Методика аудиту інноваційної діяльності підприємства

Програмою розвитку інвестиційної діяльності на 2010-2020 роки передбачений комплекс заходів, спрямованих на стимулювання інноваційної діяльності, в т.ч.:

-    створення системи пільгового рефінансування комерційних банків у разі надання ними пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів з розроблення і впровадження високотехнологічного устаткування та іншої інноваційної продукції;

-   розширення практики пільгового кредитування під заставу майна суб'єктів господарської діяльності;

-  створення пайових інвестиційних фондів для реалізації великих інноваційних проектів;

-  розширення форм кредитування іноваційних підприємст шляхом здійснення лізингових, факторингових та інших операцій.

Найбільшого заохочення з боку держави та суспільства заслуговує інноваційна діяльність з пріорітетних напрямків, що забезпечують науково-технологічне оновлення виробництва та сфери послуг у країні, наповнення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та можливість виходу з нею на світовий ринок. З метою концентрації ресурсів держави на таких напрямах Законом України від 16.01.2003р. ”Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Укрвїні” передбачено механізми реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності залежно від їх видів:

• стратегічні, що розраховані на тривалу перспективу, не менш як десять років. Найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забазпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу;
• середньострокові, що розраховані на реалізацію протягом найбільших трьох-п'яти років. Основними напрямами інноваційного оновлення виступають промислове, сільськогосподарське виробництва та сфера послуг. Цілі концентруються на освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможностю на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Новації постають як відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури, методики, стандарти, результати маркетингових досліджень тощо. Однак усвідомлення цінності новації, а значить, доцільності її впровадження, не приходить одразу після її появи. Має минути певний час, перш ніж хтось побачить потенційну вигоду від упровадження новинки та ініціює її виведення на ринок.

З моменту прийняття  новації до реалізації і розповсюдження вона набуває нової якості, тобто  стає інновацією. У світовій економічній  літературі існує багото визначень інновації, причому вітчизняні науковці сининімом терміна “інновації” вважають термін “нововведення”. Термін “інновація”запровадив австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950), який у 1912 р. В праці”Теорія економічного розвитку” вжив словополучення “нова комбінація”, маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації. У наступних працях Шумпетер, замість терміна “нова комбінація”, застосовував термін “інновація”.

З огляду на сказане  вище можна вважати поняття «інновація » та «нововведення » є тотожними. Хоча деякі науковці трактують їх по різному.

Інновація вносить  зміну в структуру виробничого  організму, переводить його у якісно новий стан. Упровадження новацій відбувається цілеспрямовано та керовано, з метою поліпшення функціонування підприємства, тому можна стверджувати , що інновація є цільовою зміною підприємства як системи, завдяки якій створюється новий засіб або метод, призначений для задоволення певної потреби людей. Звідси трактується поняття «інновація» у Законі України "Про інноваційну діяльність"

Об'єктами інноваційної діяльності відповідно цьго закону є:

-   інноваційні програми і проекти;

-    нові знання та інтелектуальні продукти;

-   виробниче обладнання та процеси;

-   інфраструктура виробництва і підприємництва;

-    сировинні ресурси, засоби їх видобування і перероблення;

-    товарна продукція;

-  механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

В умовах ринкової економіки, інновації охоплюють всі бізнес процеси, втому числі продуктивні сили та виробничі відносини. Вони є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості продукції та зростання виробничих можливостей підприємства, появи нових товарів і послуг, а також засобом, за допомогою якого суб’єкти ринкових відносин адаптуються до змін у зовнішньому середовищі і в свою чергу змінюють його самі у власних інтересах.

Важливою складовою  розвитку інноваційних систем є праця  технологів, конструкторів, маркетологів, економістів, фінансистів, які виконують специфічні функції з технологічного проектування та конструювання новацій них розробок, забезпечення фінансами науково-дослідних і проектно-пошукових робіт, калькулювання витрат ресурсів, цінового проектування, просування на ринок тощо. Усі працівники є суб'єктами інноваційної діяльності у вузькому значені. Однак лише частина з них бере на себе відповідальність за прийняття рішення щодо практичного застосування інновацій на підприємстві. Такі рішення, як правило, є ризикованими і приймаються здебільшого вищим керівництвом підприємства або безпосередньо його власником. Якщо вони часто ініціюють залучення інновацій, то їх називають іноваторами.

