Сучасні напрями, школи і течії у політичній економії

Протилежні економічні погляди  мав Марк Туллій Ціцерон. У поглядах Ціцерона на торгівлю та позичковий капітал відбилися суперечності між натуральним і товарним господарством у Стародавньому Римі.

Натуралізація та аграризація господарського життя Римської імперії в IV—V ст. (занепад міст, ремесла й торгівлі, панування системи колонату, ліквідація товарно-грошових відносин) свідчили про зародження нового суспільного устрою — феодалізму.[13]

 

1.3. Особливість  економічної думки Середньовіччя.

 

Після падіння Римської імперії (V ст.) починається так звана доба середньовіччя, що триває аж до XVII ст. Економіка  цього періоду була переважно  аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка  ще не відокремилась у самостійну галузь знань. [2] Цей процес почався лише в період пізнього середньовіччя (XVI — XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви економічної думки, просякнуто духом практицизму. Середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення економічних процесів та явищ. У добу не лише раннього (V — X ст.), а й навіть класичного середньовіччя (XI — XV ст.) так і не з’явилося жодних теоретичних творів з економічних питань. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам’ятки.

Економічна думка раннього і класичного середньовіччя мала натурально-господарську орієнтацію, яскраво виражений теологічний (богословський) характер, відзначалась догматизмом  та схоластикою (твори представників  раннього та пізнього канонізму: Августина Блаженного Фоми Аквінського та ін.). Урізноманітнення економічних поглядів пізнього середньовіччя було пов'язане з процесами розпаду феодалізму та новою господарською етикою епохи Реформації, що знайшло відображення у вимогах селянських повстань, антифеодальних рухів та соціальних утопій. Твори Т. Мора, Т. Кампанелли та ін. були спрямовані на критику наявного суспільного устрою та пропаганду ідей щасливого життя, позбавленого експлуатації та гноблення.

Період середньовіччя  характеризувався значним занепадом  культури, науки, грамоти і освіченості  населення, що було характерним і  для пануючих соціальних груп. Велику роль у житті суспільства відігравали  традиції, звичаї, релігійний світогляд. Саме релігійна оболонка та феодальний устрій господарської діяльності справили визначальний влив на розвиток економічної думки середньовіччя, зумовивши її:

1. натурально-господарську орієнтацію та практицизм, прагнення дослідити принципи раціональної організації феодального помістя, взаємовідносини натурального та товарного господарства;
2. тісний зв'язок з економічною політикою держави, спрямованою на захист феодального устрою, обґрунтування законності феодального землеволодіння, вічності станового поділу суспільства;
3. яскраво виражений теологічний (богословський) характер, релігійно-етичну форму викладу економічних ідей, догматизм, хитросплетіння схоластичних і софістичних суджень.

Основними джерелами дослідження  економічних ідей епохи середньовіччя  є:

1. юридичні кодекси, цехові статути, міське право, покликані впорядкувати повсякденне господарське життя на основі стійких правових норм, захистити власність та регламентувати розподільчі відносини;
2. релігійні твори, церковні пам’ятки, присвячені дослідженню етичних проблем та прагненню привести господарську практику у відповідність до божественних настанов. [17]

 

1.4. Суть меркантилізму,  як першої школи політичної  економії.

 

Першу спробу осмислити капіталістичну ринкову економіку зробили меркантилісти. Поняття "меркантилізм" походить від латинського слова "mercari"- торгувати. Як відомо, витіснення натурального господарства товарно-грошовими, а по суті - ринковими економічними відносинами охоплює конкретний історичний відрізок часу. К. Маркс назвав його періодом "первісного нагромадження капіталу". У цей період гроші стали тією економічною силою, яка протистояла силі феодального маєтку. Сила не тільки окремих господарських одиниць, а й цілих держав починає вимірюватись безпосередньо їхніми грошовими ресурсами[13]

Предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Метод дослідження меркантилістів — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного, що є неминучим у період зародження будь-якої науки.

