Теоретичні аспекти грошово - кредитної політики

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ГРОШОВО - КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

 

1.1. Сутність та цілі грошово-кредитної політики.

 

Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання  грошово-кредитного ринку, які проводить  держава через центральний банк. Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної  політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний  банк орієнтується на макроекономічні  показники, які визначаються органами законодавчої і виконавчої влади.т Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення ії стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:

• у виборі цілей;
• встановленні певної ієрархії цілей;
• визначенні параметрів цілей.

Тактика грошово-кредитної  політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення поставлених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:

• кінцеві;
• проміжні;
• оперативні.

Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків  загальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як частина глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими органами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:

• економічне зростання;
• висока зайнятість населення;
• стабільність цін у державі;
• рівновага платіжного балансу.

Центральний банк як орган  державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової одиниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забезпечення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від узгодженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загальнодержавної економічної політики. Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що інструменти грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог) в основному не мають прямого безпосереднього впливу на кінцеві цілі. За проміжні цілі центральні банки звичайно вибирають досягнення певних змін обсягу грошової маси МЗ (або окремих її агрегатів), або певних змін у рівні процентної ставки. Ці орієнтири напряму пов'язані із досягненням кінцевої мети. Спрямованість і параметри проміжних цілей залежать від конкретної макроекономічної ситуації в країні, зокрема від характеру розвитку економічного циклу.

В останні роки зросло значення такого проміжного цільового орієнтиру грошово-кредитної політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у внутрішньому обороті функцію засобу нагромадження, а інколи — й засобу платежу. За цих умов держава в особі Центрального банку, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати не тільки на зовнішньоекономічну сферу діяльності, але й на внутрішньоекономічні показники. Грошово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один із цільових орієнтирів.

Для досягнення зазначених проміжних цілей центральні банки, як правило, встановлюють ще й оперативні цілі, які вони можуть контролювати. Головним чином центральні банки орієнтуються на монетарну (грошову) базу, тобто гроші, які вони самі безпосередньо створюють (готівка в обігу поза банківською системою і резерви комерційних банків).

Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податковою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює економіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики. Емісія державних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує частину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.

Інший приклад. Якщо центральний  банк ставить за мету підтримку фіксованого  обмінного курсу, то самостійна внутрішня  грошова політика стає практично  неможливою, тому що девізна політика (купівля або продаж іноземної валюти на ринку) з метою підтримки обмінного курсу автоматично веде до зміни грошової маси в економіці.

Таким чином, ефективна стабільна  грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий  темп інфляції) передбачає необхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з іншими напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з напрямками кон'юнктурної політики.

Місце й роль грошово-кредитної  політики у системі державного регулювання економіки по-різному визначають представники різних економічних теорій, зокрема представники найбільш фундаментальних з них — монетаристської і кейнсіанської.

Національний банк України  як центральний банк держави щорічно  розробляє проект основних напрямків  грошово-кредитної політики, які  затверджуються Верховною Радою України. Ці напрямки передбачають:

• аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;
• основні завдання грошово-кредитної політики;
• стабільність цін у державі;
• рівновага платіжного балансу.

Грошово-кредитна політика Національного банку України  на перспективу націлена на забезпечення внутрішньої і зовнішньої сталості гривні, досягнення фінансової стабілізації і створення на цій основі сприятливих умов для здійснення позитивних структурних зрушень в економіці, а також для вирішення важливих соціальних проблем.

 

1.2 Класифікація інструментів  грошово-кредитної політики 

 

Центральні банки країн  з ринковою економікою мають у  своєму розпорядженні досить широкий  набір інструментів грошово-кредитного регулювання. Використання цих інструментів залежить від спрямованості економічного  розвитку  країни,  ступеня  відкритості  економіки, розвинутості

грошового ринку, особливостей національної банківської системи, традицій, конкретних умов.

Згідно, з Морозом А.М., інструменти грошово-кредитної політики – це такі регулятивні заходи (прийоми,  методи), які перебувають у повному  розпорядженні Центрального банку, безпосередньо ним контролюються  і використання яких впливає на цільові  орієнтири грошово-кредитної політики

[3].

Інструменти грошово-кредитної  політики можна класифікувати за ознаками (див. рис. 1.1):

1) характер впливу на  грошовий ринок; 

2) спрямованість регулятивного  впливу;

3) характер впливу на  ліквідність банків;

4) періодичність використання.

 

 

Наведену класифікацію можна  побачити на рис 1.1

Враховуючи характер впливу на  грошовий ринок виділяють дві  групи грошово – кредитних інструментів:

-  адміністративного впливу (прямої дії);

-  економічного впливу (опосередкованої дії).

Інструменти адміністративного  впливу в основному мають форму  нормативів, лімітів  і направлені на обмеження діяльності суб'єктів  грошово-кредитного ринку. Прикладом  інструментів адміністративного впливу є встановлення Центральним банком обмежень на обсяг кредитів для комерційних банків, грошова емісія, встановлення «кредитної стелі» для уряду тощо, лімітування рівня відсоткових ставок, портфельні обмеження, валютні обмеження.

