Фінансування інноваційних процесів

Серед них виокремлюють:

Прибуток і амортизаційні відрахування. Як правило, статутом підприємства передбачено відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов’язкових платежів і формування резервного фонду. Засоби фонду розвитку можна використовувати на оновлення і розширення виробництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм, освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів та на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної бази підприємства.

 

Рис. 2 Джерела фінансування інноваційних програм та проектів

 

Розмір накопичень, отриманих в результаті господарчої діяльності, насамперед залежить від того, наскільки ефективним є управління підприємством та організація його роботи. Однак на нього істотно впливають і чинники зовнішнього оточення — економічного, політичного, інституційного тощо. Наприклад, нині вітчизняні підприємства не мають реальної можливості нагромадження власних ресурсів, як через недосконалість чинної податкової системи, так і через гіперінфляцію 90-х років, яка спричинила втрату (знецінення) їх амортизаційних фондів і оборотних коштів. У багатьох підприємств не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку наявних обсягів виробництва, не кажучи вже про технічне переоснащення. Крім того, спад виробництва призвів до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Отже, такі джерела фінансування є недостатніми для реалізації дорогих інноваційних проектів.

2. Мобілізація внутрішніх  активів. Це джерело з’являється  у процесі підготовки проекту (будівництва чи реконструкції, встановлення  обладнання). Їх оцінюють за формулою:

 

 (1)

 

де А — очікувані оборотні активи на початок планового періоду; Н — планова потреба в оборотних активах за період; К — зміна кредиторської заборгованості протягом року. Фінансовий механізм мобілізації полягає в тому, що частина оборотних активів підприємства вилучається із основної діяльності, оскільки ця діяльність уповільнюється через капітальне будівництво, і витрачається на фінансування цього капітального будівництва.

3. Грошова частина внесків  власників підприємства. Включає  додаткові внески у статутні  фонди власників підприємства, які  можуть використовуватися для  реалізації проекту розвитку  тих підприємств, чия організаційно-правова  форма дозволяє їх залучати (пайові  внески членів господарського  товариства у статутний фонд).

Залучені фінансові кошти. Є способом збільшення власного капіталу, оскільки не повертаються особам, що їх надали. Формами залучення коштів є емісія акцій, доброчинні внески спонсорів.

Емісія акцій. Це спосіб залучення інвестицій через випуск акцій підприємства. Використовується за наявності в організації потужного науково-технічного потенціалу і доступний лише підприємствам, що мають організаційно-правову форму закритих чи відкритих акціонерних товариств. Поширений в економічно розвинутих країнах. В Україні непопулярний, зокрема через нерозвиненість фондового ринку. На відміну від інших джерел власних коштів це джерело є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди. Недостатній розмір дивідендів може призвести до того, що додатковий випуск акції для фінансування інноваційного проекту не буде розміщений. Отже, всі обставини, пов’язані з додатковою емісією акцій, повинні бути ретельно проаналізовані та зважені.

До вторинної емісії акцій найчастіше вдаються за необхідності:

фінансування перспективних інноваційних проектів;

розвитку матеріально-технічної бази підприємства і створення оптимальних умов для роботи його структурних підрозділів;

—фінансування перспективних пошукових досліджень, які здійснюють наукові і конструкторські підрозділи підприємства;

поповнення оборотних коштів, які використовують в основних і допоміжних сферах діяльності підприємства;

— підтримання фінансової стабільності підприємства й отримання банківських кредитів тощо.

Важливо, щоб кошти, отримані в процесі розміщення акцій нового випуску, використовувалися ефективно і дали змогу розв’язати ті завдання, заради яких здійснювалася емісія, збільшивши віддачу на капітал і розмір дивідендів на одну акцію. Слід мати на увазі, що розмір емісії не повинен загрожувати акціонерам втратою контрольного пакета акцій, оскільки нові власники підприємства можуть відмовитися від реалізації того проекту, заради якого здійснювалася емісія. Отже, обсяг випуску акцій, що дають можливість брати участь в управлінні (звичайні акції), коло їхніх потенційних покупців, а також пов’язана з цим проблема визначення номіналу акцій повинні бути ретельно продуманими. Доброчинні внески сторонніх осіб (спонсорів). Формуються у тому разі, коли інноваційний проект має суттєву со_ит._е спрямованість і викликає інтерес у суспільства, що дає змогу консолідувати частину коштів для його реалізації у формі доброчинних внесків юридичних та фізичних осіб.

