Сутність індустрії гостинності

Зміст

Вступ

Сутність індустрії гостинності

Гостинність України

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сьогоднішній день індустрія гостинності - це одна з найбільших і швидко розвиваються систем сектора економіки. У будь-якому готельному підприємстві важливе місце відведено гостинності.

Аналіз світових тенденцій в індустрії гостинності дозволяє зробити висновок, що ця сфера діяльності має високий дохід і стрімкі темпи розвитку.

Сучасна вітчизняна індустрія гостинності знаходиться в процесі становлення і спрямована на отримання прибутку від співпраці зі своїми клієнтами. Нестабільна економічна і політична ситуація викликала ряд проблем, з якими зіштовхнулася індустрія гостинності. Саме тому фірми вимушені пильно вивчати складну кон'юнктуру ринку. Пошук і використання фірмами різних форм бізнесу стали особливим моментом для ефективного управління підприємствами індустрії гостинності. Існуюча нині практика функціонування готельного бізнесу не відповідає світовим стандартам і вимогам, що викликано низькою прибутковістю підприємств, пов'язаних з управлінням і експлуатацією готелів. Вітчизняним підприємствам індустрії гостинності належить найбільша частка ринку, що виражається в низькій прибутковості і неможливість конкурувати з такими підприємствами, які сконцентровані в основному в Москві і Санкт-Петербурзі. Іноземні корпорації створюють монополію на російському ринку індустрії гостинності. А російські компанії в свою чергу з легкістю віддають те, чого досягли за певний проміжок часу. Це пояснюється тим, що вітчизняні підприємства відвикли працювати в конкурентному середовищі, стежити за новинками на світовому ринку, впроваджувати нові програми та технології. Названі фактори негативно впливають на бажання клієнтів користуватися послугами подібних підприємств.

Соціально-економічні показники знаходяться в постійному формуванні і динаміці на ринку послуг індустрії гостинності, відчуваючи труднощі у механізмі управління. Подолати це можна, лише склавши точний план розвитку даного сектора і регулюючи потреби клієнтів.

Сутність індустрії гостинності

 

Останнім часом можна спостерігати зростання конкуренції у всіх сферах економіки розвинутих країн. Найважливіша проблема полягає в залученні клієнтів і створення найвищого рівня пропонованого сервісу.

Як і будь-яка інша сфера економіки, індустрія гостинності потребує в певній структурі та цілісності, які забезпечували б її конкурентоспроможність.

В структуру індустрії гостинності входять:

1) підприємства громадського харчування;

2) транспортні послуги;

3) культурно-розважальні послуги.

Велика увага приділяється питанню залучення клієнтів з боку інших підприємств. Це пов'язано, насамперед, з властивостями послуги як товару. Послуга неосязаема і нематеріальна. Процес реалізації послуги залежить від процесу її виробництва. З цієї причини якість послуг знаходиться в безпосередній залежності від емоційного та психологічного стану споживача, а також роботи самого персоналу.

Різні фірми індустрії гостинності не можуть використовувати традиційні стратегії або методи просування послуг щодо споживачів, так як посилення конкуренції призводить до необхідності розробки нових програм і генерування ідей по залученню і утриманню клієнтів.

В даний час існує певна маркетингова концепція управління туристичним бізнесом. Суть даної системи поглядів полягає в понятті «індустрія гостинності». Поняття «індустрія гостинності» є більш широким, ніж поняття «індустрія туризму». В основі цих двох сфер діяльності лежить поняття «гостинність», тобто щедрість і дружелюбність по відношенню до гостей.

Як було сказано раніше, гостинність означає гостинність по відношенню до гостей, або люб'язний прийом гостей. Іншими словами, дане поняття можна пояснити як виробництво послуг з проявою персональної уваги по відношенню до туриста і здатність відчувати його побажання та потреби. Індустрія гостинності і полягає в тому, щоб надати туристу як потенційному споживачеві домашній затишок і створити таку обстановку, яка б відповідала всім запитам і вимогам клієнта.

Завдяки новим технологіям у XXI ст. вдалося задовольнити потреби туристів, не вдаючись до особистого спілкування з персоналом (включаючи бронювання номерів у готелях, замовлення їжі в номер тощо). Технічний прогрес дозволив значно скоротити контакти клієнтів з персоналом, зберігаючи при цьому позитивні емоції і теплу обстановку для клієнта.

