Створення і розвиток грошової системи Україні

Наведена характеристика можливих способів монетизації бюджетного дефіциту свідчить про те, що найдоцільнішим є третій - шляхом реалізації державних цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошове"! маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці. Проте ці положення справедливі лише за умов, коли бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП. Інакше уряд змушений буде щоразу розміщувати на ринку все більше позик і збільшувати проценти по них, щоб стимулювати попит. Це призведе, з одного боку, до випереджаючого зростання бюджетних витрат на обслуговування державного боргу та збільшення бюджетного дефіциту, що ще більше ускладнюватиме проблему монетизації дефіциту, з іншого - до погіршення ліквідності економічних суб'єктів, насамперед банків, оскільки в їхніх портфелях активів надмірно збільшаться запаси державних цінних паперів. Щоб не допустити банківської кризи, центральний банк змушений буде посилити скуповування державних цінних паперів на вторинному ринку, що спричинить зростання пропозиції грошей та сукупного попиту на товарних ринках. Посилиться загроза підриву сталості грошей.

Отже, систематичний, всезростаючий  бюджетний дефіцит у великих  розмірах становить потенційну загрозу  для сталості грошей, якими б способами  він не монетизувався. Монетизація  бюджетного дефіциту через вторинний  ринок цінних паперів може тільки відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім.

Проблема монетизації  валового внутрішнього продукту полягає  в доведенні маси грошей в обороті  до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов'язань. З суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Якою б мірою

     

остання не змінилася (уверх  чи вниз), якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об'єктивно визначеною, тобто не надмірно великою чи малою.

Проте, з практичної точки  зору, вирішення цієї проблеми є  значно складнішим, бо неможливо заздалегідь  визначити ту нормативну величину, на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей (попит на гроші чи Мн). Тому про достатність монетизації ВВП, а значить і всієї економіки, можна судити не по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Якщо всі такі індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то монетизацію ВВП можна вважати достатньою. Коли їх тренд виявляє тенденцію до підвищення, то монетизація є надмірною, а якщо тенденцію до зниження, то - недостатньою (мал. 1):

Мал. 1. Динаміка рівня цін при різних рівнях монетизації ВВП

 

Ціновий тренд 1, що позначений горизонтальною лінією, свідчить про  нормальну монетизацію економіки, коли попит і пропозиція, Мф і  Мн, збалансовані так, що рівноважний  рівень цін тривалий час залишається  незмінним. Ціновий тренд 2, що позначений висхідною лінією, свідчить про

дещо надмірну монетизацію  економіки, через що урівноваження  попиту і пропозиції на товарних ринках щороку відбувається на більш високому рівні цін. Цей ефект може бути викликаний такими чинниками:

- систематичним скороченням реального обсягу ВВП;

- випереджаючим зростанням  пропозиції грошей (порівняно зі  зростанням реального обсягу  ВВП);

- прискоренням швидкості  обігу грошей;

- зростанням частки  ВВП, що реалізується на засадах  бартеру;

- зростанням попиту  на гроші у зв'язку з погіршенням  умов капіталізації грошей на грошовому ринку.

Ціновий тренд 3, що позначений низхідною лінією, свідчить про недостатню монетизацію економіки. За цих умов рівень рівноваги між попитом  і пропозицією на товарних ринках і середній рівень цін буде знижуватися.

Зазначені зміни ринкових індикаторів можуть об'єктивно характеризувати стан монетизації валового продукту за умови високого рівня розвитку ринкових відносин, вільного ціноутворення, вільної конкуренції, ефективного механізму банкрутства тощо. Без цих передумов окремі індикатори можуть змінюватися незалежно від рівня монетизації і перестати виражати її стан.

Показник фактичного стану монетизації валового продукту прийнято розраховувати як частку від  ділення обсягу грошової маси, що є  в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП:

мал. 2

де Км - рівень монетизації;

М - маса грошей на кінець року, взята за агрегатом МЗ;

ВВП - річний обсяг національного  валового внутрішнього продукту.             

Розрахований за станом на 1 січня 2000 р. рівень монетизації  ВВП в Україні дорівнював 17,4% ((22070,0 млн грн*100)/127126,0 млн грн)

Взятий сам по собі цей показник не дає відповіді  на питання, чи достатній він для  монетизації економіки України, оскільки немає і, як зазначалося вище, не може бути нормативного (достатнього) рівня монетизації, з яким його можна було б порівняти. Тому на практиці його порівнюють з таким же показником у даній країні в попередні роки (місяці) чи в інших країнах (табл. 1) [1,5].

 

Таблиця 1

 

Рівень монетизації  ВВП в Україні В 1991-1999 рр [12].

Показник	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999
1.Номінальний ВВП за  рік, млн.грн	2,99	50,33	1483,0	12038,0	52933,0	80510,0	93365,0	102593,0	127126,0
2. Номінальна маса  грошей МЗ на кінець року, млн.грн.	2,4	25,0	482,0	3216,0	6930,0	9364,0	12541,0	15705,0	22070,0
3.Рівень монетизації ВВП, %	80,2	49,6	32,5	26,7	13,1	17,7	13,4	15,3	17,4
4. Рівень інфляції, %	390,0	2100,0	10256,0	501,0	282,0	140,0	110,0	120,0	119,0

 

Як видно з наведених  у таблиці даних, рівень монетизації  ВВП в Україні протягом 1991-1995 pp. систематично знижувався з 80,2% у 1991 р. до 13,1% у 1995 р. Це дає підстави стверджувати, що забезпеченість економіки грошовою масою за цей період погіршилася, тобто відбулася демонетизація економіки. Це негативно вплинуло на стан платіжної дисципліни, а отже на розвиток економіки: поглибилися платіжна криза,

 

     

широких розмахів набув  бартер, помітно знизилась ліквідність  економічних суб'єктів та банків тощо.

