Мiжнароднi фiнансовi органiзацii та iх роль

Розділ 2. Всесвітні міжнародні фінансові організації

2.1 Група Світового банку

Група Світового банку (The World Bank Group) складається з чотирьох основних інститутів - Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ); до цієї ж групи належить також Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який має специфічні функції, але організаційно пов'язаний із Світовим банком [5, с.174].

Формування Групи Світового банку було розпочато рішенням Бреттон-Вудської Конференції про заснування МБРР водночас з МВФ. Ці два інститути тісно зв'язані між собою за основними цілями, а також організаційно. Так, членом МБРР може стати тільки учасник МВФ. Структурою обидва вони входять до системи ООН.

Спочатку діяльність МБРР була пов’язана з кредитуванням розвинутих країн, в першу чергу європейських, що постраждали підчас Другої світової війни. Після відбудови їх економіки, а також внаслідок появи великої групи нових держав, що звільнились від колоніальної залежності, цілі й функції МБРР змінюються. Постає необхідність створити інститут, структурно пов'язаний з банком, який би зосередився на допомозі країнам, що розвиваються. З цією метою в 1956 р. була утворена Міжнародна фінансова корпорація. Для сприяння економічним перебудовам в найменш розвинутих країнах в I960 р. розпочала діяльність Міжнародна асоціація розвитку.

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, - Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов'язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів. Таким чином, сформувалася група Світового банку із п'яти організацій.

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно зв'язані, перш за все, єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування. Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові - Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності.

2.2 Міжнародний валютний фонд (МВФ)

Створення МВФ (International Monetary Fund, IMF) - міжурядова фінансово-кредитна організація, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р. Конференція прийняла Угоду, що виконує роль його Статуту. Угода набрала сили в 1945 р., практична діяльність Фонду почалася в 1947 р. Угодою визначаться відносини ООН і МВФ; останній виступає як спеціалізована установа ООН. В Угоді міститься положення про те, що ООН не має права давати Фондові рекомендації, що відносяться до проведеної ним політики. Статті Угоди змінювалися тричі: у 1969, у 1978 і в 1992 р. У 1969 р. - у зв'язку з уведенням спеціальних прав запозичення (SDR). У1978 р. - в результаті зміни порядку валютного регулювання: замість права затверджувати валютні паритети було введене спостереження за функціонуванням світової валютної системи і станом валютних курсів. У1992 р, - у зв'язку з наданням Фондові права тимчасово припиняти права членів на участь у голосуванні й інші пов'язані з цим права у випадках, коли країна-боржник із простроченою заборгованістю, яку МВФ позбавив права запозичати його ресурси, продовжує ухилятися від виконання своїх статутних обов’язків [2, с.73].

Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні. Цілі МВФ [2, с.74]:надання консультативної і технічної допомоги;

забезпечення фінансової допомоги країнам-членам;

сприяння розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, розширенню та збалансованому зростанню обсягів міжнародної торгівлі з метою досягнення високого рівня зайнятості та реальних прибутків;

зміцнення виробничого потенціалу країн-членів;

сприяння стабільності валют та уникнення їх конкурентної девальвації;

участь у створенні багатосторонньої системи платежів та усунення валютних обмежень;

підтримка рівноваги платіжних балансів країн-членів.

Учасники МВФ:

станом на вересень 2003 р. - 184 країни [11], включаючи усі республіки колишнього СРСР. Членство в МВФ є передумовою для вступу країни в МБРР. Фонд підтримує тісні зв’язки з МБРР, Всесвітньою торговою організацією (ВТО), Банком міжнародних розрахунків (БМР) [2, с.74].

Структура МВФ.

Рада керуючих - вищий орган МВФ, складається з представників країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального банку разом із заступником), які призначаються на 5 років. Збираються на сесії один раз на рік. До виключного відання Ради відносяться питання: визначення умов та прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна валютних паритетів, укладення домовленостей про співробітництво з міжнародними організаціями. Рішення ухвалюються простою чи кваліфікованою більшістю голосів, в залежності від важливості питання [18].

Система голосування у Фонді визначається розміром внеску країни у Фонд. Оскільки МВФ організований за принципом акціонерного товариства, число голосів країн-учасниць визначається пропорційно їхній частці в капіталі. У 2000 р. на частку США приходилося 18,2% голосів; Великобританії - 5,1; Німеччини - 5,6; Франції - 5,1; Італії - 3,1; Японії - 5,6; Канади - 29%. Частка країн ЄС складала в загальній сумі 26,7%. На частку розвинутих країн (22 держави) приходиться 60,6% загальної суми голосів [2, с.74].

