Слід враховувати,
що фінансовий механізм за
ринкових умов потребує чіткої
взаємодії всіх його складових.
Серед них немає таких, якими
можна було б знехтувати чи
застосувати без взаємозв'язку
з іншими складовими. Разом із
тим деякі складові цього механізму
можна вважати вихідними. Це, зокрема,
фінансове планування й прогнозування.
Саме за його допомогою залучаються
інші структурні елементи фінансового
механізму.
У процесі
фінансового планування й прогнозування
визначаються обсяги фінансових
ресурсів, які створюватимуться
в державі в цілому, обсяги
ресурсів, що зосереджуватимуться
й розподілятимуться через бюджетну
систему й інші фінансові інститути,
а також тих, що будуть у
розпорядженні підприємницьких
структур і населення. Проте
для здійснення запланованих
показників треба насамперед
вдосконалювати методику й методологію
фінансового планування та прогнозування.
Фінансове
планування повинно базуватися
на достовірній інформації, передусім
на правильно визначених макроекономічних
показниках, таких як обсяги валового
внутрішнього продукту, фонду оплати
праці, прибутку, амортизаційних
відрахувань, загального обсягу
фінансових ресурсів тощо. На
сьогодні є підстави стверджувати,
що методологія визначення зазначених
показників не має достатнього
наукового обґрунтування.
Водночас
фактичного виконання прогнозних
показників потребують наявні
фінансові норми, стимули, санкції,
що мають хороше юридичне й
наукове підґрунтя. З огляду
на це першочергове значення
має науково обґрунтована система
мобілізації коштів у розпорядження
держави задля фінансового забезпечення
її економічного й соціального
розвитку та здійснення регулятивної
функції. Причому регулювання
темпів і пропорцій розвитку
економіки за наявних умов
набуває особливої актуальності.
Задіяна
в Україні система мобілізації
доходів у розпорядження держави
виявилася неадекватною щодо
умов перехідної економіки, створила
значні податкові навантаження
на суб'єктів господарювання, призвела
до невиправданого вилучення
обігових коштів підприємств,
виникнення додаткової потреби
в кредитних ресурсах. Значні
деформації та нестабільність
виявлено в розмірах ставок
оподаткування, у методології
визначення бази та періодів
оподаткування. Особливо негативно
вплинули на результати господарської
діяльності нарахування на фонд
оплати праці. Надмірна кількість
податкових пільг зумовила необґрунтований
перерозподіл валового внутрішнього
продукту, створила неоднакові економічні
умови для господарювання. Усе
це призвело до створення значного
неофіційного сектора економіки,
ухилень від оподаткування, затримки
податкових надходжень.
На сьогодні
очевидним є й те, що створення
ефективної системи доходів —
справа дуже складна. Насамперед
потрібна науково обґрунтована
політика доходів держави, яка
б враховувала сучасне економічне
становище в Україні, ті функції,
які покладені на неї Конституцією
в галузі економічного й соціального
життя. Без всебічно продуманої
та концептуально вивіреної політики
доходів держави важко здійснити
податкову реформу. Тому основними
принципами побудови системи
доходів держави є:
мобілізація
доходів до бюджетної системи
завдяки впровадженню прямих
податків, тобто податків, де об'єктом
оподаткування є дохід фізичної
особи, земля, майно й капітал;
використання
непрямих податків лише у формі
акцизів із метою обмеження
споживання окремих видів товарів,
можливостей виробника-монополіста
в одержанні необґрунтовано високих
доходів, а також для оподаткування
предметів розкоші, захисту власного
виробника;
застосування
при оподаткуванні обґрунтованої
диференціації ставок податків
залежно від виду діяльності
та розміру одержуваного прибутку
чи доходу;
ліквідація
податкових пільг, які сприяють
перерозподілу доходів, деформують
вартісні показники в економіці
й знижують конкурентоспроможність
товаровиробників. Пільги можуть
надаватися на певний строк
і за умови використання коштів
на визначені державою цілі;
надходження
повинні бути з багатьох різних
джерел — чим різноманітніші
джерела, тим менша ймовірність
того, що бюджет постраждає від
несподіваного зниження надходжень
із погіршенням становища в
економіці;
зростання
видатків пропорційно зі зростанням
доходів бюджету (це гарантуватиме
збалансованість бюджету за будь-яких
економічних умов у державі);
прогнозована
й стійка система надходжень,
що, в свою чергу, потребує застосування
економічно вигідних автоматизованих
систем збирання статистичної
інформації, застосування обчислювальної
техніки, сучасних комп'ютерних
технологій, створення автоматизованих
інформаційних баз і банків
даних.
