Інструменти регулювання грошового ринку

За  видами інструментів грошовий ринок  складається з трьох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

• ринок позичкових капіталів;
• валютний ринок.
• ринок цінних паперів.

 Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

Це  економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво  у рухові коштів від їх власників  до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові  установи і фондові біржі.

 Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.

 Валютний ринок - поняття, що охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв’язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо. Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів. Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладання капіталів. озрізняють перший ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний - де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. нституційними установами ринку є спеціальні кредитні заклади і фондові біржі. Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках ринок цінних паперів є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення. аме ринки цінних паперів, позичкових капіталів та валютний ринок забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва. За другою ознакою можна виділити такі сектори грошового ринку:

• ринок банківських кредитів;
• ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ).

Окремим сектором грошового ринку можна  також додатково визначити фондовий ринок.

Залежно від призначення засобів, що обертаються  на грошовому ринку, останній поділяється  на:

• ринок грошей;
• ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в, обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Ринок грошей можна умовно поділити на два  сектори:

• міжбанківський ринок;
• відкритий ринок.

 Міжбанківський ринок - частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.

Кредитування  на міжбанківському ринку може здійснюватися  за разовими чи генеральними кредитними угодами, а також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний ринок обслуговують угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

Відкритий ринок - це ринок, па якому відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

2.  НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО РИНК. ФОРМИ ТА ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ

У забезпеченні нормального  функціонування будь-якої сучасної економічної  системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії  свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації  національної оборони, виконувало визначені  функції в сфері економіки. Державне регулювання економіки має довгу  історію - навіть у період раннього капіталізму в Європі існував  централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними  ставками і зовнішньою торгівлею. У  сучасних умовах будь-яка держава  здійснює регулювання національної економіки, з різним ступенем державного втручання в економіку.

Особливо зростає роль державного регулювання в умовах економічної кризи. Світовий досвід показав, що вихід із кризи можливий лише при твердій централізації  державної влади і проведенні нетривіальних заходів для забезпечення економічного росту. Так було з західноєвропейськими країнами в післявоєнний період, і  з латиноамериканськими (Чилі, Аргентиною, Бразилією) зовсім недавно.

Державне регулювання  фінансового ринку і грошового  обігу – одна з найважливіших  і самих складних задач держави. Добре продумана і правильно  організована політика в області  фінансів –  найважливіший фактор успішного розвитку економіки будь-якої країни. Однієї з найголовніших причин нинішньої кризи в нашій країні – непродумана політика держави  в області фінансів.

Фінансовий ринок –  ринок короткострокових, середньострокових  і довгострокових кредитів і фондових цінностей, тобто акцій, облігацій  і інших цінних паперів.

Основними сегментами фінансового  ринку є: ринок грошового капіталу (кредитів), ринок цінних паперів, валютний ринок.

Усі сегменти фінансового  ринку дуже тісно взаємозалежні  між собою. Найменші зміни на одному з них відразу волочуть зміни  на інших. Так, наприклад, продаж Центральним  банком державних облігацій (операція на ринку цінних паперів) веде до звуження грошової бази, що робить гроші більш  дорогими, і, у свою чергу, викликає підвищення процентних ставок по кредитах, тобто відбиває на ринку грошового  капіталу.

Основними учасниками фінансового  ринку виступають: держава, фізичні  особи, підприємства, банки, пенсійні фонди, страхові компанії, пайові інвестиційні фонди.

Незважаючи на сучасну тенденцію  дерегулювання фінансової системи, ступінь централізації і державного контролю залишається значною.

Центральний банк впливає на грошовий обіг через ринок за допомогою  ринкового механізму. Об'єктом впливу служать:

• обсяг пропозиції грошей у наявній і безготівковій формах;
• обсяг попиту;
• ціна кредиту.

Можливість впливу на пропозицію грошей забезпечується центральному банкові  сполученням суб'єкта грошової емісії в її наявній і безготівковій  формах і безпосереднього суб'єкта регулювання. По-перше, монополія на емісію банкнот надає базу контролю над наявної складового грошового  обігу, по-друге, особлива роль центрального банку у формуванні кредитних  ресурсів банківської системи в  цілому створює основу для визначення можливого обсягу банківських кредитів. У сучасних умовах перевага депозитної частини грошового обігу підвищує значення регулювання центральним  банком саме обсягу пропозиції банківських  кредитів. Регулювання центральним  банком попиту на гроші здійснюється по цій же причині насамперед через  регулювання умов надання кредитів центральним банком, побічно визначальні  умови надання кредитів банківською  системою.

Вибір конкретних інструментів грошово-кредитної  політики здійснюється з урахуванням  особливостей національної фінансової системи, зокрема положення в  ній банків, ступеня розвиненості інструментів грошового ринку, ступеня  включення грошового ринку в  процес інтеграції. Адекватність заходів  для регулювання грошового обігу  цим параметрам забезпечується їхньою постійною еволюцією. Еволюція інструментів регулювання грошового обігу  слідом за зміною, наприклад, об'єкта регулювання  аж ніяк не є автоматичної, але усі  той же механізм ефективності додає  їй примусовий характер.  Так, зміни  в банківській системі змінюють типи установ, операцій підметів регулюванню, а також канали, по яких відповідні регулюючі міри доходять до економічних  агентів. Це змінює ефективність використовуваних інструментів, вимагає зміни їхнього  співвідношення або розробки нових  інструментів регулювання.

Еволюція методів регулювання  грошового обігу стимулюється почасти  і його особливостями як об'єкта регулювання. Справа в тім, що регулююча  діяльність центрального банку накладає визначені обмеження на умови  грошового обігу, викликаючи двоїсту  реакцію. З одного боку, зміна одного з параметрів ринку веде до зміни  стану всієї системи в напрямку досягнення ринкової рівноваги. З іншого боку, відбувається пристосування форм ринкової діяльності в напрямку, що компенсує вплив регулюючих мір  або дозволяє обходити них. Як безпосередні причини змін методів регулювання  грошового обігу можна назвати:

• досягнення високого ступеня розвитку інструментів грошового ринку, чия гнучкість дозволила швидко пристосуватися до регулюючих мір;
• зміна структури банківської системи, розширення сфери оптових банківських операцій, що підвищують стійкість грошової сфери;
• інтернаціоналізація банківської діяльності, що також збільшила мобільність цієї сфери, її здатність компенсувати вплив регулюючих мір.

Центральний банк має у своєму розпорядженні  комплекс інструментів, використовуваних для реалізації грошово-кредитної  політики.

Основними інструментами і методами грошово-кредитної політики  Національног Банку України є:

• обов'язкові резерви;
• операції на відкритому ринку;
• рефінансування банків;
• депозитні операції;
• процентна політика.

Для регулювання ліквідності банківської  системи Центральний Банк України  активно використовує такий інструмент грошово-кредитної політики, як обов'язкові резерви. В основі дії цього інструмента лежить механізм впливу банківської системи на грошову пропозицію через банківський мультиплікатор. Якщо Центральний банк збільшує норму обов'язкових резервів, то це приводить до скорочення надлишкових резервів банків і до мультиплікативного зменшення грошової пропозиції, при зменшенні норми обов'язкових резервів відбувається мультиплікативне розширення пропозиції грошей. Резервні вимоги встановлюються з метою обмеження кредитних можливостей кредитних організацій і підтримки на визначеному рівні грошової маси в звертанні.

У відповідності з законодавством України кредитна організація зобов'язана  виконувати нормативи обов'язкових  резервів, депортуємих у Центральному Банку України.

З кредитних організацій, що порушують  установлений порядок формування обов'язкових  резервів, і також допускають недовнесок у обов'язкові резерви, стягуються штрафи, а також до них застосовуються інші заходи впливу, аж до відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій.

Важливим інструментом грошово-кредитної  політики є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки або продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів Центральний банк може здійснювати або вливання резервів у кредитну систему держави, або вилучати їх звідти. Коли Центральний банк намагається стримати ріст грошової маси, він прибігає до продажу наявних у його розпорядженні державних зобов'язань. Останні переміщаються до приватних власників, а гроші, виручені в результаті такої операції, витягаються з обігу.

Як правило, при продажі державних  цінних паперів Центральний банк установлює пільгові курси за ціною  нижче ринкової, намагаючись залучити якнайбільше бажаючих придбати ці папери. У свою чергу викуп цих цінних паперів може здійснюватися державою в заздалегідь установлений термін по заздалегідь визначеній ціні або  за ринковою ціною. Або держава зобов'язується скуповувати раніше випущені цінні  папери за договірною ціною, але з  умовою індексації.

Операції на відкритому ринку, у  відмінності від інших методів, роблять швидкий коригувальний  вплив на рівень ліквідності комерційних  банків і динамікові грошової маси. Особливість використання даного інструмента  полягає в тому, що періодичність  і масштаби проведення операцій визначаються по розсуду Банку Росії виходячи з бажаного прогнозованого ефекту. Це робить даний інструмент зручному, гнучкому й оперативним у застосуванні. За допомогою операцій на відкритому ринку Центральний банк здійснює централізоване запозичення державою тимчасово вільних коштів у банків, фінансових і інвестиційних компаній, різних підприємств і в населення. Іншими словами, це правове оформлення позики держави в тих або інших  кредиторів. Отримані в такий спосіб гроші використовуються для неінфляційного  фінансування дефіциту держбюджету.