Виконавча рада - відповідає за поточні справи Фонду, складається з Директора-розпорядника, який є її головою, та 24 виконавчих директорів, які призначаються кожні два роки, вісім з них призначаються країнами-членами, що мають найбільші квоти (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта обираються від груп країн із дотриманням принципів регіонального представництва. Проводить не менше трьох засідань на тиждень. Рішення члени Ради зазвичай приймають консенсусом. Директор-розпорядник не має права голосу, за виключенням випадків, коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний голос.

Виконавча рада займається широким колом стратегічних, оперативних та адміністративних питань, включаючи моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення консультацій та підготовку комплексних досліджень нагальних проблем світової економіки.

Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи, призначається Виконавчою радою. Керує поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи, призначення та звільнення персоналу, який налічує близько 2600 чоловік з 122 країн [2, с.74].

Діяльність МВФ.

Фонд надає позики за умови обов'язкового погодження з ним зацікавленими країнами програм фінансово-економічної стабілізації та проведення відповідного економічного курсу.

Кредити Фонду надаються у вигляді траншів чи часток, які складають не більше 25% квоти відповідної країни-члена. Для отримання першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання існуючих у неї труднощів з платіжним балансом.

В залежності від макроекономічних показників та структурних факторів МВФ надає наступні види фінансової підтримки: домовленості про кредити стенд-бай, підтримка середньострокових програм через механізм розширеного фінансування, Фонд компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин, механізм фінансування додаткових резервів, Фонд структурної перебудови та розширений Фонд структурної перебудови для країн з низьким рівнем, надзвичайна допомога, механізм фінансування буферних запасів, технічна допомога.

Протягом 70-х та 80-х років значення Фонду неухильно зростало, а до кінця 90-х років досягло свого апогею. При цьому якщо на своєму початковому етапі діяльності МВФ надавав кредити переважно державам Заходу (близько 60%), то пізніше ця картина змінилась. На країни, що розвиваються, сьогодні припадає понад 85% кредитів Фонду.

У 1997/1998 фінансовому році МВФ вдобрив 11 нових угод про резервний кредит загальною сумою 32,9 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 12 країн [16].

Якщо країна має проблеми, вирішення яких потребує тривалого часу, вона може отримати додаткові кредити за системою розширеного фінансування. Кошти, які виділяються згідно угод про розширений доступ, зазвичай поступають частинами протягом трьох років й передбачаються для подолання труднощів платіжного балансу, обумовлених структурними проблемами. Погашення кожної частини кредиту відбувається протягом 4-10 років. У 1997/1998 МВФ вдобрив 9 нових угод про розширений доступ на загальну суму 10,1 млрд. SDR; на 1 січна 1999 р. такі угоди з МВФ мали 15 країн [16].

В рамках МВФ діють також спеціальні системи кредитування, в тому числі система компенсаційного й надзвичайного фінансування, система фінансування буферних запасів і система додаткового резервного фінансування.

Система компенсаційного й надзвичайного фінансування передбачена для країн-членів МВФ, які зіштовхнулись з тимчасовим скороченням надходжень від експорту або несуть надмірно великі витрати на закупівлю зерна з причин, що не залежать від даної країни. У 1997/1998 фінансовому році жодна з країн-членів МВФ не скористалася системою компенсаційного й надзвичайного фінансування, проте у липні 1998 р. Фонд вдобрив надання фінансової підтримки Росії в рамках такої системи на суму 2,16 млрд. SDR з метою компенсації скорочення доходів від експорту у зв’язку з падінням цін на нафту [16].

У вересні 2003 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк на зустрічі в Дубаї закликали 184 країни-учасниці до поновлення міжнародного співробітництва. Президент ВБ Джеймс Вульфенсон і директор-розпорядник МВФ Хорс Келер сповістили про рішення їх організацій збільшити економічну допомогу країнам, що розвиваються. Серед важливіших задач вони назвали скорочення бідності на континенті. Країни-донори на зустрічі в Дубаї підтвердили, що мають намір завершити трирічну програму сприяння економічному росту і скороченню бідності в Киргизстані. За останні сорок років об’єм допомоги бідним країнам склав лише $56 мільйонів. Тому треба не розпиляти кошти, а концентрувати їх по двох-трьох напрямках. Також було відмічено, що Киргизстан тепер може в деякому ступені впливати на політику ВБ і МВФ і лобіювати свої інтереси: країна увійшла в новий регіональний департамент Близького Сходу и Центральної Азії [11].

