Комерційні банки: їх суть,функції та значення в ринковій економіці

 

Вступ.

Історія банківської справи сягає прадавніх часів. Кредит існував  ще у Вавилоні, про що згадується у кодексі законів вавилонського  царя Хамму-рапі (XVI11 століття до н. є.), яким передбачено умови надання та повернення позик. Але виникнення власне банківництва пов"язане зі Стародавньою Грецією, де перші фінансисти почали розпоряджатися залученими коштами.

Засвідченням істориків, установами, то більш-менш нагадують  банки, були окремі церковні храми, в  яких концентрувалася значна частина  грошових коштів. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський,Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.

Перші «банкіри» зрозуміли, що накопичені грошові багатства  лежать без руху, без діла, тоді як від них можна отримувати значну користь, віддавши в тимчасове користування або самостійно відкривши торговельні  та ремісничі підприємства. Вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках — будинки, дорогоцінні речі і навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції із залучення капіталу, а потім і розміщення його з певною вигодою.

Слово «банк» походить від  італійського «Вапсо», що означає «лавка»  Попередниками банків в Італії були середньовічні міняйли — представники грошового капіталу; вони приймали грошові вклади купців і спеціалізувались на обміні грошей різних міст і країн. З часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні гроші для надання кредитів та отримання процентів, що означало перетворення міняйлів у банкірів.

У XVI — XVII століттях купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиро­банки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами — купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям.

В Англії банківська система виникла в XVI столітті, причому перші банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців.

За часів Ярослава Мудрого  в Київській Русі також існували установи, що надавали кредити і залучали кошти.

У недавньому минулому комерційні банки займали особливе положення  в економіці західних країн. Державні органи завжди підтримували банки у разі кризи ліквідності або при загрозі банкрутства, щоб гарантувати стабільність фінансової системи. При цьому фінансове законодавство обмежувало сферу діяльності комерційних банків, точно визначаючи що і як вони можуть робити, і одночасно оберігало банки від появи конкурентів. Банки при цьому грали традиційну роль посередника між вкладниками і позичальниками і забезпечували функціонування платіжної системи, відносно мало думаючи про застосування нових методів і технологій. Однак остання чверть віку була періодом глибоких змін в банківській справі, численних новин в організації, методах управління банками і формах обслуговування корпоративних і індивідуальних клієнтів.

Ці процеси в різній мірі і з різною інтенсивністю торкнулися всіх країн, включаючи Україну. Підкреслюючи значимість виникаючих змін, експерти нерідко називають їх “фінансовою революцією". Прийоми і методи банківської діяльності ускладнюються, приймаючи нові межі. У той же час виникають абсолютно нові види операцій і послуг, що не мали аналогів в світовій практиці і що стали можливими завдяки складному поєднанню причин, що впливають на попит і пропозицію грошового капіталу.

Один з найважливіших  аспектів банківських змін отримав  назву інтернаціоналізації або  глобалізації. Це процес розширення сфери  діяльності великих банків за межі національних кордонів, що супроводиться  створенням мережі зарубіжних філій, з  одного боку, і зростанням числа  іноземних банків - з іншою. Внаслідок інтернаціоналізації фінансових ринків, банки стикаються із змінами кон"юнктури ринків не тільки національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління банківським портфелем. У умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній момент.

Банки займають досить вагоме місце в економіці будь-якої країни. Тому вивчення функцій банків, їх роль в економці є вкрай потрібним, особливо для України.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання  доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів. З цією метою застосовуються найбільш сучасні форми обчислювальної техніки і комунікацій, які дозволяють в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Комерційні банки є  базовою ланкою кредитно-фінансового  обслуговування господарства, що в  свою чергу ґрунтується на кредитній  системі, не лише комерційного банку, а й держави в цілому.

Поняття «банк» має економічне і юридичне значення. Загально прийняте визначення банку в юридичному аспекті - кредитна організація, що має виключне право здійснювати в сукупності наступні банківські операції: залучення  у вклади коштів фізичних і юридичних  осіб, розміщення зазначених засобів  від свого імені і за свій рахунок на умовах повернення, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб».

В даній курсовій роботі розглядається комерційний банк як елемент економічного впливу, його функції, типи та особливості функціонування в Україні.

 

                                                                                                                                                                    

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Історичні та теоретичні аспекти аналізу комерційних банків.

1.1 Історія виникнення та еволюція розвитку комерційних банків.

 Термін «банк» походить  від латинського «banco» й означає  «контора», «лава», «стіл», за яким здійснювався обмін грошей. Французьке слово «bangue» означає «скриня», тобто вказує на функцію збереження чогось цінного.

 За свідченнями істориків, перші банківські операції почали здійснюватись у Стародавньому Вавилоні, де не тільки обмінювалися гроші однієї держави на гроші іншої, а й практикувалося прийняття вкладів та видання за ними певних відсотків. Подальшого розвитку банківська справа набула в Стародавній Греції (Елладі), де організацію банківської справи було закладено понад дві з половиною тисячі років тому в давньогрецьких містах на узбережжях Середземного, Егейського і Чорного морів. Жвава торгівля та наявність у греків власних монет підштовхнули до виникнення грошово-кредитних відносин, де останню роль відігравали «міняйли», які розумілися на монетах, перевіряли їхню якість, займались обміном грошей однієї монетно- вагової системи на іншу, а пізніше приймали коротко- або довгострокові вклади.

 Міняйли (або «трапедзити», від слова «trapeze» — стіл) здійснювали грошові перекази в інші міста, позичали гроші під відсотки, за певну плату зберігали цінності й документи, укладали різноманітні угоди від імені свого клієнта. На кінець V ст. до н.е. «трапедза» — лавка міняйли, перетворилась на прототип сучасного банку.

 В Європі виникнення  банківської справи і поява  перших лихварів пов'язано з  князівськими дворами торговими  домами пізнього середньовіччя. У XVI ст. з'явилися перші банківські доми — Медичі в Італії, купецькі гільдії Амстердама, Венеції, Генуї, Мілана, які створили навіть спеціалізовані банки — «жиро-банки», що здійснювали безготівкові розрахункові операції між купцями.

 Банки виникають на  основі товарно-грошових відносин  і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях. Перші подібні установи, що стали попередниками капіталістичних банків, виникли в кінці XVI ст. у Флоренції та Венеції на основі обмінних операцій (обмін грошей різних міст та держав) і спеціалізувались на прийманні вкладів і здійсненні безготівкових розрахунків.

 Пізніше за аналогічним принципом були створені банки в Амстердамі (1605) та Гамбурзі (1618). Найважливішими функціями банків того періоду було посередництво в платежах і кредитування торгівлі.

 Банківська справа  в сучасному вигляді зародилася  в період мануфактурної стадії  капіталізму, коли виникли банкірські  доми, які надавали кредит промисловим  і торговим капіталістам під помірний відсоток. Досить відомими на той час банкірськими домами були Уайльда в Англії, Ротшильда у Франції, Фуггерів у Німеччині та ін.

 Перший російський  банк заснований у 1733 р., коли  указом було створено державний  позичковий банк, який значною  мірою відігравав роль казенного ломбарду.

  У 1754 р. було засновано  два банки: Державний зайомний  банк для дворянства у Москві  і Санкт-Петербурзі, для кредитування  купецтва, однак ці банки швидко  припинили свою діяльність, зіткнувшись із проблемою повернення кредиту. В 1772 р. поряд з банками з'являються спеціалізовані кредитні установи, які приймали внески до запитання і видавали позики або під заставу іпотеки (охоронні каси), або під заставу коштовних металів (позичкові каси). У 1769 р. у Санкт-Петербурзі та Москві було засновано Асигнаційний банк, а в 1786 р. — Державний земельний банк, почали також з'являтися інститути довгострокового іпотечного кредитування. Отже, в цей період у Росії розпочинається формування банківської системи.

 В Україні початок  банківської діяльності було  покладено в середині XVIII ст. Вона  розвивалася разом зі становленням  банківської системи Росії. У ті часи торгівля велася за готівку, а промисловість розвивалася в основному за рахунок держави. Першими позичальниками були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали одноосібні підприємці-лихварі .

 Кредитна система в  Україні була започаткована в  1781 р., коли Російський Асигнаційний банк відкрив свої банківські контори в Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 р. — у Херсоні. У 1839 р. в Києві засновується місцева контора державного комерційного банку. Указом від 31 травня 1860 р. було створено Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і здійснював низку кредитних операцій, а в Україні діяли його контори: в Києві, Харкові та Одесі. Крім того, в цей період в Україні почали функціонувати великі комерційні банки (Дворянський, Селянський), налагоджувалась мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення.

 Після реформи 1861 р. в Україні було створено місцеві банки: 1864 р. — Херсонський земський банк, 1871 р. — Харківський земельний банк, 1868 р. — Київський приватний комерційний банк, Київський промисловий банк та Катеринославський комерційний банк, а в Одесі формується Бессарабсько-Таврійський земельний банк та ін. Усі вони видавали позики під заставу поземельної власності або нерухомості.

 У радянський період  правове становище банків неодноразово  змінювалось. Декретами ВЦВК від  14 грудня 1917 р. всі банки та  приватні кредитні установи було  націоналізовано, а банківську  справу проголошено державною  монополією. У 1920 р. Україна залишилася без власної грошової одиниці і без банківської системи. Після реформ 1930-1932 рр. банківська система складалась із Державного банку СРСР, який став єдиним розрахунковим центром і займався концентрацією короткострокового кредитування і платіжного обігу, та чотирьох спеціалізованих банків (Промбанк, Сільгоспбанк, Торгбанк, Цекомбанк, Зовнішньоторговельний банк).

 У 1987 р. в СРСР  з метою реорганізації банківської  системи було проведено банківську  реформу: новоутворені шість банків (Держбанк СРСР, спеціалізовані банки  Агропромбанк СРСР, Промбудбанк  СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний  банк, Зовнішньоекономічний банк  СРСР) підпорядковувались Раді Міністрів СРСР і одночасно виступали як органи державного управління та юридичні особи, займались господарською діяльністю.

 В Україні в цей  період існувала широка мережа установ Держбанку і Будбанку, трудових ощадних кас.

 Фундамент нової банківської  системи в Україні було закладено  створенням перших кооперативних  комерційних банків на підставі Закону СРСР «Про кооперацію» (1988 р.). Перший кооперативний банк «Таврія» зареєстровано в 1988 р., а перший комерційний банк — Український інноваційний банк заснований у січні 1989 р. в Києві.

 У ході перебудови  СРСР почалося становлення комерційних  банків за допомогою акціонування  державних банків і створення  нових кредитних установ на  кооперативній і акціонерній  основі. На 01.04.1991 р. вже було зареєстровано  1417 комерційних і кооперативних  банків, з яких 1175 — на території Росії, а 242 — в інших республіках, у тому числі 74 комерційних банки в Україні.

 Формування нової банківської  системи України почалось із  побудови суверенної держави  і прийняття Декларації про  державний суверенітет України  (16 листопада 1990 р.) та Закону України  «Про економічну самостійність  України» (3 серпня 1990 р.).

 Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність» та охоплює кілька періодів:

 перший період (1989-1991 рр.) — українські банки реєструвалися  в Москві (перетворення спеціалізованих державних банків, що існували в умовах централізованої планової економіки, на комерційні);

 другий період (1991-1992 рр.) — починаючи з жовтня 1991 р.  відбувається перереєстрація Національним  банком усіх комерційних банків, які працюють на території  України, по суті більшість  їх мали засновників в особі міністерств та відомств;

 третій період (1992-1993 рр.) характеризується створенням банків  «нової хвилі» із залученням  значного приватного капіталу. До них належать «Аваль», «Інко», Відродження», «Трасбанк» та ін. Під час гіперінфляції спостерігається масове утворення дрібних «кишенькових» банків (понад 100 банківських установ);

 четвертий період (1994-1996 рр.) — призупиняється інфляція  та активізується діяльність  НБУ з регулювання діяльності  комерційних банків, зниження рівня банківського менеджменту, а все це призвело до банкрутства окремих банків. У 1994 р. збанкрутило 12 банків, 1995 р. — 20, 1996 р. — 45 банків, а ще 60 опинилися в стані прихованого банкрутства. В цей період банківська система України перебувала в стані стагнації: скорочення розміру активів деяких банків, спостерігається велика розбіжність у концентрації банківського капіталу, третина зареєстрованих банків не мали необхідного сплаченого статутного фонду;