Якість продукції, показники.Система управління якістю продукції. Стандартизація та сертифікація

Серед вітчизняних вчених, які присвятили свої роботи цьому питанню, можна виділити О.Б. Чернегу, С.М. Коваленко, В.О. Мозолюк та ін. Інтегрування в європейське й світове співтовариство вимагає ретельної підготовки, бо від цього залежить і виживання наших підприємств. Водночас, за даними Всесвітнього економічного форуму в Давосі, в 2005 р.

Україна за рівнем конкурентоспроможності з 117 країн посіла лише 84 місце. Саме тому нашим підприємствам необхідно якнайшвидше підтягуватися до світового рівня якості. Як результат, ця проблема набула загальнодержавного економічного статусу. Не зважаючи на це вітчизняні споживачі не ставлять жорстких вимог до якості багатьох видів продукції.

Хоча деякі підприємства і почали застосовувати сучасні методи підвищення якості та ділової досконалості, які  базуються на принципах всеосяжного  управління кістю (TQM), немає системи  підтримки та обміну досвідом між  такими підприємствами.

Нині в Україні налічується 1630 підприємств, що отримали сертифікати  на систему управління якістю (за даними Реєстру Системи УкрСЕПРО, ВVQI Україна, SIC в Україні, ТЮФ НОРД Україна), у тому числі 54 на систему екологічного управління.

З одного боку, така ситуація пов’язана  з відсутністю необхідних знань  у сфері управління якістю. На підприємствах не проводять роз’яснювальних робіт, немає системи підготовки фахівців, що призводить до неправильного ранжування цілей керівництвом: прибуток, витрати, якість. З іншого боку, деякі підприємства намагаються інтерпретувати систему менеджменту якості TQM якнайзручніше для себе. Тобто вибирають ті елементи, які не вимагають додаткових витрат і відповідають діючим стандартам. Тим більше, що інвестування в якість належать до довгострокових вкладень і не кожен підприємець має бажання працювати на перспективу.

З метою стимулювання робіт із впровадження систем управління якістю на малих  підприємствах надаються консультаційні послуги щодо створення систем управління консалтинговими фірмами, забезпечується державна підтримка через компенсації  частини витрат на розробку та впровадження цих систем за рахунок бюджетних  коштів. В Україні щорічно проводиться  Всеукраїнський конкурс на здобуття премій з якості та „Європейський  тиждень якості”, який знайомить  наших виробників зі світовим досвідом розвинених країн. Конкурсна комісія  оцінює продукцію з огляду на їх споживчі та органолептичні властивості, порівнюючи з аналогами, представленими на споживчому ринку України, при  цьому враховують соціальну конкурентоспроможність та доступність на українському ринку, наявність підтверджених претензій  щодо якості з боку споживачів, закупівельних організацій, контролюючих органів, роботу системи управління якістю підприємства, використання регіональної та української сировинної бази, комплектувальних виробів і матеріалів.

Постійно здійснюється моніторинг упровадження і сертифікації систем управління якістю підприємствами, на яких потім розміщують державні замовлення на поставку їх продукції. Розпочато підготовку фахівців з якості.

Отже, поступово в країні створюються  сприятливі умови для ефективної реалізації політики менеджменту якості та впровадження систем управління якістю на підприємствах відповідно до міжнародних стандартів ISO. Прибуткова теорія бізнесу нині втратила свою актуальність. Нова модель управління підприємством базується не на кількості виробленої продукції, а на її якості. Задоволення потреб споживачів стало основою політики керівників підприємств. Процеси в Україні щодо сфери менеджменту якості та її пріоритетного місця відповідають світовим. Повільно, але впевнено наша держава виходить на новий рівень економічного розвитку.

 

Стислі висновки

Менеджмент якості — скоріше  концепція управління організацією, ніж технічна дисципліна. Система менеджменту якості — є системою процедур, правил, інформації, ресурсів, людей і т.д., що взаємодіють у рамках організації для встановлення та досягнення цілей в області якості.

