Сутність соціальної політики та її структура

Процес підвищення рівня життя населення передбачає зв’язок та узгодження низки узагальнених та окремих показників. Це соціально-демографічні (кількість населення, його склад за статтю, віком і соціальним станом; особливості відтворення й міграції населення); узагальнені вартісні показники добробуту народу (національний дохід на душу населення, сукупні ресурси для споживання та невиробничого будівництва, обсяг основних фондів невиробничого призначення); показники, які характеризують умови й оплату праці (кількість робітників, зайнятих ручною працею, темпи скорочення застосування ручної праці, підвищення кваліфікації робітників і спеціалістів, оплата праці зайнятих у народному господарстві); показники розвитку сфери послуг; показники зростання доходів і споживання населення (динаміка та структура реальних доходів населення, обсяг продажу товарів на душу населення, споживання найважливіших продуктів харчування і непродовольчих товарів).

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя  населення слід розуміти міру задоволення  матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, яку забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом.

Для оцінки рівня  життя населення використовуються такі показники: прожитковий мінімум; величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія тощо.

Соціальний  захист населення слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій.

Механізм соціального  захисту населення грунтується  на таких головних принципах:

• забезпечення соціальної справедливості у розподілі створеного національного продукту на основі подолання зрівняльних тенденцій та реалізації принципу оплати за працею;
• визнання особистих доходів головним джерелом підвищення соціального добробуту;
• надання економічної та моральної допомоги соціально уразливим верствам населення з урахуванням бюджетних можливостей державних і місцевих органів влади.

Елементами  системи соціального захисту  під час переходу до ринкових відносин є:

• державні гарантії щодо оплати праці найманих робітників;
• державні гарантії в галузі зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів;
• захист інтересів споживача за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій;
• утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених громадян та сімей з дітьми;
• індексація грошових доходів населення в разі перманентного підвищення цін на товари й послуги та впровадження механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій;
• індексація вкладів населення в ощадбанках у зв’язку зі зростанням цін та інфляційними процесами;
• компенсація населенню збитків у зв’язку з разовим підвищенням цін на товари та послуги під час проведення комплексної реформи цін.

Розглянемо  деякі складові механізму соціального  захисту.

Рівень життя  людей, які позбавлені можливості брати  участь у суспільному виробництві, повністю або значною мірою залежить від держави. До цієї категорії слід віднести: осіб, що не досягли працездатного віку, серед яких більшість становлять діти в сім’ях, а також діти, що перебувають у спеціальних дитячих закладах; інвалідів з дитинства; осіб, які досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатних унаслідок захворювання, вагітності і пологів, або таких, що доглядають дітей та хворих членів сім’ї.

За функціонування ринкової економіки складовими соціальної допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам крім пенсійного забезпечення є:

• надання грошової допомоги і пільг сім’ям, які виховують дітей;
• надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (безплатні обіди, безплатний проїзд на транспорті, одяг, паливо, оплата житла тощо);
• обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самітних непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, а також удома.

Першочерговим є питання забезпечення зайнятості працездатного населення. Щодо цього держава має такі обов’язки:

• надати робочі місця всім, хто бажає працювати;
• забезпечити матеріальну допомогу для переселення в інші місця;
• уживати спеціальних заходів захисту і матеріальної підтримки звільнених у результаті конверсії;
• виплачувати стипендії за час перепідготовки та грошову допомогу по безробіттю, гарантувати збереження безперервного та спеціального стажу в цей період;
• організувати розгалужену державну службу зайнятості;
• надавати пільги підприємствам, які створюють нові робочі місця.

Реалізація  соціальної політики та розбудова соціальної сфери згідно з пріоритетами національного, суспільного, культурного й духовного  відродження зумовлює необхідність державного регулювання розвитку соціальної сфери та рівня життя населення.

У зв’язку з  процесами роздержавлення і приватизації уряд та інші державні структури повинні  регулювати виробництво дефіцитних товарів та послуг і не тільки не допускати згортання цього виробництва, а й сприяти його збільшенню. З цією метою і проводиться структурна перебудова економіки, здійснюється конверсія оборонних галузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащення виробництва, а також на безпосередній випуск товарів за запитами споживачів, особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткої модернізації виробництва.

