Міжнародний банк реконструкцій та розвитку

 

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ІНСТИТУТ

 

 

Кафедра Фінансів та банківської справи

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Фінанси»

 

 

Варіант № 1

 

 

Виконала:

студентка групи МеЗ-31

Крутько Олена Сергіївна

10.04.2015 ___________

 

Перевірив: к. е. н., доцент

Заволока Юлія Миколаївна

Результат перевірки:

_____________________

 

 

 

 

 

Кременчук, 2015 
ПЛАН

Вступ 3

1. Міжнародний банк реконструкцій та розвитку 4
2. Міжнародний валютний фонд 8

Висновки 14

Список використаних джерел 15

 

Вступ

Міжнародні організації є дієвим регулятором міжнародних відносин, зокрема, в економічній сфері. Їх значення як інституційних одиниць міжнародної економіки дедалі зростає. Сьогодні практично всі держави світу – від найпотужніших до невеликих і таких, економічний рівень яких ще невисокий, – сполучаються у світовій мережі міжнародних організацій.

Метою нашої роботи є дослідження теоретичних основ діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій та аналіз їх співробітництва з країнами у кредитній сфері.

Актуальність вивчення питання визначається також сучасною практичною діяльністю України в міжнародних організаціях i перспективами її залучення до широкого кола співтовариств.

Сучасні економісти-міжнародники в своїй діловій практиці повинні обов’язково ураховувати вплив міжнародних організацій на розвиток національної економіки і прагнути до якомога ефективнішого використання позитивних наслідків співпраці з ними.

 

1. Міжнародний банк реконструкцій та розвитку.

Міжнародний банк реконструкції й розвитку – МБРР (International Bank for Reconstruction and Development – IBRD) був заснований в 1945 році. Місцезнаходження – Вашингтон. В число учасників банку входить 182 країни, в тому числі і Україна (увійшла в 1992 р).

Основні цілі МБРР: сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів; заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів; стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Організаційна структура МБРР.

Рада керуючих – вищий орган МБРР. Вона складається з призначених країнами-членами управлінців. Звичайно це міністри фінансів або президенти центральних банків країн. Строк повноважень керуючого – 5 років, але можливе повторне призначення. Рада збирається раз на рік для обговорення кардинальних питань політики банку. При голосуванні в Раді всі голоси країни залежать від її частки в капіталі банку.

Директорат складається з 24 директорів-виконавців, які обираються на два роки. П’ять виконавчих директорів представляють 5 держав-членів, що володіють найбільшим пакетом акцій. Ними є: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція. Решта директорів обирається з урахуванням належності до певної групи країн. Директори здійснюють поточну діяльність банку.

Комітет з розвитку – спільний орган Всесвітнього банку й МВФ. Він складається з 24 членів і являє собою політичний форум для завчасного обговорення найважливіших проблем у сфері економічного розвитку. Здійснює дослідження й складає аналіз середньострокових і довгострокових перспектив розвитку економіки країн, що розвиваються, розробляє відповідні рекомендації щодо розподілу ресурсів банку.

Президент обирається строком на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором. Президент здійснює адміністративні функції й контролює поточні справи банку.

Формування ресурсів.

Джерелами їх формування є уставний капітал, що складається підпискою країн-членів; позикові кошти; платежі в рахунок погашення боргу. Уставний капітал банку на середину 1998 р. складав 191 млрд. доларів. Він формується нетрадиційно. Уряди країн-членів купують акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6%). Решта капіталу є «недоторканою» і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов’язань. Поки що таких випадків не траплялося. Цей гарантійний капітал не можна використовувати для надання кредитів. Підписка країн-членів на акції банку здійснюється у відповідності з їх економічною потужністю. Кожна країна має свою квоту в уставному капіталі. Квота України складає 0,8% капіталу банку, США – 17%, Японії – 6,24%. Росії, Канади, Саудівської Аравії, Індії та Італії – по 2,99%.

Зовнішні джерела фінансування.

МБРР є значним позичальником на світовому фінансовому ринку. Він випускає облігації під 7% щорічних, що дуже вигідно приватним інвесторам. Їх інтерес підігрівається ще й тим, що банк дає гарантії під ці облігації. Крім того, приватні банки й інші кредитні інститути вкладають також свої капітали в облігації МБРР. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів.

Кредитна політика МБРР.

Основне призначення кредитів – стимулювання розвитку приватного сектору в країнах-членах. Кредитна політика МБРР відповідає інтересам приватного капіталу. Це проявляється в самій процедурі розгляду заявок країн-членів на банківські кредити. При рішенні питання про надання коштів Банк вимагає надання широкої інформації про економічне й фінансове становище цих країн, направляє туди свої економічні місії. Такі місії, що складаються в основному із 21 представників промислово розвинених країн, проводять обстеження економіки й фінансів країн-членів, впливають на складання й виконання національних програм їхнього економічного розвитку. У рекомендаціях місій МБРР пріоритет віддається розвитку приватного сектора економіки й залученню іноземного капіталу в країни, що розвиваються. Діяльність цих місій не може не зачіпати суверенітет країн-членів. Якщо рекомендації МБРР не приймаються країною, що просить кредит, те найчастіше він не надається. Причому робляться спроби обмежити доступ і до інших джерел міжнародних кредитів, оскільки МБРР не тільки координує свою кредитну політику з іншими міжнародними валютно-кредитними й фінансовими організаціями, насамперед із МВФ, але й очолює більшість консорціумів і клубів допомоги окремим державам, що розвиваються, які використовуються розвиненими країнами-донорами для більш ефективного використання своєї двосторонньої офіційної допомоги розвитку.

Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам, для фінансування великих проектів під гарантії урядів. На початок 1998 р. сума позик МБРР досягла 107 млрд. н.. Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку.

Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5%. Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

Однією з особливостей діяльності МБРР є відмова від реструктуризації заборгованості клієнтів: випадків неповернення кредитів ще не було. Хоч прибуток не є головною метою МБРР, він працює прибутково. В середині 90-х років пересічно за рік прибуток складав понад 1 млрд. доларів; він використовується для поповнення ресурсів МБРР. Дивідендів своїм членам банк не сплачує.

МБРР спочатку кредитував конкретні об’єкти, переважно інфраструктури, ретельно їх відбираючи. Це обмежувало позичальникам можливість маневру, що викликало їх невдоволення. З 80-х років кредити стали менше прив’язуватись до конкретних об’єктів. Крім підприємств приватного сектора банк став кредитувати й державні підприємства, але під гарантії уряду. Банк кредитує й галузі, куди приватний капітал йде неохоче через їх високу капіталоємність або низьку рентабельність (енергетика, транспорт, сільське господарство).

Надання кредитів Світовим банком має демонстраційний ефект: його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержали кредити від МБРР.

Основне завдання МБРР – кредитування конкретних об’єктів (переважно інфраструктурних – транспорт, зв’язок, енергетика) на основі їхнього ретельного відбору. Із середини 70-х років у кредитах Банку все більшу роль відіграють соціальні аспекти розвитку, особливо боротьба з бідністю. Збільшуються кредити на розвиток охорони здоров’я, утворення, планування родини, розвиток сільського господарства. Особлива увага приділяється охороні навколишнього середовища й приватизації.

За цільовим призначенням кредити поділяються на такі дві групи: інвестиційні та системні. У 1999 р. частка системних кредитів становила 63%. Серед них можна виділити наступні: системні кредити структурного регулювання (на фінансову підтримку трансформації економічної політики і здійснення інституційних реформ у країнах, що отримують кредити); структурної перебудови сектора (на підтримку змін у політиці й інституційних реформ у найважливіших секторах); кредити на відбудову (на підтримку урядової політики реформ, спрямованих на розвиток приватного сектора); кредити на скорочення заборгованості (на допомогу країнам з високим рівнем заборгованості).

До головних напрямів діяльності МБРР можна віднести наступні: надання країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою довгострокових кредитів під конкретні проекти на розвиток виробничої сфери та створення інфраструктури за умов, що вони неспроможні сплачувати відсоткові ставки, близькі до ринкових; надання кредитів для подолання труднощів макроекономічного характеру та на структурну перебудову; надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою, яка полягає у розв’язанні науково-технічних питань та макроекономічних проблем; гарантування погашення заборгованості відповідним урядом (часткова гарантія ризику, гарантія кредиту, гарантії політичного спрямування); участь у спільному з іншими інвесторами, паралельному чи сумісному фінансуванні проектів або програм; участь у створенні спеціальних трастових (довірчих) фондів, кошти яких забезпечують МБРР можливість мобілізувати разом з партнерами ресурсу на надання грантів, і керування цими фондами за дорученням партнерів.

 Таким  чином, ми бачимо наскільки розгалуженою  є діяльність МБРР, основою діяльності  якого є кредитна політика, завдяки  якій велика кількість країн  отримує допомогу і додаткову  підтримку на шляху до розвитку  і власної економічної розбудови. МБРР є потужною економічною  організацією, яка посідає гідне  місце на міжнародній економічній  арені.

2. Міжнародний валютний фонд.

Необхідність створення організація для регулювання світової валютної системи стала виявлятися під час Великої депресії, яка зруйнувала світову економіку в 30-і роки.

Загальна недовіра до паперових грошей в умовах кризи підвищила попит на золото до рівня вищого, ніж існуючі його запаси в фінансових органах. Тому ряд країн на чолі з Великобританією були змушені відмовитися від золотого стандарту, який протягом багатьох років визначав вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошима між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали організовувати запаси золота і грошей, на які його можна було закупити. Скоротилася куль кісь грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя населення. Порушилося співвідношення між грішми та вартістю товарів, а так само між вартостями різних валют. У таких умовах світова економіка почала руйнуватися: у 1929 – 1932 роках ціни на товари у світі впали на 48%, а обсяг світової торгівлі знизився на 63%.

Неодноразові спроби розв’язання валютних проблем на міжнародних конференціях і зустрічах не мали успіху. Необхідно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею.

На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) і Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довгих переговорів, які проходили у важких умовах військового часу, міжнародне співтовариство погодилося на прийняття нової системи і створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася у липні 1994 року в Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 року у складі 39 країн.

У 1944 році СРСР брав активну участь в Бреттон-Вудській конференції і навіть підписав заключний Акт про заснування МВФ і МБРР, але пізніше не ратифікував ці договори. Усі колишні республіки СРСР вступили в МВФ у травні – вересні 1992 року. Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992 року. Зараз членами організації є 183 держави.

Основні цілі та функціональні характеристики МВФ.

МВФ створений для регулювання відносин у сфері валютних розрахунків між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм при виникненні валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд діє як спеціалізована організація системи ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Офіційно затверджені такі цілі МВФ:

• сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;
• сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;
• сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам, і запобігання конкурентному знеціненню валют;
• сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях, прагнення до ліквідації валютних обмежень;
• тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при наявності відповідних гарантій) для того, щоб вони могли виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, які могли б принести шкоду на національному або міжнародному рівні;
• скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів.

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функцій:

• контроль за виконанням «кодексу поведінки» (тісної співпраці у питаннях міжнародної валютної поведінки та міждержавного платіжного обороту);
• надання членам фонду фінансових ресурсів з метою забезпечення виконання ними «кодексу поведінки»;
• організація форумів для взаємних консультацій країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.