Принципи і методи менеджменту

Принципи  і методи менеджменту

План:

1. Поняття й еволюція принципів управління.
2. Методологічний підхід до вироблення принципів управління.
3. Методи менеджменту.

1. Поняття й  еволюція принципів управління.

Найважливіше значення в реалізації мети організації мають принципи менеджменту, які використовує у своїй діяльності управлінський персонал.

У принципах менеджменту  узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого — досвід управління, який виправдав себе. Вони визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності.

Загальні принципи менеджменту  мають відповідати таким вимогам:

• визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів;
• відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;
• об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією;
• бути визнаними суспільством.

Основоположний принцип  менеджменту — забезпечення прибутковості  бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми.

До сучасних принципів  менеджменту можна віднести такі:

• пріоритет споживача, надійне обслуговування, швидкість і зручність;
• висока якість;
• доступні ціни;
• опора на загальнолюдські цінності;
• моральність;
• допомога іншим підприємцям у досягненні успіху;
• високі стандарти діяльності;
• орієнтація на перспективу розвитку, розширення сфери бізнесу, підприємництва, підвищення стандартів діяльності;
• орієнтація на кінцеві результати діяльності;
• прагнення до нововведень;
• збереження духу новаторства, незважаючи на лідерство в даний момент;
• усвідомлена відповідальність за результати справи фірми;
• уміння викликати і підтримати ентузіазм персоналу фірми;
• розвиток усього кращого в людях, їхніх умінь, творчих здібностей, бажання працювати оригінально, професійно, ефективно, самостійно;
• розв'язання нових проблем новими методами;
• опора на об'єктивні закони і реальність ринкових ситуацій;
• наслідування лідерів;
• орієнтація на ясне і чітке бачення інтересів індивідуального споживання;
• використання конкуренції, тому що монополія — ворог високої продуктивності;
• чіткий, ясний і короткий виклад думок, суджень і аргументів;
• вчинки рішучі, але виважені, що враховують близькі й віддалені наслідки;
• виправлення помилок;
• концентрація своєї діяльності на пріоритетних програмах;
• вироблення реалістичних, простих, чітких критеріїв і показників оцінки своєї діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу, коригування своєї стратегії, тактики, дій;
• відчуття себе членом команди-переможниці.

Успіх забезпечують професійні знання, досвід і вміння робити конкретні справи, розширення і поглиблення зв'язків фірми із зовнішнім оточенням.

Чим більше зв'язків, тим  більше гармонії, узгодженості, продуктивності в діях менеджера.

Таблиця 1. Головні принципи менеджменту

До характерних принципів  менеджменту належать такі:

• децентралізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробітництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю;
• зростання чисельності працівників, що залучаються до вироблення управлінських рішень;
• ототожнення працівників із фірмою, її інтересами і принципами, кожний працівник — це "людина фірми";
• підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції; постійне навчання персоналу в процесі діяльності підприємства;
• постійний пошук альтернативних варіантів діяльності фірми;
• використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами; застосування нових способів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивідуальні, групові, соціальні потреби;
• здійснення програм довгострокового професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.;
• активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в характері й масштабах діяльності фірм;
• підприємницький стиль роботи, здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку;
• активне використання ідей удосконалення продукції, робіт і послуг фірм-споживачів;
• опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми;
• підкреслена й підкріплена практичними діями постійна і цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми й організацій, що з нею співробітничають;
• відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загальнолюдських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні;
• підвищення ролі неформальної організації і створення атмосфери загальної залученості персоналу до справ фірми, заснованої на спільності корпоративних та індивідуальних інтересів;
• опора на природні інтереси персоналу фірми;
• співробітництво, новаторство творчої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постійному зростанні благополуччя;
• створення спеціальних підрозділів, що здійснюють вироблення загальних цінностей корпорації;
• гармонійна взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі;
• орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси.

Принципи управлінської  діяльності виступають фундаментом функціонування підприємства.

2. Методологічний  підхід до вироблення принципів  управління

Теорія сучасного бізнесу  в частині його принципів включає, по-перше, уявлення про зовнішнє середовище; умови функціонування організації; суспільство і його структуру; ринок; споживачів; технології. Цей набір уявлень визначає розуміння того, за що організації платять.