З 1996 р. спостерігається  поступове повільне піднесення рівня  монетизації - з 13,1% у 1995 р. до 17,4% у 1999 р. Це можна розцінювати як       

прояв певного поліпшення забезпеченості економіки грошовою масою. Проте темпи його були недостатніми і не привели до помітного зміцнення платіжної дисципліни. Вона все ще залишалася в незадовільному стані, негативно впливала на економічні процеси.

Щоб терміново виправити  ситуацію з монетизацією ВВП і  негайно перебороти платіжну кризу, деякі економісти пропонували штучно підвищити рівень монетизації ВВП методами експансійної монетарної політики, збільшуючи пропозицію грошей незалежно від зміни попиту на гроші.

Наскільки реальні й  ефективні ці пропозиції? Правильну  відповідь на це питання можна знайти на підставі аналізу чинників, які обумовили зміну рівня монетизації ВВП в Україні протягом 1991-1999рр.

На першому етапі (1991-1995 pp.) демонетизація ВВП була викликана  двома групами чинників:

1) тими, що провокували  з боку грошей прискорене зростання номінального обсягу ВВП - високі темпи зростання пропозиції грошей та інфляційних очікувань;

2) тими, що діяли з  боку товарів і спричинювали  зростання виробничих витрат  і цін - стрімке подорожчання  імпортних енергоносіїв, зниження  продуктивності праці, зростання втрат та збитків, скорочення обсягів виробництва тощо.

Унаслідок дії цих  факторів номінальний обсяг ВВП  з року в рік зростав швидше, ніж номінальна маса грошей в обороті. За 1991-1995 pp. обсяг номінального ВВП  зріс у 17644,0 рази, а обсяг номінальної маси грошей - у 2887,5 разу, тобто приблизно в 6 разів повільніше. Рівно на стільки ж знизився рівень монетизації ВВП [15].

                   

На другому етапі (1995-1999рр.) падіння монетизації ВВП припинилося, і рівень її став навіть зростати. Але це зростання було зумовлене не посиленням пропозиції грошей. Навпаки, темпи її зростання навіть помітно знизились - з 2887,5 разу за 1991-1995 pp. до 3,2 разу за 1995-

1999 pp. Справжньою причиною  перелому в тенденції монетизації  ВВП стала зміна в співвідношенні між темпами зростання номінальної грошової маси і номінального обсягу ВВП на користь першої. За 1995-1999 pp. обсяг грошової маси зріс у 3,2 разу, а обсяг ВВП - у 2,4 разу. Це можна пояснити тим, що після грошової реформи 1996 р. і тривалої стабілізації курсу гривні скоротилися інфляційні очікування, підвищилася довіра до національних грошей і банківської системи, істотно знизилися темпи інфляції, що й спровокувало зростання попиту економічних суб'єктів на гроші і підштовхнуло їх до прискореного нарощування запасів грошей.

Чи можна було ще більше наростити масу грошей методами експансійної монетарної політики? На наш погляд, не можна, бо додатково випущені гроші  тільки збільшили б тиск на ціни на валютному і товарному ринках. Це спричинило б поглиблення девальвації та інфляції гривні, які й так у цей період перебували на досить високому рівні, за яким розпочалося б прискорене зростання інфляційних очікувань і падіння рівня монетизації ВВП.

Отже, сама українська дійсність  доводить, що демонетизація економіки спричинена глибокою інфляцією, внаслідок якої різко скоротився попит на гроші і відповідно була скорочена пропозиція грошей. Тому ремонетизувати економіку не можливо нагнітанням пропозиції грошей, а насамперед потрібно забезпечити розвиток попиту на гроші. І лише в міру його зростання повинна збільшуватися пропозиція грошей. Тільки за цих умов емісія не призведе до інфляції, бо додаткова пропозиція грошей осяде в їх запасах, а вихід її на товарні ринки буде здійснюватися в міру зростання товарної пропозиції, не провокуючи зростання цін понад запланований рівень.

              

Для збільшення попиту на гроші, як єдино реального шляху  ремонетизації економіки України, необхідно:

- перейти до політики  економічного зростання, яка забезпечить  тривале збільшення виробництва реального валового внутрішнього продукту;

 

- подолати бартер у  відносинах між господарюючими  суб'єктами;

- підвищити стабільність  національних грошей та банківської  системи, довіру до них усіх  економічних суб'єктів;

- підтримувати на належному рівні реальну ставку депозитного процента;

- забезпечити високий  рівень розвитку ринку цінних  паперів і та валютного ринку.

Звичайно, вирішити всі  ці завдання значно важче, ніж просто збільшити пропозицію грошей. Проте  йти потрібно складним шляхом, бо тільки він гарантує потрібний результат і дасть можливість уникнути старих помилок - нових гіперінфляційних збурень в економіці.

Звідси випливає ще один важливий висновок - показник монетизації  ВВП безпосередньо не пов'язаний з грошовим ринком і управлінням пропозицією грошей. Тому завдання ре-монетизації економіки виходить за межі монетарної політики і повинне вирішуватися засобами загальноекономічної політики. Монетарна ж політика повинна забезпечити урівноваженість попиту і пропозиції грошей, на якому б рівні не перебувала монетизація ВВП [12, 14].

     

4.2. Інструменти монетарної політики

 

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:

- інструменти опосередкованого  впливу на грошовий ринок та  економічні процеси;

- інструменти прямого  впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання  норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.