Багатство країни, меркантилісти, вбачали у золоті і сріблі, а  його джерелом вважали зовнішню торгівлю, яка через нееквівалентний обмін  забезпечувала активний торговельний баланс. Саме тому об'єктом дослідження  у меркантилістів була виключно сфера  обігу.

При меркантилізмі національне  промислове виробництво контролюється  торговим капіталом і розвивається вже на комерційній основі, більше не замикаючись у рамках міст.

У своєму розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

1. Ранній, або монетарний меркантилізм (У.Стаффорд, Г.Скаруффі та ін., XV- поч. XVI ст.)
2. Пізній, або мануфактурний меркантилізм виник наприкінці XVI - у XVII ст. (Т.Мен, А.Серра, А.Монкретьєн та ін.)[9]

Теорія «грошового балансу»:

Суть раннього меркантилізму  зводиться до наступних положень: а) багатство суспільства створюється  у сфері обігу; б) головним багатством держави виступають срібні і золоті гроші; в) у зовнішній торгівлі держава  повинна проводити політику «грошового балансу», орієнтовану на залучення  і утримання в країні золота і  срібла. У цих цілях заборонявся  їх вивезення за кордон, торгівля валютою  була оголошена виключною прерогативою держави.

  Найвизначнішим представником  цього періоду був Уільям Стаффорд (Англія). На цьому етапі торговельні зв'язки між країнами були розвинені слабо і мали епізодичний характер. Для досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали необхідним:

1. встановлювати максимально високі ціни на товари, які експортуються;
2. в цілому обмежувати імпорт товарів;
3. не допускати вивезення із країни золота і срібла. Таким чином, теорія раннього меркантилізму може розцінюватися як теорія "грошового балансу". Проте, слід відзначити, що представники раннього меркантилізму не мали чіткого уявлення про зв'язок торгівлі і грошового обігу.

 Перетворення грошей  в умовний знак, фіксоване співвідношення  золотих і срібних монет, які  були в обігу (система біметалізму), виправдовувалися як фактами  обігу неповноцінних грошей, так  і помилковою констатацією того, що золото і срібло є грошима  завдяки їхнім природним якостям,  виконуючи функції міри вартості, скарбу (нагромадження) і світових  грошей.

Теорія «торгівельного балансу»

Суть пізнього меркантилізму  полягає в тому, що:

 а) держава стає  тим багатший, чим більше різниця  між вартістю ввезених і вивезених  товарів. Ключовий принцип зовнішньої  торгівлі - більше продавати - менше  купувати. Імпорт потрібен, але лише  в тій мірі, в якій сприяє  зростанню експорту;

б) забезпечити це (активний торговий баланс) можна двома способами: або за рахунок вивозу з країни тільки готових виробів, оскільки від  їх продажу держава отримує більше грошей, ніж від вивезення сировини, або за допомогою посередницької торгівлі, у зв'язку з чим дозволявся вивіз грошей за кордон під суворим  контролем держави. При цьому  висувався принцип: купувати дешевше  в одній країні і продавати  дорожче в іншій;

 в) для забезпечення  активного торгового балансу  і захоплення зовнішніх ринків  необхідно використовувати митні  збори, за допомогою яких можна  заохочувати вивіз і обмежувати  ввезення товару.

Пізній меркантилізм тривав з другої половини XVI ст. до середини XVIІ ст. , хоч окремі його елементи продовжували проявляти себе і в XVIII ст. Пізні меркантилісти змінили  акцент у теорії монетаризму, протиставляючи ідеї "грошового балансу" ранніх меркантилістів ідею "торговельного балансу", згідно з якою держава стає тим багатшою, цим більшою є різниця між вартістю вивезених і ввезених товарів.