Позикові фінансові кошти. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати. Їх джерелами є кошти бюджетів, позабюджетних фондів, комерційні та інші кредити, іноземні інвестиції.

Кошти бюджетів. До них відносять кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. За їх рахунок фінансують цільові комплексні програми, фундаментальні та окремі прикладні дослідження, що мають важливе значення для країни і здійснюються переважно спеціалізованими науково-дослідницькими організаціями. Бюджетне фінансування інноваційних проектів передбачає належне обґрунтування бізнес-ідеї та її високу оцінку конкурсною комісією у формі безвідсоткових чи пільгових позик.

Позабюджетні фонди фінансування НДДКР і підтримки інновацій. Використовують з метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проектів, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції. Такі фонди можуть бути створені в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах концернів, холдингів, ФПГ.

Довгострокові кредити. Є найпоширенішими джерелами фінансування інноваційних проектів. Серед них виділяють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні — лізинг, форфейтинг та франчайзинг), які надаються вітчизняними та іноземними юридичними особами під боргові зобов’язання.

1. Довгостроковий комерційний  кредит. Надається на термін реалізації  інноваційного проекту. Умови кредитування  узгоджуються безпосередньо між  банком і підприємством-позичальником (суб’єктом кредитування), на що  значною мірою впливає перспективність  і комерційна привабливість проекту, яку банк аналізує у процесі  ознайомлення з бізнес-планом  його реалізації, а також фінансовий  стан і ділова репутація позичальника.

2. Лізинг. Це довгострокова  оренда машин та обладнання. Дає  змогу зменшити розмір початкових  інвестицій у створенні виробничих  підприємств чи диверсифікації.

3. Форфейтинг. Фінансова операція, що перетворює комерційний кредит  на банківський. Може використовуватися  для акумулювання фінансових  коштів у процесі реалізації  інноваційного проекту, якщо в  інвестора бракує коштів для  інновацій. Терміни погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені у часі, що дає змогу отримати відстрочку  по платежах і гарантії банку  щодо їх забезпечення.

4. Франчайзинг. Є найповнішою  фінансовою схемою залучення  інвестиційних ресурсів в інноваційну  діяльність. Передбачає тиражування  інновацій завдяки залученню  великого капіталу. Окрім фінансових  коштів за договором франшизи, інноваторові можуть бути передані  нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговельний знак, імідж  фірми тощо. Франчайзинг поєднує  переваги кредиту і лізингу.

Іноземні прямі інвестиції. Залучаються переважно для реалізації масштабних проектів, пов’язаних з технологічним оновленням виробництва, реорганізацією та диверсифікацією діяльності тощо. Вони можуть радикально поліпшити конкурентні позиції підприємства завдяки впровадженню сучасних технологій (в ефективному використанні яких зацікавлені іноземні партнери). В Україні їх залучають у приватизаційні процеси. Поширенішим є спільне інвестування інноваційних проектів вітчизняними та іноземними інвесторами на правах дольової участі (спільне підприємство). Однак обсяги залучення іноземних інвестицій в Україні нині недостатні, що зумовлено несприятливим інвестиційним кліматом і невисокою привабливістю більшості вітчизняних підприємств для іноземних інвесторів.

Інвестиційними інструментами є облігації. Вони відрізняються від акцій тим, що:

за ними здійснюється фіксована виплата відсотків (інколи відсоткова ставка може мати плаваючий характер);

вони мають фіксований термін дії;

— за ними виплачується основна сума при погашенні;

— за ними діє переважна вимога стосовно активів за невиконання зобов’язань.

В Україні випуск облігацій — надзвичайно рідкісне явище і дуже дороге: необхідно виплачувати високі відсотки для покриття ризиків інвесторів. Водночас у розвинутих країнах облігації є поширеним джерелом залучення капіталу, яке з успіхом використовується в економічних умовах з відносно низькими відсотковими ставками.

Загальний обсяг фінансових ресурсів, що залучаються в інноваційний проект, фіксується у таблиці інвестиційних потреб, приклад якої подано в табл. 2. Значення необхідного обсягу інвестицій (див. _табл. 1) і загального обсягу фінансування повинні збігатися не тільки в загальному підсумку, а й за роками.