Менеджмент  якості має за мету досягнення вищої  якості продукції та послуг, орієнтує всі підрозділи підприємства на якість за кінцевою метою — задоволення  очікувань покупців (споживачів). [8, с.8528-529]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Стандартизація та сертифікація якості продукції

 Стандартизація - основа управління якістю . У напрямках розвитку до 1990 року визначилася необхідність підвищення якості всіх видів промислової продукції. Розширити і оновитиасортимент виробів відповідно до потреб науково-технічногорозвитку. Суттєву роль у цьому має відіграти впровадження комплексних систем управління якістю продукції, поліпшення стандартів і технічнихумов на готову продукцію, комплектуючі вироби, матеріали та сировину.

Стандарти підприємства регламентують всі роботи, що проводяться підприємством, спрямовані на підвищення якості продукції, визначають міру відповідальності за якість виготовленої ними продукції. Всі стандарти підприємства з управління якістю продукції поділяються:

Основний стандарт «Комплексна  система управління якістюпродукції. Основні положення »характеризує  КСУКП в цілому.

Загальні стандарти підприємства регламентують загальносистемні питання інформаційного забезпечення, порядок розробки, оформлення, затвердження івпровадження стандартів підприємства, а також впровадження державних та галузевих стандартів; проведення «днів якості»; роботу різнихкомісій (з культури виробництва, постійно діючої комісії зякості та інших).

Спеціальні стандарти встановлюють якісні ознаки сировини,матеріалів, комплектуючих виробів, що підвищує відповідальність постачальників. Вони фіксують технічні та експлуатаційні параметри виготовленої продукції, визначають методи випробувань, правила приймання продукції.

Стандарти підприємства визначають механізм управління якістю,який включає наступні етапи: збір, обробку та аналіз інформації проякість продукції, а також і аналіз інформації про якість продукції, атакож про хід та стан технічного та інших процесів, що впливають на якість продукції; порівняння фактичних результатів діяльностірізних підрозділів підприємства у сфері якості продукції звимог нормативів; підготовку і прийняття рішень з питань підвищення якості; організацію планово-профілактичних заходів.

У стандартах підприємства є положення з питань стимулювання якості продукції, рекомендації щодо розробки форм і методів матеріального і морального заохочення колективу і окремих працівників підприємства. Показники, закладені в стандартах, дозволяють правильно оцінити внесок кожного виконавця у вирішення завдання підвищення якості продукції і тим самим дають основу для правильної винагороди працівників, що здають продукцію високої якості.

Стандарти підприємства зобов'язують всіх працівників підприємства постійно підвищувати свою майстерність, дають можливість підприємству використовувати всі матеріальні та трудові ресурси з найбільшою ефективністю, своєчасно зосередити увагу робітників, інженерно -технічних працівників на використанні додаткових резервів виробництва. Підприємства зобов'язані випускати продукцію в повній відповідності до стандартів, за випуск продукції з відхиленнями від стандартів підприємство несе відповідальність.

Сертифікація продукції являє собою комплекс заходів (дій), проведених з метою підтвердження за допомогою сертифіката відповідності (документа), що продукція відповідає визначеним стандартам чи іншим НТД.

Багато закордонних фірм витрачають великі кошти і час на доведення  споживачу, що їхня продукція має  високу якість. Так, по закордонних  джерелах величина витрат на ці роботи складає близько 1-2% усіх витрат підприємств-виготовлювачів.

У деяких випадках витрати навіть порівнянні з витратами на досягнення самої якості. Це робиться не випадково, тому що сертифікація є дуже ефективним засобом розвитку торгово-економічних  зв'язків країни, просування продукції  підприємства на зовнішній і внутрішній ринок збуту, а також закріплення на них на досить тривалий період часу. Саме все це визначило широке поширення сертифікації.

Сертифікація з'явилася в зв'язку з необхідністю захистити внутрішній ринок від продукції, непридатної  до використання. Питання безпеки, захисту  здоров'я і навколишнього середовища змушують законодавчу владу, з одного боку, установлювати відповідальність постачальника (виробника, продавця і  так далі) за введення в обіг недоброякісної продукції; з іншого боку - встановлювати обов'язкові до виконання мінімальні вимоги, що стосуються характеристик продукції, що вводиться в обіг. До першого відносяться такі законодавчі акти, як наприклад, Закон "Про захист прав споживачів" Закон "[1], прийнятий в Україні, чи закон про відповідальність за продукцію, прийнятий у країнах Європейського Співтовариства. Закони, що встановлюють мінімальні вимоги по характеристиках, можуть відноситися в цілому до групи продукції чи до окремих її параметрів. Прикладом таких законів можуть стати закон про іграшки, закон про електромагнітну сумісність і так далі.