По-друге, уявлення про  специфічну мету й завдання організації, її роль в економіці та суспільстві, тобто про її місію. Місія організації визначає, які результати своєї діяльності вона вважатиме видатними.

По-третє, уявлення про  ключові компетенції, тобто про  основу потенціалу як головного ресурсу організації, необхідного для здійснення її місії (наприклад, ринкові можливості, технічне лідерство, які сфери бізнесу слід залишити). Вони визначають, у якій сфері варто домагатися досконалості, розвивати переваги для того, щоб зберегти лідерство.

Вимоги до надійних і  ефективних принципів бізнесу такі:

• уявлення про зовнішнє середовище, місію і ключові компетенції мають відповідати реальності;
• всі три види уявлень мають відповідати один одному;
• принципи бізнесу мають бути відомі й зрозумілі членам організації. Цього легко досягти на ранніх етапах її існування, але згодом, у міру досягнення успіху, вони починають сприйматися як належне, їм приділяється все менше уваги; відповідальні особи продовжують пам'ятати відповіді, але забувають запитання; принципи бізнесу перетворюються в культуру, але вона не може замінити їх;
• принципи бізнесу мають постійно перевірятися і доводитися практикою, тому що вони мають характер гіпотези, якою оперують щодо постійно змінюваних об'єктів аналізу.

3. Методи менеджменту

У загальноприйнятому розумінні  методи — це способи (прийоми) цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт для досягнення поставленої мети Усі методи управління використовуються в практичній діяльності керівником не як окремі, розрізнені й самостійні способи впливу, а як цілісна система взаємопов'язаних та взаємодіючих конкретних методів.

Метод — це те, завдяки  чому можна отримати результат".

Поняття методу менеджменту  трактується двояко: як спосіб пізнання, дослідження об'єкта управління і  як прийом, спосіб практичної управлінської  діяльності.

За характером дії  методи умовно (формально) можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.

Методи соціальної мотивації  передбачають спонукання індивіда (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру, розвиток і т. ін.).

Економічні методи впливають на майнові інтереси фірм та їхній персонал. З одного боку, вони стимулюють діяльність фірм щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. ін.), з іншого — служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди за інновації).

Методи владної мотивації передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядницькі документи та суворе виконання їх.

Організаційно-розпорядницькі методи базуються на об'єктивних законах організації спільної діяльності та управлінні нею, на природних потребах людей в упорядкованій взаємодії між собою, їхньою метою є впорядкування функцій управління, обов'язків і прав працівників, регламентація їхньої діяльності. Організаційно-розпорядницькі методи поділяються на три групи.

Організаційно-стабілізуючі методи, що встановлюють та визначають довгострокові зв'язки в системах управління між людьми і їхніми групами (структура, штати, положення про виконавців, регламенти діяльності, концепції управління).

Розпорядницькі методи забезпечують оперативне управління сумісною діяльністю людей та підприємств і представлені у формі договорів, наказів, розпоряджень.

Дисциплінарні методи призначені для  підтримки стабільності організаційних зв'язків і відносин, а також відповідальності за визначену роботу.

Сутність соціально-психологічних  методів зводиться до способів впливу на особистість та колективи з метою зміни ними своїх настанов у трудовій діяльності і творчій активності, а також на соціальні й психологічні інтереси фірм та їхній персонал (роль і статус особистості, групи, фірми, психологічний клімат, етика поведінки, спілкування та ін.). При цьому використовуються знання загальної і соціальної психології.

Соціально-психологічні методи менеджменту  поділяються на соціальні та психологічні.

До соціальних методів належать:

• підвищення соціально-виробничої активності як копіювання лідерів, установлення стандартів зразкової поведінки в усіх сферах діяльності);
• підтримка соціальної спадкоємності конкурси майстерності, присвоєння кваліфікаційних відмінностей, свята з приводу ювілеїв і успішного завершення великих ділових операцій та ін.);
• соціальне нормування (встановлення норм відносин між працівниками фірми, правил внутрішнього розпорядку, виробничого етикету, виробітку і неухильне дотримання єдиних цінностей для всього персоналу фірми та ін.);
• моральне стимулювання (індивідуальне і колективне).