Необхідно
також запровадити чітке розмежування
податків, що зараховуються до
державного й місцевих бюджетів,
розширити права органів місцевого
самоврядування у сфері оподаткування.
Організаційна
основа податкової системи будь-якої
держави, тобто правильне обчислення
податків, своєчасна їх сплата, неможливість
ухилення від оподаткування забезпечуються
добре продуманою системою обліку
та звітності суб'єктів господарювання
.
Важливого
значення при функціонуванні
фінансового механізму набуває
система фінансових норм і
нормативів. її розробка й використання
пов'язані з низкою організаційних
і методологічних труднощів, пов'язаних
насамперед із тим, що фінансові
норми є синтетичним показником,
а значить на їхню абсолютну
величину впливає безліч факторів,
які треба врахувати. Необхідно
також відпрацювати методи коригування
норм залежно від зміни факторів
у кожному певному періоді
часу.
Наявні
фінансові норми за методом
їх формування умовно можна
розподілити на чотири групи.
До першої належать норми, що
централізовано затверджуються
органами законодавчої та виконавчої
влад — ставки заробітної плати,
розмір стипендій, ставки податків,
деяких видів зборів і відрахувань.
До другої
групи належать норми, що уповні
ґрунтуються на матеріальних
потребах. Це норми витрат на
харчування в дошкільних та
інших закладах освіти й охорони
здоров'я, норми витрат на медикаменти,
освітлення, опалення тощо.
Третю
групу складають норми, що визначаються
міністерствами та іншими центральними
органами виконавчої влади, з
огляду на загальні методологічні
принципи створення й використання
фінансових ресурсів. Це, зокрема,
норми значної частини витрат
бюджетних установ тощо.
Четверту
групу складають фінансові нормативи,
що використовуються на загальнодержавному
рівні й характеризують пропорції
економічного та соціального
розвитку. На сьогодні ця група
найменш досліджена й остаточно не
сформована.
Важливою
складовою фінансового механізму
є також стимули, спрямовані
на забезпечення своєчасного
й повного надходження коштів
до бюджету, найекономнішого і найефективнішого
їх використання, що припускає застосування
як матеріального заохочення, так і економічних
санкцій. Система стимулювання у складі
нині діючого фінансового механізму включає,
в основному, різні санкції за неповне
й несвоєчасне надходження коштів до бюджету,
неекономне й неефективне використання
бюджетних асигнувань.
Найбільший
перелік фінансових стимулів
зосереджено В системі взаємовідносин
бюджету з господарськими структурами
й населенням. Причому платежі
до бюджету й система бюджетного
фінансування лише тоді можуть
перетворитися в економічні стимули,
якщо методи мобілізації, напрямки
й порядок використання бюджетних
коштів будуть пов'язані з інтересами
суб'єктів господарювання.
Доходи
бюджету — це ще не стимули,
незважаючи на те, що їх формування
зачіпає матеріальні інтереси
всіх, хто вносить відповідні
платежі. Саме собі вилучення
коштів у платника не може
заохотити його до кращих результатів
діяльності. Скоріше навпаки, ці
платежі не зацікавлюють платника
в одержанні високих прибутків.
Проте завдяки вдосконаленню
порядку стягнення платежів можна
зацікавити того, хто сплачує,
в кращих результатах своєї
діяльності.
На відміну
від бюджетних доходів, що не
завжди можуть бути економічними
стимулами, витрати бюджету потенційно
завжди мають таку властивість.
Все залежить від того, наскільки
повно вдається реалізувати цей
потенціал у конкретних формах
бюджетного фінансування.