Таким чином, встановлюється обмеження  на введення в обіг продукції, що у  цілому чи по яких-небудь окремих параметрах підпадає під дію законодавчих актів. При цьому говорять, що продукція попадає в законодавчо регульовану область. Якщо характеристики продукції в цілому і частково не підпадають під дію національних законів, то така продукція може вільно переміщатися в межах відповідного ринку, і при цьому говорять, що продукція попадає в область, законодавчо не регульовану.

Для введення в обіг продукції, що попадає в законодавчо регульовану  область, потрібно офіційне підтвердження того, що вона відповідає всім пред'явленим законодавством вимогам. Однієї з форм такого підтвердження є сертифікація продукції, проведена незалежною третьою стороною (перша - виготовлювач, друга - споживач).

У випадку одержання позитивного  результату, у процесі сертифікації видається документ, який називається "сертифікат відповідності", що підтверджує  відповідність продукції всім мінімальним вимогам, установленим національним законодавством. Даний документ є пропуском на ринок у законодавчо регульованій області.

Застосування українськими підприємствами сертифікації продукції в умовах ринкових відносин дає наступні переваги:

• забезпечує довіру внутрішніх і закордонних споживачів до якості продукції;
• полегшує і спрощує вибір необхідної продукції споживачами;
• забезпечує споживачу одержання об'єктивної інформації про якість продукції;
• сприяє більш тривалому успіху і захисту в конкуренції з виготовлювачами несертифікованої продукції;
• зменшує імпорт у країну аналогічною продукції;
• запобігає надходження в країну імпортної продукції не відповідного рівня якості;
• стимулює поліпшення якості НТД шляхом встановлення в ній більш прогресивних вимог;
• сприяє підвищенню організаційно-технічного рівня виробництва;
• стимулює прискорення НТП.

Уся сертифікаційна діяльність здійснюється у відповідній системі що має  власні правила і керівні положення.

Для аналізу вартісної величини засобів, затрачуваних на підтримку якості продукції, використовується різна інформація. Але перш ніж перейти до її збору, варто визначити, яке призначення інформації. [16, с. 189-195]

 

 

 

 

 

 

 

3. Вимоги до системи управління якістю

 Організація повинна визначити і керувати процесами, необхідними для гарантування відповідності продукції вимогам споживача. З метою впровадження і демонстрації визначених процесів організація повинна створити систему управління якістю, що містить вимоги дійсного стандарту. Система має бути розроблена, упроваджена, підтримуватися в робочому стані й удосконалюватися організацією.

Організація повинна розробити  процедури системи управління якістю, що описують процеси, необхідні для  її впровадження.

Масштаб і глибина процедур системи  мають залежати від таких факторів, як розмір і вид організації; складність і рівень взаємодії процесів; методи, що застосовуються; навички і підготовка персоналу, що здійснює роботу. Процедури системи управління якістю повинні включати: процедури рівнів системи, що описують діяльність для впровадження системи; процедури, що описують послідовність і характер взаємодії процесів, необхідних для гарантування відповідності продукції; інструкції, що описують робочу практику і управління діяльністю процесів.

Стислий опис тільки чотирьох загальних вимог до системи управління якістю:

1. Відповідальність керівництва. Вище керівництво організації повинне продемонструвати свої зобов’язання з: створення і підтримки усвідомлення важливості виконання вимог споживача; розробки політики і цілей у галузі якості та планування; розробки системи управління якістю; проведення аналізу з боку керівництва; забезпечення наявності ресурсів.

Особливістю цієї вимоги є те, що в порівнянні з версією 1994 р. воно значно розширилося по своєму функціональному призначенню і містить у собі питання планування якості, саму систему управління якістю, посібник з якості, управління документацією й ін. Таким чином, простежується чітка орієнтація на інтеграцію вимог, які раніше існували з розширеними вимогами сучасного життя, що, безумовно, значно підвищує статус відповідальності керівництва.

2. Управління ресурсами. Це відносно нова вимога. Організація повинна визначити ресурси і вчасно забезпечити засобами, необхідними для розробки і підтримки в робочому стані системи управління якістю.