Інноватор - особа, яка ініціює процес упровадження інновації і бере на себе відповідальність за його реалзацію. Інноватор може ініціювати наукові дослідження, розробку новинки силами сомої фірми, а також придбання в інших фірм інновацій, що довели свою практичну цінність, та їх удосконалення.

З огляду на зазначене вище, можна дати повне трактування суб'єктів всіх рівнів, що приймають участь в творенні інноваційної діяльності.

Суб'єктами інноваційної діяльності є фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів. Регуляторну функцію в підтримці, здійсненні та впровадженні новітніх розробок виконується за допомогою законодавчої, виконавчої та судової влади, що підпорядковуєтсь під поняттям Держава.

Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

- підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

- підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

-   вільний доступ до інформації про пріорітети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім видадків, передбачених законом;

- підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

Діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких істотно нових ресурсів, які б сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненню ринкових пропозицій, забезпечували б перспективу розвитку. Однак можливості підприємств щодо залучення інновацій різні, що зумовлено передусім існуючими ресурсними обмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльностю слід здійснювати, з одного боку, з огляду на потенційні можливості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого, на інвестиційні можливості та цілі підприємства. Для цього необхідне економічне обгрунтування доцільності впровадження кожної, навіть на перший погляд безперечно перспективної новації. Це дає змогу керівництву приймати позитивне рішення щодо залучення тієї з можливих альтернативних новинок, яка створить для фірми суттєві конкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу, рівень якої суттєво перевищуватиме вкладенні в її реалізацію кошти.

 

 

1.2 Cучасний стан  інноваційної діяльності в Україні

 

 

Усвідомлення великої значимості підтримки інноваційних процесів в Україні засвідчило прийняття низки програмних нормативних документів. Починаючи з кінця 90-х рр., нараховано понад 20 нормативних актів, у т. ч. 15 Законів України, які в тій чи іншій частині регулюють питання інноваційної діяльності в Україні.

Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної  діяльності" № 1977, який був прийнятий  Верховною Радою України 13 грудня 1991 р. Цей документ став першим нормативним актом такого роду на теренах СНД, що закладав основи державної політики в науково-технологічній сфері, визначав її основні завдання, механізми формування та реалізації.

У 1993 р. було прийнято низку законів, спрямованих на охорону  інтелектуальної власності, які  відкривали шлях до формування ринку інновацій та участі України у міжнародному трансфері технологій. Важливе значення мали також закони "Про науково-технічну інформацію" (1993 р.) та "Про наукову і науково-технічну експертизу" (1995 р.), причому останній був визнаний еталонним для держав-учасниць СНД.

Базовий Закон  України "Про наукову і науково-технічну діяльність", який визначає основні  напрями державної політики в  цій сфері і правове поле діяльності владних структур, був прийнятий 1 грудня 1998 року. Його положення набули розвитку в наступному знаковому нормативному акті - Законі України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 року. В ньому відбувся перехід від акценту на суто науково-технічній сфері, якою законодавство обмежувалося досі, до методології проектного управління інноваційними процесами. В законі було визначено організаційні механізми та засоби фінансової підтримки виконання інноваційних проектів. Великі надії пов'язувалися з встановленням пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності, зокрема, за рахунок ПДВ.

Для інноваційних підприємств Законом було визначено:

• пільги по податку на прибуток: 50 % податку на прибуток, одержаний від виконання інноваційних проектів, мали залишатися у розпорядженні платника податків, зараховуватися на його спеціальний рахунок і використовуватися ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз (ст. 21);
• пільги по сплаті земельного податку: інноваційні підприємства мали сплачувати його за ставкою у розмірі 50 % діючої ставки оподаткування (ст. 21) (від земельного податку також звільнено заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту);
• пільги по податку на додану вартість: 50 % ПДВ по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інноваційних проектів, мали залишатися у розпорядженні платника податків, зараховуватися на його спеціальний рахунок і використовуватися ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз (ст. 21); від оподаткування також звільнялася вартість ввезених в Україну певних товарів для виконання інноваційних проектів (ст. 22);
• митні пільги, які необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту: сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні, або виробляються, проте не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту мали бути звільнені від сплати ввізного мита (ст. 22);
• інноваційним підприємствам було дозволено прискорену амортизацію основних фондів і встановлено щорічну двадцятивідсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3 (ст. 21).

