.

За думкою Г.М.Швецової-Водки, розвиток так званого “традиційного” документознавства (в межах та поряд з архівознавством) і документаціонной науки відбувався довгий час паралельно, без взаємопроникнення [23, с.15].

На погляд Є..О.Плешкевича, суперечливою є теза про обмеженість концепції класичного документознавства [16, с.68]. Представники нової парадігми заявляють, що класична версія, яку вони назівають управлінською і административною, розглядає виключно діловий або управлінський документ. Зараз, відзначає Ю.М. Столяров, з’явилися два документознавства – “наше”, більш широке, і “їх” – по суті тільки адміністративне, або управлінське [21, с.17].

Н.Н.Кушнаренко зводить традиційне документознавство до науки про правила оформлення адміністративних документів і ведення господаської документації, ототожнюючи документознавство з діловодством і розглядаючи його як розділ архівознавства [8, с.150].

Дійсно, з другої половини 1970-х рр. і до 1980-х тематика досліджень у документознавстві була спрямована на управлінський документ, а власне документознавство націлено на вдосконалення управлінської діяльності і методичне забезпечення технології діловодства. Це привело до того, що теорія документознавства в той період стала формуватися як теорія забезпечення документації управління суспільним і господарським розвитком [9, с.11].

Проте вже з другої половини 1980-х  рр. почався перелом у розвитку теоретичної частини дисципліни та управлінський перестав бути домінуючим.

Таким чином, історичний огляд розвитку теорії традиційної версії свідчить про те, що протягом всьго періоду  розвитку документознавства область пізнання не була обмежена тільки управлінським документом.

Предметом пізнання класичної версії виступають різні аспекти і риси об’єкту. Ведучим залишається практичний аспект, проте разом з ним існують  теоретичний, управлінський, правовий, технічний та інші аспекти [16, с.70].

Можна відзначити, що кожний з видів традиційного документознавства (і якоюсь мірою загальне документознавство) структурно поділяється на певні розділи (“Основні етапи розвитку документа”, “Функції документа”, “Концепції документа”, “Типологія документа”, “Проблеми створення, функціонування і зберігання документа” тощо), зміст яких відповідає специфіці об’єкта дослідження (тобто певного виду документа, його характеристик чи сукупностей документів). Типологія, дослідження функцій, поняттєвого апарату відповідного виду документознавства, визначення історичних етапів розвитку документів і закономірностей цього процесу створює передумови для розроблення теорії певних видів документів чи класу (класів) документації [7, с.85].

За радянських часів у традиційному документознавстві на відміну від архивознавства, теорія документа (незважаючи на наявність низки теоретичних статей ) цілісно не розглядалася.

Отже, класичне документознавство є фундаментом нетрадиційного, більш розвиненого документознавства. Основи традиційного документознавства було закладено радянським вченим К.Г.Мітяєвим.

На думку Г.М.Швецової-Водки, «нова  версія» документознавства з'явилася  на базі традиційного документознавства, використовуючи широке трактування  документа як об'єкта документознавства. І має на відміну від традиційного документознавства, фундаментальній характер [3, с.58]..

3. Структура сучасного документознавства (Н.М.Кушнаренко, С.Г.Кулешов, Г.М.Швецова-Водка, М.С.Слободяник)

Загальне документознавство  як сукупність знань про документ перебуває на стадії свого формування та розвитку. Тому існуюь різні підходи вчених даної галузі до визначення структури комплексної системи знань про документ.

Із поглибленням процесів диференціації та розвитком наукових дисциплін, об’єктом вивчення яких є  документ, стає очевидним, що в них існує багато спільних теоретичних положень, які повторюються в кожній із наук, що вивчають окремі види документів.

На сьогодні створена й активно діє міжнародна мережа центрів вивчення документів на базі університетів Берклі (США), Тромс (Норвегія), Мюнстер (Німеччина) та компанії Ксерокса. Дослідження цих компаній направлені в першу чергу на соціальну сторону значення докумена, сприйняття важливості його використання, розробку методики, проведення експериментального аналізу [14, с.38].

Існують різні авторські бачення концепції, структури науки про документ та її місце в системі наук. Серед них вирізняються авторські бачення Н.М.Кушнаренко, С.Г. Кулешова, М.С. Слободяника, Г.М. Швецової-Водки.

Свій погляд на структуру  документознавства має послідовник ідей Ю.М.Столярова професор Н.М.Кушнаренко [8], поділяючи його на загальне та особливе документознавство.

Загальне, на її думку, складається з трьох розділів: теорії документа, історії документа та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа вона подала синонімічну назву — «документологія».

Особливе документознавство, на думку дослідниці, ділиться на спеціальне та часткове документознавство. До спеціального вона віднесла дисципліни, що вивчають особливості документів і є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, а також фондознавство, каталогознавство, вчення про збереження документів, діловодство.

Предметом спеціального документознавства, зазначає автор, може бути вивчення специфіки різних процесів документально-комунікаційної діяльності (документування, справочинство, фондознавство тощо).

Предметом часткового документознавства  є окремі види та різновиди документа. Звідси, на думку автора, документознавчими дисциплінами можуть бути представлені книгознавство, патентознавство, кінознавство, картознавство, галузеве документознавство тощо.