Шпаргалка з "Політології"

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА – визначаються цілями, які ставлять перед собою політичні лідери, та ситуацією, в якій вони діють. Найбільш загальними з них є функції вираження соціальних інтересів, новаторська, інтегративна, організаторська й комунікативна.

Оскільки в лідерстві завжди проявляються певні ціннісні орієнтації, то його типологія часто здійснюється на основі ставлення лідера до панівних у суспільстві культурних та ідеологічних цінностей. За цим принципом лідерів поділяють на такі типи: 
— лідер-консерватор, діяльність якого спрямована на відродження й збереження усталених цінностей і традицій, норм і правил соціальної поведінки. До них відносять переважно керівників консервативних, республіканських та християнсько-демократичних партій і рухів; 
— лідер-ліберал (реформатор), який, не відкидаючи цінностей, які панують у суспільстві, прагне внести в них певні зміни відповідно до вимог часу і змін політичної ситуації. Це лідери партій ліберального і соціал-демократичного напряму; 
— лідер-революціонер, діяльність якого спрямована на заперечення існуючих цінностей і утвердження нових. До цього типу належать керівники революційно-демократичних, комуністичних і анархічних партій; 
— лідер-реакціонер, який відстоює застарілі, віджилі цінності і традиції. Це переважно вожді ультраправих і ультралівих партій, які тяжіють до тоталітаризму й диктатури і дуже часто породжують харизматичний тип лідера.

 

Білет 3.

1. Функції політології та її роль в житті суспільства

Узагальнюючи наявні точки зору, можна виокремити п'ять основних функцій політології: теоретичну, методологічну, практичну, виховну і прогностичну.

Теоретична функція політології полягає у розробленні нею різних теорій, концепцій, гіпотез, ідей, категорій, понять, формулюванні закономірностей, які описують і пояснюють багатоманітні явища і процеси політичного життя суспільства.

Методологічна функція полягає в тому, що категорії й поняття цієї науки, а також формульовані нею закономірності використовуються іншими науками як теоретичний інструментарій у дослідженні політичних явищ і процесів.

Практична функція політології полягає у її зорієнтованості на вирішення конкретних практичних політичних завдань і проблем. На основі розроблюваних нею теоретичних положень політологія формулює рекомендації щодо здійснення політики, проведення тих чи інших заходів і кампаній.

Політологія впливає на формування світогляду індивіда, даючи йому знання про політичну сферу суспільного життя, про політичні інститути, права, свободи та обов'язки громадянина, політичну культуру. У формуванні світогляду особи, ЇЇ політичній соціалізації полягає виховна функція політології.

Важливою є також прогностична функція політології, яка полягає у її здатності передбачати, прогнозувати перспективи розвитку політичних процесів, найближчі й віддалені наслідки прийняття і виконання політичних рішень.

Так, держава (як політична організація) — це такий суспільний механізм, котрий повинен захищати інтереси людей, що проживають на даній території, регулюючи з допомогою правових норм відносини між ними, користуючись для цього в разі необхідності й спеціальними органами примусу.

У сучасному українському суспільстві, що рухається по шляху демократизації, процес розвитку політичної структури відбувається дуже інтенсивно. Поряд із відповідними перетвореннями в самій державі виникають і набирають силу різноманітні політичні партії, союзи, рухи. Між ними складаються певні політичні відносини, що виявляються як у політичному протистоянні, так і в пошуках шляхів до співробітництва. Об’єднуючись у різні партії та рухи, громадяни незалежної України вбачають у цьому можливість досягти своїх політичних цілей. Отже, політичні об’єднання людей як форма політичних зв’язків є одним з найважливіших виявів політичного життя суспільства.

 

2. Держава в політичній системі суспільства

Держава - це інститут політичної влади, певного впорядкованого способу організації політичного життя суспільства, який характеризується наявністю цілої системи структур, що мають владні повноваження та виконують специфічні функції (проводять державну політику).

"Держава, - вважає Л. Васильєв, - це форма самоорганізації суспільства".

До найважливіших ознак держави належать: 
- суверенітет (верховенство, неподільність, загальність); 
- наявність системи реалізації влади, розгалуженого апарату управління; 
- територія, яка поділяється на адміністративно-територіальні одиниці); 
- наявність правових норм; 
- податкова система; 
- фінансова система; 
- громадянство.

Функції держави поділяються на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх функцій належать: 
- законодавча; 
- політична; 
- економічна; 
- соціальна; 
- культурна; 
- освітня; 
- фіскальна.

Зовнішніми функціями є: 
- захист кордонів і територіальної цілісності; 
- відстоювання суверенітету влади в країні; 
- розвиток співпраці з іншими країнами; 
- дипломатичні відносини; 
- захист інтересів країни в міжнародних організаціях (ООН, Європейський Союз та ін.).

Типологія держав (за І. Дзюбком):

• За формою правління: монархія (абсолютна, конституційна), республіка (президентська, парламентська, змішана).
• За пріоритетними функціями: правова, соціальна, військова (поліційна).
• За адміністративно-територіальною організацією: унітарна, федерація, конфедерація.
• За політичним режимом: тоталітарна, авторитарна, демократична, змішана.
• За соціально-економічною природою: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.
• За сталістю політичного життя: стабільна, нестійка.

Форма державного правління залежить від того, хто є формальним джерелом влади, яким є спосіб утворення й оновлення органів державної влади, принципи взаємодії органів влади між собою та з населенням. 

