Правова та правомірна поведінка

 

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

Факультет: заочний

Кафедра: Теорії та історії

держави і права

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

На тему: Правова та правомірна поведінка

 

 

 

 

 

                                                           Робота виконана студенткою

                                   групи ПБЗ-14  

                                                                    Ткаченко Марією Андріївною

                                             Науковий керівник:

                                                     старший викладач

                                    Боярчук С.М.

 

 

 

 

ІРПІНЬ - 2010

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………3

 

РОЗДІЛ  І. Правова поведінка  та правопорушення

1. Поняття, ознаки і види правової поведінки………………………..6
2. Поняття, ознаки і склад правопорушення………………………….13

 

РОЗДІЛ ІІ.  Правомірна поведінка

2.1 Склад і види правомірної поведінки………………………………..22

2.2 Причини нестабільності правомірної поведінки…………………...32

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...41

Список використаних джерел………………………………………….43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Поведінка людей з юридичної точки зору може бути правомірною, неправомірною і юридично байдужою. Останнє ніяких правових наслідків не породжує і ніяким юридичним оцінкам не підлягає. До правової поведінки відносяться тільки два види: правомірне і протиправне, і суть їх полягає в проходженні вимогам правової норми або ж її порушенні.

В правовій літературі неодноразово згадується «правило поведінки» як синонім норми права, говориться про вплив права на поведінку, і про поведінку як об'єкті право стосунків, про біхевіористський підхід до розуміння права, коли в основі лежить вивчення зв'язків «право - поведінка». Словом, поведінка виявляється важливим предметом інтересів теоретико-правового знання [1;13].

Загалом, так воно і повинно бути. Бо якщо саме право - це соціально-регулятивна  система, то регулює вона, перш за все і головним чином поведінку людини, то, як вона діє, як повинна діяти.

От чому теорія права традиційно звертається  перш за все до характеристики поведінки, виробляючи критерії, які дозволили  б оцінити конкретну поведінку. Адже саме поведінка виступає підсумком, результатом реалізації права, і  лише ці оцінки можуть відповісти на питання - чи відповідає поведінка правовим вимогам або, навпаки, відхиляється від цих вимог, чи правомірне воно, чи протиправне.

Правомірна  поведінка і правопорушення — це антиподи. Перше відбувається в рамках розпоряджень правових норм, реалізується в правовідносинах, тоді як друге завжди є поведінкою, що порушує вимоги юридичних норм.

Правопорушення - одне з тих соціальних явищ, які  представляють винятковий інтерес  для теоретичного і практичного правового знання, та і не тільки. Дійсно, чому закон, здавалося б, прийнятий для загальної користі, освячений авторитетом державної влади, що утілив не один раз обговорені, найрозумніші правила поведінки, проте порушується? Чому виникає поведінка (дія або бездіяльність), що порушує правові принципи, правила, розпорядження? І що треба робити, щоб протистояти правопорушенню, щоб усунути ці небезпечні відхилення з суспільного життя? Пошук йде вже не одне сторіччя.

В цьому  пошуку теорія права не самотня. Вона співробітничає з соціологією, іншими гуманітарними науками - філософією, соціальною психологією, спеціальними юридичними науками: кримінологією, наукою кримінального права.

Проте визначення правопорушення, його видів і інших  основних юридичних характеристик - ця справа теорії права.

Будь-яка  держава для того, щоб на світовій арені визначатись, як правова, демократична, з високим економічним становищем і рівнем розвитку, повинна спочатку забезпечити такий правовий порядок, щоб дотримувались всі норми законів у всіх сферах.

В умовах побудови правової держави всі державні, посадові і приватні особи повинні  неухильно дотримуватись приписів і норм законів, оскільки неодноразово порушуючи норми вони цим самим  віддаляють явище стабільності, демократичності  в державі.

Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні та характеристиці правомірної поведінки і її видів, визначенні поняття та складу правопорушень, дослідженні та аналізі причин виникнення правопорушень, та запропонування можливих варіантів усунення причин правопорушень.

Предмет роботи – неправомірна поведінка.

 Об’єктом роботи є правопорушення, яке виникає в наслідок неправомірної поведінки.

При написанні  даної роботи будуть вирішенні такі завдання:

• Поняття і соціальна природа правової поведінки;
• Мотиви правової поведінки;
• Поняття і ознаки правопорушення;
• Проблеми причин злочинності і інших правопорушень.

В курсовій роботі були використані підручники з «Теорії держави і право», «Правознавства», а також підручники, які стосуються права та держави загалом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  I. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА ТА ПРАВОПОРУШЕННЯ.

1.1 ПОНЯТТЯ,  ОЗНАКИ  І ВИДИ  ПРАВОВОЇ  ПОВЕДІНКИ

 

Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим, правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками. Основними рисами правової поведінки є: а), соціальна значущість; б) вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності); в) свідомо-вольовий характер; г) регламентованість правовими нормами; д) властивість зумовлювати юридичні наслідки [12;123].