Але слід зазначити, що далеко не всім клієнтам подобаються машини і механізми в якості обслуговуючого персоналу. Тому підприємствам готельної індустрії доводиться переглядати позиції в цьому питанні. Підприємства намагаються довести, що машини - це помічники людини, а не конкуренти.

У нашій країні експорт туристичних послуг перевищує їх імпорт. Досить велика кількість людей з Росії їдуть за кордон працювати у сфері обслуговування, тому що рівень заробітної плати на іноземних підприємствах набагато вище, ніж у Росії.

Російські туристичні компанії залучають клієнтів для відпочинку за кордоном, тим самим розвивається попит на товари та послуги індустрії гостинності зарубіжних підприємств.

Отже, індустрія гостинності - це поняття, що включає в себе послуги по обслуговуванню клієнтів.

В рамках даної маркетингової концепції більшість фірм займається розробкою програм для залучення уваги клієнтів. Це може здійснюватися двома способами - шляхом цінової диференціації і по системі натурального винагороди клієнтів. Зазначені способи потребують більш докладному розгляді, оскільки мають досить великий вплив на розвиток інфраструктури готельного бізнесу.

Гостинність України

Специфіка дослідження української гостинності обумовлена тим, що воно започатковувалося в межах етнографії, основні напрями якої в І-ій пол. ХІХ ст. репрезентовані О. Афанасьєвим-Чужбинським та М. Маркевичем. Головним об'єктом дослідження вітчизняної етнографічної науки з середини 30-х рр. ХІХ ст. була культура і побут селянства як найбільш численної верстви українського суспільства.

В роботі О. Афанасьева-Чужбинського "Поездка в Южную Россию" гостинність розглядається як характерна риса українського народу, а М. Маркевич в "Обычаях, поверьях, кухне и напитках малороссиян" пов`язує гостинність українців із традиційною обрядовістю. Семитомне зібрання матеріалів „Этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край” (1869-1870), здійсненої під керівництвом П.Чубинського, містить відомості про звичаї і обряди, народну творчість, матеріальну культуру українців. Учений розглядає гостинність у контексті аналізу національного характеру.

Відомий український етнограф Х. Вовк у своїх працях з археології, антропології та етнографії обстоює думку, що українці є відмінним від су-сідніх слов'янських народів антропологічним типом зі специфічними етногра-фічними особливостями, і характеризує побутовий уклад життя українського народу, в тому числі і гостинність.

Російський етнограф Д. Зеленін у роботі "Восточнославянская этнография" розглядає правила і норми гостинності українців, описує особливості їх харчування.

Українськими етнографами теж висвітлювались окремі аспекти вітчизняної гостинності ХІХст. Це, зокрема, праця М. Корниловича "Народний звичай прощання з хатою на Холмщині та Підляшші", історико-етнографічний нарис А. Кувеньової "Громадський побут українського селянства", де в контексті аналізу народної звичаєвості розглядається, зокрема, "толока" як специфічна форма об'єднання селян під час невідкладних господарських робіт, що завершувалася щедрим частуванням у садибі господаря. О. Кравець у своїй праці "Сімейний побут і звичаї українського народу" розглядає традицію гостинності у контексті українського родинного побуту ХІХ ст.

Потреба утвердження національної та цивілізаційної ідентичності обумовила інтенсифікацію етнографічних досліджень у незалежній Україні. Так, автор численних публікацій з проблем історії і теорії української культури В. Наулко, досліджуючи особливості побутової культури, звернув увагу також і на прояви української гостинності.

Аналіз побутової культури українського народу подано також у колективній історико-етнографічній праці "Українці" (Л. Артюх, Т. Космина, А. Пономарьов, М. Гримич, В. Сироткін), у якій значне місце відводиться звичаям гостинності. Проблемам української гостинності присвячені роботи вітчизняного дослідника А.Пономарьова, зокрема, у праці "Традиції шанування" автор звертає увагу на елементи двовір`я, їх роль у звичаях гостинності та вияв в облаштуванні української оселі.