Досвід
розвитку економіки в умовах
ринку в багатьох зарубіжних
країнах підтверджує, що стабільність
економічного зростання й підвищення
суспільного добробуту потребують
постійного вдосконалення фінансового
механізму в кожній із його
складових. Економічною наукою
завжди здійснювався пошук найефективніших
форм і методів удосконалення
фінансового механізму, і в
більшості наукових джерел він
одержав назву системи державного
макроекономічного регулювання.
Результати
великої кризи 1929—1933 років засвідчили,
що невтручання держави в створення
й використання фінансових ресурсів,
а також відсутність ефективного
фінансового механізму регулювання
економіки призводять до значних
втрат і соціальних потрясінь.
Англійський
економіст Д. М. Кейнс заснував
теоретичну школу, яка висловилася
проти традиційної класичної
теорії, відповідно до якої ринковий
механізм автоматично забезпечує
рівність попиту й пропозиції,
виключаючи тим самим тривалі
порушення в економіці, у тому
числі й такі явища, як спад
виробництва, інфляція й безробіття.
У своїй праці "Загальна
теорія зайнятості, процента й
грошей" Кейнс обґрунтував цілісну
концепцію державного регулювання
ринкової економіки, основним
інструментом якої є фіскальна
політика, а найважливішим об'єктом
— інвестиційні ресурси й процентні
ставки.
Кейнсіанська
модель довела свою життєвість
і тому досить тривалий час
панувала в економічній теорії
й практиці. Проте наприкінці 70-х
років з'явилася тенденція до
спаду рівня продуктивності праці,
посилення інфляції та одночасного
зростання безробіття, що викликало
недовіру до кейнсіанської теорії
і, як наслідок, — появу альтернативних
концепцій макроекономіки. Серед
останніх дуже великого значення
набули монетаризм, теорії раціональних
очікувань і економіки пропозиції.
- Характеристика складових елементів фінансового механізму: система управління фінансами
Фінансовий
механізм — сукупність форм, методів
створення і використання фінансових
ресурсів з метою забезпечення різноманітних
потреб державних структур, господарських
суб'єктів і населення. Інструментами
виступають податки і неподаткові
надходження. Основними елементами
фінансового механізму є: 1. Фінансове
планування — діяльність з формування,
використання централізованих і
децентралізованих фінансових ресурсів,
призначених для цілей розширеного
відтворення, матеріального стимулювання.
2. Фінансові важелі (прибуток, ціна,
орендна плата, амортизаційні відрахування,
дивіденди, фінансові санкції, процентна
ставка, дисконт), стимули, нормативи
які характеризують певний рівень забезпечення
видатків, різних видів витрат фінансових
ресурсів усіх рівнів, фінансові показники
— абсолютні величини, які характеризу-
ють створення і використання фінансових
ресурсів в економіці держави, її фінансове
становище, результати господарської
діяльності підприємницьких структур,
рівень доходів населення, розподіл і
перерозподіл валового національного
продукту за допомогою фінансів. 3. Управління
фінансами- сукупність прийомів і методів
впливу на об'єкт для досягнення певної
мети. 4. Фінансовий контроль- контроль
з боку держави за формуванням і використанням
грошових коштів; фінансовий аудит- процес
детальної перевірки правильності складання
фінансової звітності та аналіз фінансового
стану підприємства. 5. Фінансове право-
сукупність юридичних норм, які регламентують
фінансові відносини щодо формування,
розподілу і викорис- тання фінансових
ресурсів усіх рівнів. Ф політика на суч
етапі має визначатися якісно новими підходами
до функц-ня госп-их суб'єктів з урах переходу
до ринк підносин, реформи цін, оплати
праці, податк-ї і кред-ї сис-ми, спрямованих
на формув-ня ФМ. Саме через ньго як сукупність
методів і форм, інструментів і важелів
впливу на ек і соц розвиток сус-ва в процесі
розподільчих і перерозподільчих Ф відносин
можливо реаліз завдання Ф політики. Формуючи
ФМ, держава намагається забезпечити його
найбільш повну відповідність вимогам
Ф політики того чи ін періода, що передує
повній реалізації її цілей і завдань.