Форми та інститути демократії

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….2

1.Форми демократії…………………………………………………………….3

2.Інститути демократії…………………………………………………………4

Висновок………………………………………………………………………..7

Список використаної літератури……………………………………………...8 
Вступ

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

В Конституції України проголошено, що Україна є демократичною державою. Як у будь-якій демократичній державі, тут діють форми й інститути демократії, де форми демократії - це зовнішнє вираження демократії, а інститути демократії є виявом її форм.

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути.

 

1.Форми демократії.

Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

• пряма - безпосередня - форма народовладдя, за якої влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу або певних соціальних груп - народне вето, народна ініціатива, народне відкликання свого обранця, плебісцит, референдум, вибори;
• непряма - представницька (виборна) - форма народовладдя, за якої влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах - парламенти, органи місцевого самоврядування (тут депутати здійснюють свої функції представництва на основі колегіальності).

 

2.Інститути демократії.

Інститути демократії - це легітимні й легалізовані елементи політичної системи суспільства, що безпосередньо створюють демократичний режим у державі завдяки вирішенню певних завдань політики, влади й управління.

Легітимність (легітимація) інституту демократії означає його організаційне оформлення і визнання громадськістю, легалізованість (легалізація) - юридичне оформлення, узаконення.

Види інститутів демократії за вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади й управління:

1. Структурні:

- сесії парламентів і органів  місцевого самоврядування;

- депутатські фракції;

- депутатські комісії;

- народні контролери та ін.

2. Функціональні:

- депутатські запити;

- накази виборців;

- вибори;

- громадська думка та ін.

3.Структурно-функціональні (змішані):

- територіальна автономія;

- національно-територіальна автономія

4.Процедурно-регламентаційні:

- регламентація процедури виборів;

- регламентація порядку прийняття  законів;

- регламентація порядку проведення  референдумів та ін. Види інститутів демократії за юридичною значущістю прийнятих рішень:

5. Імперативні, що мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

- референдум конституційний і  законодавчий;

- вибори;

- накази виборців та ін.

* Консультативні, що мають дорадче, консультативне, значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

- референдум консультативний;

- всенародне обговорення законопроектів;

- мітинги;

- анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори - форма особистої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада України,  органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною і змішаною (мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система - система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від виборчого округу отримують лише кандидати, що набрали встановлену законом більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські мандати поділяються між партіями пропорційно до кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округу.

Особливим інститутом демократії є референдум.

Референдум (від лат. - те, що має бути повідомлено) - спосіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з принципових питань); проводиться з метою забезпечення народовладдя - особистої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за юридичною силою: імперативні - їх рішення мають загальнообов'язковий характер і не потребують затвердження. Як правило, предметом імперативних референдумів є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування. Наприклад, згідно зі ст. 73 Конституції України винятково всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України; згідно зі ст. 149 Конституції Швейцарії обов'язковому референдуму підлягають перегляди (повний або частковий) Конституції, а також термінове прийняття або перегляд федеральних законів, які позбавлені конституційної основи і строк дії яких перевищує один рік; консультативні - їх результати не мають зобов'язального характеру; вони є дорадчими, проводяться з метою виявлення суспільної думки з конкретного питання, що цікавить певну частину населення регіону (про встановлення вільної економічної зони в певній області; про вступ країни до міжнародної організації), але можуть бути розглянуті і враховані при ухваленні відповідних рішень державними органами або органами місцевого самоврядування.

 

Висновок

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум - через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне вече, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчою ініціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 р. почали практикуватися плебісцити - всенародні опитування, які розглядаються як синоніми референдумів.

 

Список використаної літератури.

1. Теорія держави і права. Скакун О.Ф.. Глави 1-17.
2. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с. - Теория государства и права
3. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права й держави: Навч. посібник. – Вид. 10-е, доповнене. – Львів: Край, 2008. – 224 с.
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. – Харків: Еспада, 2006. – 776 с.
5. Теорія держави і прва: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л.Лисенков та ін.; За заг.ред. С.Л. Лисенкова, В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
6. Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Авт.-упоряд. Кравчук М.В. – К.: Атіка, 2007. – 228 с.