 Визнаючи товарну сутність  грошей, їх цінність пізні меркантилісти,  як і їхні попередники, вбачали  у природних властивостях золота  і срібла. Але саме вони зумовлювали  перехід від металевої до кількісної  теорії грошей і системи монометалізму.  Якщо ранні меркантилісти ототожнювали  багатство країни із золотом  і сріблом та зводили функцію  грошей до засобу нагромадження,  то представники пізнього меркантилізму  під багатством розуміли надлишок  продуктів, який можна перетворити  на зовнішньому ринку у гроші,  що для них були не тільки  засобом нагромадження, а й  засобом обігу. Виступаючи за  посередницьку торгівлю, представники  пі пізнього меркантилізму відстоювали  обіг грошей як капіталу.[12]

Можна вважати, що меркантилісти  першими поставили завдання "раціонального  господарювання" як найважливішу проблему економічної науки. Більшість з  їхніх емпіричних висновків і  рекомендацій пули об'єктивно правильними  і в цьому розумінні - науковими. Разом з тим, вони зробили перші  кроки і в пізнанні законів  руху і внутрішнього механізму ринкової економіки. Головний недолік меркантилізму в тому, що він обмежив дослідження тільки сферою обігу. Цю прогалину був усунутий іншими дослідниками, школами Помилкою було також те, що вони шукали розгадку секретів економіки у сфері обігу. А виробництво розглядали лише як засіб для забезпечення припливу грошей у країну, точніше, в руки торгових капіталістів. Між тим, основою будь-якого суспільства є виробництво матеріальних благ, а обіг грошей - другорядним щодо нього.[15]

 

II Розділ: Сучасні економічні школи у світовій економіці.

1. Історія розвитку та суть класичної школи політичної економії.

 

 З розвитком капіталістичних  відносин відбувся  занепад меркантилізму,  передовсім в Англії , яка була  на той момент найбільш економічно  розвиненою. Сферу обігу замінює  нова сфера – виробництво.  На перший план виходить промисловий  капітал.

Активізація теоретичних  досліджень у різних галузях знань  сприяла й розвиткові економічної  думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки.

Предмет дослідження класиків: сфера виробництва. Вони й поклали  початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань  щодо принципів управління господарством  країни перетворилася на науку про  категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема  праці А. Сміта, перетворили політичну  економію на повноцінну наукову дисципліну. [5]

 У розвитку класичної політичної економії умовно виділяють чотири етапи:

1. етап - кінець XVII ст. до початку другої половини XVIII ст. Він свідчить про значне розширення сфери ринкових відносин і перехід від меркантилізму до нового напрямку в розвитку економічної науки.

Основні представники: У. Петті (Англія), П. Буагільбер (Франція), Ф. Кене (Франція), Ж. Тюрго (Франція).

2. етап - остання третина XVIII ст., пов'язаний з ім'ям А. Сміта (Англія).
3. етап - перша половина XIX ст., коли в розвинених країнах закінчився промисловий переворот.

Представники: Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа (Франція), Д. Рікардо, Т. Мальтус, Н. Сеніор (Англія), Т. Кері (США).

4. етап - друга половина XIX в., представники: К. Маркс (Німеччина), Дж. Мілль (Англія).

Класична школа має  дві гілки: 1. Англійська – промислова.

2. Французька – фізіократія. 

Фізократи були теоретиками були теоретиками та ідеологами вільного підприємництва, вважали, що конкуренція, вільне ринкове ціноутворення, свобода торгівлі, мінімальне державне втручання в економіку забезпечують створення передумов для найефективнішого функціонування господарської системи.

В англійській класична школа  досягла вищого рівня. Основоположником класичної політичної економії в Англії став Вільям Петті. Він виступав як меркантиліст, особливо у своїх перших працях. Найбільш значними з них є “Трактат про податки і збори” (1662), “Політична арифметика” (1676), “Різне про гроші” (1682) і т.д. Він обгрунтовує питання економічної політики, вихваляє торгівлю, розвиває ідею активного торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла. Виступає як прихильник втручання держави в економічне життя, яка повинна забезпечити розвиток капіталістичного виробництва.