Митрополит Іларіон (І.І. Огієнко) у своїй праці "Дохристиянські вірування українського народу", розкриваючи роль язичницького періоду в історії слов`ян, звертає увагу і на формуванні традицій гостинності.

Сутність історико-антропологічного підходу до розуміння історико - культурних явищ, започаткованого Школою Анналів (М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель), полягає в тому, що за основу історичного розвитку приймаються більш глибинні процеси порівняно з соціальними, економічними та політичними реаліями, а саме – обумовлені психологічними факторами, особливостями менталітету, суспільними зв'язками, характером соціальної комунікації. До таких явищ, які підлягають першочерговому осмисленню, належить і гостинність, що постає узагальненим способом сприйняття світу в ракурсі історичної антропології.

Культурологічний підхід до розуміння гостинності характерний для праць Ю.Лотмана і Ю.

Гостинність для українців здавна була обов’язковим компонентом їхнього способу життя.Тому не дивно, що звичай гостинності присутній у родильній обрядовості, починаючи від народин і закінчуючи пострижинами дитини. Предметом нашої уваги буде гостинність жителів сіл у західних областях України (кін. ХІХ – ХХ ст.).

В українському середовищі гостинність формувалася на основі моральних принципів доброзичливого ставлення до ближнього. Тому звичай гостинності можна уявити як діалог двох сторін, які спілкуються. І господар, і гість підпорядковуються певному етикетному сценарію, який зв’язує, обмежує їх дії і в той же час дозволяє досягнути певної мети: господарю – з

повагою прийняти гостя, заслуживши цим милість Бога, повагу оточуючих, гостеві – отримати їжу, притулок і підтримку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Українське суспільство ХІХ ст. складало суперечливу єдність різних станів і соціальних груп при наявності у них як спільних, так і антагоністичних інтересів, що впливало на диференціацію видів і форм гостинності. В той же час в гостинності відображаються особливості українській ментальності, оскільки гостинність, виступаючи уособленням особистісних форм народного буття і відображення світу, є одним із структурних елементів ментальності народу як сукупності психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних та інших особливостей мислення певної людської спільності, соціальної групи чи окремого індивіда, що виявляються в культурі, мові та поведінці.

Типологія гостинності, заснована на критерії реальності дії, включає автентичну гостинність, для якої характерний спадковий взаємозв’язок з попередніми етапами суспільного розвитку та неавтентичну гостинність, а також складний тип гостинності, зорієнтований на людину, яка прибула здалеку, незнайому або малознайому та простий, заснований при прийомі добре знайомого гостя, родича, близької людини. За цільовим призначенням гостинність поділяється на громадську, родинну, повсякденну, святкову, світську, кожна з яких має свої особливості та ритуали.

Найважливішим ритуалом гостинності в українській побутовій культурі ХІХ ст. є прийом гостя, що складається з обов’язкових етапів: зустріч – запрошення гостя зайти до оселі, що поставала як сакральна інваріанта життя людини, оскільки у хаті втілювався весь життєвий простір і світоглядний космос українця; другий етап розпочинався з урочистого прийому гостя за столом, так як звичай частування складав важливий елемент гостинності українців; наступним етапом було виряджання гостя з дорогими подарунками, тому що звичаї дарування і віддарювання становили у гостинності українців важливу особливість. Ритуал прийому гостей в українській гостинності свідчить про його сакральний характер.

 

Список використаної літератури

1. Історичні форми гостинності //Питання культурології: Зб. наук. ст. Вип. 20 /КНУКіМ. – К., 2004. – С. 131-136.

2. Гостинність в духовній культурі  українського суспільства //Духовна  культура як домінанта українського  життєтворення: Зб.матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 22-23 грудня 2005 р. – К.: ДАКККіМ, 2005. – Ч. 1. – 356. С. 223-225.

3. Культурно-історичний контекст  формування церковно-монастирської  гостинності //Культура і мистецтво  в сучасному світі: Зб. наук. ст. Вип. 6/ КНУКіМ. – К., 2005. – С. 161-167.

4. Гостині двори в "культурному  ландшафті" України ХІХ століття //Культура і мистецтво в сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. Вип. 6. /КНУКіМ. – К., 2006. – С. 166-171.