3. Яка структура президентської влади в Україні?

У сучасній Україні посаду президента було введено 1 грудня 1991 р., коли в результаті всенародного голосування було схвалено Акт проголошення незалежності України й обрано першим Президентом Леоніда Кравчука.

Згідно з Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., Президент України є главою держави і діє від її імені. Отже, будучи уособленням держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її гілки, Президент є гарантом державного суверенітету України, додержання Конституції, прав і свобод людини й громадянина.

Закон України «Про вибори Президента України» було прийнято 5 березня 1999 р.

Діяльність Президента забезпечує низка консультативних, дорадчих та допоміжних інститутів, передусім Рада національної безпеки і оборони України та Адміністрація Президента.

Адміністрація Президента України — постійно діючий орган, що утворюється Президентом для виконання ним своїх повноважень як глави держави. Керівництво Адміністрацією здійснює Глава Адміністрації, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом.

Головне завдання діяльності Адміністрації Президента — організаційне, правове, консультативне, інформаційне та експертно-аналітичне забезпечення діяльності глави держави. Адміністрація Президента здійснює аналіз економічних, політичних та суспільних процесів в Україні і за його результатами готує Президентові пропозиції. До функцій Адміністрації входить забезпечення зв'язків Президента з Верховною Радою, органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями.

Рада національної безпеки і оборони України — координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики, аналізує стан і тенденції розвитку зовнішньо - та внутрішньополітичної ситуації, визначає стратегію та пріоритетні напрями гарантування національної безпеки.

 

БІЛЕТ №4

1. Політична думка Стародавнього Сходу (Китай, Греція).
2. Форми державного правління.
3. Лобізм як політичний інститут.

 

1. ( Китай) Засновником даосизму вважають відомого мудреця Лао-цзи, який жив у VI ст. до н. е. В основі даосизму лежало поняття дао, взяте з традиційних китайських вірувань, де воно означало правильний життєвий шлях людини або народу, що відповідав велінням неба.

Найважливішу роль у всій історії етичної та політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція (551-479 до н. е.). Відмінність його поглядів від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що Конфуцій вирізняв благородних не за ознаками походження, а за моральними якостями і знанням людей. Благородний муж у вченні Конфуція - це взірець моральної досконалості, людина, яка своєю поведінкою утверджує норми моралі.Саме за цими критеріями він пропонував висувати на державну службу. «Якщо висувати справедливих і усувати несправедливих, то народ коритиметься».

Приблизно в 479-400 рр. до н. е. з критикою правління спадкової аристократії виступив Мо-цзи - засновник школи моїстів. Його вчення викладено послідовниками у книзі «Мо-цзи».На противагу конфуціанському принципові людинолюбства Мо-цзи висунув принцип загальної любові. Важливим моментом такого мудрого управління є, по-перше, вміле поєднання настанов народу з покараннями. По-друге, влада повинна використовувати не тільки насильство і покарання, а й моральні форми впливу на людей. По-третє, на державну службу слід висувати наймудріших незалежно від їхнього походження.

( Греція ) Вершиною давньогрецької філософської і політичної думки є вчення Сократа, Платона та Арістотеля.

Сократ   - Мислитель прагнув обгрунтувати раціональну, розумну природу моральних, політичних і правових явищ, вважаючи розумне, справедливе і законне тотожним. Збіг законного і справедливого є бажаним, розумним станом справ, а не повсюдною реальністю. Для такого збігу слід неухильно дотримуватися законів. Сократ був принциповим прибічником законності. Основу нормального функціонування держави, її благополуччя він убачав у непорушності законів, підпорядкуванні їм усіх громадян. Дотримання полісних законів Сократ пов'язував з однодумством громадян, під яким розумів не уніфікацію думок і поглядів, а відданість і підпорядкування законам.

Платон - Вчення Платона про державу грунтується на його філософських поглядах. Будучи представником ідеалістичного напряму в філософії, він розрізняв світ ідей і світ речей, явиш. Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави.

Арістотель - У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом — із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей. Зумовлюється цей процес тим, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завершення цієї її природи знаходить свій вияв саме в політичному спілкуванні, тобто в державі.

2. Фо́рма держа́вного правлі́ння — це спосіб організації верховної влади, який визначає систему її найвищих органів, порядок їх формування і особливості розподілу повноважень між ними, а також взаємовідносини з населенням держави.

Монархія (грец. monarchia — єдиновладдя, від monos — і один, єдиний і arche — влада) — це така форма правління, за якої верховна державна влада юридично належить одній особі — монарху (королю, імператору тощо) і передається в порядку престолонаслідування.

Конституційна монархія називається ще обмеженою, оскільки у ній влада монарха обмежується конституцією. Конституційна монархія існує у двох видах — дуалістичної і парламентарної, які відрізняються ступенем обмеження влади монарха.

У парламентарній* монархії влада монарха істотно обмежена у сфері як законодавчої, так і виконавчої влади. Він, як кажуть, «царює, але не править». Юридично за монархом можуть зберігатися значні повноваження, але фактично далеко не всіма ними він може користуватися.

Республіка (лат. respublica, від res — справа, publicus — суспільний) — це така форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом).

Парламентська республіка — форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту.

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.

3. Лобізм - інститут (або функція) політичної системи, що забезпечує взаємодію суб'єктів політичної інтеракції. Лобізм - засіб підтримки рівноваги в суспільстві. Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика обстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.