Система державного регулювання інноваційної діяльності

— обсяг інноваційних капіталовкладень відносно річного рівня амортизаційних відрахувань;

— розмір доходу від інноваційних капіталовкладень за рік відносно обсягу інноваційних капіталовкладень;

— розмір сукупного фінансування розвитку науки і техніки відносно річного ВВП;

— обсяг продажу новоствореної  продукції за рік відносно річного обсягу продажу;

— кількість винаходів на 1 млн. населення;

— кількість впроваджених винаходів  за рік відносно їх загальної кількості.

Для реалізації інноваційних проектів суб´єктам інноваційної діяльності надається фінансова підтримка  шляхом:

— повного безвідсоткового кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

— часткового (до 50 %) безвідсоткового  кредитування інноваційних проектів та залучення до фінансування решти  необхідних коштів виконавця проекту  або інших суб´єктів;

— повної або часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб´єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам;

— надання державних гарантій комерційним  банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

— майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків.

Джерелами фінансування інноваційної діяльності є кошти державного бюджету  України, місцевих бюджетів і бюджету  Автономної Республіки Крим; власні кошти  спеціалізованих державних і  комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб´єктів інноваційної діяльності; інвестиції фізичних і юридичних осіб; інші джерела.

Інноваційним підприємством вважається підприємство (об´єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 % обсягу його продукції складає інноваційна продукція (продукти).

Інноваційною визнається продукція, яка є результатом виконання  інноваційного проекту або виробляється вперше, є конкурентоздатною і  має вищі техніко-економічні показники.

Інноваційне підприємство може функціонувати  у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Зараз в Україні визначилися  декілька організаційних форм реалізації інноваційної діяльності:

— університетські науково-дослідні центри, де відбувається ефективне об´єднання фінансових ресурсів, кваліфікованих наукових кадрів, матеріально-технічної бази;

— технопарки - акціонерні товариства, які займаються патентуванням, рекламою, маркетингом, консалтингом, лізингом, орендою в сфері науково-технічної діяльності;

— технополіси - якісно нова територіальна  форма інтеграції науки і виробництва, що забезпечує високі темпи науково-технічного розвитку за рахунок можливостей  регіону;

— бізнес-інкубатори - дрібні наукомісткі фірми, на яких створені сприятливі умови для створення сучасних наукових продуктів, навчання кадрів, стимулювання власного бізнесу;

— венчурні підприємства - малі підприємства, які забезпечують зв´язок між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом, спеціалізуються на розробці нових наукових ідей та їх втіленні у виробництво.

Література

1. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.
2. Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.
3. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.
4. Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.
5. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.
6. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.
7. Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка, 1997.
8. Швайка Л. А. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / Швайка Л. А. - К.: Знання, 2006.- 435 c.