Лекции по "Ценообразованию"

Єдині ціни (тарифи) встановлюються державними органами на окремі товари й послуги на всій території держави (на електроенергію, залізничний транспорт та ін.).

Регіональні ціни (тарифи) встановлюються місцевими органами влади на окремі товари, роботи, послуги (тарифи на житлово-комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті).

Зональні ціни встановлюються на продукцію видобувних галузей промисловості з урахуванням природно-географічних умов (на вугілля, нафту, руду).

Поясні ціни встановлюються по районам (поясах) споживання продукції з урахуванням витрат на її транспортування.

За терміном дії ціни бувають:

- постійні;

- тимчасові;

- разові. 

Ця класифікація умовна, тому що постійних цін взагалі  не існує.

Постійні ціни (умовно) – це ціни прейскурантів і каталогів, що діють протягом визначеного терміну до їх перегляду.

Тимчасові ціни встановлюються на нову продукцію, призначену для масового виробництва, а потім замінюються постійними.

Разові ціни встановлюються на продукцію, виготовлену за індивідуальним (разовим) замовленням.

В аналізі і плануванні ціни розділяють:

- поточні;

- порівняльні;

- планові.

Поточні ціни – фактичні ціни поточного періоду.

Порівняльні ціни (незмінні) – ціни базового періоду.

Планові ціни – ціни, розраховані з урахуванням впливу на них різних факторів майбутнього періоду.

 

 

       2.4. Ціни і транспортні витрати

 

Взаємини продавців  і покупців не обмежуються тільки визначенням ціни товару (роботи, послуги). Необхідно погодити ще базисні умови постачання, що визначають основні права й обов’язки учасників угоди при транспортуванні, упакуванні і маркіруванні товарів, із страхування вантажів і оформлення комерційної документації, а також визначають місце і час переходу права власності від продавця до покупця і те, як ці умови відображаються в ціні товару.

У торгівлі ціни залежно  від умов постачання товарів відрізняються  за видами франко. „Франко” ( у перекладі з італійського „вільний”) – це комерційний термін, який означає, що визначена частина витрат із транспортування або навантаження товару включається в ціну виробника. Кожен вид франко показує, до якого пункту на шляху руху товару від продавця до покупця транспортні витрати включені в ціну за договором купівлі-продажу. Існує шість видів франко:

1. Ціна франко-склад постачальника не включає ніяких витрат із переміщення товару від продавця до покупця (із навантаження на складі постачальника, перевезення до станції відправлення, розвантаження й ін.). Усі ці витрати покупець оплачує понад ціну товару.

2. Ціна франко-станція відправлення враховує в ціні товару і витрати продавця на переміщення товару від свого складу до станції відправлення. Усі подальші витрати, пов’язані з доставкою товару на склад покупця, оплачуються окремо.

3. Ціна франко-вагон  станція відправлення відрізняється від попередніх тим, що включає витрати на подачу вагона на під’їзні колії і навантаження товару у вагони на станції відправлення.

4. Ціна франко-станція призначення в ціну товару включає витрати на його переміщення від складу продавця до станції призначення без вивантаження з вагонів. Витрати на подальше транспортування товару до свого складу покупець оплачує понад ціну, окремо.

5. Ціна франко-вагон станція призначення включає транспортні витрати від складу постачальника до станції призначення з урахуванням витрат із вивантаження продукції з вагонів. Необхідно врахувати, що більшість вантажів не перевантажується на залізничних станціях відправлення і призначення (руда, вугілля, труби й ін.) Для таких товарів застосовуються ціни франко-вагон станція відправлення, а не франко-станція призначення.

6. Ціна франко-склад  покупця враховує в ціні товару усі витрати з його переміщення від складу продавця до складу покупця.

Варто пам’ятати, що в  усіх випадках ці витрати, у кінцевому  рахунку, оплачує покупець.

У практиці міжнародної  торгівлі при оформленні зовнішньоторговельних контрактів купівлі-продажу сторони використовують базисні умови постачання, тлумачення яких і зобов’язання сторін, висвітлені в спеціальному збірнику Міжнародної торговельної палати „ІНКОТЕРМС”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 3

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

     3.1. Класифікація витрат

     3.2.  Собівартість продукції: її склад та види

     3.3. Елементи та методи калькулювання  продукції 

3.4. Витрати,  що не включаються до собівартості  реалізованої 

  

  3.1. Класифікація витрат 

 

Для ефективного управління процесом ціноутворення необхідно мати більш-менш точну інформацію про витрати на здійснення тих чи інших видів діяльності, а всередині цих видів діяльності - про витрати на виробництво і реалізацію окремих типів продукції (робіт, послуг).

Будь-яке виробництво  має два види витрат: поточні та капітальні.

Поточні витрати - це короткострокові витрати, що повністю списуються у той же період, в який вони сталися. Саме на підставі поточних витрат формується ціна продукції.