Усі важелі державного регулювання потрібно застосувати, щоб найближчим часом вийти з  продовольчої кризи, задовольнити передусім  власні потреби в продуктах харчування. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити глибоку переробку сільськогосподарської сировини, запровадити сучасні методи товарного пакування харчових продуктів, то наші продукти будуть конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогти промисловості докорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства, створити нові заводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництва сільськогосподарської сировини.

Нині обов’язковою вимогою до державного регулювання є забезпечення залежності рівня оплати праці від її результатів з тим, щоб у такий спосіб заінтересувати найманих працівників на підприємствах усіх форм власності високопродуктивно працювати, стримати зростання невиправданих витрат на виробництво, а на цій підставі обмежити підвищення цін та інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплачений працівникові тільки за виконану роботу чи надану послугу. Як джерело коштів на оплату праці працівників підприємств може розглядатися тільки частина прибутку, одержаного в результаті їхньої господарської діяльності.

Метою державного регулювання є також розбудова  національної системи соціального  захисту населення в період формування ринкової економіки з допомогою  створення правової і нормативної  бази, опрацювання механізмів захисту та державних гарантій, виходячи з реальних можливостей економіки. Засадними в системі соціального захисту мають стати такі принципи: поширення захисту на осіб, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних громадян, диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від міри їх економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення добробуту власними силами; перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами; визначення рівня соціальних гарантій на підставі системи соціальних нормативів; відповідність форм соціального захисту рівню розвитку ринкових відносин в економіці.

У процесі формування ринкової економіки на державу покладається обов’язок розбудови соціальної інфраструктури, яка створює можливості для соціального обслуговування населення, забезпечує економію суспільної праці, збільшує фонд вільного часу людей, поліпшує використання бюджету сім’ї, узгоджує доходи з попитом населення, забезпечує комфортність навколишнього середовища.

Зусилля та кошти  держави обов’язково повинні  спрямовуватись на створення умов для  розвитку галузей освіти, охорони  здоров’я, науки, культури, що є вкрай  необхідним для зміцнення фізичного та духовного стану громадян нашого суспільства. З допомогою всіх цивілізованих засобів впливу та налагодженої соціальної інфраструктури держава має зосередити зусилля народу, його інтелігенції на збереженні й відновленні культурно-історичної та мистецької спадщини, на розвиток у людей естетичного бачення світу, культурного самовиховання.

Кризовий стан економіки України потребує активнішої політики щодо заходів із соціальної підтримки населення насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатних громадян і їхніх сімей, а також удосконалення системи оплати праці. Без цього всі позитивні результати ринкових реформ і стабілізації виробництва будуть зведені нанівець постійним зростанням соціального напруження в суспільстві.

Такими заходами є прийняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний захист населення; розробка соціальних прогнозів; розробка показників соціального захисту і рівня життя в державних індикативних планах та способів їх досягнення; запровадження системи фіксованих цін на певні товари та послуги населенню; коригування рівня процентних ставок на вклади населення.

На макрорівні функції державного регулювання  рівня життя й соціального  захисту населення здійснюють Міністерство економіки, Міністерство праці і  соціальної політики.

Через недосконалість ринкових механізмів основною формою державного регулювання є планові прогнози рівня життя населення.

Для характеристики матеріальних засад, сучасного стану  і напрямів розвитку народного добробуту  необхідно розглянути:

• рівні та структуру доходів, витрат на споживання населенням матеріальних благ і послуг;
• стан споживчого ринку;
• стан ринку праці та зайнятості;
• стан соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення.

3. Пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні

Починаючи вивчення другого питання слід із усвідомлення суті соціальної політики. Як відомо, основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб’єктивного фактора – спроможність та готовність управлінських структур та інших суб’єктів політики забезпечити соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

Слід відзначити, що активна соціальна політика не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, її відсутність призводить до низького рівня реальних доходів, обмежує потенціал стабілізації та економічного розвитку. Разом з тим ця політика має бути виваженою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних  можливостях держави,

В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини – жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності й експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору; розгулом злочинності, особливо в сфері економіки, постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства і тими, хто стоїть за змішану, соціальне орієнтовану економіку, рівноправні  форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.