Правовій  поведінці властиві такі ознаки:

1) має  соціальне значення як соціальне  корисна (правомірна поведінка)  або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних  відносин у ході соціального  розвитку;

2) має  зовні виражений характер у  вигляді дії або бездіяльності.  Дія безпосередньо впливає на  відносини між суб'єктами. Бездіяльність,  як правило, є вербальною (словесною), складається із різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають  внутрішній стан суб'єкта;

3) має  свідомо вольовий характер, тобто  припускає усвідомлення обставин  і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку  і керувати своїми вчинками;

4) регулюється  правовими нормами, що містяться  в текстах правових актів, які  або прямо описують умови і  ознаки правових вчинків, або  передбачають будь-які заходи  моделювання правової поведінки.  Це відрізняє правову поведінку  від інших типів соціальної  поведінки;

5) має  властивість спричиняти юридичні  наслідки, оскільки пов'язана з:  а) реалізацією суб'єктом своїх  інтересів (досягнення особистих  цілей, задоволення потреб, зазнання  певних втрат); б) реакцією держави  на результати правової поведінки  (стимулювання, охорона соціальне  корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

Види  правової поведінки:

правомірна 

неправомірна (протиправна) — правопорушення

зловживання правом

- соціальне  корисна, відповідає нормам права 

- соціальне  шкідлива, суперечить нормам права 

- відповідає  нормам права, але є соціально-шкідливою 

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними до права, такими, що не потребують якого-небудь правового  виправдання.

Правова поведінка складається з елементів  — правових вчинків.

Елементи  правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна  сторона, об'єкт, об'єктивна сторона) називають складом правової поведінки.

За формою зовнішнього вияву правова поведінка  може бути:

- фізичною (діяльність); — усною (вербальною);

- письмовою  (документальною).

В правовій поведінці реалізується свобода людського спілкування, задоволення різноманітних інтересів  особи. Дії громадян, посадовців, державних, суспільних і приватних організацій  — всіх суб'єктів права будуть правомірними тоді, коли вони відповідають встановленим в нормах права дозволам або скріпленням (суб'єктивним правам і обов'язкам).

Правова поведінка є суспільно необхідним і суспільно корисним явищем, вважається об'єктивною передумовою нормального функціонування цивільного суспільства, сприяє нею благополуччю і розвитку. Поведінка, злагоджена з правовими розпорядженнями, забезпечує не тільки свободу, але і відповідну їй організованість суспільних відносин, їх підлеглість що наказав правом порядку[12;123].

З соціально-політичної точки зору правомірна поведінка завжди є бажаною і допускається, а тому державою, що гарантується і охороняється. Переважний об'єм правової поведінки доводиться на частку правомірних вчинків. Добросовісна праця, освіта, участь в рішенні державних справ і багато інших форми суспільної активності реалізуються в актах правомірної поведінки. З правомірною поведінкою зв'язуються всі багатоманітні юридичні наслідки, окрім несприятливих (покладання відповідальності, вживання інших примусових заходів).

Ініціатива, сумлінність, додаткові  витрати часу, енергії і інші додають  правомірній поведінці вищу якість, що дозволяє говорити про правову  активність особи.

Можна виділити наступні  види (зразки) правомірної поведінки:

• соціально активна поведінка 

• позитивне (звичне);

• конформістське (пасивне) як наслідок пристосування особи до зовнішніх обставин і оточуючим;

• маргінальне, побудоване на мотивах страху і особистих розрахунків. [19;60]

Мотиви, які лежать в основі правомірних вчинків, вельми неоднорідні.

Ними можуть бути і розуміння  громадського обов'язку, і підкорення особистого інтересу суспільному, і  патріотичні і інтернаціональні спонуки, і турбота про близькі  і ін. Але в той же час правомірні вчинки можуть скоюватися під загрозою відповідальності, із страху перед  покаранням, з егоїстичних прагнень, міркувань кар'єристів і т.п.

Розрізняють особисті, суспільні, державні, національні і інші інтереси.

У фізичних осіб інтерес завжди формує ті або інші особові установки - схильності, штампи, ціннісні орієнтири, цілі, способи  їх досягнення і інші свідомі і емоційні сторони поведінки, знати і враховувати які особливо важливо при правозастосуванні.

Ü Ці установки можуть формувати різні стереотипи поведінки особи. Наприклад, прагматичні, коли вся поведінка суб'єкта права оцінюється, «пропускається» крізь призму вигідності або згубності «для себе». Однією з психологічних форм такої поведінки є егоїзм і його крайні прояви у вигляді егоцентризму. Разом з тим егоїзм може формувати мотиви заповзятливості, діловитості (а не тільки кар'єризму), що загалом не завжди заслуговує негативної оцінки.

Ü У свою чергу інші установки можуть формувати мотиви, що визначають поведінку, корисну для «ближнього», для суспільства, так звані альтруїстські мотиви. Альтруїзм, так само як і егоїзм, має різні рівні і форми прояву і також визначається кінець кінцем усвідомленими або «пережитими» інтересами. Одна із стародавніх альтруїстських форм - це установка на самопожертвування для допомоги тому, хто в цьому має потребу, в ім'я суспільних ідеалів і цілей.

Ü Вельми поширеною в історії є і така альтруїстська форма, яку позначають як теодицію. Теодиція - це зазнає страждань в теперішньому часі ради благополуччя, навіть «блаженства» в майбутньому.

В підручнику під редакцією В.В.Лазарева відзначають, що правомірна поведінка  залежить від ряду зовнішніх і  внутрішніх детермінантів[18;98]:

1) об'їм і якість правомірної  поведінки збільшуються у міру  усунення невідповідностей між  виробництвом і привласненням  матеріальних благ;

2) об'їм і якість правомірної  поведінки зростають з підвищенням  загальної, політичної і правової  культури громадян і посадовців;