Інструменти економічного впливу, як правило,  мають  форму  засобів  впливу ЦБ на грошово  –  кредитних  ринок  шляхом  формування  на  ньому певних умов, які визначають поведінку усіх суб'єктів ринку  у напрямку, необхідному ЦБ. До них  відносять: рефінансування банків, операції з цінними паперами, емісія боргових  зобов’язань,  регулювання  експорту  та імпорту капіталу тощо.

Інструменти економічного впливу поділяються на:

-  нормативні;

-  коригувальні.

Нормативні встановлюються ЦБ для комерційних банків. ЦБ визначає норми обов’язкових резервів, що забезпечують ліквідність банків. Резервування є  обов’язковим для виконання.

До коригувальних інструментів належать:

-  політика рефінансування;

-  процентна політика;

-  операції на відкритому  ринку.

Взагалі,  країни з розвиненою економікою надають перевагу інструментам економічного впливу, а у  країнах  з перехідною економікою, де важливу  роль відіграє державний сектор, доцільно інструменти прямої та опосередкованої  дії [7].

Відрізняють також інструменти  грошово – кредитної політики залежно від їх впливу на ліквідність  банків:

-  інструменти, які  направлені на підтримку ліквідності  комерційних банків (рефінансування  банків, купівля цінних паперів  тощо);

-  інструменти, які  спрямовані на поглинання надмірної  ліквідності (операції «зворотного»  репо, розміщення ЦБ депозитних 

сертифікатів);

Для   вилучення надлишкової  ліквідності ЦБ найчастіше  застосовують операції з цінними паперами на відкритому ринку.

Інструменти грошово - кредитної  політики виділяють і в залежності від їх періодичності використання:

-  інструменти постійного  використання;

-  інструменти разової  дії. 

До інструментів постійної  дії можна віднести механізми  рефінансування Центральним банком комерційних, обмеження в кредитуванні через встановлення процентних ставок, кредити овернайт. 

До інструментів разового застосування відносять  розміщення Центральним банком депозитних сертифікатів.

В сучасному світі інструментів грошово-кредитної політики, а також  іх напрям ії використання залежить від  ринкової кон’юнктури [7].

Проведення ефективного  грошово-кредитного  регулювання  потребує застосування всіх можливостей  інструментів, шляхом їх пристосування  та створення ринкових механізмів, які потребують їх використання.  НБУ у сучасних умовах використовує певний інструментарій для проведення грошово-кредитної політики, зокрема:

1) встановлення норм обов’язкових  резервів для комерційних банків;

2) процентна політика;

3) рефінансування комерційних  банків;

4) управління золотовалютними  резервами;

5)  операції з цінними  паперами,у тому числі з казначейськими 

зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту  та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових  зобов’язань та операції з  ними [3].

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ОЦІНКА СУЧАСНИХ  ІНСТРУМЕНТІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ

 

2.1  Аналіз застосування інструментів грошово-кредитної політики

 

Основною метою грошово-кредитної  політики  згідно  з  Конституцією

України залишається забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що є основою для забезпечення стабільного економічного розвитку, зростанні рівня занятості, підвищення доходів населення [4]. 

У 2009 р. грошово  –  кредитна політика здійснювалась у складних умовах фінансової кризи і була спрямована на подолання її наслідків. Знизився попит на вітчизняну продукцію, значно зменшився обсяг іноземних інвестицій, попит на іноземну валюту перевищував  пропозицію та інші наслідки кризи  вплинули на економіку країни. Потребувалися  серйозні переміни та застосування заходів  на поліпшення стану економіки.

Починаючи з 2009 р. інструменти  грошово-кредитної  політики  були спрямовані на стримування коливань валютного курсу, досягнення стабільності валютного ринку, відновлення докризових обсягів кредитування, підвищення надійності банківської системи.

Серед основних заходів покращення ситуації на валютному ринку слід виділити активну політику інтервенції. Для збільшення рівня кредитування та підтримки комерційних банків проводилася гнучка політика рефінансування, зменшувалася облікова ставка, почали проводити рекапіталізацію банків тощо [13].

На сучасному етапі, в  період виходу з фінансової кризи  з’являються нові вимоги до грошово  кредитної політики держави. Трансформаційні  процеси передбачають введення грошово-кредитних  інструментів, які будуть відповідати потребам економіки на сучасному стані. Для цього потребується трансформація існуючих та створення нових інструментів.

Більш детально розглянемо показники сучасних інструментів грошово-кредитної  політики на 2010 та 2011 рр.

Обов’язкові резерви.  У 2010-2011 рр  обов’язкові резерви  НБУ використовував для ефективного  регулювання грошово-кредитним ринком та обсягом грошової маси в обігу [14].