У 2004 році МВФ вирішив відновити допомогу Грузії, що була призупинена у 2002 р. за невиконання урядом країни прийнятих зобов’язань, внаслідок чого Грузія недоотримала від цього фінансового інституту близько 70 млн. дол. з кредиту, призначеного МВФ у 2001 році. Нова програма передбачає, що Грузія отримає перший транш у розмірі 14 млн. SDR (близько 21 млн. дол) в рамках затвердженої 4 червня для Грузії нової трирічної програми "Подолання бідності й стимулювання економічного росту". Програма передбачає надання країні в період до червня 2007 року кредиту в розмірі 98 млн. SDR (близько 144 млн. дол) строком на 10 років під 0,5% річних з пільговим періодом у 5,5 років. За 10 років співробітництва з МВФ Грузія отримала від Фонду довгострокові пільгові кредити на загальну суму 496 млн. дол. [20]. У грудні 2006 р. на Раді директорів МВФ розглядалось питання щодо збільшення розміру кредиту, що надається Молдавії в рамках Механізму фінансування на цілі скорочення бідності і сприяння економічному росту (PRGF), на 45 млн. дол. (з 118 до 163 млн. дол). Збільшення фінансової допомоги повинно допомогти Молдавії пристосуватися до складних зовнішніх обставин, тобто подолати наслідки зовнішніх шоків у вигляді підвищення ціни на газ і заборони на поставки винодільницької продукції в Росію [10]. Другий транш, що був запланований в рамках трирічної програми фінансування, розміром 47 млн. дол. (замість запланованих 17 млн. дол) Молдавія отримала вже наприкінці 2006 року. Кредити від МВФ надаються Молдавії на пільгових умовах - по фіксованій процентній ставці 0,5% у рік, із строком погашення 10 років, після пільгового періоду тривалістю 5,5 років [10].

2.3 Банк міжнародних розрахунків (БМР)

Бак міжнародних розрахунків - БМР (Bank for International Settlements - BIS) - один з найстаріших міжнародних банків, який став першою в історії міжнародною фінансовою організацією. Його було засновано в 1930 р. на основі міжурядової угоди шістьма державами - Великою Британією, Бельгією, Німеччиною, Італією, Францією та Японією. Членом банка стала також Швейцарія, на території якої він функціонує (м. Базель). Первісним призначенням банка було врегулювання виплат німецьких репарацій по результатах Першої світової війни. В 30-ті роки склад БМР поповнився ще низкою європейських країн, а в повоєнний період - і неєвропейськими країнами, в тому числі СІЛА, Австралією, ПАР та ін. Зараз кількість членів - 34 країни [5, с. 190].

Суттєва особливість БМР полягає в тому, що його головними передплатниками є центральні банки країн-членів. З цієї причини БМР часто називають "банком центральних банків". Крім того, учасниками БМР є і деякі приватні комерційні банки, зокрема великі американські банки групи Моргана.

Банк міжнародних розрахунків - акціонерне товариство. Грошовою одиницею, яку він використовує, є золотий швейцарський франк із вмістом 0,29 г. чистого золота.

Організаційна структура БМР:

Генеральні збори;

Рада директорів;

Керівництво.

Генеральні збори - вищий орган БМР. Вони складаються з голів (президентів) центральних банків країн-членів і визначають основні напрямки політики банка.

Рада директорів керує поточною політикою БМР. Вона складається з голів центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Великої Британії та США, кожний з яких призначає ще одного члена Ради зі своєї країни. Крім того, до Ради входять також голови ЦБ Канади, Японії, Нідерландів, Швеції та Швейцарії.

Керівництво - обраний Радою директорів голова (президент).

Формування ресурсів. Основне джерело - позичкові кошти (вклади) центральних банків країн-членів в іноземній валюті або золоті. Вклади короткострокові до трьох місяців. Ці кошти БМР розміщує на ринкових умовах в інших центральних банках, міжнародних організаціях і банках - кореспондентах для одержання прибутку і виплати проценту по вкладах.

Основні цілі і функції БМР [5, с. 191]:

сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами;

обговорення стратегічних питань валютної політики країн-членів;

виконання функцій агента по здійсненню міжнародних фінансових угод країн-членів;

дослідження в галузі валютної і грошової політики в інтересах центральних банків.

У відповідності з основними функціями БМР здійснює: купівлю-продаж і зберігання золота; депозитно-позичкові операції з центральними банками; операції з валютою і цінними паперами на міжнародних ринках.