На жаль, Закон "Про інноваційну діяльність" так і не вступив у дію у  повному обсязі. Визначальну роль в цьому відіграло призупинення, одразу після його прийняття, низки головних положень щодо надання податкових та митних пільг для інноваційних підприємств. Це призупинення здійснювалося законами України про Державний бюджет 2003, 2004 та 2005 рр., а в рамках перегляду держбюджету у березні 2005 р. статті 21-22 Закону було повністю скасовано. Не було реалізовано й положення закону щодо організаційної системи управління інноваційними процесами, зокрема - створення уповноважених державних та регіональних установ.

Відсутність практичної реалізації прийнятої нормативної бази не могла не відбитися негативним чином на стані інноваційної діяльності в Україні. Стан останньої визначається трьома чинниками: станом науки, станом інноваційної інфраструктури, попитом на інновації з боку матеріального виробництва. Тенденція до переважання негативних змін в науці і сьогодні залишається домінуючою. У фундаментальній науці продовжується постаріння наукових кадрів, старіння дослідно-лабораторного оснащення; зростання диспропорцій в науково-технічній інфраструктурі обмежує можливості створення інноваційного продукту, придатного для комерційної реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках. Організація науково-технічної інфраструктури, фінансового забезпечення та менеджменту стає дедалі менш придатною для реалізації великих інноваційно-інвестиційних проектів, поступово переорієнтовується на виконання дрібних, периферійних проектів і завдань. Внаслідок цього не відбувається суттєвих позитивних зрушень в структурі промислового виробництва, яка в ході змін 90-их років втратила значну частину виробництв нових технологічних укладів і сьогодні не відповідає критеріям розвинених країн.

Низька інноваційна  активність промислових підприємств, в свою чергу, обумовлює незначну частку інноваційної продукції в  загальному обсязі реалізованої продукції промисловості. Лише 6,3 % загального обсягу промислової продукції за 2012 рік було інноваційною, що дещо більше, ніж за 2011 рік (5,2 %) (табл.1.1.). Найбільшою частка інноваційної продукції закономірно залишається в машинобудуванні, проте досить характерно, що на тлі загального збільшення частки інноваційної продукції цей показник в машинобудуванні порівняно з аналогічним періодом минулого року дещо зменшився (з 18,8 до 18,1 %).

 

 

Таблиця 1.1.

 

Частка реалізованої інноваційної продукції в промисловості за видами економічної діяльності у 2010-2012 рр.

 

Види економічної  діяльності	Частка, %
	2010	2011	2012
Промисловість України	5,6	5,8	6,3
Добувна промисловість	3,0	3,6	8,7
Обробна промисловість	7,2	7,0	6,9
Харчова промисловість  та перероблення сільськогосподарських продуктів	4,4	5,6	5,8
Легка промисловість	5,0	3,8	2,5
Виробництво деревини та виробів з деревини	5,0	10,2	2,7
Целюлозно-паперова промисловість; видавнича справа	4,4	6,6	10,0
Виробництво коксу  та продуктів нафтоперероблення	2,5	3,1	1,8
Хімічна та нафтохімічна промисловість	16,7	14,2	11,2
Виробництво інших  неметалевих мінеральних виробів	4,2	3,9	3,9
Металургія  та оброблення металу	4,4	1,6	3,3
Машинобудування	16,0	19,3	18,1
виробництво машин  та устаткування	15,1	15,8	16,7
виробництво електричного та електронного устаткування	12,8	13,2	15,7
виробництво транспортного  устаткування	18,2	25,3	20,1
Виробництво та розподілення електроенергії, газу і  води	–	0,1	0,5