Капітальні витрати - це довгострокові витрати, що амортизуються (їхня вартість поступово зменшується) впродовж кількох років згідно з правилами податкового управління. Ці витрати покриваються з прибутку. В цілому можна вважати, що витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Однак для правильного формування ціни необхідно знати склад витрат.

Кажучи про витрати на виробництво окремих товарів, необхідно розглядати витрати операційної діяльності (деякою мірою аналог повної собівартості), які, у свою чергу, поділяються на:

  собівартість реалізованої продукції (витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції);

  адміністративні витрати;

  витрати, пов'язані зі збутом;

  інші операційні витрати.

Витрати на виробництво  відрізняються за складом, економічним  призначенням, питомою вагою у  виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва. Це робить необхідним групування витрат за їх визначеними ознаками.

Загальна класифікація витрат представлена у таблиці 3.1.

На рис. 3.1. представлена класифікація витрат за економічними елементами.

 

 

Таблиця 3.1.

Загальна класифікація витрат

 

Ознаки	Витрати
1. За центрами відповідальності	Витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного періоду, служби.
2. За видами продукції	Витрати на виробництво, типові представники виробів,групи  однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію.
3. За єдністю складу  витрат	Одноелементні, комплексні
4. За видами витрат	Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції.
5. За способом перенесення  вартості на продукцію	Витрати прямі, непрямі
6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Витрати змінні, постійні
7. За календарними періодами	Витрати поточні, одноразові
8. За доцільністю витрачання	Витрати продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції	Витрати на продукцію, витрати  періоду

 

 

 

 

Рис. 3.1. Класифікація витрат за економічними елементами

 

При визначенні витрат на виробництво по підприємству в цілому вони групуються за їх економічним змістом.

Елемент витрат за економічним  змістом є однорідним. Витрати, які  утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.

Елемент витрат - це сукупність економічно однорідних витрат. П(С)БО-16 "Витрати" (додаток А) регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

- матеріальні витрати (за мінусом вартості зворотних відходів);

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні  потреби;

- амортизація основних засобів;

- інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в основних та оборотних засобах, показує, скільки і яких засобів витрачено, незалежно від того, де вони вироблені і на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат суб'єкта господарювання. Таке групування використовується для складання кошторису виробництва. В свою чергу, складання кошторису допомагає пов'язати план за собівартістю з іншими розділами плану розвитку підприємства, визначити завдання зниження собівартості продукції, а також порівняти ефективність витрат на різних підприємствах і розробити міжгалузевий баланс, необхідний для планування цін. Також необхідно зазначити, що на основі кошторису встановлюються ціни на деякі види продукції, зокрема, послуг (плата за навчання, будівельно-монтажні, геологорозвідувальні роботи та багато інших).

Проте класифікація витрат за економічним призначенням не дає можливості обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції - залежно від їх призначення та місця виникнення.

3.2. Собівартість продукції: її склад та види

Собівартість продукції — це грошовий вираз витрат на її виробництво. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, а також інших витрат на її виробництво.

Підприємство, що займається виробничою діяльністю, визначає витрати виробництва, а фірма, яка здійснює збутову, постачальницьку, торгово-посередницьку діяльність - витрати обігу.

Собівартість продукції - це якісний показник, у якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організацій, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні засоби, матеріали, паливо, тим дешевше коштує виробництво продукції як підприємству, так і суспільству в цілому. Собівартість продукції виділяється із загальної її вартості як особлива економічна категорія, тому що кожне підприємство незалежно від форми власності повинне повернути затрачені ним ресурси в межах собівартості, щоб мати можливість безперебійної роботи.

Собівартість - це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконання робіт і послуг. Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції. Оскільки собівартість відображає лише поточні витрати на виробництво і збут продукції (робіт, послуг), цим вона принципово відрізняється від одноразових капітальних вкладень (інвестицій), які формують основні засоби підприємства. Це означає, що за рахунок собівартості не можна поповнювати запаси, створювати ресурси.

Собівартість продукції  є узагальнюючим показником, який відповідає стану техніки і рівню  організації виробництва, раціонального, економічно обґрунтованого господарства на підприємстві.

Згідно з П(С)БО-16 "Витрати" собівартість реалізованої продукції  складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат (формула 3.1)

 

                    

              (3.1)

 

 

де     – собівартість реалізованої продукції;

- виробничої собівартості продукції  (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;

- нерозподілених постійних загальновиробничих  витрат;

- понаднормативних виробничих  витрат.

У такому разі треба пам'ятати про  відмінності між термінами "виробнича  собівартість продукції" та "собівартість реалізованої продукції", оскільки, згідно з принципом відповідності доходів і витрат, на результати діяльності впливатиме не виробнича собівартість виготовленої продукції, а тільки собівартість готової продукції, відпущеної у продаж.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: