Фінансування інноваційних процесів

 

 

Особливостями фінансового лізингу є:

— участь третьої сторони — виробника чи постачальника об'єкта лізингової угоди;

— об'єктом лізингу є, як правило, нове обладнання, цілеспрямовано придбане для потреб лізингоодержувача;

— висока вартість об'єктів лізингових угод;

— тривалість лізингової угоди наближена до терміну

служби об'єкта угоди;

— технічне обслуговування устаткування здійснюється підприємством-постачальником або лізингоодержувачем.

З економічного погляду для учасників лізингової угоди кращим є фінансовий лізинг. Однак часто використовують оперативний лізинг, який є зручним за умов, коли фірма, що взяла в оренду обладнання, не цілком впевнена в успішності свого проекту і тому укладає угоду на короткий строк з наміром повернути обладнання, якщо потреби в ньому не буде.

Фінансовий лізинг здійснюють на різних умовах: з обслуговуванням, леверидж-лізинг, лізинг «у пакеті».

Лізинг з обслуговуванням — це угода, яка передбачає виконання лізингодавцем низки додаткових послуг, пов'язаних з утриманням і обслуговуванням майна. Леверидж-лізингом є угода, за якою велику частку (за вартістю) майна, що здається в оренду, лізингодавець бере у третьої сторони. Лізинг «у пакеті» — це система, за якою лізингоодержувачу надається технологічний комплекс, за якого будинки і споруди він купляє в кредит, а обладнання бере за договором оренди.

Лізинг створює переваги усім сторонам, що беруть участь в лізинговій угоді. Для лізингодавця він є одним із способів ефективного вкладення капіталу, ризик втрати якого невисокий, оскільки обладнання перебуває на балансі лізингодавця протягом усього терміну дії договору оренди. Для виробника (машинобудівних заводів) лізинг сприяє розширенню ринків і обсягів збуту продукції.

Переваги лізингу для лізингоодержувача полягають у тому, що:

— за наявності рентабельного проекту підприємець-початківець має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без великих одноразових витрат, які на першому етапі покриває лізингова компанія (однією із форм їх наступного повернення може бути продаж продукції, виготовленої на обладнанні, взятому на умовах лізингу);

— лізингові платежі відносять на собівартість продукції (послуг), що дає змогу зменшити базу оподаткування і податкові платежі;

— фінансовий лізинг (на відміну від інших його форм) характеризується тим, що термін оренди дуже близький до терміну служби устаткування, що сприяє швидшому технічному оновленню виробництва.

Найважливішими факторами, які слід брати до уваги при визначенні конкретних термінів лізингових договорів, є:

— термін служби устаткування, обумовлений його техніко-економічними характеристиками;

— норми амортизаційних відрахувань, а також порядок їхньої індексації, що визначається законодавчо;

— поява продуктивнішої техніки;

— кон'юнктура ринку позичкових капіталів і тенденції її розвитку.

Сучасні лізингові фірми дають орендарю право вибору постачальника необхідного йому устаткування, розміщення замовлення і приймання об'єкта угоди, що дає йому змогу вибрати найсучасніше обладнання і бути впевненим у його високих експлуатаційних характеристиках. Технічне обслуговування і ремонт цього устаткування залежно від умов договору здійснює підприємство-виробник або сам орендар (лізингоодержувач).

Розміри лізингових платежів завжди повинні бути обґрунтованими і прийнятними для обох сторін.

До основних елементів лізингового платежу належать:

амортизація;

— плата за фінансові ресурси, залучені лізингодавцем для здійснення угоди;

— лізингова маржа — 1—3% (дохід лізингодавця за надані ним послуги);

— ризикова премія, величина якої залежить від видів і ступеня ризику, що несе за даним договором лізингодавець.

Розвиток лізингу в країні залежить від прийнятності умов оплати лізингового договору для лізингоотримувача. Сучасний ринок лізингових послуг — один з найдинамічніших. У США, наприклад, частка лізингу становить 25— 30% загальної суми капітальних вкладень у машини й устаткування.

Лізинг може знайти широке використання і в Україні, оскільки для цього є певні умови:

— скорочення обсягів ліквідних коштів, спричинене труднощами на ринку грошей;

— незначний прибуток підприємств, що обмежує можливості фінансування розвитку виробництва за рахунок власних коштів;

— сприяння розвиткові лізингових операцій з боку урядових структур в інтересах стимулювання інноваційного розвитку економіки.

Лізинг розширює можливості залучення вільних коштів компаній у фінансування підприємницьких проектів інших фірм. Завдяки різноманітності його форм підприємці можуть обирати для себе найприйнятніший варіант фінансування освоєння технічних новацій.

 

6. Фінансування  інноваційних проектів

 

Важливою складовою розвитку підприємств є реалізація інноваційних проектів. Як правило, за масштабами вони значно переважають поточну діяльність з удосконалення технології виробництва чи продукції, отже, потребують значного фінансування. Часто це не лише власні кошти підприємства, а й залучені, що підвищує ціну капіталу, інвестованого в проект. Це передбачає ретельне техніко-економічне обґрунтування його комерційної ефективності, оцінку техніко-технологічної здійснимості, адекватної конкретним виробничим і фінансово-економічним умовам споживача нововведення.

Інноваційний проект — комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених з метою створення, виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів за умов встановлених ресурсних обмежень.

Як правило, він ґрунтується на інновації, що дає змогу радикально вирішити проблеми, актуальні для підприємства. Інноваційні проекти можуть бути промисловими, проектами дослідження і розвитку та організаційними.

Промислові проекти — проекти, які спрямовані на випуск та продаж нових продуктів і пов'язані з будівництвом споруд, удосконаленням технологій, розширенням присутності на ринку та ін.

Таким проектом, наприклад, є спільний голландсько-український екологічний проект, що передбачає створення очисних споруд на Яготинському цукровому заводі в Київській області, який би працював за системою анаеробної очистки стічних вод і її повторного використання в замкнутому циклі; отримуваний при цьому газ метан має використовуватися тут же у парових установках.

Проекти дослідження і розвитку — проекти, зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опрацювання інформації, нових матеріалів, конструкцій тощо.

Ці проекти, як правило, здійснюються спеціалізованими науково-дослідницькими організаціями чи підрозділами великих підприємств з метою їх практичного використання.

Організаційні проекти — проекти, націлені на реформування системи управління, створення нового підрозділу організації, проведення науково-практичних конференцій і семінарів тощо.

Організаційні проекти зазвичай не потребують великих коштів і фінансуються підприємствами, які їх здійснюють.

Найчастіше підприємства реалізують промислові проекти, які передбачають реалізацію як повного життєвого циклу інновацій, так і лише тих стадій, що пов'язані з її використанням.

Залежно від глибини охоплення етапів інноваційного процесу інноваційні проекти поділяють на повні і неповні.

Повний інноваційний проект. Охоплює всі етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних досліджень до реалізації інноваційного продукту. Такому проекту притаманна висока міра новизни; він під силу лише великим організаціям, що мають спеціалізовані науково-дослідницькі, конструкторські лабораторії та фахівців відповідного рівня, або ж кільком організаціям чи країнам, які спільно вирішують значущі завдання (міжнародний космічний проект «Морський старт»).

Неповні проекти. Передбачають виконання лише окремих стадій інноваційного процесу. Це можуть бути фундаментальні дослідження, дослідження пошукового та прикладного характеру, які здійснюються спеціалізованими науково-дослідницькими закладами і націлені на створення дослідного зразка новинки, або ж роботи, пов'язані з використанням новинки для комерційних цілей, чим переважно займаються промислові підприємства. Відповідно до цього неповні проекти поділяють на:

1) неповний інноваційний  проект першого типу — охоплює  перші етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних  досліджень до створення новинки;

2) неповний інноваційний  проект другого типу — охоплює  завершальні етапи інноваційного  процесу: промислове використання  інноваційного продукту, наприклад  через придбання ліцензії у  його власника.

Фінансування наведених типів інноваційних проектів є різним за масштабами і джерелами. У проектах першого типу переважає частка бюджетних коштів, другого — винятково приватні інвестиції (власні або запозичені).

За обмежених фінансових ресурсів, що властиво вітчизняному бізнесу (і що потребує залучення інвестицій зі сторони), визначення доцільності реалізації інноваційного проекту є неодмінною передумовою прийняття позитивного рішення щодо нього, оскільки надзвичайно важливо, якою буде віддача від вкладеного капіталу і чи забезпечить вона комерційну вигідність проекту для його учасників (ініціатора, замовника, інвестора).

Обґрунтування доцільності інноваційного проекту починається із встановлення критеріїв, за якими оцінюють його здійснимість у межах конкретного підприємства. Йдеться про ступінь готовності наукового доробку, на якому засновується проект, про його практичну реалізацію, ресурсне забезпечення проекту (технічна придатність наявної техніко-технологічної бази, можливість отримання сировини, матеріалів, кадрове забезпечення та ін., в т. ч. за умов кооперування з іншими) та комерційну вигідність (віддача від інвестованих у проект коштів).

Загальну схему обґрунтування інноваційного проекту подано на рис. 3.

Друга процедура оцінювання стосується комерційної привабливості проекту. Якщо розрахунки показують недостатній рівень віддачі від вкладеного капіталу, подальше обґрунтування припиняють.

Залежно від змісту проекту процедура обґрунтування може бути складнішою або простішою.

Для типових промислових проектів, що найчастіше реалізуються підприємствами, обґрунтування здійснимості та доцільності має такі особливості:

1. Проект заміни застарілого  устаткування. Є природним процесом  продовження існуючого бізнесу  в незмінних масштабах. Зазвичай  такі проекти не потребують  тривалих і складних процедур  обґрунтування і прийняття рішень. Багато альтернативність може  з'явитися лише у разі існування  кількох типів подібного устаткування. Тоді необхідно обґрунтувати  переваги одного з них.

 

Рисунок 3.

 

2. Проект заміни устаткування  з метою зменшення поточних  виробничих витрат. Такі проекти  спрямовані на використання порівняно  досконалішого устаткування.

Цей тип проектів припускає детальний аналіз вигідності кожного окремого проекту, тому що досконаліше з технічного погляду устаткування не завжди є вигіднішим з фінансової точки зору.

3. Проект збільшення випуску  продукції і/або розширення ринку  послуг. Передбачає відповідальне  рішення, що зазвичай приймається  на вищому рівні управління  підприємством. Най детальніше необхідно  проаналізувати комерційну здійснимість  проекту з ретельним обґрунтуванням  розширення ринкової ніші, а також  його фінансову ефективність, з'ясовуючи, чи призведе збільшення обсягу  реалізації до відповідного зростання  прибутку.

4. Проект розширення підприємства  з метою випуску нових продуктів. Цей тип проектів є результатом  нових стратегічних рішень і  може стосуватися зміни сутності  бізнесу. Ці проекти повинні бути  ретельно проаналізовані за усіма  аспектами: помилка в процесі  їх реалізації може призвести  до найдраматичніших наслідків  для підприємства.

5. Проекти, що мають екологічне  навантаження. Для них невід'ємним  елементом проектування є екологічний  аналіз. Основна дилема, яку необхідно  вирішити та обґрунтувати за  допомогою фінансових критеріїв, — якому з варіантів проекту  надати перевагу: використовувати  досконаліше і дорожче устаткування, збільшуючи капітальні витрати, чи придбати дешевше устаткування  і збільшити поточні витрати.

6. Інші типи проектів, щодо  яких відповідальність за прийняття  рішень менш важлива. Проекти  такого типу стосуються будівництва  офісу, придбання оборотних засобів (у вигляді матеріалів, сировини) для їх швидкого перероблення  і/або продажу, купівлі нового  автомобіля тощо.

Привабливість фінансування інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого у проект. Вона суттєво впливає на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу дохідності інноваційного проекту — норму прибутку на інновацію.

Ціна капіталу — відношення загальної суми платежів за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів.

 

 (2)

 

де WASS — зважена ціна капіталу; ki — ціна капіталу і-того джерела; di — частка і-того джерела в капіталі компанії; n — кількість джерел капіталу.

Ціна власного капіталу визначається дивідендною політикою інноватора (ціна залучення акціонерного капіталу) пропорційно частці акціонерного капіталу у власних коштах організації:

 

 (3)

 

де Сs — ціна власного капіталу; р — відношення суми дивідендів до ринкової капіталізації компанії; U — акціонерний капітал; А — амортизаційний фонд; М — прибуток; В — безвідплатні надходження у натуральній формі чи у вигляді надходжень від спонсорів.