Малий бізнес у структурі сучасної ринкової економіки

3.8. МАЛИЙ  БІЗНЕС У СТРУКТУРІ СУЧАСНОЇ  РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

С. М. Соболь

Формування і розвиток ринкових відносин передбачає вільне й рівноправне співіснування  суб’єктів господарської діяльності різних форм власності та розмірів. За критерієм масштабів діяльності всю їх сукупність поділяють на три  групи: великі, середні та малі підприємства. Кожна із зазначених груп підприємств  має власні внутрішні інтереси. Це обумовлює відмінності в стратегії  їх поведінки на ринку, різне ставлення  до економічної політики держави, несхожість у способах досягнення своїх цілей  тощо. При цьому розбіжність інтересів  суб’єктів великого, середнього і  малого бізнесу зовсім не означає  у підсумку конфлікту таких інтересів.

В економічній літературі часто можна зустріти протиставлення малого і корпоративного секторів економіки. На цій основі навіть з’явилася  концепція «подвійної економіки», у  якій механістично виділені дві підсистеми: великомасштабного виробництва  і виробництва у малих розмірах. Представники цієї концепції намагаються  довести необхідність їх відокремлення, існування двох різних ринків, механізмів ціноутворення тощо. Абсолютизація  того або іншого сектора економіки  неправомірна, оскільки кожний з них  займає своє місце і виконує свої функції в структурі економіки. Більш того, як свідчить практика останніх років, кожний з цих секторів у  сучасних умовах не здатний повністю розкрити свій потенціал без взаємодії  з рештою.

Основу економіки всіх без винятку розвинених країн, її кількісні та якісні параметри визначає корпоративний сектор, на який припадає левова частка (70—80%) виробництва промислової  продукції. «Центром економічного зростання, за словами А. Чандлера, — починаючи з останньої чверті ХІХ сторіччя і по сьогодні були і залишаються капітало- і наукомісткі галузі… В цих галузях економічний розвиток визначає порівняно невелика кількість могутніх компаній» [1, с. 72]. Тому до 70-х років ХХ сторіччя малий бізнес розглядався переважно як «додаток» до корпоративного сектора, який заповнював ринкові ніші непридатні або непривабливі за різних причин для великих товаровиробників.

Разом із тим малий бізнес завжди був невід’ємною компонентою  ринкової системи господарювання, оскільки тут об’єктивно існують умови, сприятливі для його розвитку: регіональна диференціація  ринку; необхідність певного спеціалізованого ремесла; важливість персонального  обслуговування клієнтів; зручність  обслуговування; циклічність попиту тощо. Але у другій половині ХХ сторіччя чітко вимальовується тенденція  до зростання його ролі і значення в структурі економіки розвинених країн. Зростання хвилі малого підприємництва характерне насамперед для США. Протягом першого десятиріччя після війни  у США щорічно виникало в середньому до 130 тис. нових малих фірм, у 60-х  роках — 220 тис., у 70-х — 400 тис., у 80-х  — близько 700 тис., а у 90-х майже 1 млн. [2, р. 14]. Згодом така тенденція  поширилася на країни Західної Європи, Японію, інші індустріальні країни. Отже, основу цього явища складають  не якісь особливі риси однієї країни, а об’єктивні (глобальні) тенденції  розвитку індустріальних країн і  цивілізованого суспільства в цілому.

Дослідження причин зростання  підприємницької активності дозволяє виділити кілька факторів, які сприятливо позначилися на розвитку малого бізнесу:

• прискорення темпів науково-технічного прогресу. Вплив цього фактора є багатоплановим: з одного боку, прискорення апробації результатів НТП на практиці розширює «поле» підприємницької діяльності, створює нові можливості для ділових починань; з другого — у багатьох галузях рушійною силою прогресу стають гнучкі, оперативні малі фірми підвищеного ризику (венчури); крім того, використання досягнень НТП (застосування комп’ютерів, телекомунікаційних систем, іншої оргтехніки) дозволяє автоматизувати значну частку рутинних операцій в управлінні малою фірмою, що підвищує привабливість малого підприємництва;
• прискорення змін у зовнішньому середовищі та загострення конкуренції. Враховуючи слабку життєздатність малих підприємств (за оцінками Світового банку, із 100% новостворених малих підприємств через рік продовжують свою діяльність 50%, а через 5 років залишається не більше 5%), і тенденцію до зростання з року в рік їх загальної кількості, можна зробити висновок про високу інтенсивність реорганізаційних процесів усередині малого бізнесу, про його гнучкість, здатність швидко пристосуватися до змін у середовищі, що зрештою сприяє кращому використанню потенціалу малого бізнесу;
• своєрідним імпульсом для прискорення розвитку малого бізнесу є тенденція до підвищення якості робочої сили (рівень освіти, кваліфікації, самосвідомості). Дослідження з соціальної психології свідчать, що для висококваліфікованих робітників ступінь задоволення працею знаходиться у зворотній залежності від величини організації, де вони працюють. Цей факт багато в чому пояснює прагнення висококваліфікованих робітників, які вбачають у трудовій діяльності не лише засіб заробітку, але і самовиявлення, шукати застосування своїм силам на малих фірмах або започатковувати власну справу [3, с. 116];
• створення урядами західних країн сприятливого для малого бізнесу середовища, зокрема: застосування пільгової системи оподаткування; створення потужної інфраструктури підтримки малого бізнесу; наявність розвиненої системи захисту інтелектуальної власності; формування у суспільстві авторитету підприємницької діяльності як однієї з найвищих соціальних цінностей;
• в останні роки прискореному розвитку малого бізнесу в розвинених країнах сприяє також підвищення питомої ваги у галузевій структурі сфери послуг, оптової та роздрібної торгівлі. Саме у цих сферах малий бізнес займає провідні позиції (табл. 1).