 

Таблиця 2

Джерела фінансування інвестиційного проекту

Показники	1-й рік	2-й рік	Усього
1. Власні інвестиційні  ресурси — усього	300	120	420
2. Залучені інвестиційні  ресурси, усього, у тому числі: —  залучений акціонерний капітал; — інші залучені джерела (вказати)	3200 3200	2000 2000	5200 5200
3. Позикові інвестиційні  ресурси, усього, у тому числі: —  кредити банків; — випуск облігацій; — інші джерела (вказати)	3670 3670	1380 1380	5050 5050
Усього	7170	3500	10 670

 

 

Отже, підприємство може використовувати різні джерела фінансування для реалізації інноваційних проектів. Кожне з них має свої переваги і недоліки, тому прийняття рішень щодо їх вибору повинно ретельно обґрунтовуватися.

 

2.2 Обґрунтування  джерел фінансування і вибір  інвестора

 

Надані на інноваційний проект кошти мають певну вартість, і за їх використання треба платити, незалежно від джерела отримання. Формою плати за використання фінансових ресурсів можуть бути: дивіденди — акціонерам, відсоткові відрахування — кредиторам, що надали грошові ресурси на певний час. Врахування і аналіз розміру плати за користування фінансовими ресурсами є одним із основних завдань при визначенні джерел залучення інвестицій.

Існують особливості плати за власні фінансові ресурси підприємства, накопичені ним у процесі своєї діяльності, і ресурси, вкладені у підприємство через акціонування. На перший погляд здається, що за власні ресурси підприємству нікому платити не треба. Це хибна думка, оскільки підприємство завжди має можливість інвестувати кошти, наприклад у які-небудь фінансові інструменти, і заробити на цьому. Тому мінімальною вартістю таких ресурсів є потенційний дохід підприємства від альтернативного способу їх вкладення; підприємство, вирішивши вкласти гроші у власний інвестиційний проект, сподівається, що вартість цього капіталу як мінімум дорівнюватиме вартості альтернативного вкладення грошей.

Плата акціонерам не обмежується лише дивідендами. Прибуток підприємства, що залишився в розпорядженні власників (після сплати винагороди кредитному інвестору), розподіляється на дві частини: одна виплачується у вигляді дивідендів, а друга _ (повторно інвестується) в підприємство. Обидві частини належать власникам підприємства. Тому при обчисленні вартості власного капіталу необхідно не обмежуватися лише величиною дивідендних виплат акціонерів, а весь прибуток підприємства (чистий грошовий потік) вважати платою за надані інвестиції.

У вітчизняному бізнесі сформувалася думка про переваги використання власних коштів для фінансування проектів. Це спричинено тим, що відсоткові ставки для користування довгостроковими кредитами були надто високими, що робило невигідним проект, а також ухилянням комерційних банків від надання довгострокових кредитів через великий ризик їх неповернення, пов’язаний із політичною та економічною нестабільністю в країні. Проте в останні роки ситуація дещо поліпшилася: плата за кредит знизилася. Крім того, її відносять до валових видатків, на відміну від дивідендів, які виплачують з прибутку. Тому підприємства, що функціонують у формі акціонерних товариств, приймаючи рішення про залучення кредитів чи використання власних коштів, мають зважати на ці обставини. Особливості податкового законодавства можуть створювати додаткові вигоди підприємствам, що використовують кредитування для інвестиційних цілей. Суть цієї вигоди можна пояснити на прикладі.

Приклад

Підприємство має інвестиційну потребу в 2 000 000 грн. і може використати дві альтернативи фінансування: випуск звичайних акцій і одержання кредиту. Вартість обох альтернатив становить 10% . Інвестиційний проект незалежно від джерела фінансування принесе дохід 8 500 000 грн., собівартість продукції (без відсоткових платежів) становитиме 5 600 000. У _табл. 3 наведено розрахунок чистого прибутку для обох альтернатив.

 

Таблиця 3

Порівняння вигідності джерел фінансування

Показники	Фінансування інструментами власності	Кредитне фінансування
Виторг від реалізації	8 500 000	8 500 000
Собівартість продукції	5 600 000	5 600 000
Оплата відсотків	0	200 000
пдв	1 416 667	1 416 667
Валовий прибуток	1 483 333	1 283 333
Податок на прибуток (30%)	445 000	385 000
Дивіденди	200 000	0
Чистий прибуток	838 333	898 333