Шпаргалка по дисциплине "Политология"

34. Політи́чна систе́ма  — впорядкована, складна, багатогранна  система державних і недержавних  стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу. 
Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства: 
вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання); 
організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна); 
функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм; 
координація окремих елементів суспільства; 
політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність); 
артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення); 
узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення; 
інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей; 
політична комунікація складових політичної системи. 
Залежно від типу політичного режиму політичні системи поділяють на: 
демократичні 
тоталітарні 
автократичні 
За характером взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють: 
— відкриті системи, мають динамічну структуру й широкі зв'язки з навколишнім середовищем; 
— закриті системи, для яких характерна жорстко фіксована структура (політична система СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соціалістичного табору). 
Слід зазначити, що на початковому етапі Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Наблизилася до професійного парламенту Верховна Рада України, введено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено кон¬цепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до форму¬вання політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади і, зрештою, до кризи влади в цілому. що пояс-нюється браком професійно підготовлених до управлінської діяльності авторитетних політичних лідерів.  
Україна є президентсько-парламентською республікою. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Основним Законом визначається і гарантується самоврядування. 
За новою Конституцією, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (внесення змін до Конституції; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; призначення виборів Президента. 
Президент України обирається громадянами держави на основі загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємного голосування терміном на п'ять років.  
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну само¬стійність України, виконання Конституції і законів України, актів Президента України тощо.  
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації у співробітництві з регіональ¬ними, місцевими виборчими органами.  
Отже, коли ми говоримо про модель політичної системи в сучасній Україні, то йдеться, зрештою, про устрій, де парламент приймає закони, Президент є главою держави, Прем'єр-міністр та його кабінет здійснюють виконавчу владу. Владні структури, насамперед законодавчі органи, формуються за участю політичних партій. У такій державі чітко розпо¬ділено функції та повноваження законодавчої, виконавчої та судової влади. Головним у ній є верховенство закону в усіх сферах громадського життя. Йдеться про правову демократичну державу та громадянське суспільство. Проте це в ідеалі. Україні до такої моделі ще надто далеко.