Таблиця 1

ЧАСТКА МАЛОГО БІЗНЕСУ  В ОКРЕМИХ СФЕРАХ ЕКОНОМІЧНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ В США,%

Джерело [4,5]

6) цікавим явищем у контексті  досліджуваної проблеми є бурхливий  розвиток в останні 5—10 років  партнерських взаємозв’язків поміж  суб’єктами малого і великого  бізнесу. Загострення конкуренції  нині відчувають не тільки  суб’єкти малого бізнесу, але  і великі компанії, що примушує  останніх формувати принципово  нові партнерські відносини з  малим бізнесом. Річ у тім, що  для створення конкурентних переваг  будь-яка фірма має визначити  свої основні компетенції і  зосередитися на їх розвитку. Проте для досягнення успіху  ніколи не буває достатньо  однієї основної компетенції.  Ліквідувати дефіцит необхідних  додаткових компетенцій можна або за рахунок створення (придбання) відповідних структурних одиниць, або шляхом налагодження партнерських взаємовідносин (від простого субпідряду до мережевих структур і бізнес-альянсів) з іншими самостійними організаціями. Перший шлях, як свідчить сучасна практика, є дорогим, негнучким і забезпечує конкурентні переваги лише у короткостроковому періоді. В межах партнерських відносин у кожного із учасників з’являється унікальна можливість використовувати на взаємовигідних умовах основних компетенцій решти учасників. Суттєвими перевагами малих підприємств від участі у партнерських зв’язках з великими компаніями є відносна стабільність забезпечення замовлення, гарантований збут, зменшення трансакційних витрат, фінансова і технологічна підтримка, навчання сучасним методам управління тощо. Для великого бізнесу малі підприємства можуть бути системними інтеграторами, центрами прибутку, центрами витрат, центрами обслуговування. Внаслідок поглиблення партнерських відносин забезпечується досягнення синергічного ефекту, прискорюються темпи розвитку як малого, так і корпоративного секторів економіки.

Економічна роль малого бізнесу  в країнах з ринковою системою господарювання визначається тим, що:

— тут сконцентровано від 50 до 80% економічно активного населення  і створюється більше половини валового внутрішнього продукту. Про це свідчать наведені у табл. 2 кількісні параметри  розвитку малого і середнього бізнесу, які є приблизно однаковими в  усіх розвинених країнах. Це дає підстави для висновку про те, що місце  малого бізнесу в структурі економіки  зумовлене об’єктивними економічними закономірностями, а не особливостями  політичного устрою, історією розвитку, галузевою структурою економіки  тієї або іншої країни;

Таблиця 2

ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В ОКРЕМИХ  КРАЇНАХ

Джерело [6, с. 11; 7, с. 34]

— розвиток малого бізнесу  як наймасовішого сектора економіки  сприяє розвитку конкурентних ринкових відносин і подоланню галузевого і регіонального монополізму;

— специфічною рисою малого бізнесу є спроможність прискореного освоєння інвестицій і швидка їх окупність;

— для малого бізнесу характерна активна інноваційна діяльність, оперативна реакція на зміни кон’юнктури  ринку. Малі підприємства часто слугують «дослідним полігоном» для апробації  і впровадження нової продукції, техніки і технології, що надає  ринковій економіці необхідної гнучкості.

Таким чином, малий бізнес виступає тією рушійною силою, яка штовхає  економіку до ефективності, раціоналізації, ощадливості та оновлення. Крім того, малий бізнес виконує і важливу  соціально-політичну роль:

— цей сектор робить вагомий  внесок у розв’язання проблеми зайнятості. Він здатний ефективно створювати нові робочі місця і поглинати  надлишкову робочу силу:

— зростання частки економічно активного населення, зайнятого  у малому бізнесі, зменшує диспропорції у добробуті різних соціальних груп;

— під впливом розвитку малого бізнесу збільшується кількість  дрібних власників, тобто представників  середнього класу, який виступає гарантом політичної стабільності й демократії в суспільстві.

У постсоціалістичних країнах  проблеми становлення та розвитку малого бізнесу набувають ще більшої  актуальності. Річ у тім, що малий  бізнес потенційно здатний ефективно  вирішувати найгостріші економічні та соціальні проблеми перехідного  періоду, а саме:

— забезпечує самовиживання  населення в умовах жорсткої економічної  кризи та створює додаткові робочі місця;

— є достатньо дієвим та швидким засобом насичення ринку  товарами та послугами;

— є найменш бюджетомістким засобом підйому економіки (основним джерелом початкового фінансування малого бізнесу є власні кошти підприємств);

• забезпечує швидку окупність інвестицій;

— є стабільним та достатньо  вагомим джерелом податкових надходжень до бюджетів різних рівнів.

Масовий розвиток сектора  малого бізнесу дозволяє здійснити  енергійний стрибок в економічному розвитку і у відносно короткий період накопичити кошти для стабільного  розвитку господарства країни в цілому, що підтверджує досвід Німеччини, Японії, Південної Кореї, Китаю. Більш того, рівень розвитку малого бізнесу можна  розглядати як індикатор результативності трансформаційних процесів і реформ у країнах з перехідною економікою.

Малий бізнес в Україні  як самостійне соціально-економічне явище  існує більше десяти років. Як і в  інших країнах з перехідною економікою, створення малих підприємств  відбувалося переважно двома  шляхами: за власною ініціативою  та у процесі приватизації й реструктуризації державних підприємств (у процесі  роздержавлення було створено приблизно 47—50 тис. малих підприємств, або 21—22% від їх загальної кількості на сьогодні).