Розвиток інновацій в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Октября 2013 в 18:32, курсовая работа

Описание работы

Економіка України і далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Содержание работы

Вступ
1 Інноваційна діяльність
1.1. Поняття та зміст інноваційних процесів
1.2. Стан вітчизняного науково-виробничого комплексу і оцінка його інноваційного потенціалу
2 Управління інноваціями
2.1. Підходи до управління інноваціями на вітчизняному підприємстві
2.2.Типи організаційних структур управління інноваціями на підприємстві
Висновки
Список використаних джерел

Файлы: 1 файл

Курсова Юля.doc

— 143.00 Кб (Скачать файл)

 

ЗМІСТ

 

Вступ

3

1

 Інноваційна діяльність

 
 

1.1. Поняття та  зміст інноваційних процесів

5

 

1.2. Стан вітчизняного науково-виробничого комплексу і оцінка його інноваційного потенціалу

10

2

Управління  інноваціями

 
 

2.1. Підходи до управління інноваціями на вітчизняному підприємстві

13

 

2.2.Типи організаційних структур управління інноваціями на підприємстві

16

 

Висновки 

23

 

Список використаних джерел

24


 

 

Вступ

Економіка України  і далі залишається несприйнятливою  до науково-технічних нововведень  через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Очевидним і  зрозумілим є те, що вирішення проблем  активізації інноваційної діяльності підприємств - головна запорука здійснення успішних ринкових реформ.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Сьогодні інновації  стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій.

На мій погляд, недостатнє опрацювання вітчизняними вченими питання економічної оцінки інноваційних процесів, призводить до впровадження у виробництво заздалегідь неефективних інноваційних проектів.

Процес економічної  глобалізації, а також ринкова  орієнтація економіки України вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних та управлінських чинників ефективного освоєння у виробництві науково-технічним досягнень. Інноваційний фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом реструктуризації економіки України та й регіонів, управління нововведеннями у виробничих структурах тощо.

Незважаючи  на створений у минулому потужний науково-технічний потенціал, розповсюдження новин в Україні в умовах адміністративної системи господарювання гальмувалося відсутністю ефективної мотивації, яку створює лише ринкова конкуренція.

В умовах розбудови  відкритої економіки чітко виявилося, що низький техніко-технологічний  рівень обмежує можливості інтеграції національної економіки у світову  економіку. В Україні зростає актуальність проблем, пов'язаних із формуванням ефективної інноваційної політики і раціонального інноваційного механізму на всіх рівнях управління національною економікою.

Підприємці  повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме нововведення сприяють підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Фахівці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та практичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості організації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостійно вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх комерційного використання у підприємницьких структурах.

 

1. Інноваційна діяльність

1.1. Поняття  та зміст інноваційних процесів

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного  господарства, можна умовно поділити на дві групи — традиційні та інноваційні.

Традиційні  процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного  господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого  періоду,  коли  економіка  функціонувала  і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів, у виробництві  домінували  традиційні   процеси  і  явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В звичайному розумінні  інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження   у   господарську   практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки,  а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.

Технічні новини і нововведення проявляються у формі   нових   продуктів   (виробів), технологій  їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів  діяльності підприємств та інших  ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці) .

Економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.

Соціальні — різні форми   активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання творчої   діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці;охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя).

Юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного  виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи  — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти.

 Усі локальні  і особливо глобальні  нововведення  різної спрямованості можуть  забезпечувати максимально можливий  прогресивний вплив на виробництво  за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень). Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням  традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розрахунку на одну деталь) зменшується на 25-30%, накладні витрати — більш як на 80%, виробнича площа — на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6 разів. Серед глобальних технічних нововведень за ступенем впливу на економіку підприємства відрізняються роторні та роторно-конвеєрні  лінії, які у порівнянні  з традиційними знаряддями праці залежно від складності виготовлюваних деталей забезпечують: підвищення продуктивності праці у 4-10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі - 2-2,5 рази; скорочення тривалості циклу виготовлення — 15-20, а обсягу транспортування виробів — 25-30 разів.

  Помітно   посилюється   вплив   нових   технічних  (технологічних) систем не лише  на економічні явища, але й  на соціальні процеси. Це вимагає  підвищеної уваги конструкторів  нової техніки до показників  її надійності, ергономічності і  екологічності. Особливо нагальним є завдання екологічного виробництва на підприємствах.

За результатами соціальних досліджень установлено, що, наприклад, збільшення у два рази забруднення  повітря шкідливими   викидами   скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого  капітального ремонту в середньому у півтора рази, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, ніж за межами цих зон. У той же час сучасні прогресивні технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічних витрат у чинники зростання обсягів продукції і прибутку. Зокрема застосування існуючої технології утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловими електростанціями шляхом  оснащення їх відповідними газоочисними установками може задовольнити половину потреби народного господарства України у сірчаній кислоті.

Варто обчислювати  такі техніко-економічні показники:

    • приріст обсягу виробленої продукції .

,

де Lвп — чисельність вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, чол.;

— продуктивність праці у розрахунковому (періоді), тис. грн./чол.;

  — обсяг виробленої продукції, тис. грн.

    • приріст продуктивності праці

,

де  - загальне зростання продуктивності праці у розрахунковому році (періоді), %;

L1 — фактична чисельність персоналу, чол.;

— продуктивність праці у базовому році (періоді), тис. грн./чол.

    • приріст фондоозброєності праці

,

де  — темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), %;

Фосн  —  вартість  основних виробничих фондів, тис. грн.;

f0 — фондоозброєність праці у базовому році (періоді), тис. грн./чол.

    • приріст фондовіддачі

,

де LF — темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

F0 — фондовіддача у базовому році (періоді), грн.

    • частка економії від впровадження технічних і організаційних новин в загальних витратах на виробництво продукції, %

,

де D1 — середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді), грн.;

 Р1 — загальна сума прибутку у тому ж році (періоді), тис. грн.

    • приріст рентабельності виробництва

де   R1 — рівень   рентабельності   виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

Информация о работе Розвиток інновацій в Україні